Витоки архітектури. Менгіри, дольмени, кромлехи

Формування середовища проживання людини первіснообщинної епохи зумовлене передусім геокліматичними факторами: коливаннями температури, вологістю повітря, характером ландшафту й рослинності, тваринним світом, наявним будівельним матеріалом тощо.

Архітектура зароджується в добу пізнього палеоліту (близько 10 тис. років до н.е.), коли виникли перші штучно споруджені житла і поселення. У цей період були освоєні найпростіші прийоми організації простору на основі прямокутника і кола, почався розвиток конструктивних систем з опорами-стінами або стійками, конічним, двоскатним або плоским балковим покриттям.

У різних регіонах землі є залишки поселень людей, що жили кілька тисяч років тому. В епоху неоліту в будівництві активно використовували такі матеріали, як очерет, глина, дерево, прути, камінь.

У бронзовому віці набули розповсюдження будівлі на палях. Вбиті у дно або в болотистий ґрунт палі підтримують платформу, на якій зводиться будівля, до того ж палі одночасно використовують як каркас стіни, а їх кінцівки підтримують крокви даху. Залишки будівель на палях знаходять в Італії, Швейцарії, Океанії та інших місцях. Ціле поселення на палях завдовжки до 360 м, завширшки від 30 до 45 м було досліджено на Женевському озері. Американські індіанці створювали громадські будинки – «пуебло», від використання яких вони відмовилися зовсім недавно. До наших днів збереглися незвичайні споруди, зведені жителями північної Італії близько 1800 р. до н.е. Селище створювалося з хатин, які розташовувалися на круглих майданчиках, закріплених на палях. Саме селище був захищене огорожею з дерева і ровом з водою.

Про наявність великих поселень у добу первіснообщинного ладу збереглося мало відомостей. Зокрема є дані про місто Єрихон (сучасна Герика в Ізраїлі), засноване у 9 тис. до н.е. Місто було оточене муром заввишки 5 м і завтовшки 1,5 м, уздовж якого проходив рів завширшки 8 м та завглибшки 2 м. До фортечних укріплень входила і кам’яна вежа заввишки 9 м. Близько 8000 р. до н.е. в Єрихоні в куполоподібних будинках жили приблизно 2000 мешканців.

Одним із найдавніших поселень вважають також Чатал-Гуюк у Малій Азії, на теренах сучасної Туреччини. Близько 6000 р. до н.е. в цьому місті – осередку гончарства і ткацтва – проживало 5 – 6 тис. мешканців. Будівлі із глини стояли впритул один до одного. Щоб потрапити додому, треба було драбиною піднятися на дах, а звідти крізь отвір з кришкою влізти всередину житла. Це було не дуже зручно, але й ворогам було важко вдертися в таке поселення. У Чатал-Гуюку існувало кілька святилищ, стіни яких були розмальовані релігійними сценами і прикрашені гіпсовими зображеннями бичачих голів зі справжніми рогами.

У добу енеоліту та бронзи з’явилися перші монументальні споруди, при створенні яких використовувався камінь. Найдавнішими мегалітичними спорудами є менгіри, кромлехи і дольмени.

Менгіри (кельт. menhir, від men – камінь і hir – довгий) – це вертикально поставлені довгасті камені висотою 4 – 5 м і більше. Такі камені могли бути необробленими або мати певну форму, їх поверхню інколи покривали малюнками. Ймовірно, це були об’єкти поклоніння, або знаки, які позначали місце церемоній чи поховання видатних вождів, або тотемні споруди-символи, що відображали легендарне походження роду. Часто встановлювали кілька таких каменів, що утворювали досить довгі ряди (наприклад, «алея менгірів» у Бретані). Менгіри поширені в Західній Європі, Північній Африці, Індії, Сибіру, на Кавказі, в Криму.

Дольмени – це споруди, які складаються з кількох величезних вертикально поставлених каменів, що перекриті зверху однією або кількома горизонтальними кам’яними плитами. Зазвичай, це 2, 4 або більше вертикально вкопані необроблені плити, перекриті горизонтальною плитою, що створюють стояково-балкову конструкцію. Дольмени були місцем поховання членів роду, вождів племені. Поширені у більшості країн Європи, Азії, Північної Африки, в Україні (Волинь, Поділля, Крим). Понад 3000 дольменів вчені обстежили на західному узбережжі Кавказу.

Більшість дольменів мають трапецієподібний обрис – широку передню частину і вузьку задню, трохи нахилені всередину бокові стіни, а для цього передня й задня плити вгору скошені – вони відповідають формі трапеції. Будівельники прагнули всіма засобами зробити свої споруди міцними. Форма дольмена – зрізана піраміда – надзвичайно стійка, тому що конструктивно близька до природних конусоподібних форм. Таку будову мають гори (у них широка основа), дерева. Стійкість конуса і піраміди пояснюється тим, що центр ваги цих фігур займає центрально-осьове положення. Стародавні архітектори і будівельники добре знали цю закономірність. Усі споруди Єгипту, Вавилона, Ассирії були пірамідоподібними – з широкою основою і більш вузькою верхівкою. Навіть давньогрецькі будівлі з колонами різних стилів збудовані з урахуванням цього принципу.

Дольмени своїм виглядом справляють враження міцності, грандіозності, що свідчить про високий рівень майстерності стародавніх будівельників.

Кромлехи – споруди, складені з великих, окремо поставлених каменів, які утворюють одне або кілька концентричних кіл. Найбільш відомий кромлех Стоунхендж (англ. – «висячі камені») в Англії.

Стоунхендж є шедевром мистецтва. В його архітектурній формі увиразнено добре обмірковане просторове вирішення: чітке планування, центр, симетрія, ритм. Кам’яні стовпи різного розміру розташовані кількома концентричними колами. Зовнішнє кільце складене з невеликих каменів, а внутрішнє – з дуже великих менгірів, які попарно перекриті плитами. У центрі споруди лежить квадратна плита. Деякі вчені вважають, що цей кромлех могли використовувати для астрономічних спостережень, оскільки через вертикально поставлені пари каменів зручно стежити за рухом Сонця і Місяця. Тому в літературі Стоунхендж іноді називають обсерваторією.

Поширення мегалітичних споруд у різних регіонах вказує на те, що вони виражали спільну ідею всіх людей цієї доби, незалежно від їх географічного місцезнаходження. Такою ідеєю могло бути прагнення утвердити могутність вождя, зберегти для нащадків пам’ять про нього. Не випадково ці камені мали дуже великі розміри та вагу. Адже вождь відповідав за багатий урожай, приплід худоби, народжуваність людей. Після смерті його душа продовжувала забезпечувати благополуччя живим людям. Перші зодчі орієнтувалися не на власні художні ідеали, свою майстерність – наявні технічні можливості вони спрямовували на виконання волі правителів.

Отже, в добу палеоліту формуються перші будівельні навички, освоюються прості конструкції й виробляються прийоми архітектурної композиції, створюються різні типи жител і поселень, а також з’являються мегалітичні споруди, що мали культове призначення. Древні будівничі володіли високим рівнем професійної майстерності, знанням місцевості та відчуттям гармонії ландшафту.

Дата добавления: 2015-05-23