М. Рильський

Вступ

Висновок

Вступ

Технічний редактор

Редактор

Головний редактор

Імені Івана Франка

Видавничий відділ

Історія архітектури

Оксана Петрів

Навчальне видання

Підручник для студентів ОКР «Бакалавр»

галузі знань 0202 «Мистецтво»

напряму підготовки 6.020204 «Музичне мистецтво»

Дрогобицького державного педагогічного університету

Ірина Невмержицька

Ніна Хом’як

Наталія Намачинська

Здано до набору 03.06.2014 р. Підписано до друку12.06.2014 р. Формат 60х84/16. Папір офсетний. Гарнітура Times. Наклад 300 прим. Ум. друк. 16,93 арк. Зам. 227.

Видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 2155 від 12.04.2005 р.) 82100, Дрогобич, вул. І.Франка, 24, к.42, тел. 2 – 23 – 78.

Розділ 1. Перша письмова згадка про село та походження назви

села Балашівка.

Розділ 2. Село в XVIII-XIX ст.

2.1 Балашівка за часів поміщицького володарювання.

2.2 Кількість населення.

Розділ 3. Балашівка в першій половині XX ст.

3.1 Балашівка в 1901-1920 роках

3.2 Розвиток освіти.

3.3 Часи польської окупації.

3.4 Прихід радянської влади в село.

3.5 Село в роки війни.

3.6 Балашівка в 1945-19.50 роках
Розділ 4. Розвиток села в складі СРСР

4.1 Радянізація в Балашівці.

4.2 Розвиток освіти в другій половині XX ст.

4.3 Розвиток медицини.

4.4 Розвиток сільського господарства

4.5 Релігійні громади.

Розділ 5. Балашівка в умовах незалежності.

Література

Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього.

Рідний край! Дорогий серцю батьків і прадідів наших. Хіба є що на світі краще за це миле серцю довкілля, хіба є що на світі дорожче за Вітчизну? Рідний дім, дорога батьківська хата, ласкава оселя. Тут ми народилися, вперше побачили світ, зробили перший крок, а потім, вийшовши на поріг, відкрили для себе чарівний світ.

Село... Багате, щасливе, уквітчане... Але чи завжди воно було таким? Чи завжди на обличчях його жителів грала весела усмішка і променилися радісно очі?

Одним із важливих критеріїв порядності людини, її громадянської позиції та високої політичної культури є знання свого коріння і поваги до своєї історії. Кожна людина має знати історію власної держави, історію свого краю та історію власного роду.

Людина лише тоді стає активним членом суспільства, коли досконало знає, хто вона, якого вона роду. Тому добре оперування історичними фактами дає можливість бути не лише освіченою, інформованою особою, але й уникнути багатьох помилок у майбутньому. Важливе місце в історії займає історія рідного краю. У вивченні краєзнавства школярі проявляють інтерес до історії рідного краю, як складової частини історії України та намагаються співвідносити події історії України з історією рідного краю. Тоді виникає питання як можна співвідносити події, якщо вони не є дослідженими?

Історія села Балашівка була маловідомою через її невивченість. Причина полягає в тому, що за часів Радянської влади в Україні основна увага приділялася вивченню історії СРСР, а краєзнавча робота знаходилася на дуже низькому рівні. А якщо і проводилась краєзнавча робота, то вивчалися лише ті сторінки історії рідного краю, які не суперечили Радянській ідеології. Ще одна із причин невивченості полягає в тому, що багато очевидців подій уже пішли із життя, а багато архівних матеріалів, на жаль, втрачено.

Завдання моєї роботи дослідити сторінки історії рідного села, адже історія України складається із історії тисяч сіл та сотні міст. Тому, не вивчивши історію кожного села, ми не будемо знати історію власної держави, або ж за словами І. Ворончука: «Творячи свою національну державу, мусимо правильно розуміти сучасне, а це неможливо без знання своєї минувшини».

