КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Руська трійця
П -и я Національне відродження. наслідок реформ та інших урядових заходів наприкінці XVII ст. /створення релігійного фонду підтримки сільських священиків, заснування духовної семінарії для уніатів у Відні 1774 р., відкриття греко-католицької духовної семінарії у Львові 1873 р., створення при Львівському університеті, відкритому 1784 р., так званого Руського інституту / українська національна інтелігенція, що тоді рекрутувалася майже виключно з середовища греко-католицького духовенства, піднялася до сприйняття нових ідейних віянь. Саме з її лав як найбільш освіченої суспільної верстви виишли перші будителі національної свідомості західних українців. Перша хвиля національного відродження в Галичині була пов’язана з діяльністю перемишльського культурно ос: гнього осередка, що сформувався навколо єпископів Михайла Левицького та Івана Снігурського у 20—30-х рр. XIX ст. До цього осередка входили Іван Могильницький, Іван Лаврів- ський, Иосиф Левицький та ін. Учасники гуртка виявили великий інтерес до вітчизняної історії, до життя народу, його мови й усної творчості, чимало зробили для піднесення українського шкільництва. І.Могильницькии став автором першої в Галичині “Граматики” української мови (початок 20-х рр.) і наукового трактату “Відомість о руськом язиці”, в якому доводив, що українська (“руська”, за його визначенням) мова започаткована ще в Київській Русі. Інтерес до національної історичної спадщини й мови та усної народної творчості почали виявляти и представники духовенства на інших західноукраїнських землях. Іоанникій Базилович, чернець Мукачівського монастиря, став автором першої наукової праці: історії Закарпаття — “Короткого нарису фундації Федора Коріатовича” (Кошиці, 1799 — 1805 рр.), в якій документально обгрунтував авто- хтонність закарпатських русинів як невід’ємної частини східного слов’янства. Згодом (1843) фундаментальну шеститомну “Історію карпатських русинів” створив відомий учений-славіст і церковний діяч Михайло Лучкай. Він був також автором першої на західноукраїнських землях друкованої порівняльної “Граматики слов’яно-руської мови” (Буда, 1830 р.),
в якій подібно до перемишльських діячів висловлювався за церковно-слов’янську мову (в її карпато-українській редакції) як літературну мову закарпатських українців. На Буковині першу спробу друкувати українські народні пісні кириличною азбукою зробив Іван Велигорський (1806). Проте наступні діячі на буковинській літературній ниві Гаврило Продан і Василь Фарлеєвич продовжували вживати застарілу книжну мову. Перша друкована на Буковині світська книжка “П алми В.Фарлеєвича (1846) була написана, за висловом Юрія Федькови- ча, “мовою ченців XII ст.” У 30 — 40 рр. центром національного руху стає Львів, де діє громадсько-культурне об’єднання романтиків “Руська трпіця”. Засновники об’єднання — Маркіян Шашкевич (1811 — 1843), Іван Вагилевич (1811 — 1866) та Яків Головацькии (1814 — 1888), у той час студенти Львівського університету і одночасно вихованці греко-католицької духовної семінарії. Вони глибоко переживали територіальну розчленованість України і щиро вболівали над гіркою долею народу. Засновники об’єднання, вбачаючи своє головне завдання в тому, щоб за допомогою друкованого слова та літературної творчості рідною мовою “підняти дух народний, просвітити народ, відкрити йому світ, допомогти усвідомити “гідність свою і свою силу” і тим самим підтримати і продовжити на галицькій землі справу, розпочату літературними діячами Наддніпрянської України, підпорядкували вирішенню цього завдання усю свою багатогранну, багато в чому піонерську діяльність. Вони: аймалися збирацькою, дослідницькою, видавничою й публіцистичною діяльні:тю в сфері значного комплексу гуманітарних дисциплін (народознавства, фольклористики мовознавства, пам’яткознавства, джерелознавства, археографії, історіографії, літературознавства), а також літературно-художньою та перекладацькою діяльністю. Новаторським підходом були позначені їхні виступи за утвердження національної А тератури живою розмовною мовою і створення цією мовою шкільних підручників (наприклад, ^‘Читанка” М.Шашкевича), проти латинізації Письменства (брошура “Азбука і аЬеса- сііо” М.Шашкевича), спроби впровадження рідної мови в повсякденний ужиток інтелігенції, церковні проповіді, оспівування в літературних творах патріотизму поетизація героїчних сторінок національної історії.
