Загальна характеристика господарства Європи в V – XV ст

Економічна думка Середньовіччя.

Зростання торгівлі, розвиток банківської системи і кредиту.

Розвиток ремесел і міст в Середньовіччі.

Особливості розвитку сільського господарства. Агрокультура і сільськогосподарська техніка.

Господарство Середньовіччя характеризується такими загальними ознаками: панування приватної власності, основою якої була земля у формі феода (умовно-службове спадкове надання), що дало назву системі господарства; монополія феодалів на землю, яка виявлялася в принципі «немає землі без сеньйора”; умовний характер, ієрархічна структура земельної власності, що ґрунтувалася на васальних зв’язках; протиріччя між великою власністю на землю дрібним селянським виробництвом; особиста, поземельна, судово-адміністративна і військово-політична залежність селянина від землевласника; рентна форма експлуатації феодально залежного селянства; переважання натурального господарства і другорядна роль обміну; сеньйорія, ремісничий цех, торгова гільдія як головні господарські форми.

Розвиток аграрного сектора в економіці зумовив назву Середньовіччя як „аграрної цивілізації”.

Розвиток господарства країн Європи в ці часи пройшов три етапи:

- раннє Середньовіччя (V - X ст.). Сформувалися і утвердилися визначальні риси
феодального господарства (період генези).

- період зрілості феодального господарства в умовах внутрішньої колонізації, розвитку міст і товарного виробництва (XI - XVст.).

- пізнє Середньовіччя (XVI - перша половина XVIII ст.). Зароджувалися ринкові форми виробництва, з’явилися перші ознаки індустріальної цивілізації.

Виникнення і розвиток господарства в європейських країнах мали загальні ознаки. Але в кожній країні були свої особливості, хронологічні межі. Так, в Італії, Франції, Іспанії, Візантії цей період отримав назву романського, сформувався на основі спадщини Римської імперії та соціально-господарської системи германських племен. В Англії, Німеччині, скандинавських і слов’янських країнах перехід до феодальних відносин відбувся на основі розкладу родоплемінних і общинних відносин.

Зрілі феодальні відносини (XI - XVст.) практично у всіх європейських країнах мали класичну форму і майже не відрізнялися. На першому етапі їхнього розвитку панувала феодальна земельна власність, що складалася у трьох видах – королівська, світська, духовна. Існувала власність верховна, сеньйоральна і підпорядкована васальна. Основними господарськими одиницями стали сеньйорії.

Сеньйоріально-селянські відносини засновувалися на надільній системі, що давала змогу селянинові мати самостійне господарство, а сеньйорові забезпечувала економічну реалізацію права власності на землю - земельну ренту.

У XII - XIII ст. підвищився правовий статус, розширилися права селян на во-лодіння землею. Громади і окремі сім’ї викуповували такі сеньйоріальні обов’язки, як обмеження в шлюбі, свободу відчуження й успадкування рухомого і нерухомого майна, вихід з землі. Фіксувалися талля, розміри військового збору, торгові й дорожні мита, судові штрафи. Отже вони звільнялися від особисто-спадкової залежності, зміцнювалася їхня господарська самостійність.

Протягом XI - XIII ст. в Європі зберігалося нечисленне вільне селянство, яке не належало ні до королівських, ні до приватних сеньйорій (так звані державні селяни). Ці дрібні власники: вільні люди короля у Франції, фригольдери в Англії, „вільні селяни” у Візантії, „імператорські” вільні у Німеччині самостійно розпо-ряджалися землею, переселялися з місця на місце, судилися тощо. Проте всі во-ни були феодальне залежними через представників королівської (князівської, імператорської) влади. За користування землею, відчуження її селяни плати-ли податки й виконували державні примуси значно менші, ніж селяни сеньйорій.