Розділ 1

Давайте заглянемо в історію, повернемося у ті далекі часи, коли-виникло село:

Перша письмова згадка про село Балашівка датується 1629 роком. Тобто можна зробити висновки, що село виникло в XV - XVI століттях. Але, нещодавно працівники відділу охорони культурної спадщини Рівненського краєзнавчого музею, які вивчали знайдені знаряддя праці на території села, прийшли до висновків., що знайдені знаряддя трьох культур, а зокрема, шнурової культури, яка припадає на епоху ранньої бронзи, культури Кулистих амфор епохи раннього енеоліту, а це п'ять тисяч років тому та культури лінійно - стрічкової кераміки, якій десять тисяч років. З огляду на це робимо висновки, що на території села проживали первісні люди і історія села нараховує десятитисячолітню історію. Відносно походження назви села висунуто три гіпотези:

1. Назва походить від слова «Білявий», світловолосий чоловік на ім'я Біл,
згодом Білаш, Балаш.

2. Інша гіпотеза розповідає, що пан Малинський поселив в урочищі
Дворищі 12 сімей із Житомирщини за покарання. Панські слуги прозвали цих людей «бошовниками», тобто людьми, що бушували проти пана.

3. Ще одна гіпотеза трактує походження назви села від слова очерет, яке в
литовській та давньоруській мові звучить як „балаш", то й село серед
очерету - балашу - Балашівка.

Згідно із проведених мною досліджень друга та третя версії відпадають.

Тому, що назва села Балашівка почала вживатися в середині XX століття. У церковних переписах та відомостях про православні церкви, які були мною виявлені з 1846 по 1937 роки у храмі Іванна Богослова села Балашівка, скрізь згадується назва села Білашівка, а не Балашівка. Також Теодорович у своїх описах згадує Білашевку, а не Балашівку.

Існує ще один доказ - це зошит обліку видачі свідоцтв учням VII класу при Білашівський семирічній школі за 1955-1956 навчальні роки, де згадується школа Білашавська, а не Балашівська. А також державний Акт на вічне користування землею колгоспами, в якому записано: «Цей держаний акт видано сільськогосподарській артілі імені Хрущова села Білашівка, Березнівського району Рівненської області», а в кінці документу вже згадується Балашівка а зокрема «Видано 18 дня місяця грудня 1953 року в селищі Балашівка» тобто звідси можна зробити висновок, що вже в середині XX століття вживається дві назви села. Тому я частково притримуюся першої версії. Я згідна з тим, що назва села походить від слова «Білявий», тобто світловолосий чоловік. Але не згідна з тим, що це пов'язано із ім'ям чоловіка Біл. З огляду на те,що у переважної більшості населення світле волосся, я вважаю, що назва села пішла від того, що в цій місцевості проживало світловолосе, тобто, біляве населення.

Розділ 2

2.1 Балашівка за часів поміщицького володарювання.

Село Балашівка відноситься до Ровенського повіту Березнівської волості. За історичним джерелом, зокрема «Ведомость Епархии й губернії Волинськой уезда села Білашовки за 1849 год», яка говорить: «церков построєна 1755 году поміщиком Адамом Бюльським», тобто звідси випливає, що село було у власності поміщика Адама Бюльського. На жаль про цю особистість мені більше нічого невідомо, у зв'язку з тим, що в державних архівах м. Рівного, м. Луцька та м. Житомира немає ніяких даних. Те, що село було його власністю не має ніяких сумнівів. Так як село входило до Волинської губернії, а губернія була складовою Російської імперії, в якій панувало кріпосне право то відповідно, церкву будував той поміщик, який і володів цим селом. Тобто робимо висновки, що в середині XVIII століття село належало поміщику Адаму Бюльському.

Церква та дзвіниця були побудовані із дерева. Царські ворота простої столярної роботи, довжина яких 20, ширина 9, висота 26 сажнів, а іконостас дерев'яний, на той час коштував 15 срібників. Чаша срібна, а всередині позолота. У храмі було двоє штатних людей священник та дяк. Храм побудовано на честь Іванна Богослова. Церква села Лінчин, про яку невідомо ким і на чиї кошти збудована, відноситься до Білашівського приходу, усі відомості з цієї церкви надходять до храму Івана Богослова. До приходу Балашівського храму відноситься і село Михалин. Церковні землі храму Іванна

Богослова становили 268 сажнів. Землі розміщувалися від Березного до Комарні, завдовжки 24 десятини і завширки 12 десятин, а ще 26 десятин комісія визнала непридатними для землеробства. Тако ж відомо, що 15 лютого 1750 року поміщик Адам Бюльський надає церкві землі під забудову. Робимо висновки, що раніше церкві в селі не було.

