Тема IV. Галицько-Волинська держава 10 страница

· З’ясуйте, чи мали місце територіальні зміни Русі в другій половині ХІ — на початку ХІІІ ст.

· Покажіть князівства, що зазнавали спустошливих нападів половців.

· Покажіть місця, де відбувалися князівські з’їзди.

6. Чому в період роздробленості велася така гостра боротьба окремих князів за київський престол?

7. Заповніть таблицю «Об’єктивні та суб’єктивні причини роздробленості Київської Русі». Зробіть відповідні висновки.

Суб’єктивними причинами називаються ті обставини, які залежать від дій і прагнень людей. Об’єктивними — ті, що складаються під впливом зовнішніх чинників, незалежно від волі людей.

Об’єктивні причини	Суб’єктивні причини

8. Яка роль половців в історії Русі? Чи можна говорити лише про їхню негативну роль?

9. Порівняйте Русь за часів Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха. Питання для порівняння визначте самостійно.

10. Порівняйте події, які відбулися після смерті Ярослава Мудрого в Київській Русі, із тими, що сталися у Франкській імперії після смерті Карла Великого. Назвіть причини занепаду цих держав. Визначте спільне і відмінне в їхньому розвитку.

§ 16. Утворення Галицько-Волинської держави

Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь:

· як і чому Галицьке і Волинське князівства об’єдналися в єдину державу;

· яка роль Романа Мстиславича в історії України;

· чому синам Романа Мстиславича довелося вести тривалу і запеклу боротьбу за батьківську спадщину.

Завдання на повторення

1. Що таке політична роздробленість?

2. Коли постали Галицьке і Волинське князівства?

3. Які відмінності були між двома князівствами?

1. Об’єднання Волинського і Галицького князівств. У середині ХІІ ст. в Галицькому князівстві черговий раз розгорілася боротьба між боярами і князем. Боярству, що збагатилося і зміцніло в попередні роки, здавалася обтяжливою сильна влада князя, тому вони намагалися в будь-який спосіб її ослабити. Бояри не відмовлялися від допомоги чужинців. Ця боротьба призвела до послаблення галицької династії Ростиславичів. За її останнього представника Володимира (1187—1198 рр.), сина Ярослава Осмомисла, конфлікт із боярами набув ще більшого розмаху, оскільки Володимир посів престол завдяки боярам, що порушили свою присягу визнати князем Олега. Володимир виявився не тим, що їх улаштовував, він, як пише літопис, «думи не любив з мужами своїми», тобто не радився з ними у своїх справах. До того ж князь був схильним до пияцтва і розпуст. Бояри організували проти нього повстання і змусили князя шукати рятунок в Угорщині. Але угорський король ув’язнив Володимира і, захопивши Галич, посадив там княжити свого сина. Проте влада іноземців не влаштувала галичан, і вони підняли проти них повстання, запрошуючи на галицький трон то волинського князя Романа Мстиславича, то сина Івана Берладника Ростислава. Тим часом Володимир зміг утекти з полону до імператора Священної Римської імперії Фрідріха І Барбаросси, який допоміг відновити його владу в Галичі в обмін на 2000 гривень сріблом щороку. Подальше правління Володимира мало чим відрізнялося від попереднього, проте йому вже довелося налагодити стосунки з боярами.

Зі смертю Володимира припинилася династія галицьких князів, оскільки сини князя були в заручниках в угорського короля, до того ж їхня мати не належала до княжого роду.

Скориставшись смертю Володимира, у 1199 р. до Галича негайно вступило військо волинського князя Романа Мстиславича (1173—1205), який був одним із претендентів на галицький престол.

Роман Мстиславич приймає послів.

Захопивши Галич, Роман приєднав нові володіння до своїх Волинських. Таким чином відбулося об’єднання Галицького і Волинського князівств у єдину Галицько-Волинську державу. Це об’єднання було подією великої історичної ваги, оскільки постало князівство, яке стало претендувати на центр об’єднання земель Південно-Західної Русі, тобто українських земель.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинського князівства сприяло вдале географічне положення. Воно розташувалося на перехресті важливих торговельних шляхів і було важкодоступним для набігів кочовиків. Віддаленість від Києва послаблювала залежність від центральної влади. До того ж, ставши єдиним князівством, Галичина і Волинь змогли об’єднати свої сили для боротьби з агресією сусідніх Польщі та Угорщини, а пізніше монгольської навали і наступу хрестоносців.