У XIV - XV ст. у різних регіонах відбувся новий аграрний переворот, що змі-нив господарську структуру феодальних сеньйорій. Зміни були зумовлені сукуп-ністю соціально-економічних причин. З перших десятиліть XIV ст. до кінця XV ст. фактично всі країни Європи охопила демографічна криза. Спустошувалися орні землі, які заростали лісом і перетворювалися на пасовиська. Зникали посе-лення. Населення мігрувало до міст і приміських зон. Погіршували становище війни, феодальні усобиці. Обсяг сільськогосподарського виробництва різко зме-ншився. Загострилися внутрішні суперечності феодального маєтку, економічні можливості якого не задовольняли потреби феодалів і селян.

З розвитком міст і товарного виробництва господарський розвиток сеньйорій підпорядковувався ринковим відносинам. Потребували грошей хрестові походи. Різко збільшилися масові народні рухи проти посилення феодального гноблення, за фіксацію примусів, збереження громадських земель.

2. Особливості розвитку сільського господарства. Агрокультура і сільськогосподарська техніка Сільське господарство, що традиційно поділялося на рільництво, городницт-во, садівництво, тваринництво, було панівною формою європейської економіки протягом V - XV ст. Його еволюція тісно пов’язана з розвитком феодальних від-носин.

У період генези феодального господарства у всіх країнах Європи фактично використовувалися однакові сільськогосподарські знаряддя праці: для оранки -мотика й широколопатеві полозові й вузьколопатеві рала, якими боронували зе-млю глибиною до 7 см і підрізали кореневу систему. Ріллю розпушували граб-лями і бороною, траву косили косами, а врожай жали серпами. Молотили ціпами або за допомогою худоби, яка копитами вибивала зерно зі снопів, або тягла спе-ціальний каток чи молотильну дошку. Для різних робіт застосовували лопату, сокиру, ніж.

Вирощували різні сорти пшениці, просо, ячмінь. З технічних культур виро-щували льон, коноплю, з бобових – боби, горох, сочевицю, рис. Розводили вели-ку рогату худобу, волів як тяглову силу. Кількісно переважали дрібні тварини: свині, кози, кури, качки, фазани. Окремою галуззю стало конярство. Важлива роль у забезпеченні прожиткового мінімуму населення належала сільським про-мислам: полюванню, рибальству.

У XI - XV ст. сільське господарство повільно прогресувало у зв’язку з осво-єнням нових земель, удосконаленням знарядь праці та системи рільництва, під-вищенням виробничого досвіду селян. Це зумовлювалося завершенням процесу феодалізації, зростанням міст, які стали постійним ринком збуту продуктів хар-чування та сировини, розвитком товарного виробництва. Важливе значення мало поліпшення демографічної ситуації в XI – XIII ст. Освоювалися нові землі. Аг-ротехнічний розвиток зробив можливою їх колонізацію, хронологічні межі якої в Західній Європі охоплювали другу половину XII – першу половину XIV ст., в Центральній і Східній Європі – XII – XVII ст.

Успіхи колонізації тісно пов’язувалися з досягненнями в агротехніці. Повсю-дно утвердилася трипільна система рільництва, що порівняно з двопіллям збіль-шувала ріллю, розширювала види культур у сівозмінах (озимі, ярі, пари), при тих самих витратах давала змогу отримувати в півтора рази більше продукції, збері-гала врожай при стихійних лихах, оскільки строки його садіння і збирання були різні, розподіляла сільськогосподарські роботи більш рівномірно протягом року.

Поступово протягом IX - X ст. головним орним знаряддям став плуг, конс-труктивними деталями якого були відвальна дошка, за допомогою якої розсував-ся і змішувався грунт, асиметричні залізні лемеші й чересло. У Центральній Єв-ропі і Росії поширилася соха, що була продуктивнішою від рала, легшою і конс-труктивнішою порівняно з плугом.

Зростання промисловості зумовило розширення посівів технічних культур. Садівництво, городництво, виноградарство характеризувалися більш високим рівнем агротехніки порівняно з рільництвом. У приміських районах вони набули промислового значення. Сади й городи, які переважно належали королям, мона-стирям, феодалам, виходили з присадибних ділянок.