З 1791 року село вже знаходиться у власності поміщика Михайла Леонтієвича Корженівського. Тому що архівні дані говорять що він подарував храму Іванна Богослова в цьому році такі землі:

1. Від дороги на Михалин до мосту. Від Мойсея Луцика до дороги на Ленчин – тут знаходиться оранки на шість днів.

2. Від Березного до Михалина, зокрема в Остижах і до Дем’яна Самья – оранки на п’ять днів.

3. Урочище Тимошовщина на десять днів а від комарні і границі Хотин тут синокосу на 25 косарів.

З церковних відомостей дізнаємось, що він володів селом і 1854 році. А от у 1861році церковному переписі населення говориться, що село уже належить поміщику Михайлу Малинському.

Згідно з церковних відомостей кошти на будівництво нової церкви надав поміщик Михайло Коржанівський. Церква була побудована в 1850 році. Власне храм був привезений із Березного, а дзвіниця була добудована жителями села. Церква побудована без єдиного цвяха, будівельним матеріалом було дерево. В 1839 році приходського священника не було. Службу в храмі проводить дяк Григорій Павлович Табаковський. А у 1846 році в село прибуває священник Семен Фемитович Онурковський. З 1848 року в селі священником був Феофан Максимович Ненадкевич, якому на той час виповнилось 27 років. Він мав дружину Марію 22 років. Дяк Григорій Павлович Табаковський, який мав сім'ю із 5 чоловік, жінку Марію, синів Василя та Захарія і дочку Февронію, а паламарем був Минна Якович Синякевич. З 1871 року священником стає Михайло Степанович Сивлучинський і по 1877 рік.

Для священника є житловий будинок, яким побудовано на церковній землі в 1897. Будинок складається з чотирьох кімнат, кухні та комори. Також є будинок для дяка, але він старенький. Для утримання приходу, тобто священника та дяка, виділяє сама ж церква 350 рублів в рік.

За довідкою виданою Головою уповноваженого суду 18 червня 1871 року згідно указу від 30 липня 1863 року селянам Білашівки надається 17 десятин присадибної землі та розореної і сінокосу 1625 десятин, вигонів 12 десятин. Всіх разом 1655 десятин, а непридатної для використання 96 десятин.

Селянам надавали право толоки, а також позиватися до поміщика. Уповноважений судом пише, що землі дуже розкидані і знаходяться поміж поміщицьких земель і серед неякісної землі, тому неможливо визначити межі земель. Ці землі знаходяться в таких урочищах: Бойкова волока, Гладив, Нисавщина, Медвежа, Визбища, Шмати, Воротне, Гало, Вистовщина, Зубов стан, Гончарові волока, Мертвиї телята, Сичукова волока, Боровська, Дворище, Макаровщина, Кругла, Селище, Зубиха, Ямне, Руда волока, Комарня, Засівщина, Попівщина.

Селяни Білашівки мали протягом 49 рокім виплатити суму 11034 рублів, так кожного року селянин мав сплатити в місцеве казначейство не менше 662

рублів 4 копійки. До завершень виплат викупну ціну ніхто не мав права

підіймати. Селянину дозволялося виплачувати більшу суму ніж це було визначено. Коли землю викуплено, вона стає власністю громади. Громада протягом перших 9 років не має права виділяти землі селянам. Але після 9 років 2\3 голосів громада приймає рішення відокремити селянина чи ні. Ніхто на має права покинути общину, якщо не завершив виплат. У випадку смерті селянина земля може бути продана тільки членам громади, але якщо у померлого селянина були борги, то той, хто купив змушений виплатити ці борги. Поки землі не викупив, той не маєш права її заставляти. Також селянин мав право переходити в інші стани, але борги, якщо були, залишалися за ним.

Розділ З

З.1 Балашівка в 1901-1920 роках.