Галицько-Волинське князівство.

На піднесення Галицько-Волинського князівства також впливала енергійна політика князів Романа Мстиславича і Данила Романовича (Галицького), а існування багатих родовищ солі, родючих земель, розвинутого ремесла сприяло розвитку торгівлі та економічному зростанню цих земель.

2. Галицько-Волинське князівство за Романа Мстиславича. Нове князівство завдяки діяльності Романа Мстиславича майже відразу набуло авторитету як серед руських князів, так і серед сусідніх держав.

Роман Мстиславич був сміливою, твердою і рішучою людиною. Він завжди досягав поставленої мети. Ще з юнацьких років поринув у вир політичної боротьби. У 1168 р., ставши новгородським князем, Роман разом із батьком, волинським князем Мстиславом, зміг стримати зазіхання на свої землі володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського. По смерті батька в 1173 р. Роман Мстиславич посів волинський престол і відстояв своє право на нього.

Захопивши Галич, Роман переніс туди свою резиденцію. Для утвердження своєї влади він відмовився від обіцянки, даної боярам, а з тими, хто був невдоволеним його діями, жорстоко розправлявся. Унаслідок цього багато бояр було страчено, а деякі були змушені рятуватися втечею. Виправдовуючи свої дії, Роман говорив: «Не почавивши бджіл, меду не наїшся». Після такої кривавої розправи решта боярства не наважилися виступити проти нього. Свідченням зміцнення його влади було те, що літописець називає Романа «самодержцем всея Русі». Цей титул перекладений із грецького титулу візантійських імператорів як «автократор».

Цікаві факти

Романові Мстиславичу приписують розробку проекту «доброго порядку» на Русі. Він пропонував покласти край міжусобицям, які ослаблюють державу і роблять її легкою здобиччю для половців. Головною умовою «доброго порядку» було те, що в разі смерті Великого князя його наступника мали обирати шість наймогутніших князів: галицький, суздальський, чернігівський, смоленський, полоцький і рязанський. Князі також мали взяти на себе зобов’язання не чинити напади один на одного, а в разі порушення цієї умови всі мають стати на бік скривдженого. Щоб запобігти дробленню земель-князівств на уділи, Роман пропонував передавати князівський престол старшому синові, а не ділити між усіма.

Для обговорення цих пропозицій пропонувалося скликати з’їзд князів. Проте всі князі під різними приводами відмовилися, а володимиро-суздальський князь Всеволод заявив, що не бажає порушувати давні звичаї.

Для подальшого зміцнення своєї держави Роман Мстиславич розширював її кордони, організовуючи походи на литовців, половців, поляків. Як зазначається в літописі, Роман «одолів усі поганські народи, мудрістю розуму додержуючи заповідей Божих. Адже він кидався на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись,...переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як тур, бо він ревно наслідував свого предка Мономаха...» Походи проти литовців супроводжувалися насильним прирученням їх до землеробства.

Його послів і купців приймали в Константинополі, Німеччині, Польщі, Угорщині. У його володіннях шукав притулку візантійський імператор Олексій ІІІ Ангел, що в 1204 р. був вигнаний із Константинополя хрестоносцями.

Важливим у політиці князя було прилучення ним до своїх володінь у 1202 р. Києва. Кияни охоче перейшли під його владу, відкривши перед князем браму міста.

Цікаві факти

Приводом до походу на Київ стала підготовка київського князя Рюрика, що був лютим ворогом Романа, разом із чернігівським князем на Галич. Проте Роман виявився спритнішим. Він несподівано для противника опинився під мурами міста. На віче кияни визнали його своїм князем. Роман залишив у Києві свого підлеглого князя Інгвара Ярославича. Коли ж Рюрик з Ольговичами вигнали його з міста, Роман узимку 1203—1204 рр. знову захопив Київ.