У доменіальному господарстві переважала велика рогата худоба, в селянських господарствах через нестачу кормів розводили овець, кіз, свиней, птицю. Худобу переводили на стійлове утримання. Відомо кілька типів тваринництва: пасовищ-не, стійлове, пасовищно-стійлове.

Серед промислів важливого значення набуло розведення риби. Практикува-лася багаторівнева система ставків. Удосконалювалися пристрої для скидання води.

З XIII ст. у сільському господарстві зароджувалася спеціалізація окремих ре-гіонів, країн, областей.

У цілому загальний рівень розвитку агрокультури і сільськогосподарської те-хніки зростав повільно.

3. Розвиток ремесел і міст у Середньовіччі

Феодальне господарство у своєму розвитку пройшло три стадії – ранню, роз-винену і пізню, відповідно в них відбувалося поетапне піднесення ремесла.

Відомі три організаційно-виробничі центри селянського ремесла: замок сень-йора, село, господарства окремих селян, в яких виготовлялася більша частина продукції. Ремісників – професіоналів було небагато, тому левову частку про-мислових товарів залежні селяни виробляли для себе і своїх сеньйорів. Внаслі-

док аграризації та натуралізації економіки європейські міста занепали. Вони за-лишилися адміністративними, політичними й культурними центрами. У VIII – X ст. почали зростати торгові й ремісничі функції міст.

З XI ст. в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації – відродження античних міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон, Бонн) і утворення нових міст (Гамбург, Любек, Лейпциг, Магдебург), зростання їхньо-го господарського значення. Головною причиною цього було економічне підне-сення, що призвело до занепаду натурально-господарських форм виробництва. Сеньйоріальне ремесло вичерпало себе і феодальне помістя не могло розв’язати свої промислові проблеми.

Успіхи сільського господарства зробили можливим існування частини насе-лення, яке могло не займатися сільським господарством. Ремісники переводили-ся на оброк. Вони покидали помістя і селилися на перехресті доріг у торгових містечках біля стін замків і монастирів.

Отже відокремлення ремесла від сільського господарства, розвиток товарних відносин стимулювали виникнення міст як центрів ремесла і торгівлі.

Західноєвропейські міста були невеликими за розміром і населенням, оточені високими мурами, валами, ровами, наповненими водою. У центрі міста на рин-ковій площі знаходилася ратуша – адміністративний осередок. Тут проходили ярмарки, святкування, забави, всеміські збори, а також публічні страти злочин-ців. Від центральної площі на всі сторони розходилися головні дороги. Місто не мало каналізаційних споруд, нечистоти виливали прямо на вулиці. Все це приз-водило до спалахів епідемій чуми, холери, які часто спустошували міста. Наба-гато більше мешканців жило за мурами і валами у передмістях. У містах жили ремісники, купці, люди вільних професій (художники, лікарі, аптекарі, друкарі).

Економічно розвинені міста Англії, Франції і Німеччини в XI - XII ст. досягли значного розквіту. Збільшилась чисельність міського населення, розвивалися ремесла і торгівля. Панівне місце займало виробництво бавовняних тканин, збут яких забезпечував піднесення ремесла і торгівлі. Збагачувалося купецтво.

Інтенсивний розвиток ремесла в XII - XIII ст. сформував цеховий лад у міс-тах. Середньовічний цех організовувався лише за професійними ознаками. Цехи складалися з майстерень певного профілю, які розташовувалися по всьому місту. Час від часу члени цеху збиралися в церкві або в ратуші, вирішуючи життєво важливі проблеми. Кожний цех мав свій статут. Документ узаконював, регламе-нтував не тільки виробничі, духовні, а й моральні засади життя ремісничого ко-лективу. Члени цеху були і воїнами, які захищали ділянку оборонного муру або вежі. Разом з купцями та іншими станами ремісники демократично управляли містом. Адміністрація мала відкрите антифеодальне спрямування.