Визвольні мотиви у сконцентрованому вигляді знайшли своє відббраження в підготовлених “Русь кою трійцею” альманахах. Особливо відзначився цим рукопис “Зорі” (1834), який через цензурну заборону не побачив світу Цими ж мотивами, хоч і в дещо приглушеному звучанні (з огляду на цензуру), наскрізь пронизана і славнозвісна “Русалка дністрова” (1837). Ця перша народна книга, ластівка нової, демократичної культури на західноукраїнських землях, своєю формою (живою народною мовою, фонетичним правописом, “гражданським ” шрифтом і ще більше своїм змістом), тяжінням до традицій власної державності та політичної незалежності, возвеличенням національно-визвольної боротьби, поетизацією народних героїв (Морозенка, Довбуша, Бойчука, подвигів козацтва, учасників гайдамацького руху) маніфестувала нескореність духу українського народу. Сміливий виступ авторів одразу проти усіх авторитетів — політичного, соціального й літературного 179- дав підставу І.Франкові назвати цю книгу “явищем наскрізь революційним”. Своїм змістом вона цілком відповідала тій місії, на яку чекав від спогадів про минуле М.Шашкевич: допомогти 'воскресити в новій силі руську славу, руську властьі” Разом з тим це була перша в Україні книга, яка, за словами І. Франка, вказувала “далекий ясний образ свобідної всеслов’янської федерації в освіті і спільній роботі політичній”. Появу “Русалки Дністрової” прихильно зустріли однодумці “Руської трійці”. її вітали визначні національно-культурні діячі України (М Максимович, О.Бодянський, І.Срезневський, Шевченко, М.Костомаров), представники польської, чеської, сербської і хорватської громадськості. Незважаючи на цензурну заборону, “Русалка Дністрова” поряд із “Кобзарем” Т.Шевченка стала духовним орієнтиром національно-патріотичних сил західноукраїнських земель на тривалу перспективу.
Підсумком патріотичної діяльності “Руської трійці” стало формальне визначення основних програмних засад українського національного руху в публіцистичній статті Я.ГЬловацького “Становище русинів в Галичині”, опублікованій німецькою мовою'їдд псевдонімом Гаврило Русин у німецькомовному “Щорічнику з слов’янської літератури, мистецтва і науки” (Лейпціг, 1846 р.). Цими програмними по- \оженнями передбачалось піднесення українців Австрійської імперії до рівня інших національно відроджуваних слов’янських народів: звільнення народних мас, передусім селянство, від гніту дідичів, бюрократа і лихварів, насамперед шляхом скасування панщини або заміни її чиншем; підняття середнього стану; піднесення промисловості, культури і законності шляхом поширення загальнокорисних знань рідною мовою; запровадження шкільної освіти рідною мовою; викладання української мови у вищих школах з метою підготовки кадрів інтелігенції, здатної працювати в українськомовному середовищі; розвитку літератури, культивування історичних традицій, заснування журналів. Першими кроками діяльності в дусі цих програмних засад були видання братами Яковом та Іваном Головацькими альманаху “Вінок русинам на обжинки” (Відень, 1846 — 1847рр.), який продовжував традиції “Руської трійці”, поява в середовищі українських міщан Львова проекту заснування товариства “Руська матиця” для видання популярних книг для народу та його періодичного друкованого органу “Галицька пчола” (1847), пожвавлення праці духовенства над заснуванням україномовних народних шкіл(1847).
