Питання 80. Загострення соціальних проблем радянського суспільства. Неосталінізм

Жовтневий (1964 р.) пленум ЦК КПРС усунув від влади генсека М. Хрущова, вищі партійні й державні посади перейшли до Л. Брежнєва. Період хрущовської «відлиги» змінився періодом «застою».

У 60–80-х рр. створена за ленінсько-сталінською моделлю радянська система досягла найвищої точки свого розвитку. Прийнята в 1961 р. програма КПРС передбачала досягнення в найближчі 20 років основної мети партії — побудови комунізму. Однак незабаром з’ясувалося, що побудувати суспільство за принципом «від кожного по здібностях — кожному за потребами» неможливо. Таким чином, зазнала краху ідея, для досягнення якої були витрачені колосальні зусилля комуністичної партії й народу, принесені неймовірні жертви.

Недосяжність мети призвела до втрати значною частиною населення віри в комуністичні ідеали. На цьому тлі ідея «розвинутого соціалізму» як тривалого етапу, що повинен був передувати комунізму, була лише спробою партійної номенклатури дезорієнтувати суспільство. Та й сама номенклатура, особливо наприкінці 70-х — на початку 80-х років, була деморалізована, а її лідери, головним чином люди похилого віку, не зовсім чітко уявляли собі стан справ у країні й перспективи її розвитку, схиляючись до сталінської моделі управління державою із заміною масових репресій на вибіркові проти небезпечних ворогів режиму (так званий «неосталінізм»).

Українська РСР продовжувала залишатися складовою частиною СРСР. У цей період зросло всевладдя союзних відомств в Україні, у першу чергу економічне.

Формально влада в республіці належала радам народних депутатів, а фактично — була в руках комуністичної партії. Компартія України була невід’ємною складовою частиною КПРС, знаходячись у фарватері її політики. Навіть боязкі спроби П. Шелеста — першого секретаря ЦК КПУ в 1968–1972 рр. — розширити права республіки, стримати русифікацію зустріли рішучий опір центру. Шелест був знятий зі своєї посади. В. Щербицький, що займав посаду першого секретаря ЦК КПУ в 1972–1989 рр., мав яскраво виражену промосковську орієнтацію і спрямовував республіку в русло «братерської дружби народів СРСР». Саме в роки його перебування при владі прискорився процес формування номенклатури, що відбувався на основі особистої відданості й орієнтації на безумовне виконання в Україні вказівок центру.

У політичному курсі, у порівнянні з періодом хрущовської «відлиги», спостерігалися процес згортання окремих демократичних завоювань і наступ неосталінізму.

Економічна	• Дефіцит товарів • Відмова або повільне запровадження нових технологій • Невисока якість більшості товарів • Продовольча криза, хронічна криза сільського господарства • Прихована інфляція (зростання цін при незмінних розмірах заробітної плати) • Переважно екстенсивний шлях розвитку економіки • Висока затратність виробництва, енергоємність і матеріалоємність продукції
Політична	• Воєнні авантюри і нездатність вийти з них (Афганістан, Ефіопія, Ангола тощо) • Нездатність вищого керівництва реагувати на нові тенденції розвитку світу. «Старіння» керівництва • Недієздатність законодавчих органів • Утрата динамічності в розвитку радянської моделі й, відповідно, її привабливості для інших країн • Корупція у вищих ешелонах влади: хабарництво, криміналізація, просування по службовій драбині за принципом знайомства, родинних зв'язків, особистої відданості • Посилення репресій проти інакомислячих
Ідеологічна	• Розчарування в правильності обраного шляху розвитку (побудова комунізму) • Розходження між ідеологічними догмами і реаліями життя • Усвідомлення нереальності досягнення мети побудови комунізму • Зростання дисидентського руху і настроїв у суспільстві • Посилення ідеологічного тиску на суспільство
Екологічна	• Бездумна експлуатація природних ресурсів • Відсутність наукового обґрунтування розміщення виробничих потужностей • Руйнування природного середовища, придатного для життя людей (забруднення водоймищ, атмосфери тощо) • Поступова деградація нації (генетичні зміни, зростання кількості дитячих захворювань і народження нездорових дітей, скорочення народжуваності, зростання числа хронічних захворювань тощо)
Моральна	• Поява явища подвійної моралі (розбіжності між декларованим стилем поведінки і реальними устремліннями та настановами; безвідповідальність, прагнення перекласти відповідальність на інших) • Зростання престижності професій та посад, які дають змогу отримувати нетрудові доходи • Зростання кількості побутових злочинів • Прагнення досягти мети незаконним шляхом • Зростання кількості економічних (господарських) злочинів • Наростання споживацьких настроїв • Швидке поширення пияцтва та алкоголізму

