Повсякденне життя

Найстаршим в селі був поляк, але він був дуже жорстокий, тому його було вбито. Тоді було прислали іншого поляка. Люди жили бідно, не було в що одягтись та взутися. Переважна більшість людей ходила в постолах і це було дуже незручно. Одяг був із льону, хто хотів, той міг пофарбувати. Фарбували полотно дубовою корою. У казанок наливали воду, вкидали туди дубову кору, щоб вона добре покипіла. Потім вкидали полотно, і тримали стільки, скільки потрібно для кольору. Довше - яскравіше, менше - світліше. Але на одяг ніхто не зважав, головне, щоб було що їсти.

На село було два магазини, які були власністю євреїв. Один магазин був розташований поблизу сучасного відділення зв'язку, а інший знаходився по вулиці Андріївській на місці сучасного будинку №72. Цим магазином володів українець на ім'я Курильчик Павло Степанович 1899 р.н.. В цьому магазині був значно менший асортимент товарів ніж у магазинах євреїв. Також за часів поліського панування цегельний завод належав цьому ж чоловікові Павлу. Розпочинаючи з 1921 року навколо села було створено ряд польських колоній. А зокрема: Храпачев, Хомині острови, Вороновка, Головки, Гайочки.

3.4 Прихід радянської влади в село

Кордон між Польщею та УРСР було встановлено між селами Червона Воля та Сівки. Коли радянські війська перейшли кордон, то польські війська не чинили опору. Тому зважаючи на невелику відстань від кордону до села Балашівка можна стверджувати, що17 вересня 1939 року в селі було встановлено радянську владу. Після тяжкого гніту поляків прихід рядянських військ у село населення Білашівки сприйняло доброзичливо. Була забрана паньська земля та віддана селянам. Працюючи на землі селяни сплачували податки. Податки сплачували вирощенною продукцією. Розпочалася націоналізація внаслідок якої цегельний завод, поміщицькі маєтки та магазини потрапили до рук радянської влади. Селяни непротестували проти націоналізації було переобладнано поміщицький маєток пана Бендика під школу.

3.5 Село в роки війни.

Зі свідчень старожилів відомо, що коли розпочалась війна, то відразу по території села пройшли великі з'єднання радянських військ, які слідували із Житомирщини, через с. Сівки та Білашівку. Всі розуміли, що ці війська були призначені для того, щоб зупинити ворога. Але через декілька днів вони почали відступати. В червні 1941 року село було окуповане німцями. До лав Радянської армії потрапили лише ті молоді чоловіки, які були призвані до армії ще до початку Другої світової війни, а зокрема: це Усач Іван Федорович, Прокопчук Олександр Трихонович, Чеберяка Петро Іванович та Чеберяка Василь Фадейович.

Коли німці завоювали село, тоді старостою села було призначено Усача Григорія. В його функції входило збирати продукти з населення для німецької армії, звітувати про порядок в селі та вказувати хто має поїхати до Німеччини і забезпечити відправку молоді до Німеччини. До Німеччини було відправлено молодь двічі. Вперше молодь було відправлено в 1942 році. Перша хвиля остербайтерів свідчить про те, що їх гнали в Березне, а потім посадили на підводи і відправили у м. Костополь. В Костополі їх посадили в товарні вагони і відправили у невідомому напрямку, через декілька днів вони прибули до Німеччини, де їх ділили, як речі. Першою хвилею були вивезені такі люди: Лук'янчук Ольга Миколаївна, Сичик Катерина

Друга хвиля відправки молоді до Німеччини відбулася в 1943 році. Молодь, яку- було відправлено до Німеччини свідчить про те, що їх у супроводі поліції гнали пішки у Березно, а потім везли кіньми у Костопіль. У Костополі на станції їх вкидали в товарні вагони і везли до Польщі. Вони прибули до міста Уїльям де їх мили, стригли, проводили дизинфекцію. Протримавши дві доби в цьому місті їх відправили до Німеччини. В цьому ж році відбувається третя хвиля відправлення молоді до Німеччини. Ось про що свідчать очевидці: «Мене забрали до Німеччини в 1943 році. Спочатку нас зібрали у Балашівці, а потім пішки гнали на Березно. Із Березного привезли до Рівного, де тримали у таборі. Через декілька днів відправили до Ківерців. Нас тут мили переодягали і лише тоді відправили до Німеччини. До Німеччнини везли товарними вагонами із відкритими вагонами тому Васюк Дмитро, Прохонюк Олексій Миколайович та я, Гаврилюк Андрій Григорович здійснили спробу втечі, яка завершилась вдало. Ми йшли 9 днів і лише тоді потрапили додому». В 1943 році до Німеччини були вивезені: Усач Марія Олексіївна, Усач Ольга Коновна, Федас Ганна Миколаївна, Синюк Марія Максимівна, Федорова Марія Максимівна, Грицик Марія Юр'ївна, Федас Марія Фадєєва, Гаврилюк Андрій Григорович, Гаврилюк Іван Гаврилович, Грицик Іван, Синюк Федора, Грицик Марія, Ярмольчук Адам, Курильчик Ілля.