На початку XX століття село ще належить поміщику Малинському. В 1902 році в селі проживає 848 чоловік та є 102 дворів. 26 лютого 1903 року Російський імператор Микола II видав Маніфест в честь дня народження престолонаслідника Олексія Миколайовича. Один із примірників був відправлений до села Білашівки і зберігався в храмі Івана Богослова. Вивчивши цей маніфест стає зрозуміло, що жителі села отримали ряд пільг, а зокрема відмінили тілесні покарання, селяни, які мали на 1 січня 1904 року борги звільнялись від цих боргів, тобто селяни, які вели викупні платежі та ще не завершили виплати звільнялися від цих виплат. Також селяни, які мали сплатити державний земельний податок із селянських земель та не сплатили до 1 січня 1904 року, звільнялися також від них виплат.

В 1905 році проводяться зовнішні ремонтні роботи храму Івана Богослова, на який було затрачено 850 рублів. В цей час обов'язки священника виконує Іван Іванович Литвинов, який закінчив курси Волинської духовної семінарії. З початку своєї діяльності він був учителем, потім в 1874 році 14 вересня прийняв сан священника та в 1903 році 20 листопада був відправлений на роботу в храм Івана Богослова. Він отримував платню в розмірі 300 карбованців. Також Іван Литвинов одночасно був членом ревізійного комітету при Волинській духовній семінарії. Псаломщиком в цей час є Петро Олександрович Приминський, уродженець Волинської губернії, Заславського повіту села Шарлаські. Раніше Петро Олександрович був послушником

Кременецького монастиря, але 30 жовтня 1882 року був направлений в село на посаду псаломщика та отримував платню в розмірі 50 рублів. Відомість 1905 року говорить, що в селі нараховується 5 католиків

У 1907 році населення становило 908 чоловік, а кількість дворів становила 117. Приходським священником був Віктор Фастович Качуровський, який працював до 1912 року. В селі існує цегляний завод, при якому проживає одна сім'я з семи чоловік, що підтверджують архівні матеріали Волинського державного архіву. Цей завод, за свідченням старожилів, працював до середини XX століття і знаходився по вулиці Вигінській на території сучасної присадибної ділянки жителя Пилипаки Петра Юхимовича. Власником заводу був житель села Курильчик Павло Степанович 1899р.н. В якому році цей завод запрацював невідомо. Тільки відомо, що працювало 6 чоловік.

В 1912 році під церковними будівлями знаходиться 1 десятина землі, 14 десятин були розорані та під сінокосом 18 десятин, всього 44 десятини. Ці землі знаходяться на відстані не більше однієї верстви від церкви і 13 десятин знаходяться на відстані семи верств від церкви. Середній дохід церковної землі становить 100 рублів.

В 1914 році населення села становило 967 чоловік. Приходським священником був Володимир Осмин Козловський, який за походженням був вихідцем із селян. Володимир Козловський закінчив Катеринославську духовну семінарію і прибув у село 22 листопада 1913 року.

Псаломщиком в село був направлений 24 грудня 1914 року Іван Ананьєвич Божкевич за походженням селянин, який отримував із казни 100 рублів, користувався церковною землею. Псаломщик закінчив народне однокласне училище і спочатку був учителем з 1891-1893 рік, а 1894 році стає псаломщиком. Церковними грошима, церковною печаткою і ключами від храму відає церковний староста, яким на той час був Прокопчук Назар. Його було обрано на цю посаду 1914 року.

З початку XX століття село відносилось до Ровенського повіту, Березнівського волості.

3.2 Розвиток освіти.

За свідченням церковної відомості 1895 року у селі Білашівка було побудовано церковно приходську школу і відкрито 25 листопада 1891 року. В 1895 році в цій школі навчається 6 учнів: 4 хлопчики та 2 дівчинки. Вчителює в школі В'ячеслав Олександрович, який закінчив курси Волинської духовної семінарії.

В 1905-1906 роках управляє церковно - приходською школою священник Іван Іванович Литвинов, а вчителькою в даний час є Марія Копачевська, яка закінчила Єпархальне Харківське училище В 1906 році в школі нараховується 30 учнів. Відомість 1906 року говорить, що і в селі Ленчин при церкві існує школа. В школі навчається 20 учнів, вчителем є Роман Ананьєв, який закінчив Почаївську двокласну школу.