Стаття Я.ГЬловацького, як і загалом діяльність “Руської трійці”, знайшла жвавий відгомін не тільки в Галичині, а й поза її межами її знали і схвалювали представники інтелігенції Буковини, серед яких по- ширювавася також альманах “Вінок русинам на обжинки”. Знайомство з діяльністю “Руськоїтрійці” сприяло формуванню літературних інтересів та визначенню патріотичного напряму творчості закарпатського письменника Олександра Духнови- ча (1803 — 1865) Багато спільного має, зокрема, його патріотична поезія “Вручаніє” (“Я русин бил, єсьм і буду”) з віршем М.Шашкевича “Руська мати нас родила”. Визначною подією в культурному житті Закарпаття став вихід у світ його букваря “Книжица читальная для начинающих” (1847). Це була перша на Закарпатті книга, написана для народу, і народною мовою. Вона здобула велику популярність у краї, витримала кілька видань і була важливим засобом протидії політиці мадяризації щодо закарпатських українців. Таким чином, діяльність “Руської трійці”запо- чаткувала еволюцію національного руху на західноукраїнських землях від вирішення наукових і культурно-мовних завдань до постановки завдань політичних і соціально-економічних. Відгомін “Весни народів”
1848—1849 рр. у більшості європейських країн відбулися революційні потрясіння, які стали складовою частиною останньої великої революції класичного типу загальноєвропейського масштабу, котра завершила тут розпочатий у попередні століття процес переходу від середньовіччя до модерної доби. Завдяки революції майже повсюдно було покінчено з панщиною та різними формами середньовічної залежності селян, що зумовило вперше в історії широку участь народних мас у політичному житті і тим самим демократизацію політичного процесу. В європейських країнах розпочалося становлення громадянських суспільств. Невід’ємною складовою частиною революції стали визвольні рухи багатьох національно поневолених народів Східної і Центральної Європи, боротьба цих народів за здійснення своїх емансипаційних прагнень, за досягнення національної свободи.Звідси пішла назва революції — “Весна народів”. Основним вогнищем українського національного руху 1848 — 1849 рр. стала Східна Галичина. Його започаткувала група представників греко-католиць- кого духовенства врученням 19 квітня 1848 р. губернатору Ф.Стадіону петиції на ім’я імператора. В ній висловлювалися побажання: запровадження в школах і громадському житті Східної Галичини української мови, забезпечення українцям доступу на всі посади та зрівняння в правах духовенства всіх віросповідань. Потому, 2 травня 1848 р. у Львові була заснована перша українська політична організація — Головна руська (українська) рада, котра взяла на себе роль представника інтересів українського населення Галичини перед центральним урядом і виконувала її протягом 1848 — 1851 рр. Раду, яка складалася із ЗО постійних членів — представників світської інтелігенції, вищого і нижчого духовенства, очолив єпископ Григорій Яхимович. Друкованим органом Головної руської ради стала “Зоря Галицька” — перша у Львові газета українською мовою, що почала виходити з 15 травня 1848 р. У відозві до українського народу, опублікованій у першому номері газети, Рада заявила: “Ми, русини галицькі, належимо до великого руського (українського) народу, котрий одним говорить язиком...”То була перша в Галичині офіційна заява про те, що наддніпрянські і галицькі українці 180- одна нація. За ініціативою Головної руської ради за національну символіку галицьких українців було прийнято синьо-жовтий прапор та герб із зображенням золотого лева на синьому полі. Головна руська рада, виступаючи за проведення демократичних реформ у дусі програмних засад, сформульованих 1846 р. Я.Го- ловацьким, домагалася забезпечення вільного національного розвитку українського населення Східної Галичини. Руські ради стали організаторами боротьби українського населення за відокремлення Східної Галичини від Західної (польської) та перетворення її в окрему провінцію, тобто, за її національно-тери- торіальну автономію, за демократизацію народної освіти, запровадження навчання в усіх навчальних закладах рідною мовою тощо.Вони виступали з ініціативою створення українських військових і воєнізованих формувань(національної гвардії в містах, селянської самооборони на Прикарпатті, батальйону так званих гірських стрільців), які розглядали як зародок збройної репрезентації українців, здатної стати на захист їх національних прав. Правлячі кола Австрії, ігноруючи більшість вимог українських народних мас, все ж погодилися на запровадження 1848 р. навчання українською мовою в народних школах та викладання цієї мови як обов’язкового предмета в гімназіях. На початку 1849 р. відкрито кафедру української мови у Львівському університеті. її першим професором став Я.Голо- вацький. Складовою частиною боротьби за демократичні перетворення стало пожвавлення культурно-освітнього руху в краї. У жовтні 1848 р. у Львові відбувся перший з'їзд діячів української культури і науки. Згідно з рішенням з’їзду у Львові було засновано “Галицько-руську матицю” — культурно-освітню організацію, яка мала завданням видання популярних книг для народу. Активізувалося літературне життя. Послідовники М.