Після приєднання Києва під владою Романа Мстиславича опинилися Галицьке, Волинське, Київське і Переяславське князівства, тобто всі землі, що складають сучасні українські, за винятком Чернігівської. За обширом територій його володіння перевищували розміри Священної Римської імперії. Здобувши Київ, Роман до свого титулу додав ще й великий князь.

Активна зовнішня політика князя призвела до його втручання в боротьбу між прихильниками римських пап (ґвельфів) та імператорів (ґібелінів), у якій він зайняв бік останніх. Рухаючись до Німеччини, він несподівано зіткнувся із загоном краківського князя. Бій відбувся в липні 1205 р. під Завихвостом. Про цю подію французька хроніка повідомляє: «Король Русі на ім’я Роман, вийшовши за межі своїх кордонів і бажаючи пройти через Польщу до Саксонії... за волею Божею вбитий двома братами, князями польськими, Лешком і Конрадом, на річці Вісла».

Раптова смерть князя перешкодила здійсненню його планів. Без могутньої влади правителя об’єднані ним українські землі не могли перетворитися на єдине утворення зі стійкими економічними й політичними зв’язками, і після смерті Романа Мстиславича створене ним об’єднання земель розпалося. Деякі дослідники називають його першою дійсно українською державою.

3. Боротьба синів Романа Мстиславича за відродження Галицько-Волинського князівства. По смерті Романа Мстиславича, як пише літописець, «велика смута (чвари) постала в землі руській». За спадщину великого князя вступили в боротьбу руські князі з інших земель, Угорщина та Польща. Але головною руйнівною силою єдиного князівства було галицьке боярство, яке прагнуло не допустити посилення княжої влади. Тільки після 40 років жорстокої боротьби сини Романа Данило і Василько змогли відродити єдність володінь свого батька.

Коли загинув Роман Мстиславич, його старшому синові Данилу було чотири роки, а молодшому Василькові — два. Скориставшись малолітством князів, галицькі бояри змусили їх разом із матір’ю Анною залишити Галич, а на княжий престол запросили сіверських князів, онуків Ярослава Осмомисла, синів Ігоря Святославича — Романа, Святослава і Ростислава. Галицьке боярство керувалося єдиною метою: позбутися нащадків Романа та послабити княжу владу.

Тим часом Данило, Василько та їхня мати були змушені шукати притулку в угорського короля Андрія ІІ та краківського князя Лешка, які визнавали право малолітніх князів на галицько-волинський престол. Володарі Угорщини та Польщі прагнули використати присутність малолітніх князів як привід для втручання у внутрішні справи Галицько-Волинського князівства. Удавано підтримуючи законних спадкоємців, вони прагнули загарбати їхні спадкові володіння.

Проте Ігоревичі, що були запрошені до влади боярами, почали вимагати реальної влади. У відповідь на це бояри стали чинити беззаконня й заколоти. У той час угорський король разом із військом вирушив на Галич і за допомогою боярства захопив його. Ігоревичі були взяті в полон, а угорські війська стали чинити насильства над населенням. Іноземне свавілля викликало обурення серед жителів, які підняли повстання, у результаті якого на престол повернулися Ігоревичі, яким удалося втекти з полону. Прийшовши до влади, Ігоревичі жорстоко розправилися з галицькими боярами. Як оповідає літопис: «Ігоревичі зібралися на раду в справі галицьких бояр і вирішили перебити їх — і при нагоді таки перебили... було вбито їх числом 500, а інші розбіглися хто куди». Тут, правда, літописець дещо перебільшив число страчених. Але це не допомогло Ігоревичам закріпитися при владі. Уцілілі бояри, серед них наймогутніший Володислав Кормильчич, звернулися до угорського короля з проханням відпустити з ними законного князя Данила і надати допомогу проти Ігоревичів. Заручившись підтримкою короля, велике військо рушило на Галич, який без бою прийняв нащадка Романа. Таким чином, у вересні 1211 р. Данило повернувся на батьківський престол, а декількома роками раніше його братові Васильку та матері Анні вдалося закріпитися на Волині (у містах Берестя і Белз).

