Українські громади наприкінці 60 – у 70-ті роки ХІХ ст

Другий етап громадівського руху, пов’язаний з діяльністю Київської громади, яка стала ідейно-організаційним центром українського руху. Відродження діяльності Київської громади розпочалося з 1869 р. До її складу приймали осіб з вищою освітою і шляхом голосування. Кістяк Київської громади становили 10-20 осіб, серед яких були М.Драгоманов, К.Михайличук, П.Чубинський, О.Кістяківський, Т.Рильський та ін. Лідером київських громадівців був В.Антонович.

Періодом розквіту Київської громади була перша половина 1870-х років. Саме тоді вона очолила український народницький (українофільський) рух. У 1872-1873 рр. чисельність Громади збільшилась до 70 постійних членів. А з урахуванням тих, хто співпрацював і співчував цій організації, кількість її членів сягнула 200 осіб.

Молоді громадівці гуртувалися навколо М.Драгоманова та Ф.Вовка, а з часом почали утворювати гуртки в інших містах. Ці відгалуження називали «кошами» та «куренями» (наприклад: кіш Миргородський, кіш Чорноморський). Вони проводили активну пропагандистську, освітню роботу, поширювали популярну літературу. З часом Київську громаду почали називати «Старою», а новоутворені організації – «Молода громада».

Значення діяльності громадівців полягало не лише у пробудженні української національної свідомості, в організації національного визвольного руху, але насамперед у заходах досягнення цієї мети – розвитку наукової, культурно-громадської роботи в українському суспільстві.

Стара Київська Громада створила першу в Україні наукову установу, що дозволяло дещо легалізувати роботу. У лютому 1873 р. у Києві був створений Південно-Західний Відділ Імператорського Російського Географічного Товариства, ідеологом і координатором якого став Павло Чубинський. Членами – засновниками були лідери громадівського руху – історики В.Антонович та М.Драгоманов, етнограф П.Чубинський, етнолог і антрополог Федір Вовк, економіст Микола Зібер, статистик О.Русов, літературознавці П.Житецький та К.Михайличук, правник О.Кістяківський та ін. Перше засідання відбулося 13 лютого 1873 р. під головуванням Київського генерал-губернатора князя О.Дондукова-Корсакова. Головою товариства обрано чернігівського поміщика, відомого мецената Г.Галагана. Метою створення товариства було наукове дослідження етнографії, економіки та статистики Південно-Західного краю.

Наукове товариство видало 2 томи «Записок» (1874-1875). Окремими додатками у «Записках» були опубліковані думи і пісні бандуриста О.Вересая. Заходами Товариства видавались збірки чумацьких пісень І.Рудченка (1874), історичних пісень В.Антоновича і М.Драгоманова (1874-1875), підготовлено видання українських народних переказів і оповідань М.Драгоманова та три томи творів М.Максимовича. У березні 1874р. було проведено перепис населення Києва, результати й аналіз якого були опубліковані в 1875 р. У серпні 1874 р. за ініціативою Товариства відбувся Третій Археологічний з’їзд, а в березні 1875 р. Товариство взяло участь у географічному конгресі та виставці в Парижі.

Найбільшим науковим проектом громадівців було видання «Трудов этнографическо-статистической экспедиции» П.Чубинського в 7 томах (1872-1878 рр.). За перший том цього видання П.Чубинський отримав срібну медаль на виставці в Парижі.

З 1874 р. почалося цькування керівників Товариства російськими шовіністами, посипались звинувачення в «українофільстві» та «неблагонадійності». Після обрання В.Антоновича головою, а П.Чубинського заступником (1875 р.) переслідування посилились. На підставі Ємського указу 1876 р. російський уряд у червні 1876 р. ліквідував Товариство.

Південно-Західний відділ відіграв важливу роль у науковому і громадському житті України. Він згуртував навколо себе кращі наукові сили активного українства і зробив величезний внесок у розвиток українознавства. Відділ пожвавив науково-дослідницьку роботу в регіонах, згуртував місцеві наукові сили, розбудив національну свідомість багатьох пригнічених українців, сприяв національному самоусвідомленню і став прообразом Академії наук.

Окрім діяльності в Південно-Західному Відділі, громадівці багато зробили в підготовці та поширенні популярних видань для дітей і дорослих. Вони видали серію популярних книжок, присвячених історії, природі, господарству, культурі України.

Друкованим органом Старої Громади був «Київський телеграф». У 1875 р. за пропозицією видавця газети Є.Гогоцької з громадівців був утворений редакційний гурток, до якого увійшли М.Драгоманов, О.Русов, Ф.Вовк, С.Подолинський, М.Зібер, Ю. Цвітковський. Гурток визначив програму і редакційну політику газети, зміст якої полягав у тому, щоб служити інтересам населення губерній малоросійських і південно-західних, сприяти поліпшенню економічного та соціального побуту народу. Громадівці перетворили «Киевский телеграф» на друкований орган українофільства. Ця газета сміливо порушувала різні громадські, економічні, соціальні питання. Сміливі публікації мали громадський резонанс.

Громадівці працювали і у сфері мистецтва. Серед них були засновники нових галузей українського мистецтва – національного театру – М.Старицький та національної опери – М.Лисенко. Громадівці влаштовували театральні вистави, концерти, літературні вечори.

Репресії проти громадівців почалися з того, що за наказом царя у Петербурзі була створена таємна комісія під головуванням міністра освіти та обер-прокурора Синоду графа Д.Толстого. Комісія працювала майже рік над виробленням заходів боротьби проти українофільства. Ця боротьба видавалась російським урядовцям настільки терміновою, що вони звернулися до царя, який перебував у цей час на відпочинку в німецькому містечку Емс. 18 травня 1876 р. Олександр ІІ підписав розпорядження про заборону українського письменництва, яке відоме під назвою «Емський указ».

Емським указом заборонялося ввозити книги українською мовою з-за кордону, заборонялося видання українською мовою національних творів і перекладів, заборонялися українською мовою театральні вистави, концерти, декламації, тексти для нот. Припинено видання газети «Киевский телеграф».

Був ліквідований Південно-Західний Відділ як науково-організаційний осередок українофільства, зазнали репресій активні старогромадівці. Так, звільнившись з університету, емігрував за кордон М.Драгоманов, а згодом емігрували і М.Зібер, Ф.Вовк, С.Подолинський, П.Чубинський, П.Житецький, Ю.Цвітковський та ін.

Дата добавления: 2015-05-23