Суд і процес у стародавньому Римі

В римському судочинстві спостерігалося відокремлення цивільних справ від кримінальних.

Законами XІІ таблиць був передбачений судовий процес, який мав назву легісакційного. Він складався з двох стадій. Перша стадія була суворо формулярною, друга характеризується вільною процедурою.

На першій стадії, якщо ніхто не помилявся при проголошенні конкретної формули, претор призначав день суду і встановлював розмір грошової суми, яку повинна була внести та чи інша сторона до храму як заставу. Програш справи призводив до її втрати. Для другої стадії процесу претор призначав суддю (із списку кандидатів, затверджених сенатом), день суду і зобов’язував сторони підкоритися судовому рішенню. На другій стадії суддя вислуховував сторони, свідків, розглядав надані докази і виносив рішення. Рішення суду було остаточним, оскільки ні апеляції, ні касації стародавнє право Риму не знало.

З часом легісакційний процес витісняється простим формулярним процесом, в якому вирішальна роль належить претору, його формулі, що була юридичною основою для подання позову, і його судового рішення.

За часів домінату реформою Діоклетіана було введено третю форму процесу — екстраординарну. Тут зникає традиційний розподіл процесу на дві стадії. Магістрат тепер веде справу з початку до кінця, поєднуючи слідчі та судові функції, повністю втрачається принцип змагальності. Процес стає таємним, закритим. Засідання відбувало­ся за закритими дверима. Сторони вносили судове мито на покриття судових витрат. Увесь хід процесу знаходив відображення в судових протоколах. Вирішальне значення серед доказів мало признання під­судного, якого добивалися умовляннями, погрозами, тортурами. У період імперії були створені спеціальні станові суди, які розглядали справи сенаторів, військових, духовенства.

Кримінальні справи розглядали судові колегії, що складалися із 30-40 суддів. Склад їх формувався шляхом жеребкування, головував у суді претор, але у період імперії кримінальні справи розглядають чиновники. Існував особливий суд для колонів і рабів.

Диктатори, цензори, народні трибуни не підлягали судовій відповідальності.

12. Закони XII таблиць.

Закони ХІІ таблиць, прийняті в 450 р. до н.е. – найперше писане право і перший запис звичаїв. В них зафіксовані пережитки первісного ладу, найпізніші традиції часів Рексів, та результати боротьби плебеїв з патриціями. Закони зафіксували правову відмінність плебеїв і патриціїв, патронів і клієнтів, вільних і рабів, закріпили повноту батьківської влади, регулювання відносин між подружжям, порядок опіки і спадкування. Справжні Закони до нас не дійшли, але вчені прийшли до висновку, що вони містили норми цивільного процесу, сімейного права, зобов’язання, кримінального права. Закони ХІІ таблиць цілком відповідають рівню розвитку римської культури в той період, вони являються синтезом епохи звичаєвого права, але крім цього вони стали поштовхом до розвитку писаного jus civile.

Закони Дванадцяти таблиць відображають соціальні відносини римського суспільства в момент переходу його до рабовласництва. Рабство набуло вже широкого поширення. Воно може бути поширене на громадян, навіть на членів сім'ї; разом з тим воно зберігає ще патріархальний характер. Розвивається приватна власність, але впровадження її в цивільне життя гальмується наявністю власності колективної, родової. Закони Дванадцяти таблиць підтверджували Закони Каїулея старовинна заборона шлюбів між патриціями і плебеями. Починаючи з IV-III ст. до н.е. закони Таблиць стали коректуватися новим джерелом права - преторськими едиктами, що відображали нові економічні відносини, породжені переходом від древніх архаїчних форм купівлі-продажу, позички і позики до більш складних правовідносин, викликаним зростанням товарного виробництва, товарообміну, банківських операцій і ін.

Дата добавления: 2015-05-23