Політизація національного руху

90-х рр. XIX ст. національний рух на західноу­країнських землях вступив у політичну стадію розвитку. У той час на грунті наявних суспільно-політичних течій утворилися перші політичні партії, були сформульовані їхні програми та політичні гасла, розраховані на участь в їх реалізації широких суспільних верств Завдяки цьому національна ідея почала оволодівати народними умами, а національний рух, що набував політичного змісту, став масовим.

У Галичині першою такою партією стала заснова­на 1890 р Русько-українська радикальна партія (РУРП) — перша легальна українська політична партія європейського типу і водночас перша в Європі селянська партія соціальної орієнтації Згодом були створені нові партії: Українська національно-демо­кратична партія — УНДП (1899) — найпотужніша і найвпливовіша в краї, Українська соціал-демокра- тична партія — УСДП (1899) і Католицький русько-народний союз (1896), перетворений 1911 р. в Християнсько-суспільну партію

Найближчими програмними завданнями РУРП і УНДП поставили змагання за національно-тери­торіальну автономію Східної Галичини і Північної Буковини з власним сеймом і адміністрацією (у 1918 р. ця вимога стосувалась і Закарпаття), УСДП — за культурно-національну автономію. А кінцевою метою національного руху спочатку РУРП (1895), а за нею УНДП і УСДП сформулювали в своїх про­грамах здобуття культурної, економічної й політичної самостійності українського народу, його державної не­залежності та об’єднання його земель. РУРП здійснення своїх ідеалів убачала “лише при повній са­мостійності політичній русько-українського народу”. Метою УНДП, вказувалось у відозві її керівного ор­

гану — Народного комітету — від 5 січня 1900 p., є незалежна Русь-Україна, в якій би всі частини нашої нації з’єдналися в одну новочасну культурну державу”. УСДП в програмній статті свого органу Воля ’ заявляла: “Наша ціль: є вільна держава ук­раїнського люду — Українська республіка”. Подібних програмних засад дотримувалися буковинські Національно-демократична партія (1907) та Ради­кальна партія (1906).

З того часу політична самостійність України ста­ла головним гаслом національного руху в Іаличині й на Буковині. Спільна політична платформа була пе­редумовою тісної співпраці провідних українських партій. Після невдалої спроби досягнення політично­го компромісу народовської Народної ради з польською сеймовою і крайовою адміністрацією Га­личини (так звана політика “нової ери”) та кривавих виборів 1897 р український рух під політичним про­водом УНДП, яка поступово радикалізувалась, при співпраці з нею РУРП і УСДП набуває опозиційно­го щодо влади характеру, орієнтується на власні сили, на організацію народних мас. Національно свідомі на­родні маси поступово стають реальною основою руху. Москвофільство зрештою втрачає свої колишні по­зиції. Греко-католицьке духовенство на чолі з

митрополитом Андреєм Шептицьким (1865

1944) остаточно стає на національний грунт та вклю­чається як впливова сила в національний рух Суспільство, одностайне в своїх національних змаган­нях, стає на шлях політичних й культурних здобутків.

іма української незалежності стала предметом дискусії на сторінках галицької і буковинської преси. В тй узяв участь, підготувавши серію статей, І.Фран- ко, який своїм незаперечним авторитетом підгримував постулат незалежності. Він уважав, що, хоч ідеал національної самостійності України за тодішніх умов міг здаватися поза межами можливого, все ж національно-патріотичним силам належало “вжива­ти всіх сил і засобів, щоб наближатись до нього”.

Великих масштабів набув вічевий рух 1905 —

184- рр, який проходив під гаслами демократизації виборчої системи. У вічі з вимогами загального, рівного, безпосереднього і таємного виборчого пра­ва, яке відбулося з ініціативи УНДП у Львові 2 лютого 1906 p., узяло участь близько 50 тис.осіб, пе­реважно селян, що засвідчило високу політичну свідомість галицьких українців У результаті трива­лої боротьби під час виборів, проведених після виборчої реформи 1907 p., українцям удалося до­могтися обрання 27 представників українських партій (22 — від Галичини і 5 — від Буковини) до Держав­

ної Ради у Відні і 29 — до крайових сеймів (12 — в Галичині і 17 — на Буковині). Завдяки цьому ук­раїнці дістали можливість обстоювати свої права в парламенті і сеймі.

Активізація політичного життя й зростання неза- лежницьких настроїв у Галичині і Буковині мали значну притягальну силу для політичного підпілля й політичної еміграції з Наддніпрянщини. Тривалий час там знаходили пристанище і простір для політич­ної діяльності політемігранти з України Д.Антонович,

В.Винниченко, М.Вороний, Д.Донцов, В.Дорошен­ко, А.Жук, М.Залізняк, С.Петлюра, М.Русов, Г.Хоткевич, Б.Ярошевський та ін. Львівський жур­нал “Правда” першим опублікував реферат з програмними засадами ранніх наддніпрянських са­мостійників — членів Братерства тарасівців (1893).

Терени Галичини і Буковини стали ареною ор­ганізаційної діяльності першої на Наддніпрянщині української партії — РУП. У Львові було опубліко­вано її трактат “Самостійна Україна”, підготовлений М.Міхновським. У Львові й Чернівцях 1902-1904 рр. перебували закордонні комітети РУП. Львів став місцем проведення її другого з’їзду (1904). Там зна­ходилась також партійна друкарня, де випускались у світ партійні видання, політичні органи “Добра но­вина” (1903), “Селянин” (1903-1905), “Праця” (1904-1905), а також брошури, листівки, відозви. В Чернівцях виходив орган РУП “Гасло” (1902-1903). Згодом аналогічну діяльність проводила у Львові УСДРП (1905-1907). Львів був також місцем за­снування Української соціалістичної партії (1900). Таким чином, західноукраїнські землі відіграли роль бази патріотичних сил Наддніпрянської України, їх організаційно-політичної діяльності, спрямованої проти імперського самодержавницького режиму в Росії.

Дата добавления: 2015-05-22