Історія виникнення села

КРІЗЬ ПРИЗМУ ВІКІВ

Давнє село Старосілля, згідно легенди, яка дійшла до нас, розташовувалось на лівому березі річки Вербч. Там навіть була церква, на цей факт вказує назва урочища Церковище. Кажуть, у Великдень чути з-під землі церковні дзвони, якщо прикластися до землі вухом, то можна їх почути.

У 1700-1721рр. Російська держава вела війну зі Швецією. У вересні 1708р. шведська армія Карла ХІІ вторглася на Україну. Основні сили шведів вступили в північну частину Чернігівщини. Саме ця подія визначила долю поселення. Воно було повністю спалене шведами. Мешканці змушені залишити згарище та поселитися на протилежному березі річки Вербч. Своє селище назвали Старе Село. Поступово воно трансформувалось в іншу назву Старосілля. Сьогодні на тому місці росте ліс, розташоване й тваринницьке господарство АПК «Старосільське» [Фото 9].

Дослідження чернігівських археологів у 80-90-х роках виявило поселення поблизу Рубежа. Знахідки вражаючі. Речові джерела вказували на заселення місцевості в ХІІ столітті. Так ось на місці колишнього Старосілля трапляються речі дуже схожі на ті, що знайдено під час розкопок. Можливо наше поселення бере початок з 12 ст.

Обираючи нове місце для заселення, люди шукали кращих земель. На правому березі повноводної річки виявилися родючі ґрунти. Що дало змогу вести господарство. Перші поселенці змушені були корчувати ліс, чагарники. Займалися й судноплавством. Про цей факт свідчить назва Пристань – місце, де зупинялись річкові судна, а також Зимівник, де зберігались човни взимку. Ще одним доказом є знаходження деталей човнів під час видобутку торфу на глибині 6-7 метрів.

Першими переселенцями древнього села були – Бебки. Навіть одна з частин вулиці називалась Бебківка [Фото10]. Далі селилися Борсуки, Денисенки, Барани, Клименки. На початку 17 ст. налічувалось всього 5 дворів.

«Нариси найстаріших дворянських родів Чернігівської губерніях» засвідчують, що у XVIII ст.. головним дворянським родом у Городні була династія Бутовичів, що нараховувала 35 чоловік. Степан або Стефан Іванович Бутович, з 1709 по 1717рр. генеральний осавул, (помер 1737р.) одружившись на доньці Чернігівського полковника Якова Кіндратовича Лизогуба, отримав від тестя село Солонівку. Лизогуб це пояснював так: «Дочці моїй старшій Марії, за чоловіком Степаном Бутовичем, теперішнім седнівським сотником, за їх доброзичливість, а особливо за зібране мені господарство, відписую два сільця, в т.ч. Солонівку в Городницький сотні»[ http://offtop.ru/gorodnya/].

Бутович захоплює сусідні землі під виглядом спадку його дружини. П. Полуботок не перешкоджав цьому. Але з приходом до влади І. Скоро­падського, Полуботок стримує Бутовича, який на той час був генеральним осавулом.

Незважаючи на заперечення городнянських козаків, Степан, як ні в чому не бувало продовжував самовільно захоплювати сусідні землі. І після смерті своєї він залишив своїм нащадкам, крім Солонівки: Бутівку, Кузничі, Хотівлю, Смяч (Травневе) та Старосілля.

У Степана та Марії народилися діти: Уляна (померла 1726р.); Степан (помер 1803р.); Петро; Дем’ян; Агафія. Петро помер раніше матері. Марія Яківна в 1737 році склала свій духовний заповіт, згідно якого половина села Старосілля дісталося синам Петра – Івану(бунчуковий товариш у Чернігівському полку 1742р.) та Петру(?-1802р.). Друга половина с. Старосілля відійшла до Бутовича Степана Степановича (?-1803р.). [http://uk.rodovid.org].

По річці Вербч у бунчукового товариша Петра Бутовича був водяний млин на одне коло.[19; 38]

Саме у складі Седнівської, а потім Городнянської сотні згадується село Старосілля. Датується перша письмова згадка початком ХVIIIст.

Кількість населення помітно зменшувалась, якщо у 1791р. проживало 722 чол., то на початку ХХ століття, згідно перепису 1917 року, в селі мешкало 525 чоловік, дворів було 72, станом на 01.01.1979р. – 315 чоловік.

Дата добавления: 2015-05-23