Дем'ян Многогрішний

Лекція VIII

УКРАЇНА наприкінці XVII — у XVIII столітті

1. Становлення Гетьманщини. Іван Мазепа та Пилип Орлик

Після занепаду Правобережної України все більшо­го значення набуває новий політичний центр, що зорга­нізувався на Лівобережжі й увійшов у наукову літера­туру під назвою Гетьманщина. Як окреме державне утво­рення у формі автономії в складі Московського цар­ства вона існувала з часу поділу Української держави на два гетьманства в 1663 р. до скасування в 1764 р. самого інституту гетьманства, а на поч. 1780-х років і полкового адміністративного устрою. У Гетьманщині майже в незмінному вигляді збереглися ті атрибути національної державності, що склалися в роки Україн­ської революції. її територія в адміністративному відно­шенні поділялася на 10 полків зі столицею у Гадячі, а згодом — у Батурині та Глухові. Вища влада продовжу­вала залишатися за гетьманом, який обирався Козацькою радою з числа осіб, раніше визначених старшиною. До­радчим органом при ньому була Генеральна старшин­ська рада, до якої входили генеральні обозний, суддя, писар, підскарбій, бунчужний, осавул і хорунжий. Геть­манщина зберігала свою судову систему, мала власні збройні сили. Водночас тут спостерігалося поступове зміцнення московської присутності та послідовне обме­ження компетенції місцевих органів влади. Головними провідниками московського наступу на автономні пра­ва Гетьманщини на перших порах були Малоросій­ський приказ, що відав українськими справами в цар­ському уряді, та воєводи — представники останнього на місцях.

Безпосереднє політичне керівництво в Гетьманщині після невдалого правління І.Брюховецького перейшло до людей, які вважали головними завданнями забез­печення своїх соціальних здобутків, зміцнення відно­син з Москвою, захист автономії України. їхнім пер­шим представником на посаді гетьмана став Дем'ян Многогрішний (1668-1672). Він походив із селянської родини з м. Коропа, що на Чернігівщині. Але, як і ти­сячі інших селян, у роки революції покозачився і за­жив неабиякої слави, дійшовши до посади полковника Чигиринського, а згодом — Чернігівського полку. Радо сприйняв повідомлення про возз'єднання українських земель під булавою Дорошенка, з яким був близько знайомий ще з часів початку революції. В 1668 р., після від'їзду на Правобережжя, гетьман П.Дорошенко за­лишив Многогрішного на Лівобережній Україні наказ­ним гетьманом і доручив йому завершити визволення краю. Однак наступ московських військ, відсутність воєнної допомоги від П.Дорошенка, який порадив за­хищатися своїми силами, сильні московські залоги у містах, тиск промосковсько настроєної частини стар­шини і православного духовенства, особливо архиєпис-копа чернігівського Л.Барановича, примусили Д.Мно­гогрішного піти на переговори з царським урядом. У грудні на старшинській раді в Новгороді-Сіверському його було обрано лівобережним гетьманом, а в березні 1669 р. цей вибір підтвердила Козацька рада у Глу­хові. Д.Многогрішний присягнув на вірність московсь­кому цареві й підписав т. зв. Глухівські статті, які ска­совували умови Московського договору 1665 р. та декларували права України на основі статей Б.Хмель­ницького, але зі значним обмеженням української авто­номії: 1) московські воєводи залишалися в п'яти укра­їнських містах без права втручатися в місцеві справи; 2) податки мав збирати гетьманський уряд; 3) коза­цький реєстр становив ЗО Тис. чол.; 4) створювалися т. зв. компанійські полки для приборкання непокірних; 5) Україні заборонялися зносини з іноземними дер­жавами.

Після обрання гетьманом Многогрішний намагався проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України. Добився, щоб Київ з округою, незва­жаючи на умови Андрусівського перемир'я 1667 р., залишився у складі Гетьманщини. Спираючись на полки компанійців, прагнув зміцнити гетьманську владу, по­ступово послаблюючи політичну роль козацької стар­шини, без якої проводив переговори, сам надавав і відби­рав військові посади, без суду карав навіть полковників, гостро придушував усілякі прояви сваволі й непослуху. Відновив зв'язки з П.Дорошенком, вів із ним таємні переговори про можливість переходу Лівобережної України під протекторат Туреччини. Така політика викликала невдоволення як частини старшинської вер­хівки, так і московського уряду. Тому в березні 1672 р. група амбітних старшин, серед яких був і майбутній гетьман І.Самойлович, порозумівшись із московитами, захопили сонного гетьмана і вивезли з Батурина в Москву. Там його було звинувачено в зраді, зокрема за незадоволення московською політикою в Україні та зно­сини з Дорошенком, і після жорстоких катувань засу­джено до смерті. Уже під катівською сокирою Д.Много­грішного і його брата було помилувано, вислано в Сибір і ув'язнено в Іркутській тюрмі. У 1688 р. Д.Многогріш­ного було звільнено, після чого він певний час перебу­вав на військовій службі в Забайкаллі. У 1696 р. по­стригся в ченці одного з тамтешніх монастирів, де й помер.

Дата добавления: 2015-05-22