15 січня 1907 року Ровенським повітовим відділом Волинської єпархіальної ради було направлено на роботу в Білашівську церковно - приходську школу вчителя Григорія Дунаєва.

Церковно - приходська школа 1912 року знаходиться в будинку, який належить жителям села. На утримання цієї школи село виділяло 90 рублів, а земство 210 рублів. В школі навчалося 34 учні з них, 33 хлопчики та одна дівчинка. Школа села Ленчин отримувала від земства 84 рублі та 36 рублів від жителів села.

З 1913 року у селі Балашівка вчителює дочка священника с. Холоп Віра Михайлівна Муринська, яка закінчила Кременецьке жіноче єпархіальне училище. Жителі села зібрали на утримання школи 120 рублів, від земства надійшло 130 рублів 86 копійок та від казни 360 рублів, тобто разом 610 рублів та 86 копійок. В 1914 році навчається 54 учні, з них 50 хлопчиків та 4 дівчинки. Також церковна відомість говорить, що школа в селі Ленчин не функціонує.

З 1921 року Балашівка відходить за Ризьким мирним договором до Польщі. Відомість 1921 року свідчить, що в селі існує одна школа, яка потребує ремонту. З 1922 по 1924 рік школа в селі не працює, бо потребує ремонту. За часів польського панування в селі школа знаходилась на місці сучасного відділення зв'яку. З одного боку був клас де навчалися діти, а з іншого проживали вчителі. За свідченнями старожилів Гаврилюка Андрія Григоровича 1924 р.н. та Іванчука Федора Андрійовича 1926 р.н. існувало чотири класні кімнати. Через холодні зими велика кількість дітей не мала змоги ходити до школи. Учні навчалися українською та польською мовами. Вчилися тільки читати та рахувати. У буденні дні навчала вчителька на прізвище Бензінська, яка за походженням була єврейка, а в суботу ксьондз навчав молитвам. Ці свідчення підтверджують церковні відомості1933-1936 років, які говорять, що в школі була вчителька та існував один клас, але школа мала чотири класні кімнати. Також відомість говорить, що священник читає дві лекції на тиждень, які йому оплачуються. У 1928 році в школі навчалося 45 хлопців та 28 дівчат, а в 1939 році навчалося 131 учень, і школа була вже двокласною.

В 30-х роках вчителями були пан Паруцький та пан Круковський, за походженням поляки. Вони навчаличитатита писати польською та українською мовами. Школа була безплатною. Українські діти відвідували школу 5 днів на тиждень, переважно в осінньо - зимовий період, тому що у літній період були обтяжені польовими роботами, випасом птиці та худоби.

За свідченням Боровець Ганни Іванівни 1924 р.н. польська школа знаходилась за хутором Антонін, до школи ходили діти, батьки яких були в змозі оплатити навчання. В основному це були діти поляків.

Церковна відомість подає, що 1937 році в Балашівці існує двокласна школа, яка має чотири кімнати. В школі навчається 107 учнів і всі православні. З учнями займається священник Павло Травка, який читає 4 лекції в тиждень.

Також подається інформація, що на хуторі Антонін дія однокласна школа, яка має 4 кімнати де навчається 33 учні і священник читає дві лекції в тиждень.

За свідченнями Курильчика Петра Федоровича 1921 р.н. в 1939 році, коли в селі було встановлено радянську владу, то відразу було відкрито школу. Школа розміщувалась в приміщенні маєтку пана Бендика, де було виділено одну кімнату під клас. Навчання проводилось українською мовою, а вчителем була жінка, яка приїхала з Березного.

Із спогадів Гаврилюк Антоніни Стахівни в 1945 році була відкрита початкова однокласна школа. Вчителькою була Вознюк Ганна Петрівна.

В 1947-1948 навчальному році було відкрито другий клас. До школи ходило не дуже багато дітей тому, що тривала громадянська війна між загонами НКВС та загонами ОУН-УПА. Вчителька із хутора Ведмежа, де був один клас школи, загинула від рук бандитів, які не хотіли коритися Радянській владі. За переказами її звали Наталка, прізвище невідоме, родом вона була із Полтавщини.

