Розбудова держави за Володимира Святославича

Г

ро утвердження Володимира на київському столі Нестор- літописець урочисто написав: „І почав княжити Володимир у Києві єдинов­ладно“. Він стає верховним володарем у країні. Історики характеризують державу часів Володими­ра як ранньофеодальну монархію. Це визначення значною мірою є умовним. Адже перші паростки феодального способу виробництва на Русі прогляда­ють лише в другій половині його князювання. З начен ня видатної постаті Володимира полягає в тому, що своєю діяльністю він ніби з’єднав дві доби: пізню родоплемінну й ранню феодальну.

Роки князювання Володимира в Києві дехто з істориків називає богатирською добою в історії Київської Русі. Тоді успшіно й швидко зводилася велична будова держави, творилася яскрава й само­

бутня культура її народу, а звитяжні успіхи руської зброї прославили країну на увесь середньовічний світ.

Володимир взяв під свою тверду руку Давньо­руську державу ще не досить консолідованою. Влада племінних вождів і князів на місцях, у віддаленні від центру на багато днів кінного шляху, була майже безмежною. Вони неохоче виконували накази князя й привласнювали багато данини, що належала йому. Тому він розпочав князювання з того, ш о посадив намісниками своїх дружинників у багатьох містах Ругь^оі зр.мл і. А власного дядька Добриню послав правити від свого імені до Новгорода Великого, підкресливши цим намагання міцніше з’єднати русь­ку Північ із Півднем.

Володимир повертає до складу Русі землі племінних княжінь хорватів і дулібів (981). Протя­гом 981—984 рр. була відновлена влада Києва над княжіннями радимичів і в’ятичів. Назріла не­обхідність кардинальних змін у територіальній організації держави. Близько 988 Р- Володимир провів адміністративну реформу. Про це „Повість“ повідомляє так: „Було у нього синів 12: Вишеслав, Ізяслав, Ярослав, Святополк, Всеволод, Святослав, Мстислав, Борис, Іліб, Станіслав, Позвизд, Суди- слав. І посадив Вишеслава у Новгороді, а Ізяслава — в Полоцьку, а Святополка — в Турові, а Ярослава

16- в Ростові. Коли старший Вишеслав помер у Нов­городі, посадив Володимир Ярослава у Новгороді, а Бориса — в Ростові, а Іліба — в Муромі, Святосла­ва — в землі древлян, Всеволода — у Володимирі (Волинському), Мстислава — у Тмутаракані“. Отож вождів племінних княжінь замінили в різних містах держави сини Володимира. Було назавжди зламано сепаратизм племінної верхівки. Відтоді Київська Русь стає об’єднаною державою

В результаті реформи 988 р. значно зміцніла система державної влади на г:цях 3 того часу в ос­новних містах держави від імені київського князя збирають данину, управляють і чинять суд його намісники (сини й старші дружинники), котрі, в свою чергу, мають у підлеглості урядовців нижчого рангу, що порядкують у тій чи іншій волості. Все це привело до концентрації держави, усталення її ру­бежів. За Володимира загалом завершився процес складання державної території, визначилися її кордо­ни, що в цілому збігалися з етнічними рубежами східнослов’янської етнокультурної спільності. На сході Київська Русь сягала межиріччя Оки й Волги, на заході — Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німа­ну, Західної Двіни, на півночі — Чудського,

Ладозького й Онезького озер, на півдні — Дону, Росі, Сули й Південного Бугу.

Протягом кінця IX —першої третини XII ст. державне, суспільне, економічне й культурне життя Давньої Русі зосереджувалося в Києві й навколо Києва, в Середній Наддніпрянщині. Тому Київ ви­соко підносився над іншими містами Русі. З самого початку київські князі особливо піклувалися про роз­будову й прикрашання стольного града. Незабаром по утвердженні в Києві Володимир Святославич розпочав будівництво міської фортеці площею близь­ко 10 га. Цей київський дитинець відомий під назвою „місто Володимира“. Високі земляні вали з баштами оточили центральну частину Києва, так звану Гору.

Головною турботою Володимира першої полови­ни його князювання на Русі були постійні напади степових кочовиків — печенігів з півдня. Князь док­ладав величезних зусиль до зміцнецця рубежів держави. Як свідчить Нестор під 988 р. князь „по­чав ставити міста по Десні й по Остру, і по Трубежу, і по Сулі, і по Стугні. І почав набирати мужів кращих від словенів, і від кривичів, і від чуді, і від в’ятичів, ними населяв міста (порубіжні), тому що була війна з печенігами. І воював з ними, і перемагав їх“.

Наприкінці X ст. була створена величезна за роз­махом (вали простягалися майже на тисячу км.) складна й розгалужена система валів, фортець, укріплених міст, що мала захистити Русь від пе­ченігів. Вали частково збереглися до наших днів. З цими „змієвими“ валами пов’язані прадавні легенди про боротьбу пращурів з величезними зміями (дра­конами), яких богатирі запрягали у велетенські плуги й проорювали ними гігантські борозни, аби умертви­ти. Справу батька щодо захисту південних рубежів Русі від степових хижаків — печенігів продовжив Ярослав Мудрий.

Володимира можна назвати першим реформато­ром на Русі. Крім адміністративної він провів і судову реформу. У літописі Нестора читаємо, що Володи­мир разом з дружинниками дбав про „Устав земляний“, ішлося про вироблення „уставу“ (закону), що регулював би правові відносини в суспільстві, принаймні про удосконалення існуючого тоді кодек­су звичаєвого права — „Закону Руського“ про пристосування його до умов часу. „Устав земляний“ Володимира продовжив політичну лінію, яку наміти­ла своїми „уставами“ й „уроками“ княгиня Ольга. Родоплемінне суспільство стало переростати в ран­ньофеодальне, і тих змін не могли, здається, не відчувати Володимир і його радники.

Дата добавления: 2015-05-22