Питання іспиту з історії педагогіки 6 страница

Основну увагу педагог приділяв становленню особистості, формуванню громадянських переконань, розвитку індивідуальності в умовах суспільного колективного виховання. Спадщина Василя Сухомлинського є цінним внеском у вітчизняну та світову скарбницю педагогічної думки.

Педагог-новатор: Василь Сухомлинський (1918—1970) — педагог, засновник гуманістичної, новаторської педагогіки. Розробляючи систему гуманістичного виховання, по­казав велике значення й ефективність методу створення спеціальних педагогічних ситуацій, виховна суть яких зу­мовлена конкретною практичною діяльністю вихованця у реальних життєвих умовах, коли необхідно зробити мо­ральний вибір, виявити власні людські якості. Розробив педагогічну технологію ідеї «школи самореалізації особистості» та впровадив у практику діяльності Павлиської школи.

55. Життя та педагогічна діяльність В.О. Сухомлинського. Гуманізм, народність як основні принципи педагогічної етики.

Василь Олександрович Сухомлинський (28 вересня 1918, с. Омельник (нині Онуфріївський район Кіровоградської області) — 2 вересня 1970) — український педагог, публіцист, письменник, поет.Народився в сім'ї сільського теслі. Після закінчення школи селянської молоді вступив до Кременчуцького медичний технікум. У 1939 році з відзнакою закінчив Полтавський педагогічний інститут. Працював учителем української мови і літератури в сільських школах Онуфріївського району Кіровоградської області.

Учасник Великої Вітчизняної війни. У липні 1941 року призваний в Червону Армію. У званні молодшого політрука воював на Західному і Калінінському фронтах, брав участь в Смоленськом бої і битви під Москвою. У січні 1942 року був тяжко поранений осколком снаряда під саме серце. Дивом вижив і після виписки з уральського госпіталю з 1942 по 1944 роки працював директором школи селища Ува Удмуртської АРСР. Повернувшись на батьківщину, дізнався, що його дружина, що брала участь в партизанському підпіллі, з малолітнім сином були вбиті німецькими окупантами.

З 1944 року - завідувач Онуфріївським районним відділом народної освіти. З 1948 року до останнього дня свого життя працював директором середньої школи селища Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області Україна. У 1955 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Директор школи - організатор навчально-виховного процесу».

ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Сухомлинський створив оригінальну педагогічну систему, що грунтується на принципах гуманізму, на визнанні особи дитини вищою цінністю, на яку повинні бути орієнтовані процеси виховання і освіти, творча діяльність згуртованого колективу педагогів-однодумців і учнів. Комуністичне виховання Сухомлинський розумів як формування «мислячих осіб», а не слухняних виконавців партійних команд.

Сухомлинський розробив комплексну естетичну програму «Виховання красою». Його система протистояла авторитарному вихованню і критикувалася офіційними педагогічними кругами за «абстрактний гуманізм».

У цілісному вигляді погляди Сухомлинського представлені в «Етюдах про комуністичне виховання» (1967) та інших творах. Його ідеї втілені в практиці багатьох шкіл. Були створені Міжнародна асоціація В. А. Сухомлинського і Міжнародне об'єднання дослідників Сухомлинського, педагогічний музей Сухомлинського в Павлиській школі (1975).

Сухомлинський - автор близько 30 книг і понад 500 статей, присвячених вихованню і навчанню молоді. Книга його життя - «Серце віддаю дітям» (Державної премії УРСР - 1974, посмертно). Його життя - виховання дітей, особи. В умовах тоталітарної системи він виховував у дітях почуття гідності, виховував громадянина.

Переконання педагога, що школа повинна стати не лише місцем передачі досвіду поколінь, а й «майстернею гуманності», підтверджувалося впевненістю, що без виховання широкого й повного діапазону почуттів не може бути повноцінної людини. В книзі «Народження громадянина» читаємо: «Турбота про гармонійний розвиток моралі, розуму, почуття, про виховання благородного серця, чистоту всіх духовних поривань і прагнень є сутністю виховання нової людини».

Гуманізм, народність: Глибоке поєднання вченим наукової педагогіки (як навчати та виховувати дітей) з ідеями народного виховання (народним дитинознав- ством, деонтологією, дидактикою, козацькою педагогікою та родинним вихованням) привело до створення системи із складовими компонентами (системний підхід), які об´єдналися в єдине ціле - гуманістичну, демократичну педагогіку з активним використанням ідей народної педагогіки (народної мудрості, народної моралі, національних та загальнолюдських цінностей).

Гуманістичні основи педагогічної системи:

1) Виховання дитини повинно бути спрямоване на окультурення її потреб.