Шашкевича — письменники М.Устиянович і А.Могильницький у той час написали свої найкращі літературні твори. Вперше було зроблено спробу перевидати в Галичині кращі твори нової української літератури (твори І.Котляревського, Г.Квітки-Ос- нов’яненка). Деякі газети стали вміщувати повідомлення про громадсько-культурне життя в Україні, інформації про створення в Києві Кирило-Мефодіївського братства та революційну діяльність Т.Шевченка. Революція дала поштовх і активному театральному рухові, в якому широко використовувалися культурні надбання Наддніпрянської України — п’єси “Наталка Полтавка” і “Москаль-чарівник” 1. Котляревського, “Сватання на Гончарівці’Т.Квітки-Основ’яненка та ін. Визначними подіями стали відкриття 1848 р. першої в Галичині української читальні (в Коломиї) та заснування 1849 р. з ініціативи Головної руської ради на народні кошти Народного дому у Львові. Піднесення українського національного руху в Галичині на політичний рівень, створення ним власних національно-політичних і культурно-освітніх структур, висунення і поступова реалізація програми національного самоутвердження українців на території їх компактного проживання — у східній частині Галичини в межах конституційної Австрійської монархії вороже зустріли польські громадські кола. Вони продовжували уявляти себе єдиними повноправними господарями краю і виношували плани відродження польської державності, спочатку хоча б у вигляді крайової автономії для всієї Галичини з її українською частиною включно. На цьому грунті польсько-українські відносини під час революції значно загострилися, набуваючи інколи характеру міжнаціонального конфлікту. Навколо українського питання виникла гостра полеміка. Позицію української демократії в ній репрезентував священик із с. Ветлини на Лемківщині Василь По- долинський (1815 — 1876). У брошурі “Слово перестороги”, надрукованої влітку 1848 р. у Сяноку, він висунув постулат національної незалежності українців та налагодження українсько-польських відносин на демократичній і рівноправній основі. “Так, ми — українці, — заявляв він, — і віримо твер- Іван Котляревський до у воскресіння вільної, незалежної України...Ніщоне зможе здержати нас від стремлінь, загальних для цілої Європи...Усі ми хочемо бути вільними разом з іншими народами... Хочемо бути народом і будемо ним неодмінно”. Національне визволення він пов'язував з досягненням національної свободи усіма слов'янськими народами і влаштування ними свого буття на федеративних засадах. Сформульований В Подолинським ідеал національної незалежності українського народу та його бачення шляхів досягнення цього ідеалу засвідчили початок нового етапу в розвитку національно-політичної ідеї в Галичині, що йшла від "Руської трійці", етапу, який відповідав рівневі національно-політичної думки на Наддніпрянській Україні, репрезентованої концепцією Кирило-Мефодіївського братства. Революція дала поштовх активізації народних мас Північної Буковини. Поряд із селянським повстанням під проводом Лук’яна Кобилиці там набув поширення рух за збереження адміністративно- політичної єдності Буковини з Галичиною. У відповідь на клопотання дворянської верхівки про відокремлення Буковини від Галичини буковинські селяни- депутати виступали із заявами протесту у Віденському рейхстазі. Проти цього наміру рішуче висловились і представники сіл всієї Буковини на зборах у Чернівцях у листопаді 1848 р. Проте уряд, йдучи назустріч панівній верхівці, на початку 1849 р адміністративно відокремив Буковину від Галичини. Революція сприяла виникненню українського національно-визвольного руху на Закарпатті. Через ігнорування угорським ліберальним дворянством та його вождями національних інтересів українського населення частина закарпатської інтелігенції на чолі з Олександром Духновичем і Адольфом Доб- рянським висунула ідею об’єднання Закарпаття зі Східною Галичиною. її підтримала Головна руська рада у Львові. Однак австрійський уряд не дозволив цього, вбачаючи тут крок до об’єднання цих західноукраїнських земель з Наддніпрянською Україною, а тим самим і загрозу втрати їх для Австрії. Зрештою 181- р. уряд дозволив адміністративно виділити в окремий заселений українцями Ужгородський округ з правом формувати там місцевий управлінський апарат з представників української інтелігенції. Було також дозволено навчати дітей українською мовою у початкових школах і лише деякі предмети викладати українською мовою в гімназіях. Отже, національний рух на західноукраїнських землях 1848 — 1849 рр. виробив широку програму національно-політичного і духовного утвердження українства в межах конституційної австрійської монархії, чимало зробив для втілення цієї програми в життя. Ряд її завдань він спромігся виконати, реалізацію ж інших, складніших, залишив у спадщину патріотичним силам наступних поколінь.
Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 778; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |