Завершення формування держави за Ярослава Мудрого

Р

озбудована за Володимира Святославича Дав­ньоруська держава наприкінці його життя виявилась не такою вже згуртованою, а його влада — зовсім не безмежною. Близько 1012 р. за­мислив лихе проти нього пасерб Святополк Ярополчич, що був намісником у Турові. Володимир кинув його разом з дружиною, донькою польського князя Болеслава Хороброго, до в'язниці в Києві Та незабаром на Володимира чекало серйозніше випро­бування. Під 1014 р. Нестор сповіщає: „Ярослав же сидів у Новгороді й данину давав Києву по дві ти­сячі гривен з року в рік, а тисячу в Новгороді воїнам роздавав. І так давали всі посадники новгородські, а Ярослав того не давав до Києва батькові своєму. І мовив Володимир: „Розчищайте шляхи й мостіть поста“ — хотів бо на Ярослава йти, але розхворівся“.

Влітку наступного року, коли Володимир готував­ся до походу на Новгород, аби приборкати сина,він заптово помер Між його синами Ярославом, Бори- Глібом, Святославом і Мстиславом, а також тзсербом Святополком розгорілася кривава бороть­

ба за київський престол. У ній загинули Борис, Іліб і Святослав. А Ярослав 1015 р. вокняжився в Києві. Під час першого князювання (1015—1018) йому довелося відбивати напад на Київ численного війсь­ка степовиків7"1Ш7 р. „прийшли печеніги до Києва й врубалися в Київ, і ледве -надвечір здолав їх Яро­слав і переміг печенігів“, як сповіщає „Повість“.

1018 р. Святополк, котрий утік 1015 р. до Польщі, при підтримці тестя Болеслава захопив бу­ло Київ. Та взимку 1018—1019 рр. Ярослав вибив його з міста, і той утік до печенігів. Навесні 1019 р. Святополк з печенізькою ордою напав на Русь. Яро­слав з військом вийшов назустріч братові в перших рядах Вирішальна битва сталася на р. Альті на Пе­реяславщині й принесла перемогу Ярославу. Свято­полк врятувався втечею і незабаром загинув, а „Яро­слав сів у Києві, утерши піт з дружиною своєю, показавши перемогу й труд великий“ („Повість“). Певно, Ярослав розумів згубність для Русі міжкнязівських чвар Тому він домовився з братом Мстиславом, що вокняжився у Чернігові, про роз­поділ сфер впливу в Південній Русі, а племінника Брячислава силою змусив до покори, проте зали­шив тому Полоцьке князівство- Ярослав доклав багато зусиль до відновлення централізованої держа­ви, що послабилася під час міжусобної війни нащадків Володимира й вторгнень печенігів. Він не зупинив­ся перед тим, щоб кинути до в’язниці рідного брата Судислава — псковського князя, котрий прагнув до самостійності. Ярослав позбавив влади також свого брата у перших, новгородського посадника Костян­тина Добринича, коли той схилився до місцевого боярства, яке прагнуло позбутися залежності від Києва.

Першочерговим завданням Ярослава так само, як і його батька Володимира, був захист рідної землі від страшних ворогів—печенігів причорноморських степів. Він продовжив діяльність батька щодо фор- тифікування південних рубежів держави й „почав ставити міста по Росі“. Серед тих міст були Юр’їв, Корсунь, Треполь. Але й ця захисна лінія не допомог­ла. 1036 р. величезна орда печенігів прорвала її й оточила Київ. Тоді Ярослав, як оповідається в „Повісті“, „виступив з міста й вишикував дружину, й поставив варягів (скандинавських найманців. — Авт.) у центрі, а на правому боці киян, а на лівому крилі новгородців... І була січа зла, і ледве здолав їх надвечір Ярослав“. Печеніги були розгромлені й на­завжди відігнані від рубежів Руської землі

Ярославу Володимировичу довелося протягом тривалого часу дбати й про захист західних кордонів

Київської держави, відвойовувати у польських фео­далів землі. Вони були загарбані Болеславом •_ Хоробрим 1018 р., коли той повертався з походу на Київ на підтримку зятя Святополка 1030 р. Ярослав звільнив від поляків волинське місто Белз, а наступ­ного року разом із братом Мстиславом відвоював у них і возз’єднав з Давньоруською державою всю Червону Русь. Продовжуючи зміцнювати західні рубежі країни, він п ровів к ілька успішних походів проти агресивних ятвязьких* (1038)'! литовських (1040) племен. Поліпшенню оборони західних кор­донів сприяло й існування м. Ярослава на р. Сян. У 30 —40-х рр. військо Ярослава Володимировича успішно звоювало проти угро-фінського племені чуді на півночі Русі та в Прибалтиці, де було збудовано на честь князя** місто Юр’їв.

У Ярослава, як і в його попередників, головним напрямком зовнішньої політики був південний. Про­тягом майже всього часу його князювання в Києві русько-візантійські відносини були дружніми. Добірні руські дружини воювали разом з візантійськими легіонами за тисячі верст від батьківщини. Наприк­лад, 1038—1041 рр, Візантія була змушена захищати Сицилію від арабів і змогла втримати острів за собою з допомогою руського союзного корпусу.