2) Ідеал культурних бажань людини, які необхідно виховувати, - потреби у праці, у творінні добра, у красі.

3) Щоб виховати дитину, необхідно створити у неї чутливість до виховання (потребу бути хорошою), створити для неї «радість буття», сформувати почуття власної гідності.

4) Умовою успішного виховання, з якої воно повинно починатися, є створення атмосфери успіху, що є відправною його основою. Абсолютна перевага позитивних стимулів і реакцій на поведінку дитини над негативними.

Загалом виховання гуманності, на думку педагога, починається з виховання любові до всього живого, до матері, бабусі, рідних. У книгах “Серце віддаю дітям ”, “Народження громадянина”, “Павлиська середня школа” педагог розкриває конкретні форми становлення гуманної поведінки дітей. Серед них: створення лікарень для пташок і тварин, допомога немочним, участь в естетизації школи тощо. Формування гуманізму дітей сприяло також створення галереї портретів матерів найвідоміших людей світу. У програмі роботи школи поряд із загальними категоріями етики(моральний ідеал, гідність, чесність, працьовитість, справедливість) достатньо реалізуються й такі, як щастя, радість, совість, співчуття, духовність. Саме останні і відображають зміст гуманності як інтегральної риси підростаючої особистості. Проте заслуга вченого полягає не лише в тому, що він включив ці поняття до програми, але насамперед, в реалізації цих понять у практиці роботи Павлиської школи. У школі поважали гідність дитини, оскільки без любові і поваги до вихованців за переконанням Василя Сухомлинського, будь - які розмови про гуманність і людяність стають порожнім звуком. Природно, що формування гуманності школярів здійснювалося у Павлиші шляхом використання “Хрестоматії моральних цінностей людства” та “Хрестоматії з етики.”

56. В.О. Сухомлинський про розумове виховання школярів.

Розумове виховання як одна з найважливіших ланок системи виховання, за Сухомлинським, передбачає: набування знань і формування наукового світогляду; розвиток пізнавальних і творчих здібностей; вироблення культури розумової праці; розвивання інтересу і потреби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями, в застосуванні їх на практиці.

За В.Сухомлинським, розумове виховання — це "надбання знань і формування наукового світогляду, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, вироблення культури розумової праці, виховання інтересу й потреби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями, у застосуванні їх на практиці".

Розумове виховання відбувається в процесі надбання знань, але не зводиться лише до їх накопичення. Найважливішим засобом розумового виховання є навчання, у процесі якого відбувається розумовий розвиток.

В. Сухомлинський вважає, що розумове виховання неможливе без спеціального, спланованого, постійного розвитку розумових сил і здібностей дітей.

Велика роль у розумовому вихованні надавалася казкам, " У розумовому вихованні В. Сухомлинський важливе місце відводив малюванню, кресленню, музиці, творчості.

Успіх розумового виховання залежить від методів навчання, від їх відповідності розумовому розвитку учнів, а це в свою чергу визначає структуру уроків.

Величезне значення в розумовому вихованні, на думку Сухомлинського, має праця

На думку Василя Олександровича, важливими елементами розумового виховання в процесі навчання є: при вивченні предметів природничого циклу — продуктивна праця, дослідження, експерименти; при вивченні гуманітарних дисциплін — самостійне вивчення життєвих явищ, літературних джерел, літературно-творчі досліди.

Узагальнюючи свій великий практичний досвід, В. О. Сухомлинський намітив основні шляхи активізації розумової діяльності учнів, серед них:

самодисципліна в розумовій праці; формування пізнавальних мотивів; спеціальна організація розумової праці на уроці і після уроку; творчий характер завдань з елементами дослідження; навчання прийомам мислительної діяльності.

Отже, у творчій спадщині В. О. Сухомлинського розглядаються проблеми змісту освіти й виховання, мотивації й методики навчання дітей, контролю і керівництва навчально-виховним процесом, підготовки вчителя та багато іншого.

57. Сухомлинський про навчання та виховання дітей 6-річного віку ("Серце віддаю дітям").

58. Сухомлинський про формування гуманістичної особистості.

Василь Олександрович Сухомлинський вчив педагогів створювати організовану систему впливів на вихованців, яка сприяє всебічному розвитку дитини, побудована на принципах гуманізму. Методика гуманістичного виховання у Василя Сухомлинського являє собою систему органічно поєднаних різноманітних способів, методів, прийомів впливу на вихованців, що реалізувались засобами майстерного спілкування вчителя з учнями. У Павлиської середній школі, яку ще за життя педагога називали школою-лабораторією педагогічної думки і практики виховання, поступово створювалась та відшліфовувалася струнка методика гуманістичного виховання, що містить такі найголовніші методи:

- Виховання словом: роз'яснення вчителем моральних понять, цінностей, норм, правил гуманної поведінки; етичні бесіди; словесне виявлення довіри і недовіри; навіювання; переконання, роздуми; створення казкових образів гуманної поведінки і взаємовідносин тощо.