У містах склалася ієрархія на зразок сільської общини. Майстри пригнічува-ли підмайстрів, ремісників. Для того, щоб стати повноправним членом цеху (майстром), треба було пройти стаж учнівства (3-7 років), скласти важкий іспит.

Розвиток ремесла набув бурхливого розвитку в XIII ст. У кожній країні поділ праці призводить до спеціалізації. Пожвавлення внутрішнього обміну свідчило про зародження єдиного ринку. Цьому сприяли багаточисельні ярмарки, що від-бувалися в містах. Вони мали обмежений і місцевий характер. Як правило, на них продавались певні групи товарів – худоба, зерно, коні, вироби ремісників тощо. Багато з таких ярмарок переросли місцеві масштаби і стали центрами між-народної торгівлі.

У XIV - XV ст. в Європі виникла нова, вища форма виробництва – мануфак-тура. На зміну кустарям-ремісникам прийшли більш організовані великі робіт-ничі майстерні. Тут у процесі виробництва було застосовано поділ праці. Це да-ло змогу значно збільшити випуск товарів, поліпшити їх якість. Головною фігу-рою виробництва стає найманий робітник. Перші текстильні мануфактури відомі у містах Північної Італії і Нідерландів. 4. Зростання торгівлі, розвиток банківської системи і кредиту

Розвиток ремесла, міст сприяв зростанню торгівлі. Особливо жваво вона про-вадилася у міських республіках Північної Італії – Флоренції, Венеції, Генуї, де

зростав торговий і позиковий капітал, зароджувалися капіталістичні мануфакту-ри, розвивалася банківська справа. У Венеції зародилася сучасна бухгалтерія.

У Західній Європі розвивалися зовнішня морська і внутрішня сухопутна тор-гівля. Вже в XI - XII ст. визначилися її центри – Венеція, Генуя, Піза. Північноі-талійські купці витіснили із середньоземноморських торгових шляхів візантійців і арабів. З портів Близького Сходу європейці привозили товари Індії, Китаю, Сирії та інших азіатських країн. Однією з найважливіших колоній Генуї була Кафа (Феодосія) з її ринком рабів.

Важливе значення для Західної Європи мала також торгівля Балтійським і Пі-внічним морями, річками: Ельбою, Шельмою, Одером, Темзою, Західною Дві-ною, Рейном, Дунаєм, Віслою, Німаном, Роною, Сеною. Якщо левантійська тор-гівля займалася переважно продажем на західноєвропейських ярмарках східних товарів, то північна – виробів місцевої промисловості, продуктів сільського гос-подарства. Купці скуповували і з вигодою перепродували льон, худобу, шкури, хміль, хутро, сало, масло, хліб, рибу, сіль, віск, мед, металеві ремісничі вироби, олово, ліс.

Утворився Союз приморських міст під назвою Ганза. Свою діяльність вона розпочала в XII ст. і діяла до XVII ст. До Союзу входило 160 міст.

У середні віки розвинулася й сухопутна торгівля. Шовковий шлях від Китаю до Європи простягнувся на довгі кілометри. Каравани верблюдів, навантажених товарами, перетинала вздовж і поперек азіатський і африканський континенти. У Європі сухопутна торгівля також набувала дедалі більшого значення.

Розвиток торгівлі обумовив розвиток грошово-банківської системи. У Західній Європі в середні віки в грошовому обігу була велика кількість найрі-зноманітніших монет. Діловим людям важко було розібратися в їх повноціннос-ті. На допомогу прийшли так звані міняйли. Поступово міняйли перетворилися на банкірів. Вперше вони з’явилися в північно-італійських містах, у провінції Ломбардії. Банкіри об’єднувалися в асоціації, компанії, товариства.

Разом з появою банківської системи виник кредит. Інтенсивний розвиток сільського господарства, промисловості, торгівлі, грошового обігу, банківської справи, кредиту, свідчить про народження нового, прогресивнішого виробницт-ва. Виникають спеціалізовані райони з виробництва тих чи інших товарів, чис-ленні ярмарки, товарно-грошові відносини, формуються національні ринки. Ва-жливе значення в економічному житті середньовіччя мали податки й різні при-муси на користь феодалів чи державних установ.

