Козацько-селянські повстання в Україні кінця XVI – першої третини XVII ст

Литовські статути.

Литовські статути – кодекс феодального права Великого Князівства Литовського у 3 редакціях: 1529, 1566, 1588 рр. Поєднано норми правових традицій: Руського права, польського права, німецького права, римського права, звичаєвого (неписаного) права. В основу лягла «Руська правда» Ярослава Мудрого.

1 литовський статут 1529 р.: Провідною думкою цього кодексу була охорона інтересів держави і, зокрема, шляхти, а особливо магнатів. Так, мисливський собака оцінювався в 2 рази дорожче за “мужика тяглого”. Шляхта отримала вільне право виїжджати за кордон.

2 литовський статут 1566 р (Волинська шляхта брала участь у складанні): здійснив адміністративно-політичну реформу держави (поділ на повіти), а також поширив привілеї рядової шляхти. Позбавляв селян права на власні землі.

3 литовський статут 1588 р.: Остаточно закріпачив селян (згідно зі статутом, селяни, які прожили на землі феодала понад 10 років, ставали кріпаками). Право спадщини належало синам, дочки могли одержати не більше четвертини майна у вигляді приданого. За навмисне вбивство злочинець карався смертю. При необережному вбивстві винний звільнявся від покарання, але зобов'язаний був сплатити родичам убитого годовщину. Враховувався вік людини (неповнолітні особи не несли кримінальної відповідальності). Кримінальне право розрізняло ступінь злочинства. Злочин шляхтича карався простіше за злочин простої людини. Пропагував віротерпимість. Злочини проти особи і майнових прав – карались особливо. Регулювались штрафи. І т.к.

Намагання польської влади взяти під контроль козаків привело до активного протесту проти існуючого режиму. Перша хвиля повстань була короткою (1591-1596 рр.), а друга - тривалою (1625-1638 рр.). Головною рушійною силою народних виступів стало козацтво.

Повстання Криштофа Косинського (1591-1593 рр.) стало одним із перших великих селянсько-козацьких виступів. Козаки оволоділи всією Брацлавщиною, Київщиною та іншими землями. Косинський титулував себе гетьманом і змушував людей присягати козацькій владі замість шляхетської. Біля м. П'ятки на початку 1593 р. відбулась вирішальна битва між козаками і поляками після якої завершується перший етап цієї хвилі повстань.

У 1594 р. розпочинаються повстання під проводом С. Наливайка, М. Лободи, М. Шаули та інших. Характерною рисою цього етапу боротьби було поєднання соціальної боротьби із захистом православної церкви. На бік повстанців перейшла значна частина священників, в тому ж числі і брат С. Наливайка православний священик Д. Наливайко.

Однак ці народні виступи зазнали поразки. Протягом наступних тридцяти років великих повстань не було. Польща не мала сталого відношення до козацтва, тому репресії часто змінювалися на "милість" - збільшення реєстру, надання привілеї тощо. Особисто Польща відчувала потребу у військовій силі, адже часто вела війну з Турречиною, Московською державою. І постійно зверталась за допомогою до козаків. Так, напередодні битви під Хотином, польський уряд погодився з П. Сагайдачним на збільшення реєстру до 3 тис. осіб і виплату їм платні в сумі 40 тис. злотих на рік.

Нова хвиля повстань розпочалась у 1625 р. на Київщині, де населення відмовилося виконувати феодальні повинності і самовільно проголосило себе козаками. Виступи козаків і селян відбулися під керівництвом Жмайла, Тараса Федоровича (Трясило), Павла Бута (Павлюка), Якова Остряниці, Дмитра Гуні. Ці повстання переросли в козацько-селянські війни. Вони зазнали поразки, але підняли гасло боротьби за звільнення України.

Поразка привела до нових репресій і утисків. У січні 1638 р. польським сеймом була прийнята "Ординація (упорядкування) Війська Запорозького реєстрового", яка позбавила реєстрових козаків автономії і збільшила переслідування нереєстрових козаків і біглого селянства. Ці утиски змусили багатьох козаків і селян покидати Україну і тікати на Слобожанщину, яка входила до Московської держави і де козаки отримували пільги. З 1638 по 1648 рік воєнного протистояння між польською владою і козаками майже не було і поляки називали їх "роками золотого спокою".

Отже, козацько–селянські повстання, що відбулися наприкінці XVI - XVII ст. закінчилися поразками. Основними причинами невдач були: стихійність; неорганізованість; недосконале озброєння повстанців; локальний характер дій; малочисельність лав повсталих; тертя між козацтвом; неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва; нечіткість програмних установок; гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол повстанців тощо.

Дата добавления: 2015-05-23