Неосталінізм політики Л. Брежнєва супроводжувався в Україні новими хвилями політичних репресій проти інакодумців, передусім поборників ідей національної свідомості й суверенності Української держави. Вже в серпні 1965 року в ряді міст України відбулися масові арешти, під час яких затримано близько трьох десятків інтелігентів-шістдесятників. Проти більшості з них висувалося традиційне звинувачення в «антирадянській агітації і пропаганді», а навесні 1966 року за «антирадянщину» в мордовських таборах опиняються брати Михайло та Богдан Горині, Михайло Осадчий, Валентин Мороз, Панас Заливаха, Іван Гель, Анатолій Шевчук та ін. Водночас з відкритими репресіями в Україні з другої половини 60-х pp. активізувалася «профілактична робота» з представниками вільнодумної інтелігенції. Під час цієї кампанії в республіці повсюдно пройшли відкриті партійні збори з участю громадськості. На них засуджувалися злочинні дії «відщепенців» та їхніх захисників. За найменший вияв прихильності до дисидентів звільняли з роботи, виключали з партії й комсомолу, виганяли з інститутів.

Зазначені події супроводжувалися відчутними змінами і в ідеологічній сфері. Українські засоби масової інформації були переповнені статтями, спрямованими проти «буржуазної ідеології» та «українського буржуазного націоналізму». Активізується цензура, відбувається справжня чистка редакцій газет, журналів, видавництв, академічних інститутів гуманітарного профілю.

Характерною особливістю суспільно-політичного життя України брежнєвського періоду були також вияви так званої інерції «відлиги», що знайшли своє відображення в масових акціях протестів шістдесятників. Наприклад, у вересні 1965 році в київському кінотеатрі «Україна» на прем'єрі фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» з різким осудом репресій, що відбува­лися в Україні, виступили Юрій Бадзьо, Іван Дзюба, Василь Стус та В'ячеслав Чорновіл. Сот­ні відомих українських діячів культури й нау­ки, рядові службовці, робітники й студенти різ­ко засудили політичні процеси 1965-1966 pp. у колективних листах-протестах, адресованих ке­рівництву республіки. Ці документи друкували­ся у самвидаві, потрапляли за кордон.

Яскравим виявом наслідків «відлиги» стали події 22 травня 1967року в Києві. Зі стихійним протестом проти заборони відзначення річниці пам'яті Т. Шевченка біля пам'ятника Великому Кобзареві виступили представники столичної інтелігенції та студентства.

Партійне керівництво республіки на чолі з П. Шелестом, підтримуючи в цілому політику Москви, було не проти використати щирі прагнення української національно-свідомої інтелігенції у власних цілях — боротьбі з союзним центром за розширення обсягу своєї влади. Позитивні зрушення в цьому напрямку простежуються після низки заходів, спрямованих на підвищення статусу української мови й упровадження її в навчальний процес вузів республіки. Не виключено, що саме з ініціативи керівництва республіки в листопаді 1966 року на V з'їзді письменників України гостро порушено мовну проблему.

Дата добавления: 2015-05-23