Та 1043 р. спалахнула русько-візантійська війна, спричинена зміною політичного курсу нового імпера­тора Константина IX Мономаха, що недружньо повівся з Ярославом, почав чинити перешкоди русь­ким купцям у Константинополі та інших містах імперії. Морський похід русів на Царгород був невдалим. Тоді Ярослав направив послів до Германії й ряду інших європейських країн, збиваючи коаліцію проти Візантії. До того ж переможці самі потребували допомоги в бо­ротьбі проти навали печенігів. Тому імператорові довелося шукати шляхів замирення з Руссю. Підпи­сана 1046р. русько-візантійська угода була незабаром скріплена шлюбом сина Ярослава Всеволода з доч­кою Константина IX Марією.

Київська Русь мала жваві дипломатичні відноси­ни з Германською імперією. 1030 —ТЇЇЗі і 1040 —1043 рр. сторони обмінювалися посольствами. Германський хроніст XI ст., Ламберт під 1043 р. розповідає про посольство короля Русі Ярослава до імператора Генріха III. Давньоруська держава диви­лася на Германію як на кращого з усіх можливих союзника в протиборстві з Візантією, а Генріх III хотів скористатися з війська Русі у зовнішньополітич­них акціях

1048 р. король Франції Генріх І посватався до доч­ки Ярослава Анни. Шлюб був укладений, ймовірно, 1049 р. По смерті чоловіка (1060) Анна відмовила­ся від регентства при малолітньому Філіппові І, хоча й підписувала разом з ним деякі офіційні документи. Інша дочка Ярослава — Єлизавета стала дружиною норвезького короля Гаральда Суворого, а ще одна — Анастасія побралася з угорським королем Андрієм

І. Київський володар був зв’язаний союзною уго­дою з польським князем Казимиром, за якого видав сестру Добронігу. Київська Русь допомогла Польщі у війні проти об’єднаних сил Мазовії, Помор’я, Пруссії та ятвягів. Все це принесло великий міжна­родний авторитет Давньоруській державі.

Приділяючи чільну увагу зовнішній політиці, Ярослав не забув і про внутрішні справи. Князь док­лав багато зусиль для створення нових і розбудови існуючих міст, насамперед Києва. Нестор-літопи- сець скупо підсумував під 1037 р. його будівничу діяльність у стольному граді: „Заклав Ярослав місто велике, у якому тепер Золоті ворота, заклав і церк­ву святої Софії митрополичу, і далі церкву святої Богородиці Благовіщення на Золотих воротах, потім монастирі Святого Георгія та Святої Ірини“. У ла­конічному описі будівництва в Києві за Ярослава ледве згадана головна фортифікаційна споруда. То було „місто Ярослава“, київський дитинець, веле­тенські земляні вали якого мали довжину 3,5 км, висоту 14 м, а товщину в основі — близько ЗО м. На них стояли високі дубові стіни. У багатьох місцях перед валами були викопані глибокі рови, заповнені водою. За своєю досконалістю й могутністю фор­тифікації „міста Ярослава“ не мали собі рівних на Русі.

Головним храмом держави, Ті найбільш урочи­стою та високохудожньою спорудою став Софій ський собор, збудований у 20—30-х рр. XI ст. Його архітектура чарує довершеністю, вишуканістю форм і пропорцій, інтер’єр собору щедро прикрашений сяючими мозаїками і поліхромними фресками, що належать до шедеврів світового мистецтва. За дав­ньоруським переказом, собор зведено на тому місці, де Ярослав здобув славну перемогу над печенігами.

У часи князювання Ярослава завершилось будівництво Давньоруської держави. Було остаточ­но зламано місцевий сепаратизм, стабілізувалися державна територія й кордони, вдосконалився дер­жавний апарат. Полюддя все більше замінювалось м’якшими, передовішими формами данини, що відповідало прогресуючій феодалізації суспільства. 1037 р. чи дещо пізніше князь виступив ініціатором проведення кодифікаційних робіт у Києві, завдяки

[1] Ятвяги — споріднені з прусами племена.

[1] Християнське їм‘я Ярослава було Георгій (Юрій)

чому з’явився перший писемний збірник норм давнь-\ оруського права „Руська правда“. В роки правління! Ярослава інтенсивно розвивалися землеробство і котарство, ремесла і промисли, значно пожвавила­ся внутрішня й міжнародна торгівля.

З ім’ям Ярослава пов’язаний і розквіт давньорусь­кої культури, насамперед книжності. Київський мтописець з гордістю відзначив, що князь „до книг виявляв охоту, читаючи їх і вночі, і вдень“. За це йо­го прозвали Мудрим. Навколо Ярослава склався гурток з представників давньоруської інтелектуаль­ної еліти, до якого входив славетний книжник і філософ, автор першого давньоруського філософсь­кого твору „Слово про закон і благодать“ і, можливо, першого літопису Іларіон. Ярослав зробив спробу позбутися залежності від Візантії в церковних спра­вах і поставив 1051 р. Іларіона загальноруським митрополитом. На жаль, дальша доля Іларіона невідо­ма. А 1054 р. київську митрополичу кафедру, як і раніше, посів грек, присланий патріархом з Констан­тинополя. Ярослав Мудрий помер 20 лютого 1054 р. у віці 76 років і був похованцй у мармуровому сар­кофазі в Софійському соборі. Його останки збереглися до наших днів. Дослідження скелета Ярослава дало можливість ученим відтворити зовнішній вигляд кня­зя, зробити висновок про його рішучий характер і бурхливий темперамент.

За Ярослава Володимировича Київська Русь ягнула зеніту свого розквіту й могутності, ставши в ряд з головними країнами середньовічного світу: Візантією та Германською імперією. Та його сини не змогли підтримати державу на тому рівні, на який бо­ні піднеслася за їхніх діда й батька.

Дата добавления: 2015-05-22