Однак на Галицькій землі мир не настав. Галицькі бояри не бажали коритися молодому енергійному князю і, щоб довести свою могутність, за великі гроші викупили з угорського полону Ігоревичів і прилюдно їх стратили. Це був єдиний факт у середньовічній історії України, коли васали привселюдно страчували своїх сюзеренів.

Але це не примусило Данила та його матір коритися боярській сваволі. Через конфлікт із боярами Анна з дітьми знову змушені були рятуватися втечею. Провідник боярства Володислав Кормильчич у 1213 р. насмілився проголосити себе князем. Це був єдиний випадок титулування князем людини не з династії Рюриковичів.

Князювання боярина викликало обурення серед руських князів. До того ж цим фактом вирішили скористатися угорці та поляки. Їхні володарі домовилися про поділ Галицько-Волинського князівства. У місті Спіш вони уклали угоду, за якою передбачалося одружити п’ятирічного сина угорського короля Коломана з трирічною донькою польського князя Соломією та проголосити Коломана «королем королівства Галицького». Також передбачалося укласти унію (союз) галицької православної митрополії з католицькою церквою.

Здійснюючи угоду, угорський і польський володарі почали загарбувати галицькі й волинські землі. Але, розуміючи незаконність своїх дій, вони вирішили відкупитися від Данила, віддавши йому Володимир Волинський.

Угода в Спіші виявилася нетривалою. Завойовники посварилися між собою, чим скористався Данило, який разом зі своїм тестем Мстиславом Удатним, що був запрошений на галицький престол, звільнили Галич і всі землі, захоплені поляками. Так, у 1221 р. Мстислав Удатний, який походив з удільних київських князів, а до того князював у Новгороді, утвердився в Галичі, а Данило — на Волині. Однак згода між князями не була тривалою. Мстислав, будучи недалекоглядним політиком, послухався наговорів галицьких бояр і заповів у 1228 р. Галицьке князівство синові угорського короля — Колтману, що був одружений на його другій дочці. Із цим не міг змиритися Данило, який у результаті десятирічної боротьби з угорцями зміг відновити свою владу в Галичині. Волинь він заповів молодшому братові Васильку, який у всіх важливих справах діяв спільно з Данилом.

1238 р. відзначився для Данила Романовича ще однією важливою подією. Він не лише розгромив під Дорогочином тевтонських рицарів, що вторглися в його володіння, а ще й узяв у полон їхнього магістра Бруно. За літописом, Данило напередодні битви виголосив: «Не личить держати нашу батьківщину крижевникам (хрестоносцям)».

Наприкінці 1239 р. Данило захопив Київ, чим завершив відновлення володінь свого батька.

Відновленню єдності Галицько-Волинського князівства сприяли не лише політична мудрість та воєнний талант Данила і його брата, а й підтримка його починань із боку волинських бояр, жителів міст Галичини і Волині, селян.

Столицею відновленого князівства Данило обрав новозбудоване місто Холм, щоб не бути залежним від галицького боярства. Для зміцнення своїх володінь він розгорнув широку містобудівну діяльність, зміцнював кордони фортецями. Саме в цей час зі Сходу насувалася небезпека — монголо-татари.

Документи розповідають

«Галицько-Волинський літопис» про заснування Данилом Романовичем міста Холм

«...Місто же Холм було споруджено за Божим велінням. Коли ото Данило княжив у Володимирі, спорудив він місто Угровськ і поставив у ньому єпископа (Іоасафа). Але (якось), коли він, (Данило), їздив по полю і діяв лови, то побачив він на горі гарне і лісисте місце, оточене навкруги його полем, і запитав тамтешніх жителів: «Як іменується це місце?» І вони сказали: «Холм його ім’я є». І, уподобавши місце це, надумав він, що поставить на ньому невеликий город. Він дав обітницю Богові й святому Іоанну Златоусту, що спорудить на честь його церкву.

І поставив він невеликий городок, та, побачивши, що Бог помічником йому є, спорудив він інше місто, що його татари не змогли взяти, коли Батий всю землю Руську захопив. Тоді й церква Святой Трійці запалена була і знову була споруджена.

