Внутрішньополітичне становище України сер. 50-х рр.. XX ст

Політика урбанізації та її наслідки.

Білет № 25

Сучасній людській цивілізації властиві стрімкі темпи урбанізації. Вони вирішально зумовлені двома факторами – “демографічним вибухом” другої половини ХХ ст. та науково-технічною революцією в усіх сферах. Урбанізація (від лат. urbanos – міський) означає процес зростання міст і міського населення та підвищення їх ролі в соціально-економічному та культурному житті суспільства. Способи виникнення міст в історії людства були різними. Міста виникали як сумісні поселення ремісників, що полегшувало їх виробничу діяльність, як центри торгівлі, як воєнні укріплення (фортеці). Сучасне місто надає своїм жителям багато переваг економічного, соціального та суб’єктивного характеру, а саме:
1)наявність місць роботи та можливість зміни роботи;

2)зосередження закладів науки та культури;

3)забезпечення висококваліфікованої медичної допомоги;

4)можливість створювати кращі житлові та соціально-побутові умови життя;

5)розвиток міжнародного та регіональної культури.

Незважаючи на переваги міського життя, міське середовище для людей є штучним і відірваним від природного, того, в якому тисячоліттями проходило їхнє життя. Штучне міське середовище шкідливо впливає на здоров’я населення через забруднення атмосферного повітря, дефіцит сонячного проміння, води, а також скупченістю населення, недостатністю зелених насаджень тощо. Також небезпеку для здоров’я людей у місті становлять шумові, вібраційні навантаження, транспортні проблеми, вплив електричних, магнітних, іонізаційних полів. Отже, в умовах великого міста загострюються всі сторони життєзабезпечення людей: постачання достатньої кількості повноцінних продуктів харчування та питної води; контроль і запобігання забруднення повітря; водних ресурсів, грунтів; утилізація та захоронення нагромаджуваних шкідливих виробничих та побутових відходів, а також соціальні проблеми, пов’язані з різким зменшенням вільного “життєвого” простору, зростанням міст супроводжується, збільшенням захворювань, зумовлених забрудненням та іншими негативними чинниками.

5 березня 1953 р. помер Й.Сталін. Ця подія дала поштовх процесу, що згодом дістав назву «відлига» і проявився у спробі лібералізації суспільно-політичного життя та проведення соціально-економічних реформ.

Найбільш радикальних рис цей процес набув після XX з'їзду КПРС (лютий 1956 р.). Початок процесу десталінізації був позначений гострою боротьбою за владу між прихильниками М. Хрущова та Л. Берії, у якій перемогу здобув перший. Мала своє відлуння ця боротьба і в Україні. Республіканська партійна організація підтримала М. Хрущова, і згодом він віддячив послугою за послугу.

Через кілька місяців після смерті Й. Сталіна за звинуваченням у русифікації вищої освіти в Західній Україні та дискримінації місцевих кадрів було усунуто з посади першого секретаря ЦК КПУ росіянина Л. Мельникова. На його місце було призначено О. Кириченка, першого українця на цій посаді (з того часу на цю посаду призначались лише українці).

Після цього розпочалася широка хвиля висування на керівні посади представників місцевих кадрів. У результаті на 1 червня 1954 р. серед членів ЦК КПУ українців було 72%, серед депутатів Верховної Ради 75%, а серед директорів великих підприємств – 51%. У 1958 р. українці складали 60% членів КПУ.

Вихідці з України стали займати провідні місця і на союзному керівництві. Так Р. Малиновський. А. Гречко та А. Москаленко досягли високого рангу Маршала Радянського Союзу, а два перші згодом навіть були міністрами оборони СРСР. В. Семичасний обійняв посаду голови союзного КДБ, а чотири українці – О. Кириченко, М. Підгорний, Д. Полянський і П. Шелест – входили до складу Політбюро ЦК КПРС (яке загалом налічувало одинадцять членів).

Такі успіхи українців у радянській ієрархічній системі можна пояснити їх тісними зв'язками з М. Хрущовим, їх особистими якостями лояльних виконавців волі партійного лідера, та тим місцем, яке зайняла Україна в Радянському Союзі.

Всі нові кадрові призначення супроводжувались перебудовою і вдосконаленням самого державного апарату. У міністерствах, відомствах і органах управління на місцях протягом 1955-1956 рр. було ліквідовано 4 867 структурних підрозділів, організацій та установ, скорочено 92,5 тис. посад адміністративно-управлінського апарату. Водночас розширювались права місцевих органів влади. Це, звичайно, позитивно вплинуло на суспільно-економічне життя країни.

Припинились масові репресії (ліквідовані були воєнні трибунали військ МВС й особливі наради МВС. концтабори), почався обережний процес реабілітації репресованих у 30-40-і роки і повернення депортованих.

У 1954 р. була проведена помпезна кампанія святкування 300-річчя Переяславської угоди Країною прокотилась широка хвиля пропагандистських заходів.

Центральною подію ювілейних торжеств стала передача Криму Українській РСР. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР, мотивуючи своє рішення спільністю економіки, територіальною близькістю та тісними господарськими та культурними зв’язками між Кримом та Україною, прийняла указ «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР». Як зазначалось, акт є «свідченням дружби російського народу».

Приєднання Криму додало Україні низку економічних і політичних труднощів. У результаті війни і депортації татар у регіоні запанував економічний хаос. До того ж росіяни, що проживали в Криму (860 тис. чол.), чинили опір будь-яким спробам українізувати життя області.

Дата добавления: 2015-05-23