Питання 75.Оборонні бої на території України в 1941-1942 роках

Період з липня по вересень 1941 р в Україні був неймовірно тяжким для Червоної армії, яка в нерівних кровопролитних боях робила відчайдушні спроби затримати просування броньованих полчищ. Багато її підрозділів і частин потрапляли в оточення, втрачали зв'язки з вищим командуванням, сусідніми частинами, далеко не всім вдавалося з боями вирватися з оточення. Більшість гинула або потрапляла у ворожий полон.

Після того як упав Західний фронт і німці захопили майже всю Білорусію, вирішальні бої розгорнулися на житомирсько-київському напрямку. Мужньо трималися захисники Києва, оборона якого тривала з 11 липня до 26 вересня, та Одеси — з 5 серпня до 16 жовтня 1941 р.

Надзвичайно складна обстановка виникла під Києвом Німці кинули на цю ділянку великі сили, передусім танки, авіацію Червона армія за допомогою місцевого населення більше двох місяців тримала там оборону. Але в радянського командування не вистачало танків, літаків, резервів. Найбільше бракувало хисту і волі керівникам оборони столиці. Будь-які їхні рішення та кроки були позначені страхом перед Сталіним і прагненням уникнути відповідальності.

У кінці серпня противник безперешкодно форсував Дніпро на північ і південь від Києва й розпочав операцію по оточенню міста Загроза наростала день у день. Сталін, пам'ятаючи неодноразові й категоричні запевнення керівників оборони, що сил досить і Київ оборонятиметься успішно, і проявляючи властиві йому свавілля та волюнтаризм, не взяв до уваги аргументованих доказів. Наказав «за будь-яку Ціну» утримувати Київ Під Києвом було втрачено чотири армії (принаймні півмільйона чоловік).І все ж, якщо десь — таки вдалося «зачепитися» радянським військам у їх майже безпросвітному відступі й протриматися більше двох місяців, поставивши під сумнів бездоганно продуманий графік «бліцкригу» і здобуття Москви, то це було саме під Києвом. І завдячувати тут слід безіменним героям-червоноармійцям і командирам.

Наприкінці 1941 р. німці окупували майже всю Україну, крім східних районів Харківської, Сталінської та Ворошиловградської областей, які тривалий час героїчно обороняли війська Південно-Західного та Південного фронтів.

Добившись успіхів на вирішальних ділянках фронту — під Києвом та Смоленськом, німецькі війська почали масований наступ на столицю країни. Але їхній розгром під Москвою (грудень 1941 — січень 1942 р.) означав крах плану «блискавичної війни».

На той час шляхом формування приблизно 400 нових дивізій було, по суті, компенсовано втрату кадрової армії, від якої залишилося всього 8%. Хоча цим військам бракувало головного — озброєння й бойового досвіду, в Сталіна створилася чергова ілюзія високої боєздатності Червоної армії.За його вказівкою навесні 1942 р. було розпочато ряд часткових, розрізнених, погано підготовлених та недостатньо забезпечених наступальних операцій. Але хіба армія могла водночас і наступати й оборонятися? Протягом січня—березня 1942 р. радянські війська вели криваві, але безуспішні бої за визволення Донбасу. Невдало розвивалися воєнні дії й на північ та південь від Харкова. Незважаючи на те, що частини Червоної армії прорвали тут лінію оборони противника, загальне співвідношення сил було не на їхню користь. На клопотання головкома Південно-Західного напрямку С. Тимошенка, члена військової ради М. Хрущова й начальника штабу І. Баграмяна. Ставка й особисто Сталін дозволили провести у районі Харкова велику наступальну операцію, що почалася в травні 1942 р. Спочатку наступ розвивався успішно але незабаром почав видихатися давалися взнаки і погана його організація, й брак досвіду, і нестача бойової техніки. Завдавши сильного удару, противник оточив три армії й тільки в полон захопив принаймні 240 тис. червоноармійців та командирів.

28 червня 1942 р. великі танкові з'єднання ворога у взаємодії з піхотою й авіацією (німецькі військові кореспонденти у захваті охрестили цю армаду «нестримний мастодонт») розпочали генеральний наступ на воронезькому напрямку — операцію «Блау». Просування на марші німецьких танкових колон, артилерії, вантажних машин з піхотою було помітним на відстані 50—60 км. через неосяжну густу й темну хмару пилу, порохового диму і попелу палаючих сіл. «Це стрій римських легіонів, перенесений у XX вік для приборкання монголо-слов'янських орд!» — торжествуючи, говорили німецькі офіцери. Було прорвано фронт протяжністю 650 км. і глибиною 150—400 км. на південно-західній ділянці театру воєнних дій Радянські війська з боями відходили.

Знову, як і в 1941 р., в Червоній армії поряд з героїзмом та самопожертвою рядових воїнів мали місце безладдя й паніка, розгубленість командування і, як наслідок цього, марні спроби стабілізувати становище. 3 болем у душі спостерігаючи події, О. Довженко 12 липня 1942 р. зробив у своєму фронтовому щоденнику такий гіркий, емоційно загострений запис. «Вся фальш, уся тупість, усе безпардонне й безтямне ледарство, увесь наш псевдо-демократизм, перемішаний із сатрапством — усе вилізає боком і несе нас, як перекотиполе, степами, пустелями. І над усім цим — «Ми переможемо!».

У травні—червні 1942 р. рухнув Кримський фронт Німцям вдалося захопити весь Керченський півострів. На початку липня 1942 р., блоковані ворогом із суші, моря та з повітря, після 250-денноі оборони за наказом. Ставки залишили місто героїчні захисники Севастополя. На кінець літа німцям вдалося прорватися до Сталінграда та Головного Кавказького хребта.

Кульмінацію нових випробувань зафіксував відомий наказ № 227, підписаний Сталіним 28 липня 1942 р. У ньому розвивалися далі положення іншого вкрай жорстокого наказу № 270 від 16 серпня 1941 р. 3 одного боку, в умовах загальної розгубленості й сум‘яття суворі накази були необхідні. А з другого — підкріплені правом розстрілу «в несудовому порядку», застосуванням загороджувальних загонів та штрафних батальйонів, карною відповідальністю близьких родичів «винуватців», вони сковували ініціативу командирів і нерідко прирікали на безплідну загибель цілі з'єднання, які з ходу кидалися в бій з боєкомплектом 4—5 снарядів на одну гармату, коли навіть гвинтівки мали не всі бійці, а їсти їм не було чого Полки зникали разом зі штабами. За три — чотири дні боїв дивізія лягала на смерть.

Із залишенням 22 липня 1942 р. радянськими військами м. Свердловська Ворошиловградської області закінчилися оборонні бої на території України.

Дата добавления: 2015-05-23