Коли ж побачив це князь Данило, що Бог сприяє місцю тому, почав він закликати приходнів — німців і русів, іноплеменників і ляхів. Ішли вони день у день. І юнаки, і майстри всякі утікали (сюди) од татар — сідельники, і лучники, і сагайдачники, і ковалі заліза, і міді, і срібла. І настало пожвавлення, і поповнили вони дворами навколо міста поля і села.

Звів також (Данило) церкву святого Іоанна (Злотоустого), красну і гожу... І вежа стояла посеред міста висока, щоб бити з неї довкола міста. Знизу зведена з каменю п’ятнадцять ліктів у висоту, а сама зроблена з тесаного дерева і вибілена як сир, сяяла вона на всі сторони...»

Запитання до документа

1. Як було засноване місто Холм?

2. Що сприяло піднесенню й розквіту міста?

3. Про які споруди міста йдеться в документі?

Висновки. У 1199 р. сталася подія великої історичної ваги: об’єдналися Галицьке і Волинське князівства. Постало нове утворення, якому судилося стати продовжувачем традицій Київської Русі. Воно також стало центром об’єднання земель Південно-Західної Русі. Творцем нового князівства став Роман Мстиславич — один із визначних князів Русі, метою якого було створення великої могутньої держави. Проте через смерть князя його планам не судилося втілитися в життя. Синам Романа довелося починати все з початку, і в результаті напруженої боротьби їм це вдалося. Проте відновлена держава Романа знову опинилася перед новим випробуванням — монголо-татарською навалою.

Запам’ятайте дати

1199 р.— похід Романа Мстиславича на Галич. Об’єднання Волинського і Галицького князівств у єдину державу.

1205 р.— загибель Романа Мстиславича.

1206—1238 рр.— боротьба нащадків Романа Мстиславича за відновлення Галицько-Волинської держави.

1213 р.— проголошення боярина Володислава Кормильчича галицьким князем.

1214 р.— угода в Спіші між правителями Угорщини та Польщі про поділ Галицько-Волинського князівства між собою.

1238 р.— утвердження Данила в Галичі.

1239 р.— установлення зверхності Данила над Києвом. Завершення відновлення спадщини батька.

Запитання і завдання

Перевірте себе

1. Як і коли виникло об’єднане Галицько-Влинське князівство?

2. Укажіть основні причини об’єднання Галицького і Волинського князівств.

3. Які землі вдалося приєднати до своїх володінь Романові Мстиславичу?

4. Чому в 1205 р. Галицько-Волинське князівство розпалося?

5. За яких обставин на престол Галицько-Волинського князівства повернулися Данило та Василько Романовичі?

6. Коли було відновлено Галицько-Волинське князівство?

Подумайте і дайте відповідь

1. Чому саме Волинське князівство стало ініціатором об’єднання?

2. Яку політику проводив Роман Мстиславич після утворення єдиного Галицько-Волинського князівства?

3. Чим була зумовлена запекла і тривала боротьба за відновлення спадщини Романа Мстиславича?

4. Які чинники сприяли поверненню до влади синів Романа?

5. Чи можна вважати Галицько-Волинське князівство першою дійсно українською державою?

6. Чому сини Романа Мстиславича були змушені силою доводити своє право на батьківську спадщину?

Виконайте завдання

1. Складіть хронологію подій на землях Галичини і Волині в 1199 —1239 рр.

2. Підготуйте розповідь за планом.

1) Об’єднання Галицького і Волинського князівств.

2) Правління Романа Мстиславича в 1199—1205 рр.

3) Боротьба дітей Романа за відновлення батьківської спадщини.

3. Визначте чинники, які сприяли перетворенню Галицько-Волинського князівства на могутню державу, і такі, що послаблювали її. Відповідь подайте у вигляді таблиці.

Для допитливих

1. Чому саме в Галицькому князівстві стало можливим єдине на Русі вокняжіння боярина?

2. Чи міг припинити князівські чвари запропонований Романом Мстиславичем «добрий порядок»? Яка європейська держава мала подібний устрій?

§ 17. Монголо-татарська навала. Утворення Золотої Орди

Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь:

· коли відбувся перший похід монголо-татар на Русь і в чому полягає суть трагедії на річці Калка;

· що таке монголо-татарська навала та які її наслідки;

· як утворилася Золота Орда.

