Принципи виховання 1 страница

Принцип виховання — це основа, вихідне положення, яке ста­новить фундамент змісту, форм, методів, засобів і прийомів ви­ховання. Принципи зумовлюються метою виховання.

Розглянемо сутність і вимоги основних принципів виховання.

1.Принцип народності передбачає єдність загальнолюдсь­ких і національних цінностей; забезпечення національної спря­мованості виховання; оволодіння духовними багатствами свого народу: мовою, традиціями, звичаями, національно-етнічною культурою; шанобливе ставлення до національних надбань тих народів, які мешкають в Україні.

2.Принцип демократичності потребує подолання автори­тарного стилю виховання; забезпечення співробітництва вихова­телів і вихованців; врахування думки колективу й кожної особи­стості; виховання особистості як вищої природної і соціальної цінності; формування колективу на засадах волі і прагнень його членів; в цілому формування вільної особистості.

3.Принцип природовідповідності спрямований на врахуван­ня багатогранної природи людини, особливостей її анатомо-фізіологічного і психічного розвитку.

4.Принцип гуманізації передбачає створення оптимальних умов для інтелектуального і соціального розвитку кожного ви­хованця; виявлення глибокої поваги до людини; визнання при­родного права кожної особистості на свободу, на соціальний за­хист, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності, на самореалізацію фізичних, психічних і соціальних потенцій, на створен­ня соціально-психічного фільтра проти руйнівних впливів нега­тивних чинників навколишнього природного і соціального сере­довища; виховання у молоді почуттів гуманізму, милосердя, доб­рочинності.

5.Принцип неперервності випливає з того, що виховання є багатогранним і багатофакторним процесом, який не обмежуєть­ся ні часовими, ні віковими рамками; виховання здійснюється з часу народження і триває впродовж усього життя; соціальне і природне середовище, діяльність особистості так чи інакше впли­вають на формування певних якостей; процес навчання — важ­ливий чинник виховання як через зміст навчального матеріалу, так і через організацію діяльності.

6.Принцип індивідуалізації та диференціації: врахування у навчально-виховному процесі індивідуальних особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку особистості; засто­сування засобів впливу на особистість з урахуванням її індивіду­альних фізичних і соціально-психічних властивостей; моделю­вання на основі індивідуальних потенцій групових та індивіду­альних програм розвитку, стимулювання фізично-оздоровчої, предметно-практичної, навчально-пізнавальної, соціально-кому­нікативної, орієнтаційно-оцінної діяльності вихованців.

7.Принцип єдності виховання і життєдіяльності: процес виховання — не відокремлена сфера діяльності уособлених лю­дей, він є цілісною системою організації життєдіяльності дітей і дорослих у сім´ї, школі, на виробництві, в соціально-природно­му середовищі; кожен компонент такої діяльності певним чином впливає на формування тих чи тих якостей особистості; органі­зовуючи будь-який вид діяльності, необхідно дбати, щоб вона несла в собі виховний потенціал.

8. Принцип етнізації передбачає наповнення виховання на­ціональним змістом, спрямованим на формування національної свідомості і національної гідності; створення умов для дітей усіх національностей, що є громадянами України, навчатися рідною мовою, вивчати традиції, звичаї, обряди свого народу; забезпечувати умови для відчуття етнічної причетності до свого народу, його культури, формування рис національної ментальності; ви­ховувати в молоді почуття соціальної відповідальності за збере­ження, примноження і продовження етнічної культури.

9. Принцип послідовності і систематичності вимагає забезпечувати певний вплив на особистість дитини з урахуванням її вікових можливостей і розвитку, поступово розширювати сис­тему вимог до діяльності; забезпечувати доцільну єдність вимог до вихованця з боку вихователів (членів сім´ї, учителів та ін.): створювати оптимальні умови для вияву самостійності вихован­ця при розв´язанні виховних завдань, дбаючи про розумне педа­гогічне керівництво.

10. Принцип культуровідповідності передбачає невід´ємний зв´язок виховання з культурними надбаннями людства і, зокре­ма, свого народу: знання загальнолюдських багатств у царині культури, особливостей розвитку та становлення національної культури і її взаємозв´язку з загальнолюдською, знання історії свого народу, його культури; забезпечення духовної єдності та спадкоємності поколінь.

42. Гуманізація та демократизація виховного процесу в системі принципів
виховання на сучасному етапі розвитку суспільства.

У концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти зазначається:

- демократизація виховання - розвиток різноманітних форм співробітництва і встановлення довір'я між вихователями і вихованцями, повага до суверенітету особистості дитини, розуміння її запитів та інтересів;

- гуманізація виховання - пріоритет завдань самореалізації особистості вихованця, створення умов для вияву обдарованості і талантів дітей, формування гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої, милосердної;

Забезпечення принципу гуманізації виховання — означає сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання Його права на свободу, розвиток здібностей і виявлення індивідуальності, створення умов для формування кращих якостей та здібностей дитини, джерел її життєвих сил (в центрі уваги перебуває дитина з її потребами, запитами, можливостями і здібностями); повага до особистості дитини, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї; виховання гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої, милосердної.

Принцип демократизації виховання передбачає усунення авторитарного стилю виховання, гуманізацію взаємин між вихователями і вихованцями, співробітництво вихователів і вихованців; формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини, її громадською відповідальністю

У гуманістичній школі вихованець є суб'єктом життя, вільною духовною особистістю, що має потребу в саморозвитку. Тому виховання зорієнтоване на розвиток внутрішнього світу учня, на міжособистісне спілкування, діалог, на допомогу в особистісному зростанні.

Гуманістичне виховання Заходу представлене авторськими системами Р. Штайнера (1961 - 1925 рр., Німеччина), М. Монтессорі (1870 - 1952 рр., Італія, Нідерланди), С.Френе 1896-1966 рр., Франція) та іншими У центрі цих систем перебуває особистість, її цінності, особиста свобода, уміння прогнозувати і контролювати власне життя.

У нашій країні ідеал гуманістичного виховання блискуче реалізував у 50-60 роках XX століття В.О.Сухомлинський. Уся освітня система керованої ним Павлиської школи була орієнтована на творення щастя кожного вихованця, доброго ставлення до дітей, формування умов для індивідуально-творчого розвитку кожної особистості.

Розвиваючи дитячу індивідуальність, В.О.Сухомлинський надавав великого значення людяності. У "Школі радості" вихованці засвоювали ази людяності: вони вчилися бачити горе, сум, печаль, тривогу, відчай, радість людей, які оточують у повсякденному житті, робили благородні вчинки - допомагали цим людям із внутрішніх спонукань, переживаючи при цьому глибоке почуття задоволення. Так ліпша вчилася співпереживати, розуміти іншу людину і оцінювати саму себе.

Вихователь повинен ужитися у світ дитини, бути наставником і другом, однодумцем, "переживати разом з ним радість перемоги і гіркоту втрати". "Процес виховання, - писав В.О.Сухомлинський, - полягає у єдності духовного життя вихователя і вихованців - у єдності їхніх ідеалів, намагань, інтересів, думок, переживань".

Співпрацювати дітей і дорослих, довіра до дітей, виховання без покарань, творча праця і моральна свобода, можливість вибору вчинку, лінії поведінки, способу життя, відповідальність за свій вибір та інше - важливі гуманістичні принципи, на яких побудована педагогічна система В.О.Сухомлинського.

80-х роках XX стаття гуманно-особистісний підхід у вихованців обгрунтував і практично реалізував у "Школі життя" відомий грузинський психолог і педагог Ш.О. Амонашвілі. У гуманній школі автор виділив 6 особливостей виховного процесу

Перша полягає у внутрішній наступності творчої діяльності природи і людини-вихователя. Природа, на думку Ш.О. Амонашвілі, закладає в дитині можливості безмежного розвитку. Школа бере на себе відповідальність продовжити справу природи і виховати благородну людину.

Д руга особливість виховного процесу в гуманній школі - його цілісність, що означає цілісність життя дитини, яке спрямоване в майбутнє.

Третя особливість стосується уроку, який розглядається як акумулятор, як провідна форма життя дітей, а не тільки їх учіння. Комфорт життя дитини на уроці забезпечується співробітництва з учителем, іншими дітьми.

Четверта особливість педагогічного процесу полягає в тому, що взаємини співробітництва учителя з дітьми стають його природною якістю.

П'ята особливість гуманного педагогічного процесу виявляється в розвиткові у дітей здібності до оцінної діяльності при одночасному скасуванні шкільних оцінок, що є запорукою успіхів дітей у навчанні.

Шоста особливість "Школи життя" - в особливій, гуманній місії вчителя в ній. "Олюднення середовища навколо кожної дитини, гуманізація соціуму і власне педагогічного процесу є найвищою турботою вчителя". Гуманного вчителя не полишає "любов і відданість кожній дитині, почуття глибокої відповідальності за долю кожної дитини; намагання зрозуміти кожну дитину".

