Українські січові стрільці

Нелегкий, але героїчний бойовий шлях пройшов ле­гіон Українських січових стрільців (УСС), створений з початком Першої світової війни як окремий структур­ний підрозділ австрійської армії. У серпні 1914 р. на заклик новостворених Головної української ради (між-партійної політичної організації, яка представляла га­лицьких українців у Австрії в роки війни) та Бойової управи УСС (організаційно-координаційного центру легіону УСС) до новітнього українського війська зго­лосилися бл. ЗО тис. добровольців з усієї Галичини. Австрійське командування, з недовірою ставлячись до патріотично настроєної української молоді та спонуку­ване польськими політичними колами, обмежило чи­сельність легіону до 2,5 тисяч, а на прохання відклика­ти з військ 100 старшин-українців виділило лише 16. Ядро легіону становили активісти січово-сокільсько-го, пластунського та стрілецького руху, вчорашні гімна­зисти та студенти; були також викладачі, правники, митці, представники селянства тощо. Серед них І.Ба-люк, Д.Вітовський, С.Горук, Г.Коссак, Л.Лепкий, О.На-зарук та ін. Першим офіційним командантом (коман­диром) легіону був М.Галущинський, директор Рога-тинської гімназії.

Створення легіону Українських січових стрільців ознаменувало відновлення збройної боротьби за волю України. Хоча його становлення відбувалося в структу­рах австрійської армії — то був тоді єдино можливий

шлях до організації українського війська — це не озна­чало, що стрілецтво мало намір відстоювати чужі йому інтереси. Об'єднуючи кращі сили молоді, які представ­ляли практично всі суспільні верстви Галичини, легіон УСС став втіленням передової політичної думки і вира­жав сподівання національно свідомої частини галицько-українського суспільства на виборення Української держави. Першим доказом того, що з початку свого існу­вання Українські січові стрільці стояли на національних позиціях, були їхні спроби відмовитися приймати при­сягу на вірність габсбурзькій династії, які хоч і не увінчались успіхом, зате чітко визначили стрілецькі

пріоритети..

Розпочавши свою діяльність як гурт патріотично налаштованих, але погано зорганізованих та переваж­но далеких від військової служби осіб, УСС, доклада­ючи неймовірних зусиль для подолання різноманітних перешкод на своєму шляху, зуміли до 1917 р. перетво­рити легіон у добре вишколену, фактично, українську військову формацію з національною символікою, влас­ними одностроями й відзнаками, а також українською офіційною мовою та українською термінологією.

Протягом 1914 — першої пол. 1915 р. легіон брав участь у бойових діях проти російських військ у Кар­патах. Особливо запеклими були бої за гору Маківку (29.IV. — 2.V.1915), де Українські січові стрільці вкри­ли себе невмирущою славою, але зазнали значних втрат: 42 вбитими, 76 пораненими, 35 потрапило до полону. Згодом один із німецьких генералів сказав про стрільців: «Мої баварці б'ються як леви, а українці — як чорти». У 1915 — 1917 рр. легіон УСС вів кровопролитні бит­ви на подільській землі. Важко знайти місцевість між Золотою Липою та Збручем, де б не було стрілецьких могил, на яких, поряд з прізвищами полеглих борців, були викарбувані призабуті вже написи, сумні й вод­ночас горді: «Впав за волю України». Сотні молодих патріотів загинули на схилах гори Лисоні, поблизу сіл Конюхи та Куропатники на Бережанщині, в інших місцях. Своєю боротьбою стрільці здобули чимало відзначень і похвал, викликали пошану й симпатії союз­ників, змусили рахуватись із собою навіть ворогів. Так,

російське командування, характеризуючи УСС у сек­ретній директиві, наголошувало, що це «відбірні війська, які називають себе українцями і мріють про віднов­лення самостійної України».

Поставивши своєю основною метою виборення україн­ської державності, Українські січові стрільці усвідом­лювали, що реалізація цього потребує ретельної і ціле­спрямованої підготовки. Тому в легіоні діяв ряд гро­мадсько-освітніх та мистецьких структур, покликаних ознайомлювати стрільців, головним чином стрілецьких новобранців, з їхніми завданнями у війні, підвищувати освітній рівень, готувати до післявоєнної громадської діяльності. Насамперед слід відзначити'бібліотеку, «етап­ну гімназію», а також Пресову Кватиру, у складі якої плідно працювали А.Баб'юк (М.Ірчан), А.Лотоцький, О.Назарук, Ю.Шкрумеляк, Л.Лепкий, М.Гайворонський, Р.Купчинський, О.Курилас та інші талановиті письмен­ники, журналісти, композитори, актори, художники. Зусиллями митців налагоджено випуск альманаху «Червона Калина», сатиричних журналів «Самохотник», «Самопал», видано кілька книг тощо.

Національно-політична та культурно-освітня актив­ність Українських січових стрільців не обмежувалася лише працею в стрілецькому легіоні. Добре розуміючи, що запорукою успішної реалізації національно-держав­ницької ідеї можуть бути тільки сили власного наро­ду, вони поряд із самоосвітою та самовдосконаленням приділяли величезну увагу й національно-освідом-люючій та просвітницькій праці серед широких кіл української громадськості — як у Галичині, так і в Закарпатті, на Волині і навіть у Наддніпрянщині — щоб допомогти населенню швидше усвідомити свої сили та шляхи, якими можна було б добитися людсь­кого існування та гідного місця в історії.

Вже з 1914 р. передова частина стрілецтва вела роз'яс­нювальну роботу серед українців у місцях свого постою, залучала їх до спільних маніфестацій, допомагала в створенні різноманітних національних інституцій, зокре­ма, читалень, товариств «Просвіти», господарських осе­редків, організовувала курси ліквідації неграмотності тощо. Свідченням того, що Українські січові стрільці

працювали і на перспективу, була їхня участь в органі­зації та підтримці українського шкільництва. Зокрема, протягом 1916 — поч. 1917 рр. близько двох десятків стрільців під керівництвом сотника Д.Вітовського та четарів М.Саєвича і М.Гаврилка організували на Воли­ні до 100 українських шкіл, працювали в них учителями і навіть видавали підручники для волинської дітвори. Важливе значення для поширення та пропаганди національно-державницьких поглядів мала й культур­но-мистецька діяльність УСС. Нерідко саме завдяки стрілецьким пісням, музиці, виставам тощо українське населення того чи іншого краю вперше ознайомлюва­лося з ідеєю української державності, дізнавалося правду про свою минувшину, задумувалося над майбутнім. До­ступність цих жанрів давала змогу охопити якнайшир­ші кола українства, починаючи від Закарпаття і аж до Наддніпрянщини, а тематика та форми подачі сприя­ли проникненню стрілецьких ідей у глибини україн­ської душі. Вічно співатиме український народ «Ой, у лузі червона калина», «Ой, видно село», «Човен хитаєть­ся», «Зажурились галичанки», «Бо війна війною», «Не сміє бути в нас страху» і багато інших маршових, лю­бовних, жартівливих пісень, які постали в легіоні Українських січових стрільців протягом Першої світо­вої війни.

Дата добавления: 2015-05-22