-Виховання прикладом: відношення до людей, навколишнього світу, природи, України, людства.

-Система методів організації діяльності і формування досвіду гуманної поведінки дітей: вправлення (добрі справи); організація спеціальних педагогічних ситуацій; доручення; спонукання до творчо корисної діяльності; створення ситуації успіху тощо.

- Стимулювання й оцінювання вчинків, поведінки, діяльності: похвала, заохочення, примус, осудження, недовіра, нагляд, заборона, обмеження, моральна підтримка та інші.

- Самовиховання, саморозвиток учнів як вершина, мета виховання.

В.Сухомлинським було розроблено гуманістичні принципи педагогіки:

1.Пізнання багатогранності дитини.

2.Віри в її неповторність і талановитість.

3.Визнання природного оптимізму дитини.

4.Обережного звернення до її душі й розуму.

5.Захисту багатства людської природи в дитячій душі.

6.Виховання в учнів самоповаги.

7.Утвердження краси в природі і в людині.

Після глибокого вивчення спадщини В.О.Сухомлинського його принцип гуманізму можна уявити як струнку систему. Ця система включає систему блоків, кожен з яких - це вимоги до діяльності вчителя:

1. Систематичне піклування про всебічний розвиток дитини.

2. Любов до дітей і кожної окремої дитини.

3. Повага до дитини, вміння бачити в кожній людині особистість.

4. Віра в дитину як запорука педагогічного успіху.

5. Глибоке знання дитини.

6. Розуміння дитини - педагогічна емпатія.

7. Бережливе ставлення до духовного світу і природи дитини.

8. Вміння розвивати у дитини почуття власної гідності.

9. Вміння включати дитину в коло інтересів, життя і турбот інших людей.

10. Бути другом, мудрим радником дитини.

Для сучасного педагога мають велику цінність методичні поради великого педагога щодо шляхів виховання гуманістичної культури дітей, підлітків, напрямів практичної естетичної роботи з учнями, формування духовного світу людини. Ідеалом учителя сучасної школи повинен бути той взірець вихователя, яким був сам В. Сухомлинський і якого він бачив у своїх мріях. Головними рисами такого вихователя - гуманіста є:

1.Мудрі любов і влада педагога над розумом і душею дитини.

2.Багатство думки, висока загальна культура.

3.Спільні з дитиною погляди на життя, людину як найвищу цінність.

4.Здатність зцілення душевних ран дитини.

5.Ніжне, ласкаве ставлення до дитини.

“Вчительська професія, - писав В.Сухомлинський, - це людинознавство, постійне, те, що ніколи не припиняється, проникнення у складний духовний світ людини. Чудова риса - постійно відкривати в людині нове, дивуватися новому, бачити людину в процесі її становлення - один із тих корінь, які живлять покликання до педагогічної праці”.

59. Сухомлинський про методи та засоби виховання

60. Сухомлинський про патріотичне виховання підростаючого покоління.

В.О.Сухомлинський вважав, що Батьківщина починається із сім'ї, що найважливіші риси і якості радянського громадянина-патріота зароджуються в сімейному вихованні, що діти - продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благородних намірів. І від того, які духовні цінності візьме від нас молодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства. Проблема виховання молоді на героїчних і трудових традиціях нашого народу посідає провідне місце в творчості В.О.Сухомлинського. Ідея вірності і відданості Батьківщині, пише Сухомлинський, стає переконанням лише тоді, коли Батьківщина постає перед дитиною в ореолі героїчного і прекрасного.

Переживання краси героїчного - це духовна сила, що возвеличує людину в її очах. Це не сліпі почуття, а поєднані із свідомістю і переконанням благородні поривання людської душі, що кличуть на подвиги, героїчні вчинки. Це нова проблема в теорії і практиці виховання, що потребує пильної уваги дослідників. До В.О.Сухомлинського ніхто в теорії педагогіки не підносив на таку висоту проблеми формування особистості через красу героїчного і величного. Василь Олександрович приділяє велику увагу патріотичним ритуалам і традиціям, присвяченим героїчним подіям у житті нашого народу, як засобу ідейно-політичного виховання, джерела моральних та естетичних почуттів.