В 1948-1949 навчальному році було відкрито третій клас. Навчання проходило в трьох сільських хатах. В школі працювало дві вчительки - Гаврилюк Антоніна Стахівна та Вознюк Антоніна Петрівна.

В 1949-1950 навчальному році школа стала початковою –

чотирикласною. В школу на роботу були направлені ще два вчителі Леопчук Іван і Юрчук Василь. Вони закінчили середню школу і одномісячні курси вчителів.

3.3 Часи польської окупації.

Після підписання Ризького мирного договору 18 березня 1921 року між Польщею та Радянською Росією село потрапило до складу Польщі. Польське панування тривало до вересня 1939 року. Церковні відомості говорять, що церковні землі приносять 15 тисяч марок в рік прибутку, а сама церква заробляє 20 тисяч польських марок в рік. Отже зрозуміло, що вже в 1921 році в селі були запроваджені польські гроші. Але богослужіння ведеться за православним обрядом. За переписом населення Білашівки вже в 1921 році становило 1122 чоловіки з них 566 чоловіків та 556 жіночого населення, а дворів було 191. Село в 1921 -1939 роки відноситься до Березнівської гміни. Костопільського повіту Волинського воєводства. В 1926 році релігійні обряди в храмі Івана Богослова проводилися за православним обрядом, які здійснює Василь Карпович Закидальський. У 1925 році було проведено ремонт храму, на якій було затрачено 2 тисячі 500 злотих. Ці гроші надали жителі села. Церкву було пофарбовано. Отже, в селі була знову змінена грошова система. В 1926 році в селі нараховувалось 202 двори та 607 чоловіків і 601 жінка, тобто 1208 чоловік. В 1937 році храм було застраховано на суму 4 тисячі злотих, щорічно вносилася сума 32 злотих. Священником був Олександр Павлович Травка, який отримував 370 злотих, а псаломщик Борис Петров-120 злотих. Один гектар землі коштував 10 злотих. Річний дохід від церковної землі становив 300 злотих. На церковну землю є план, який було зроблено землеміром Перо і виданий повітовим комісаром м. Рівного. Багатою людиною у селі був пан Бендик. Його маєток розміщувався на пагорбі, який тепер називають Бендикова гора. Його землі знаходились на

північ та на схід від села. Також панські землі були на місці сучасної школи та в південне - західній частині села. Жителі села змушені були найматися до пана тому, що прожити за рахунок своєї землі-було неможливо.

Гроші важливої функції не відігравали, тому в селі в основному йшов товарообмін. Коли селянин хотів придбати певні речі, він брав надлишок своєї продукції і йшов у магазин. Саме в магазині здійснювався товарообмін. Наприклад, за один кілограм сушених грибів можна було отримати 15 марок і купити на них голку та катушку ниток.

Зі спогадів Іванової Євдокії Іванівни 1920р.н. найбільші земельні володіння в селі мав пан Малинський. В село пан не приїзджав, але в нього був свій посадник на ім'я Віцьо. Життя було тяжким тому, щоб вижити селяни змушені були брати землю в оренду в пана Малинського. А під час збирання урожаю з цієї землі вони віддавали із зібраних 5 снопів жита 2віддавали панові. Та бригада, яка збирала податки низалася «мойот». Приміщення цієї бригади знаходилось в Михайлині. Керував цією бригадою пан Струк. Землі, які знаходились за річкою Комарня, називались фондовськими, тобто землі запасу. Ці землі заросли чагарниками. Селяни, в яких було мало землі, викорчовували чагарники і займалися землеробством, але ці землі були мало родючі.

Після посадника Віцьо землі в оренду пана Малинського взяла єврейка Нехля. Вона володіла землями до приходу німців, а коли прийшли німці то її було вбито.

Лісове господарство

Паном лісовчиком (лісник) був Єлько Кур'ята. В його обов'язки входило: контролювати за вирубкою лісу, вказувати на ділянку для вирізування сухих дерев та слідкувати за збиранням чорниць. Щоб отримати дозвіл на збирання чорниць потрібно було купити квитанцію. Люди, які не мали квитанції, але перебували в ліси без дозволу і займалися збиральництвом змушені були платити штрафи.

Дата добавления: 2015-05-23