Отже, найсуттєвішими рисами гуманістичної школи виховання є: 1) особливе ціннісне ставлення до вихованця, визнання розвитку особистості (інтелектуального, фізичного, морального, естетичного, трудового) головним завданням школи, а становлення індивідуальності особистості - її головним результатом;

2) гуманістичні моделі передбачають створення культурно-виховного середовища, у якому відбувається більшій вибір особистістю способів творчої самореалізації, її саморозвиток у гармонії із собою і суспільством;

3) кожна виховна система веде власний творчий пошук змісту, методів, форм і засобів виховання; гуманістична спрямованість передбачає свободу і творчість ЯК вихованців, так і вихователів;

4) вихователь є наставником і другом дитини, він постійно враховує її потреби, допомагає набути природності (доброї, вільної, кмітливої), реалізувати можливості; підтримує кожного вихованця.

Принцип демократизації виховання виключає авторитарний стиль виховання, жорстокість вимог, упередженість і надмірну різкість у критиці вад характеру вихованця. А.С. Макаренко звертав особливу увагу на взаємовідносини педагогів зі своїми вихованцями. Він домагався того, щоб вони були не авторитарними, а демократичними, заснованими на товариському спілкуванні, дружбі в процесі сумісної діяльності – в полі, у станка, в класі. [37,с.13]. Принцип демократизації відбиває співробітництво у виховній роботі, головну роль в якій грає вихователь. Він планує, спрямовує і координує виховний процес. Демократизація виховання не дає вихованцям права на анархію та вседозволеність, а вимагає від них значно більшої самостійності і творчості.

40. Принципи природовідповідності та культуровідповідності виховання у
загальній системі принципів виховного процесу.

Принцип природовідповідності спрямований на врахування багатогранної природи людини, особливостей ц анатомо-фізіологічного розвитку з погляду віку і статі. Цей принцип обстоювали відомі педагоги Я.А. Коменський, Жан-Жак Руссо, К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський та ін.

Я.А. Коменський обґрунтував один із перших принцип природо відповідності. Навчати і виховувати прироовідповідно це означає організовувати навчально-виховний процес відповідно до закнів розвитку природи, а також відповідно до психолого-фізіологічних особливостей дитини.

Коменський розробив періодизацію і систему шкільної освіти. Все життя дитини він розбив на чотири вікових періоди по 6 років у кожному. І для окремого періоду пропонується своя школа: дитинство від народження до 6-ти років -материнська школа; отроцтво від 6-ти до 12-ти років школа рідної мови; юність від 12-ти до 18-ти років латинська школа чи гімназія; змужнілість -від 18-ти до 24-х років академія чи університет.

За Ж.-Ж. Руссо (1712—1778) принцип природо відповідності це виховання дитини поза феодальним суспільством, яка має відбуватись на лоні природи і враховувати закони розвитку дитячого організму. Він поділяє виховання на 4 періоди:
- вік немовляти (0 2 р.), який охоплює період до оволодіння дитиною мови;
- дитинство або “сон розуму” (2 12 р.), коли переважає чуттєве пізнання світу дитиною;
- отроцтво (12 15 р.) – період розумового розвитку та трудового виховання;
- юність (15 18 р.) – період бур і пристрастей, час морального, статевого виховання. З цього періоду починається найголовніше у вихованні – вчити любити людей.

К.Д. Ушинський у своїй ґрунтовній праці "Людина як предмет виховання. Спроба педагогічної антропології" неодноразово вказував на необхідність повсякчас зважати на анатомофізіологічні і психічні особливості розвитку дітей, зокрема на становлення їхньої нервової системи.

На відміну від своїх попередників. Сковорода висуває ідею "спорідненого", тобто природовідповідного виховання. Природні задатки у людей неоднакові. Але кожна людина, на його думку, має можливість, спираючись на них, розгорнути успішну діяль­ність у тій чи іншій галузі. Мислитель вдається до такого образу. Природа, писав він, подібна до багатого фонтана, що наповнює різні посудини до повної місткості.

За Г.Сковородою, головним для педагога є пізнання і вдоско­наленню природних здібностей кожної людини. Оскільки доля суспільства залежить від вдалого вибору кожним його членом спорідненої діяльності відповідно до природних здібностей та покликання, то, готуючи дітей до тієї чи іншої діяльності, насам­перед доцільно враховувати їхні нахили та уподобання.

Принцип культуровідповідності передбачає нерозривний зв'язок виховання з культурними надбаннями людства і свого народу, зокрема із знаннями про загальнолюдські багатства в царині духовної та матеріальної культури, про особливості розвитку і становлення національної культури та її взаємозв'язки із загальнолюдською; знаннями історії свого народу, його культури; забезпеченням духовної єдності і спадкоємності поколінь. Вимоги принципу культуровідповідності мають пронизувати всі сфери життя людини, а особливо молодого покоління — побут, взаємини, виробничу діяльність, радіо, кіно, телебачення, театр, книги. І передусім — сферу освіти та виховання.