Розвиваючи ідеї, В.О.Сухомлинський збагатив радянську педагогіку новими формами високоідейних ритуалів і традицій, показав чудові зразки й способи організації есте-тичного і патріотичного виховання учнів.

В.О.Сухомлинський, високо цінив роль традицій і звичаїв у вихованні радянського патріотизму, громадянському вихованні, формуванні ідейних переконань і моральних почуттів.

У Павлиській середній школі були створені прекрасні традиції, звичаї, що сприяли формуванню високих моральних якостей у школярів, згуртовували дитячий колектив, створювали сприятливу психологічну атмосферу в дитячих групах і колективах. Це передусім культ героїв війни і мирної праці, традиційне вшанування пам'яті тих, хто віддав своє життя за визволення і незалежність нашої Батьківщини. Це не тільки урочисте проведення пам'ятних днів, а й повсякденна практична діяльність - догляд за могилами воїнів-героїв, праця в Музеї Слави, створення Алеї Героїв, участь у відтворенні історичних подій героїчного минулого, допомога інвалідам війни і праці тощо.

Це культ праці, культ бережливості, культ творення і примноження матеріальних і духовних цінностей. У системі роботи Павлиської середньої школи ці традиції і звичаї входили в життя вже з самого початку навчання дитини в школі, коли вона своїми руками прикрашала обеліски, висаджувала і доглядала квіти на братських могилах, виготовляла пам'ятні подарунки знатним трудівникам. Активна участь у громадських справах старших школярів, освоєння пустирів і запущених ділянок землі, боротьба з ерозією ґрунту, насадження лісозахисних смуг, парків, садів, участь у збиранні врожаю, урочисте відзначення свята Першого Снопа і Першого Хліба - все це сприяло не тільки створенню в дитячому колективі культу величного і героїчного, але й культу праці, вихованню поважного ставлення до праці, високої пошани і поваги до трудівників.

В.О.Сухомлинський - неперевершений майстер створення патріотичних ритуалів і традицій, обрядів і звичаїв. Шкільні традиції передавалися наступним поколінням, забез-печуючи ідейний зв'язок, вони згуртовували учнівський колектив, формували почуття честі і відповідальності, обов'язку і поваги до коллективу. Виховання громадянина-патріота починається із сім'ї. Сім'я - це найменша клітинка нашого суспільства, в якій, як у фокусі, відображається все життя нашої країни.

61. В.О. Сухомлинський про сімейне виховання.

Із сім’ї починається суспільне виховання. У сім’ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростають потім і гілки, і квітки, і плоди. Сім’я - це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави.

Бути хорошими дітьми - означає не допустити, щоб старість батька й матері була отруєна твоєю поганою поведінкою, Найбільше вражає серце батька й матері синівська невдячність, байдужість сина, дочки до того, як відбивається на здоров'ї батьків їхня праця, поведінка... Бережіть здоров’я батьків.

До кінця днів своїх людина мусить залишатися сином... навіть тоді, коли вже немає серед живих його матері і батька... Будь здатним посиновньому ставитися до людей, які є твоїми батьками й матерями. Вмій відчувати найтонші душевні рухи матері й батька.

На мій погляд, жоден педагог світу не сказав так мудро і переконливо про сімейне виховання, про роль батька і матері у ньому, як Василь Олександрович Сухомлинський. Велику справу зробила б Українська держава для виховання майбутніх поколінь, якби "Батьківська педагогіка" В. О. Сухомлинського стала надбанням кожної української сім’ї.

У процесі родинного виховання потрібна правильна і цілеспрямована організація впливу на дитину, спрямована великим педагогічним знанням. А тому В.О.Сухомлинський не тільки проповідував потребу педагогічної освіти батьків, а й практично її здійснював.

А щоб по-справжньому організувати виховання в родині, треба максимально використовувати кращі здобутки народної педагогіки.

"Справжньою школою виховання щедрості, душевності і чуйності є сім'я: ставлення до матері, батька, дідуся, бабусі, братів, сестер є випробуванням людяності", — писав В.Сухомлинський.

А справжнє виховання приходить з належним оволодінням батьками сучасних педагогічних знань, вивчення власних родоводів, традицій своєї родини.

З метою підвищення ефективності занять в школі слід використовувати бесіди і відкриті уроки, куди запрошуються батьки, бабусі, дідусі. Інші члени родини. "Всі шкільні проблеми стоять і перед сім'єю, усі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання, сягають своїм корінням у сім'ю".

В.Сухомлинський був переконаний, що успіху у вихованні поколінь можна досягнути тільки спільними зусиллями сім'ї і школи.