Утворення загальнонаціональних ринків свідчило про те, що феодальне гос-подарство вичерпало себе і людство вступило в індустріальну добу 5. Економічна думка Середньовіччя

Після падіння Римської імперії (V ст.) почалася так звана доба Середньовіччя, що тривала аж до XVII ст. Економіка цього періоду була переважно аграрною, панувало натуральне господарство. Мислення середньовічної людини мало тео-логічний характер. Економічна думка ще не відокремилась у самостійну галузь знань. В епоху середньовіччя християнство в Європі, й іслам на Сході стають ідео-логічним обгрунтуванням утвердження феодальних відносин. Особливістю прояву економічної думки стає її неодмінне релігійне оформлення. Середньовічні тракта-ти містять численні конкретні господарські поради, різноманітні практичні ре-комендації, але надто мало теоретичних узагальнень і спроб осмислення еконо-мічних процесів та явищ.

Основними джерелами економічної думки середньовічного суспільства є юридичні кодекси й церковні пам'ятки. Економічні уявлення народних мас відбилися в різних "єресях" та економічних вимогах селянських повстань. В епоху феодалізму суспільство складалося передусім з класу феодалів і класу селян. Через це економічні вчення представників класу землевласників спрямо-вувалися на узурпацію селянських земель, виправдання феодальної організації господарства.

Дослідження являють собою митецькі компіляції традиційних істин, система-тизацію накопиченого багажу, коментарі. Усе це — характерні риси методу, який

отримав назву «схоластика» (від лат. shola — школа), широко розповсюдженого в середньовічному інтелектуальному середовищі. Про економічні погляди схоластів можна судити з висловлювань одного з найвидатніших представників цього ме-тоду — Фоми Аквінського (1225-1274 рр.), великого богослова, який написав за завданням Римського Папи роботу « Сума теології », яка узагальнює принципи католицького віровчення.

Суспільний устрій, у тому числі його економічна складова є результатом божест-венного приречення, тому існуючі господарські форми — власність, організація праці, навіть торгівля — необхідні й морально виправдані. Він апологував при-ватну власність, вважав натуральне господарство основою добробуту людей, а його продукти - природним багатством. Золото і срібло, на його думку, - штучне багатство, яке не може бути метою діяльності людини. Феодальна форма власно-сті, система поділу праці природні й виправдують ієрархічну структуру і станову організацію феодального суспільства, як і право кожного стану на свою частку винагороди.

Цьому ж завданню присвячене і вчення про «справедливу ціну». Така ціна повинна, по-перше, покривати витрати, а по-друге, забезпечувати продавцеві можливість жити відповідно до свого положення у суспільстві. Таким чи-ном, у ціні повинен був знайти відображення соціальний статус учасників об-міну, що, зрозуміло, несумісне з поняттям ціни як чисто ринкової категорії.

У період пізнього середньовіччя серед проблем, які обговорювалися схолас-тами, все більш помітне місце займають питання обміну, торгівлі, грошей. Ак-тивно дискутується ситуація, викликана «революцією цін» і її наслідками, що свідчило про перехід до нових форм економічних відносин.

У Київській Русі утвердження феодальних порядків знайшло вираження у зведенні законів "Правда Русская" (XI - XII ст.). У ньому обґрунтовувалося пра-во власності князів на майно, рабів та напіврабів, регулювалися торговельні й кредитні відносини. У середні віки з'явилися "Домострой" Сильвестра та інші дослідження, в яких розглядалися проблеми організації феодального помістя, ре-

гулювання відносин між паном і його кріпосним залежним, між господарством і зростаючим ринком.

2.2. Формування передумов ринкової економіки в країнах Європейської цивілізації (XVI – перша половина XVII ст .)

Дата добавления: 2015-05-23