Завдання на повторення

1. Які князівства існували на українських землях напередодні монголо-татарської навали?

2. Яке з князівств було наймогутнішим?

3. Якими землями на 1239 р. володів Данило Романович?

1. Перший похід монголів на Русь. Трагедія на річці Калка. На початку ХІІІ ст. в монгольських степах під владою Чинґісхана постала могутня держава, яка, як вам уже відомо з курсу всесвітньої історії, протягом 1207—1222 рр. підкорила Південний Сибір, Північний Китай, Середню Азію та Закавказзя.

Наприкінці другого десятиліття ХІІІ ст. монгольські хани почали готуватися до вторгнення в прикаспійські та Причорноморські степи, у яких панували основні вороги монголів — половці. Для розвідування шляху до вторгнення через Кавказ було направлено 30-тисячне військо під керівництвом найдосвідченіших полководців Чинґісхана Субедея і Джебе.

Субедей

У 1222 р. монгольське військо несподівано для половців здолало Кавказькі гори й опинилося в них у запіллі. Половецькі хани, зібравши сили, дали монголам бій на березі річки Сіверський Донець, але зазнали поразки. Потім монголи рушили до Криму, де захопили венеціанську фортецю Судак.

Тим часом тесть галицького князя Мстислава Удатного половецький хан Котяк звернувся по допомогу до руських князів: «Якщо не допоможете нам, будемо ми сьогодні порубані, а вас назавтра порубають». Мстислав доклав багато зусиль, щоб об’єднати руських князів для протидії монголам. На з’їзді князів у Києві було вирішено дати монголам бій у половецьких степах.

Цікаві факти

Українські джерела дають іншу версію подій. Так, коли монголи здолали Кавказькі гори, вони зустрілися з аланами, що мешкали на Північному Кавказі. Алани звернулися по допомогу до половців. Коли об’єднане військо аланів і половців «спільно зійшлося з військом монголів, ніхто з них не залишився переможцем». Напередодні нової битви монголи підкупили половецьких ханів, і ті зрадили аланів. Але розплата за зраду була жорстокою. Монголи, розгромивши алан, несподівано напали на половців, убиваючи всіх, хто траплявся на їхньому шляху, забравши всілякого добра у два рази більше, ніж дали половцям за зраду. Коли хан Котяк звертався до Мстислава Удатного, він, звичайно, промовчав про своє віроломство.

У похід проти монголів виступили київський, галицький, волинський, чернігівський, смоленський, курський, трубчевський і путивльський князі. Лише володимиро-суздальський князь відмовився від походу. У середині квітня 1223 р. об’єднане військо руських князів і половців, що складало 50—60 тис. воїнів, зібралося на острові Хортиця, що на Дніпрі. Монголи, дізнавшись про це, направили до руських князів послів із пропозицією відмовитися від походу, оскільки їм були потрібні лише половці. Але князі відхилили їхню пропозицію, до того ж убивши монгольських послів.

23 травня 1223 р. об’єднане військо рушило назустріч монголам. Уже перша сутичка, що відбувалася з невеликим монгольським загоном, який переганяв худобу, показала досвідченість ворога і нелегкість подальшої боротьби з ним. Але осліплені успіхом руські князі втратили пильність.

Битва на річці Калка.

31 травня (за іншими відомостями — 16 червня) 1223 р. головні сили русько-половецького війська і монголів зустрілися на річці Калка (зараз Кальчик, притока річки Кальміус, що впадає в Азовське море).

Спочатку русько-половецьке військо примусило монголів відійти на лівий берег річки. У вирішальний момент битви між князями спалахнула незгода. Мстислав Удатний не захотів ні з ким ділитися славою і вступив у бій без погодження з іншими князями. Так, його полки під проводом Данила Романовича (Галицького) і половці переправилися через Калку й атакували монголів, які під ударом важко озброєних дружинників почали відступати. Але половці не витримали монгольського контрудару й кинулися врозтіч, уносячи безлад у лави руських дружин. Під час бою Данило був поранений у груди, але все-таки продовжував керувати своїми полками. Князь зміг організовано вивести військо з бою, уникнувши монголів, які переслідували їх три дні, і з незначними втратами повернутися додому.

