Іван Мазепа

Після арешту І.Самойловича в князя Голіцина відбу­лася нарада з козацькими старшинами, на якій було домовлено, що новим гетьманом стане І.Мазепа, котрий належав до групи козацької старшини, незадоволеної політикою попереднього гетьмана, і мав давні зв'язки з Голіциним, а також що всі учасники проти Самойло-вича будуть підвищені в рангах. 25 липня 1687 р. над р. Коломак (тепер Харківська обл.) гетьманом було обрано генерального осавула Івана Мазепу (1687 — 1709), який присягнув цареві на вірність і підписав нові т. зв. Коломацькі статті. Вони обмежували і навіть у дечому ліквідовували самостійну економічну, соціаль­ну та зовнішню політику України: 1) влада гетьмана зводилася до поліційних функцій — стежити і сприя­ти виконанню численних царських заборон. Він поз­бавлявся права усувати з посади без царського дозво­лу вищу старшину, а старшина — скидати гетьмана. До того ж козацька старшина зобов'язувалася нагля­дати і доносити на гетьмана царському уряду; 2) за­боронялися міждержавні відносини України. Листи й документи від сусідніх держав наказувалося, не розкри­ваючи, надсилати до Москви; 3) українське військо, що мало складати ЗО тис. чол., зобов'язане було брати участь у воєнних експедиціях Московії; 4) в гетьман­ську столицю — Батурин вводився московський стрі­лецький полк; 5) українським купцям «под жорстоким наказанням» заборонялося торгувати в Московській державі, а також вести торгівлю з Кримом. Українці під загрозою смерті зобов'язувалися брати від царських вояків знецінені московські гроші; 6) вперше законо­давчо формулювалася вимога злиття українського на­роду з московським, для досягнення чого рекомендува­лося заохочувати змішані шлюби.

Іван Мазепа — один із найвидатніших і найбільш суперечливих політичних діячів України — народив­ся бл. 1640 р. у с. Мазепинці на Київщині в українській шляхетській родині. Навчався у Києво-Могилянській колегії, а також єзуїтській колегії у Варшаві. Протягом 1656— 1659 рр. жив за кордоном, де у Німеччині, Італії, Франції та Нідерландах вивчав військову справу, дип­ломатію, іноземні мови (володів польською, латинською, російською, татарською, італійською, французькою мо­вами). У 1659—1663 рр. перебував на службі при дворі польського короля, після чого повернувся в Україну. Під час боротьби між претендентами на гетьманську булаву, підтримав П.Дорошенка. У 1669 р. очолив його особисту охорону, ставши ротмістром надвірної хоруг­ви козаків. Завдяки особистим здібностям незабаром став генеральним писарем. У 1674 р. брав участь у пе­реговорах між гетьманами Дорошенком та Самойло-вичем. Згодом, їдучи з дипломатичною місією до Криму і Туреччини, був захоплений у дорозі кошовим отама­ном Сірком і переданий І.Самойловичу. У 1682 р. Мазе­па посів посаду генерального осавула в уряді лівобе­режного гетьмана. Як представник Гетьманщини, Мазепа часто був учасником переговорів з Московією, Крим­ським ханством, Туреччиною, Річчю Посполитою.

Ставши гетьманом, І.Мазепа прагнув об'єднати в єдиний державний організм усі українські землі. Його ідеалом була станова держава західноєвропейського типу зі збереженням традиційного козацького устрою. Виходячи з цього, він дбав про формування в Україні аристократичної верхівки, надаючи козацькій старшині значні землеволодіння, нові права та привілеї. Тисячі селян вільних військових сіл опинилися в руках нових панів. По суті, в Україні відбувалося зародження дво­рянства — зі спадковою владою, титулами, землями і залежними селянами. Це викликало незадоволення у середовищі окремих суспільних груп. Ряд заходів І.Мазепи, спрямованих на захист козаків, міщанства, духовенства, селянства, зокрема про обмеження панщи­ни двома днями на тиждень, не привели до усунення соціальних протиріч і консолідації українського суспіль-

ства. Як показало майбутнє, саме соціальна політика

гетьмана стала помилкою фундаментального характеру. У найвирішальніший момент широкі маси козаків і селян не підтримали планів Мазепи.