В 1943 році після того, як було спалено село Рудня Лінчинська з цією метою німці прийшли і до нашого села. Зі спогадів Журавля Павла Карповича 1920 р.н.: «В суботу 15 травня 1943 року німці почали зганяти жителів села в центр села. Із натопвпу було вибрано декілька чоловік, яких за доносом поляка звинуватили у співпраці з радянськими партизанами та спалено живцем, а будинки вже палали, жителів зігнали до центру села і збиралися всіх спалити. Але в цей час в селі приземлився вертоліт із нього вийшов німецький офіцер та відминив страшне рішення пояснив що під час перестрілки між партизанами та німцями в урочищі Березова волока його було поранено. Але коли він дійшов до хутора Ладов ліс, і попросив допомоги, то серед мешканців хутора знайшовся один сміливець, це Боровець Андрій, який, прикрив його сіном і привіз у селище Березно. Саме цей офіцер вирішив віддячити балашівцям. Ось за таких обставин село залишилося на карті України».

Під час війни через жорстоке ставлення поляків до українців було зарізано в сім'ї пана Одеська його доньку. Після чого розпочинається страшна ворожнеча між українцями та поляками. Після цієї події поляки з ненавистю ставилися до українців і дуже часто були союзниками німців у боротьбі проти українців. Поляки робили спроби помститися жителям села, вбиваючи їхніх рідних. Тому поляки вдавалися до збройних нападів на село. Можна зробити висновок, що відносини між поляками та українцями були відлунням подій на Волині в 1943 році. Під час війни в селі діяли вояки ОУН - УПА, які вступали в сутички зі німцями та радянськими партизанами. Вони входили в різні організації. А поблизу села також діяв загін радянських партизан, який очолював Медведєв.

В 1944 році в урочищі Остиж відбулася спроба бандерівців зупинити радянські війська, які в січні звільняли територію Балашівки від німецьких фашистів. Село Балашівка було звільнено 7-^го січня 1944 року. Після звільнення в селі 21-22 січня було проведено мобілізацію, під час якої до радянської армії було призвано 102 односельчани. Всіх хлопців було призвано Городецьким військовим комісаріатом. Потім їх відправили до м. Білоковорвичі а згодом до м. Новограда - Волинського, де з ними проводили бесіди з метою дізнання чи були вони та їхні родичі причетні до національно-визвольного руху, тобто чи мали відносини з бандерівцями.

Після чого тих, хто не був причетний до бандерівського руху відправили в травні 1944 року до м. Чернігів, до навчання по військовій справі. Після місяців навчання їх розкидали по різних фронтових бойових дій.

До села повернулися лише односельці, а 77 загунили на фронтах Другої Світової війни, а зокрема:

Бовшовець Іван Гнатович загинув в січні 1944 року в Латвії.

Боровець Андрій Семенович пропав безвісти у травні 1944 року.

Боровець Іван Семенович загинув у квітні 1944 р. в Німеччнині.

Боровець Олександр Зіновійович загинув у лютому 1945 р. в Польщі.

Боровець Феодосій Прокопович загинув у червні 1944 р. у Росії.

Булавін Матвій Васильович загинув у червні 1944 р. у Львівській обл.

Василюк Григорій Іванович загинув у травні 1944 р. в Бєларусі.

Василюк Іван Павлович загинув у липні 1944 р. в Литві.

Василюк Оксен Олександрович загинув у липні 1944 р. в Литві.

Василюк Сидір Олександрович загинув у січні 1945 р. у Польщі.

Василюк Юхим Іванович загинув у 1944 році.

Василюк Сисой Степанович загинув у травні 1944 р. в Бєларусії.

Василюк Трохим Семенович загинув у серпні 1944р. в Литві.

Гаврилюк Антон Никонович загинув у лютому 1944 р. в Луцьку.

Гаврилюк Кузьма Юхимович загинув у 1944 р. в Бєларусії.