На уроках тихого читання, де присутні батьки і діти, необхідно звертати увагу на особливості поетичного мовлення, на багатозначність слова сім'я. Сім'я — це "сім я", і фантазувати з дітьми на тему семи, цих своєрідних "родин" у природі: семи барв веселки, семи днів у тижні, семи нот у музиці.

Все на світі народжується з маленького зерняти, з насінини. І наша сім'я народжується з малого сім'ячка. Це — любов моїх тата і мами. Вони кажуть, що я для них найдорожчий, бо найменший, а мені дорогі всі сім "я" в нашій родині —дідусь та бабуся, тато, мама, мій братик і сестричка.

Семеро добрих людей, що люблять одне одного, разом дружно трудяться. А ще пам'ятають, що всі ми одного роду. Бо на одній землі народилися, одним рідним словом освятилися.

Розмову про сім'ю, родину, родинні традиції, любов і повагу між її членами не завершую на уроках, а продовжую на родинних зустрічах і святах.

Родинне свято — подія в класі. Це підсумок великої роботи усіх членів родини: батьків, матерів, бабусь і дідусів, дітей і вчителя. Якщо ми хочемо, щоб наші діти виростали справжніми людьми, вміли відчувати найтонші душевні рухи рідних людей, їх потрібно виховувати ще змалку, "З перших днів перебування дитини в школі ми пробуджуємо в неї добрі почуття — сердечність, чуйність до внутрішнього світу іншої людини. Чим менша дитина, тим легше пробудити в неї добрі почуття", — писав В.О. Сухомлинський.

Особливо вагомий вклад у виховання дітей вносять представники старшого покоління — бабуся і дідусь. У душах онуків вони на все життя залишають помітний слід. Хіба можна уявити дитинство без бабусиної чи дідусевої казки!

На святі "Літа на зиму повернули" бабусі й дідусі діляться з онуками своїми секретами кулінарії, народної медицини, розповідають їм легенди, бувальщини, бабусі-поетеси пишуть для них вірші. А діти, у свою чергу, дарують їм пісні, танці, ніжні й теплі слова.

Згадали і тих дідусів і бабусь, які пішли у вічність. Вшанували їх пам'ять хвилиною мовчання. "Треба утверджувати в дитячих серцях не тільки життєрадісні почуття, а й почуття печалі. Навчити радіти і насолоджуватися щастям — справа неважка. Набагато складніше виховати чуйність до горя, печалі. А без цієї чуйності не може дорожити людина й щастям", — писав В.О. Сухомлинський.

Багато оповідань, переказів присвятив педагог цим мудрим порадникам — бабусям і дідусям.

Активна допомога старших членів сім'ї— бабусь і дідусів аж ніяк не дає підстави батькам самоусуватися від своїх прямих обов'язків як вихователів. У батька і матері місія особлива. У сім'ї ж, де між батьками панують згода, доброзичливість, поступливість, взаємна допомога, турбота і співчуття, діти постійно відчувають тепло домашнього вогнища, вони пишаються своїми батьками і загалом почуваються щасливими.

Батьки для дітей — найближчі й найдорожчі в усьому світі люди. Вони для них перші і найголовніші взірці чуйності й турботливості.

Сухомлинський вважав напрочуд важливим завданням сім'ї і школи формування у вихованців моральної готовності до батьківства і материнства.

"Адже через два десятиріччя наш малюк приведе до школи свого сина і буде разом з нами міркувати про те, як його краще виховати", — писав він.

Могутня духовна сила виховання закладена в тому, що діти вчаться дивитися на світ очима батька, вчаться у батька поважати, шанувати матір, бабусю, жінку. Людину. Хіба можуть діти залишитися байдужими до мам, коли на святі "Мій тато" вони разом з батьками співають пісні, дарують квіти, довідуються, що в результаті великого кохання мами і тата народилися вони — доньки і сини.

.В основі родинної педагогіки видатного педагога В.О. Сухомлинського чітко вирізняються ідеали, суттю своєю вкорінені в глибини життя народу, його свідомості, праці й творчої діяльності. На цих засадах і має відроджуватись українська сім’я та виховання підростаючих поколінь. Такий підхід забезпечить повноцінний розвиток суспільства і людини в ньому.

62. Відродження національної системи виховання, школи і педагогіки в період становлення незалежної України у кінці XX- початку XXI ст.

63. Утвердження національного виховання в Україні на сучасному етапі ("Концепція національного виховання").

64. Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів про мету, зміст, основні принципи, напрями та форми виховання школярів.

Дата добавления: 2015-05-23