У значній мірі планам творення нової аристократичної верстви була підпорядкована культурно-просвітницька діяльність гетьмана. Він піклувався станом науки та освіти. У 1690 р. завдяки його підтримці зведено нове приміщення Києво-Могилянської колегії та збільшено кількість студентів до 2 тис, а в 1701 р. вона одержала статус академії. Саме тут формувалися ідеї, які визна­чали політичну ідеологію козацької аристократії і мали значний вплив на українську державну політику. За допомогою І.Мазепи створено Чернігівський колегіум (1700), засновано ряд інших шкіл і друкарень, щоб «українська молодь могла в повну міру своїх можли­востей користуватися благами освіти». Чимало моло­дих людей вирушило за кордон здобувати знання в західноєвропейських університетах.

Значну частину своїх особистих прибутків гетьман скерував на розвиток релігії та культурних установ. По всій Гетьманщині збудовано цілу низку чудових церков у пишному стилі — т.зв. козацькому барокко. Зокрема, у 1698 р. зведено кафедральний собор у Переяславі, Богоявленську церкву Братського монастиря у Києві {зруйнована у 1934 р.) та дзвінницю собору св. Софії у Києві, до 1695 р. — обнесено новими мурами Києво-Печерську лавру. Допоміг І.Мазепа запорожцям вибу­дувати нову церкву в Січі. Загалом, протягом 1687 — 1706 рр. завдяки І.Мазепі було побудовано, добудовано та реставровано не менше 20 величних споруд. Його почин наслідувала генеральна та полкова старшина.

І.Мазепа був покровителем літератури, знав твори західних авторів, зібрав значну бібліотеку. Підтриму­вав творчість Д.Туптала, С.Яворського, І.Максимовича, інших вчених теологів і філософів. На його гетьману­вання припадає розквіт козацького літописання. Сам він був автором ряду віршів.

Відносини з Москвою

Однією з головних засад політики гетьмана Мазепи було намагання підтримувати добрі відносини з Мос­квою. Вже на початку свого правління він, підписуючи «Коломацькі статті», відчув як царизм різко посилив наступ на автономні права Гетьманщини, яка волею мо­нарха фактично мала стати повністю залежною від ньо­го областю «их царского величества самодержавної! держави». Але, пам'ятаючи трагічний кінець гетьману­вання Многогрішного та Самойловича, І.Мазепа і ко­зацька старшина змушені були протягом тривалого часу миритися з цим. Більше того, навчений літами гетьман увійшов у довір'я до молодого московського монарха Петра І, і згодом між ними зав'язалися приязні стосун­ки, що тривали бл. 20 років. І.Мазепа був радником царя у польських питаннях, надавав йому активну допомо­гу в походах на турків і татар, кульмінацією яких стало здобуття у 1696 р. Азова — ключової турецької фор­теці на Азовському морі. Як признався сам Петро І, гетьманське військо в здобутті Азова відіграло вирі­шальну роль.

Втягуючись у Кримські походи, І. Мазепа планував здобути для України доступ до Чорноморського й Азовського узбережжя, такий важливий для її економіч­них інтересів. Проте війна з турками і татарами затягу­валася, й Україна щораз більше відчувала на собі її тягар.

Зростала економічна та соціальна напруга. Маршрути багатьох військових походів пролягли через українські землі. Внаслідок цього гинули люди, руйнувалося гос­подарство, а головне — Україна втрачала незалежність і втягувалась у політичну орбіту Москви. Усе це викли­кало невдоволення діями гетьмана, якого стали нази­вати «вітчимом» України.

На Січі почали поширюватися чутки, що І.Мазепа запродався цареві й хоче зруйнувати козацьку вольни­цю. Проти нього виступила опозиція на чолі з Петром Іваненком (Петриком). Канцелярист Генеральної вій­ськової канцелярії Петро Іваненко подався на Запоріж­жя і почав агітацію проти Москви й гетьмана Мазепи.

У 1692 р. він за підтримки татар організував повстан­ня. Однак воно успіху не мало, опозицію розгромили. Після невдачі П.Іваненка Січ розірвала зв'язки з тата­рами і почала переходити на бік гетьмана.

Дата добавления: 2015-05-22