Принцип культуровідповідності виховання. Принцип визначає відношення між вихованням і культурою як середовищем, у якому виховується учень, а також відношення між вихованням і учнем як людиною культури. Це означає, що культурне ядро змісту виховання повинні складати загальнолюдські, загальнонаціональні і регіональні цінності культури, а ставлення до учня має визначатися, виходячи із розуміння його як вільної, цілісної особистості, здатної до самостійного вибору цінностей, самовизначення у світі культури і самореалізації своїх творчих задатків і здібностей

Принцип вимагає органічного зв'язку виховання з пріоритетними напрямами культури: демократичної, яка передбачає розуміння нових стосунків у системі «людина-суспільство-держава», правової, політичної, економічної, трудової, інтелектуальної, духовної, естетичної, екологічної, фізичної, культури сімейних стосунків, життєвого самовизначення. Саме в такому виховному середовищі повинен здійснюватися розвиток учня, набуття ним досвіду культуровідповідної поведінки.

39. Етнізація виховного процесу як важливий принцип національного виховання. Педагогіка народознавства у сучасній методиці виховної роботи з молодшими школярами.

Етнізація – це становлення, розвиток і закріплення в особистісних структурах якостей, що відбивають особливості культури етносу, членом якого є особа. Процес етнізації триває упродовж усього життя людини. Це пов’язано з великим обсягом етнокультурної інформації, яка сприймається, та з постійними змінами, розвитком, доповненням та перетворенням етнічної свідомості особи.

Принцип етнізації виховного процесу означає наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянина. Принцип етнізації однаково стосується представників усіх народів України. Створення можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, відчуття етнічної причетності до свого народу. Відтворення в дітях менталітету свого народу, увічнення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, виховання дітей як типових носіїв національної культури, продовжувачів справи батьків. Принцип етнізації - невід'ємна складова соціалізації дітей.

У поняття принципу етнізації вкладається етнічна соціалізація дитини на основі родинного, культурно-освітнього, економічного, духовного життя й історичного досвіду свого етносу, народу, нації, належно поставленої виховної роботи вчителя у початковій школі. До основних засобів етнізації належать рідна (материнська) мова, традиційна родинно-побутова й громадська культура, національна школа й освіта, посильна участь у трудовій та господарській діяльності, зокрема в сфері підприємництва, народних ремесел і промислів, національні звичаї, традиції, свята, обряди, символи. Фундамент етнізації закладається в сім’ї, і вона повинна знайти своє органічне продовження в дитсадку, початковій школі. Тому завдання виховної роботи в початкових класах з дотриманням принципу етнізації полягає в тому, щоб максимально сприяти входженню молодших школярів у життя, побут, виробничу й культурну сферу свого етносу. Це означає, що вчитель початкових класів має подбати, аби його учні сформувалися як справжні українці, бо етнізація є національна цивілізація й національна освіта, вхід учнів у світ життя й історичного досвіду українського народу, нації, а через них – і в сферу найпередовіших здобутків усього людства. Завдяки реалізації принципу етнізації у вихованні молодших школярів: кожен етнос і етнографічна група мають змогу продовжити й розвивати себе в своїх потомках. У зв’язку з цим одним із найважливіших наших завдань, як національної спільноти, було, є і буде: пізнавати себе. Г. Сковорода обґрунтував принцип народності виховання. Народність, на думку педагога, зумовлюється всім укладом життя, історич­ними умовами, мовою, культурою, кажучи сучасною мовою, ме­нтальністю народу.

Олександ Духнович у праці «Народна педагогія: ідея народності виховання; виступав за навчання рідною мовою», велике значення надавав народній пісні.

Ушинський під народність розумів своєрідність кожного народу, нації, зумовлене їхнім історичним розвитком, природними умовами, географічним положенням, тобто те, що відрізняє одну націю, від іншої, що забезпечує її функціонування і розвиток. «Народ без народності, як тіло без душі..». К.Д.Ушинський ввів поняття народна педагогіка в широкий обіг, яка ж фундаментом науковій педагогіці.

41.Принцип безперервності виховання на фоні послідовності, систематичності і
варіативності його форм і методів. Завдання і особливості планування виховної роботи у початкових класах.

Принцип безперервності виховання означає забезпечення цілісності і наступності у вихованні, перетворення його у процес, що триває впродовж усього життя людини. Нероздільність навчання і виховання, що полягає в їх органічному поєднанні, підпорядкуванні змісту навчання і виховання формування цілісної та всебічно розвиненої особистості.

