Політична доктрина М.Міхновського

Філософсько-політична концепція Володимира Винниченка

Будучи справжнім соціалістом, тобто людиною, яка сформувала свою політичну доктрину на ідеології гуманізму й людинолюбства — хоч багато в чому й утопічного, але не авантюрного — В. Винниченко цілком відкидає совєтсько-більшовицький соціалізм, називаючи його тупим, диким, повним терору, крові, насильства, неймовірного страж­дання, бо творці його не про соціалізм думали, а про виборчу боротьбу, дисципліну, престиж, захоплення влади.

В. Винниченко пропонує свій варіант творення соціалізму, який він назвав «колектократизацією». Його суть в об'єднанні, «себто: негайно, але без зброї, почати переводити приватну власність на засоби продукції на колективну. Не державну, а колективну, це різниця... Не націоналізація, а соціалізація. Краще сказати: колектократія, себто влада колективна. Ще простіше... організація кооператорів, продукційних, торговельних, фінансових, аграрних і таких інших, колектократизація всього національного господарства...».

Філософ і державотворець закликає соціалістів, комуністів і радикалів погодитися на ідеї «інтенсивної кооперації господарства» й законодавчим, безкровним шляхом за кілька років перейти на колектократизацію. На його думку, остання має цілий ряд переваг, найголовніша з яких полягає в тому, що кожен робітник знатиме, що він працює не на хазяїна, приватного чи державного, а на самого себе, а отже — продуктивність праці в колектократії повинна бути настільки більша, наскільки більше є ціле за частини. Він пропонує прийняти низку законів, які сприяли б цьому заходові. Наприклад, закон про обкладання великих підприємств спеціальним податком на розвиток коопераційних майстерень і фабрик. Закон про передачу в колектократичну власність деяких націоналізованих підприємств. Закон про участь робітників у при­бутках підприємств. Найбільш об'ємно політико-ідеологічні погляди В. Винниченка викла­дені в книзі «Відродження нації» (1920). В. Винниченко — активний прихильник незалежної суверенної України. Гостро критикував систему більшовизму, особливо сталінізм. Не сприймав він і політику, яку прово­дили більшовики в Україні.

Значним доробком української політичної думки XX ст. є самостій­ницька теорія М. Міхновського (1873 - 1924), суть якої він виклав у своє­рідному катехізисі самостійників «Десять заповідей УНП».

У своєму прагненні дійти до народних мас, української інтелігенції М. Міхновський, як і інші самостійники, змушений був долати не лише опір царської бюрократії, а й стикатися з відвертою неприязню українських соціалістів і лібералів. Він був «незручним», незрозумілим навіть для С. Петлюри, В. Винниченка, М. Грушевського. Логічно поставити запитання: а що було незрозумілим у поглядах М. Міхновського? Хоч більша частина «заповітів» не викликає сумніву й сьогодні, деякі з них не можуть бути прийняті, оскільки не відповідають ідеалам сучасної цивілізації. Можна зрозуміти психологічно позицію М. Міхновського, який бажав звільнення України від колоніалізму і категорично заперечував колабораціоналізм. Але незрозумілим було інше: чому зненависть до політичних та економічних панівних еліт держав-гнобителів українського народу треба переносити на усі народи цих країн?Сила будь-якої теорії, ідеології, якщо вони орієнтовані на гуманізм, в людяності, в пошуку компромісу, коли мова йде про розв'язання кризи. Безумовно, не можна нехтувати докорінними інтересами країн, народу, але не можна насаджувати норми ксенофобії, шовінізму в будь-якій формі.Фактично В. Липинським, Д. Донцовим і М. Маіхновським завер­шуються концептуальні побудови універсальних політико-ідеологічних моделей українського державотворення. Радянський період історії України до мислителів подібного спрямування був немилосердним. Він у зародку знищував усе, що могло б розгорнутися в теорію. І хоч ори­гінальні політико-ідеологічні ідеї висловлювали В. Чорновіл, В. Стус, Л. Лук'яненко, Є. Сверстюк, В. Лісовий і багато інших духовних про­відників українства, їхні ідеї залишались лише ідеями — концептуально не оформленими; важливими, своєчасними, але — не завершеними. Грандіозний обсяг інформації, поточна політична боротьба, вузька спе­ціалізація та інші фактори кінця XX — початку XXI століття свідчать, що час учених і політиків-універсалів закінчується. Колективний розум починає домінувати на Землі.

Дата добавления: 2015-05-23