Витоки архітектури Стародавнього Єгипту. Провідна роль архітектури

Нові типи храмового будівництва в епоху Нового царства.

Архітектура Середнього царства.

Архітектура Стародавнього царства. Феномен єгипетської монументальної архітектури.

Витоки архітектури Стародавнього Єгипту. Провідна роль архітектури.

Архітектура Стародавнього Єгипту

Контрольні запитання та завдання

1. Розкрийте особливості архітектури як виду мистецтва.

2. Назвіть основні види архітектури.

3. Висвітліть взаємозв’язок функціональних, конструктивних та естетичних рис архітектури.

4. Визначте виражальні засоби архітектури.

5. Які ви знаєте древні великі міста?

6. Що таке мегалітичні споруди? Для яких потреб зводили менгіри, дольмени, кромлехи?

Єгипет (від старогрец. «айгюптос» – чорна земля) – одна з найдавніших світових цивілізацій, витоки якої сягають приблизно 6 тис. до н.е., а епоха розквіту – 2 тис. до н.е. У давнину Єгипет займав практично ту ж територію, що й сьогодні. Цивілізація Стародавнього Єгипту сформувалася на берегах Нілу (єгиптяни називали його Хапі). Добробут і процвітання Єгипту були засновані на сільському господарстві, а велика ріка не тільки давала воду, а й забезпечувала своїми розливами родючість землі.

За традицією історію культури Стародавнього Єгипту поділяють на кілька періодів, найчастіше на чотири: Раннє царство (6 – 4 тис. до н.е.), Стародавнє царство (3 тис. до н.е.), Середнє царство (3 – 2 тис. до н.е.), Нове царство (16 – 11 ст. до н.е.). Між цими періодами виділяють т. зв. Міжцарства, коли Єгипет розпадався на окремі державні утворення – номи, або в ньому панували іноземні завойовники (гіксоси, перси та ін.). Після Нового царства настає Пізній час. У 332 р. до н.е. Єгипет було підкорено Олександром Македонським, а у 30 р. до н.е. він увійшов як провінція до складу Римської імперії.

Стародавній Єгипет був рабовласницькою державою, що ґрунтувалася на чіткій становій ієрархії: нижній ярус соціальної «драбини» займали раби, над ними – селяни та ремісники, вище – воїни та купці, далі – чиновники, а над ними –жерці, які мали великий вплив і могутність, часто вели боротьбу за владу з царями Єгипту – фараонами. Фараон перебував на вершині ієрархічної шкали, його вважали намісником Бога, влада фараона була безмежною й обґрунтовувалася релігією, в якій особливе місце займала віра у потойбічне життя. З нею пов’язаний звичай бальзамувати тіло померлого фараона та поміщати у гробниці символи страв, статуї та предмети розкоші, а стіни оздоблювати художніми розписами та ієрогліфічними текстами, що розповідали про земне життя фараона. У цьому заупокійному культі мистецтво відігравало важливу роль, воно було носієм вічного життя, архітектура відігравала в ньому провідну роль.

Міфологічно-релігійні вірування визначили особливості світогляду, традицій, культури, способу життя єгиптян. Релігія в Єгипті стала ідеологічною основою його духовної культури. Виходячи з ідеї про вічність і незмінність світу, єгиптяни вважали, що час рухається циклічно, по замкненому колу. Згідно з міфом, золотий човен бога Ра, завершуючи свій денний шлях, щоразу на заході Єгипту в горах опускається в підземний світ. Після свого плавання по підземному Нілу він знову з’являється на ранковому небі.

Уявлення єгиптян про простір і час стали основою для моделювання потойбічного царства як образу ідеального світу. Згідно з єгипетською міфологією, соціальний устрій потойбічного світу уявляли аналогічним до реального, проте, на відміну від земного, в нім людина могла жити вічно. Моделюючи умови існування в цьому царстві, єгиптяни поєднували поняття часу (як руху по замкненому колу) з поняттям вічності, а простору уявного потойбічного світу надавали рис геометричної форми, абсолютно симетричної і замкнутої. Класичне втілення така структура простору отримала в розробці архітектурної форми заупокійного житла фараона – єгипетської піраміди, що досягла найбільшої грандіозності в епоху Стародавнього царства (близько 3200 – 2400 рр. до н.е.). Назву «піраміда» пов’язують із грецьким словом «пір», що означає «вогонь» (полум’я має вигляд гостроверхої піраміди). Так звані Сонячні храми-святилища теж мали пірамідальну форму.

Єгипетська архітектура вражає своєю монументальністю і грандіозністю. Піраміди мали утверджувати ідею могутності царської влади, яку охороняла релігія, символізувати могутність фараона, його божественну сутність, звеличуючи над підданими. Піраміди є не лише пам’ятками архітектури: це складний духовний комплекс, де знайшли відображення всі аспекти сенсу людського життя, його найвищого духовного злету, адже будь-які технологічні вдосконалення завжди є результатом інтелектуальної роботи.

Поширеними будівельними матеріалами в Єгипті були очерет, мул, глина; дерево вважалося дорогим і трудомістким в обробці. Також добували безліч різновидів каменю: м’який вапняк, міцний пісковик, твердий граніт та ін.

Першими житловими будівлями стали куполоподібні або прямокутні хатини з очерету на дерев’яному каркасі. Інколи їх обмазували глиною або мулом. Пізніше з’являються прямокутні житла, збудовані з цегли-сирцю. Найбільш просторе приміщення дому містилося всередині; воно було оточене меншими кімнатами. Центральне приміщення було ширше й вище від решти й мало вгорі прорізи для світла. Балки стелі спиралися на стіни і на вертикальні дерев’яні стояки-колони.

Будівлі були невисокими, зазвичай одно- або двоповерховими. Стіни будинків із цегли-сирцю робили товстими. Широкі внизу, вони дещо звужувалися вгорі для зменшення навантаження; для зміцнення верхньої грані стіни у кладку вводилися дерев’яні балки. Вікна та двері обрамляли дерев’яними жердинами. Стеля укладалася з балок, що прилягали одна до одної. Зверху вона обмазувалася глиною в суміші з солом’яною січкою. Пекуче сонце примушувало обмежувати кількість вікон та їх розміри. У садибах знаті були ванні кімнати, каналізація, просторі загальні кімнати з високими стелями і невеликими вікнами, спальні, кухня, комори, зерносховища. Загальні кімнати часто прикрашали настінними розписами. Сходи вели на дах, де родина проводила значну частину часу. Будинки для простого люду й для вищих суспільних верств були подібними, відрізнялися лише більшою кількістю приміщень, більш ретельним виконанням будівельних робіт, а також кольоровою різноманітністю фасадів та вишуканим оздобленням внутрішніх стін. Перед будинком інколи облаштовували садок, за ним містилися господарські будівлі. Як правило, композиція будівель була осьовою.

Цивільні будівлі єгиптян, які зводились із нетривких матеріалів, не збереглися, і ми маємо уявлення про них за моделями, малюнками, залишками підвалин. Саркофаги, в яких були поховані тіла володарів Єгипту, також часто повторювали форму багатих житлових будинків.

Отже, ідеологічною основою духовної культури єгиптян була релігія, в якій важливу роль займав заупокійний культ. Віра у потойбічне життя стала основою для моделювання потойбічного царства як образу ідеального світу. У заупокійному культі мистецтво відігравало важливу роль, воно було носієм вічного життя, архітектура відігравала в ньому провідну роль.

Дата добавления: 2015-05-23