Гордійчук Дмитро Федорович загинув у 1944 р. в Литві.

Грицик Федір Ісакович загинув 1944 р.

Журавель Михайло Омельянович загинув у лютому 1944 р. в Польщі.

Журавель Федір Семенович загинув 1944 р. в Прусії.

Іванов Юхим Денисович загинув у 1944 р. в Бєларусії.

Іванчук Андрій Федорович загинув у січні 1945 р. в Росії.

Іванчук Володимир Кирилович загинув у квітні 1945 р. в Захід. Прусії

Іванчук Захар Дмитрович загинув у квітні 1944 р.

Іванчук Панас Дмитрович загинув 1944 р.

Клейман Герш Абрамович загинув 1944 р. в Латвії

Клепчар Іван Максимович загинув 1944 р. в Бєларусії

Курильчик Володимир Хомич загинув в березні 1945 р. в Німеччині

Курильчик Дмитро Олексійович загинув в липні 1944 р. в Латвії

Курильчик Дмитро Федорович загинув в вересні 1944 р.в Польщі

Курильчик Іван Степанович загинув 1944 р. в Литві

Курильчик Лев Михайлович загинув в квітні 1944 р. в Литві

Курильчик Марфа Сергіївна загинула 1944 р.

Отже, жителі села зробили значний внесок в розгром фашизму.

3.6 Балашівка в 1945 - 1950 роках

Операція «Вісла», яка проходила по Україні торкнулася і село Балашівку. Коли настало гоніння на поляків після війни, їх масово вивозили до Польщі. Четверо дівчат із Балашівки, котрі були у наймах добровільно поїхали з панами до Польщі. Це Настя Курильчик, Ольга Журавель (зубова), Ольга Василюк (пилипцьова), Романюк (корбина). Також польські колонії покинули їхні мешканці. Зникли такі колонії: Гайовка, Ворновка, Хомині острови, Храпачев, Головки, їхні помешкання були розібрані мешканцями села для будівництва своїх житлових та господарських приміщень.

В цей період на території села тривають операції по знищенню діячів національне - визвольного руху. В кінці 50-х років значна частина діячів бандерівського руху була відправлена до Сибіру.

Також до Сибіру потрапили люди, які не були причетні до національне -визвольного руху, а знаходилися у родинних стосунках із діячами національно - визвольного руху

4.2 Розвиток освіти в другій половині XX ст.

В 1950-1951 н.р. школа була організовано в семирічну. В ній навчалося 300 учнів. Старші учні навчалися в с. Михайлині. В школі працювало сім вчителів. Завідуючою школи була Кочмак Галина Яківна.

В 1953 році відбувся перший випуск Балашівської семирічної школи.

В 1957-1958 навчальному році за рахунок колгоспу була збудована нова восьмирічна школа.

В 1959 році в Балашівці була ліквідована неписемність. В цьому навчальному році школа стала середньою. А в 1961 році вона випустила в самостійне життя перших випускників, які закінчили десятирічку. Щоб повністю ліквідувати не писемність була запроваджена заочна школа, яка була змінена на вечірню школу. Першим директором Балашівської середньої школи була Гарасюта Ніна Миколаївна, а з 1959 року понад 18 років її очолював ветеран Великої Вітчизняної війни, відмінник освіти Чуб Іван Мефодійович. З 1978 по вересень 1993 року директором школи був Михалюк Василь Андрійович. В 1993 році його змінив на посаді Росошик Олексій Антонович і очолював цю посаду до січня 2004 року. З лютого 2004 року Балашівську загальноосвітню школу І - II ступенів колегіум очолила Драганчук Алла Вікторівна.

В 1986 році за рахунок колгоспу було побудовано дошкільний заклад «Сонечко», який набрав дві групи. Завідуючою садочком була Зайко Тетяна Петрівна, а вихователями: Жигадло Марія Григорівна, Шолом Тамара Адамівна та Коцен Ольга Орестівна. Дошкільний заклад припинив своє існування в серпні місяці 1998 року. Розпочинаючи з 1986 року дошкільний заклад кожного року випускав по 40 діток.

В жовтні 2004 року було відновлено роботу дошкільного закладу силами Березнівського районного відділу освіти було набрано одну групу яка становила 20 дошкільнят. Завідуючою дошкільним закладом було призначено Зайко Тетяну Петрівну, а виховлтелями – Курильчик Оксану Андріївну та Романюк Олену Андріївну.

Дата добавления: 2015-05-23