Монгол в поході

Коли стало зрозуміло, що полки Мстислава Удатного й половці зазнали поразки, інші князі так і не рушили в бій, щоб переломити його на свою користь. Це дало монголам змогу розбити руські полки поодинці. Найзавзятіше чинив опір великий київський князь Мстислав, який устиг збудувати укріплений табір. Монголи три дні намагалися його захопити, але їхні спроби були невдалими. Тоді вони підступом зломили опір. Мстислав піддався обіцянці, що монголи відпустять обложених і не проллють їхньої крові в обмін за викуп. Але тільки-но руські князі склали зброю, монголи «людей посікли, а князів подавили, поклавши під дошки. А самі на верх сіли пирувати».

Атака монгольської кінноти (сучасна реконструкція)

Під час битви на Калці руські дружини зазнали значних утрат: загинули шість князів, лише кожен десятий воїн повернувся неушкодженим. Як пише літопис, «руські князі зазнали такої поразки, якої ще не було ніколи».

Крім утрат княжих дружин, перша зустріч із монголами ніяк не позначилася на внутрішньому розвитку Русі. Монгольське військо, зруйнувавши декілька невеликих подніпровських міст, повернулося у свої степи. Русь надалі продовжувала залишатися роздробленою, а князі — вести міжусобну боротьбу.

2. Монголо-татарська навала на Північно-Східні князівства. Після десятирічної перерви в 1235 р. монголи почали готуватися до завойовницького походу на Захід. Як свідчать іранські джерела, нащадки Чинґісхана, «досягши загальної згоди, пішли війною на руських». Очолив Великий західний похід хан Батий (Бату). Монгольська армія була добре навченою й дисциплінованою. Її основу складала важка кіннота. До армії також увійшли загони підкорених племен (одним із них були татари — саме тому руські літописці назвали це військо монголо-татарським). Монгольське військо також мало велику кількість різних метальних і стінобитних машин, якими опікувалися китайські інженери.

Батий

Після розгрому Волзької Болгарії перший удар монголів на початку зими 1237 р. припав на Рязанське князівство. Батий, пославши до рязанських князів Юрія та Олега послів, вимагав, щоб йому дали «десятину» — десяту частину людей, майна і зброї. Князі відмовилися виконувати їхні умови. Не маючи підтримки, рязанські князі почали діяти самостійно. Княжа дружина у відчайдушному бою зустріла ворога на кордоні князівства, але була здолана. Після цього монголи взяли в облогу Рязань, яка чинила опір шість днів. Монгольське військо, увірвавшись до міста, учинило жорстоку різанину, нищачи все на своєму шляху. Унаслідок цього князі та їхні родини загинули, місто було знищено вщент. Проте рязанці не припинили опору. Загін воєводи Євпатія Коловрата ще довго завдавав відчутних ударів монголам, здійснюючи стрімкі набіги.

Штурм Володимира

Далі настала черга Володимиро-Суздальського князівства, що на той час мало найсильніше військо серед руських князівств. Але й воно не змогло вистояти перед монгольською навалою. П’ятнадцять міст князівства були захоплені й спалені, а значна частина їхніх жителів була знищена або взята в полон. Князь Юрій Всеволодович так і не зміг стати на заваді монгольського просування. Військо, яке зібрав князь, було зненацька захоплено монголами в таборі на річці Сита і знищено разом із великим князем.

Після цього монголи повернули на південь у степи. По дорозі наприкінці березня 1238 р. головні сили монголів підійшли до невеличкого чернігівського міста Козельськ. Протягом семи тижнів Батий намагався зламати опір його жителів. Лише тільки після того, як монголи підвезли облогові машини, їм удалося потрапити до Козельська. Останні захисники міста здійснили відчайдушно сміливий крок. Уночі вони вийшли з палаючого міста і, винищивши чотири тисячі монголів та облогові машини, усі полягли. За відчайдушний опір монголи назвали Козельськ «Злим містом», а все населення винищили.

Дата добавления: 2015-05-22