Принцип послідовності, систематичності, варіативності форм і методів виховання передбачає: свідомість, самодіяльність і творчу ініціативу учнівської молоді, поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю; зв'язок виховання з життям, трудовою діяльністю народу і продуктивною працею; прищеплення любові до праці і до людей праці; ознайомлення з основами сучасного промислового і сільськогосподарського виробництва, будівництва, транспорту, сфери обслуговування; розвиток у дітей і молоді трудових навичок і вмінь, готовності до життєвої адаптації в умовах ринкових відносин.

Планування виховної роботи

1.1 Призначення, функції плану. Вимоги до планування

Планування значною мірою зумовлює результати та ефективність системи виховної роботи. Цілеспрямоване та чітке планування допомагає педагогам уникнути багатьох помилок і негативних явищ. Обгрунтований план дозволяє намітити загальні перспективи і конкретні шляхи вирішення поставлених виховних завдань.

Призначення плану - порядок педагогічну діяльність, забезпечити виконання таких вимог до педагогічного процесу, як планомірність і систематичність, керованість і наступність результатів. У самому загальному уявленні план - це документ, який вказує змістовні орієнтири діяльності, визначає її порядок, обсяг, часові межі.

План є помічником у побудові виховної роботи, якщо відповідає низці вимог.

1) Цілеспрямованість плану, тобто плановане зміст і форми роботи, передбачає реалізацію конкретних цілей і завдань. Кожна справа, дія повинна сприяти вирішенню поставлених завдань. Залежно від мети кожна форма роботи має свою специфіку в її використанні.

2) План орієнтований на реалізацію потреб та інтересів дітей, на їх розвиток, що передбачає врахування пропозицій школярів і батьків при плануванні, вивчення їх ціннісних орієнтації.

3) План - це результат спільної творчості педагогів, учнів, батьків.

4) План роботи передбачає зв'язок виховного процесу з життям суспільства, практичною діяльністю дітей, що означає:

а) створення умов для застосування школярами на практиці знань, отриманих на уроці, в позаурочний час;

б) відображення основних подій країни в житті колективу;

в) включення дітей в активну діяльність, перетворення навколишнього середовища,

5) Орієнтація на комплексний характер планів, що передбачає:

а) різноманітність змісту і форм роботи, спрямованих на розвиток різноманітних інтересів і здібностей дітей;

6) позитивний вплив на різні сторони, властивості особистості;

в) включення школярів у різні види діяльності;

г) цілісність впливу на свідомість, почуття, поведінка дітей.

6) План передбачає створення умов для вибору учнями різних видів, форм діяльності, своєї позиції у планованій роботі.

7) При плануванні необхідно забезпечити наступність змісту та форм діяльності: виключити невиправдане дублювання, враховувати попередній досвід, бачити перспективи в роботі.

8) Конкретність і доцільність плану, обгрунтованість планованої роботи, що передбачає врахування особливостей кожного учнівського та педагогічного колективу, рівня їх розвитку, традицій, що склалися, педагогічну обгрунтованість планованої роботи відповідно до завдань колективу.

9) Реальність і розумна насиченість плану.

При плануванні виховної роботи необхідно враховувати:

- Результати виховної роботи та висновки, отримані в ході аналізу;

- Виховні та організаційно-педагогічні завдання;

- Матеріали, поради та рекомендації педагогічної та методичної літератури з виховної роботи;

- Передовий досвід країни, міста, школи;

- Можливості батьків, громадськості;

- Виховний потенціал соціального оточення школи, підприємств, культурних установ;

- Традиційні свята навчального року;

- Події, факти, пов'язані з життям країни, міста, села;

- Події, дати, пов'язані з життям і діяльністю видатних людей;

- Традиції школи;

- Справи проводяться найближчими культурними установами;

- Пропозиції педагогів, учнів, батьків,

Види і структура планів

У практиці складаються самі різні плани, їх можна класифікувати за різними підставами.

1) За охопленням змісту:

- Комплексний (загальний) план: планується діяльність в усіх її напрямках та видах. Наприклад, план виховної роботи план роботи педагога з дитячим колективом;

- Тематичний план: планується один напрям або вид діяльності, Приміром, плани роботи з батьками, план профорієнтації та інші,

- Предметний (конкретний) план: планується одне конкретну справу. План конференції,; план підготовки і проведення класного години і т. д,

2) За тривалістю планованого періоду:

- Довгостроковий (перспективний): план на тривалий період часу (рік і більше). План роботи установи на рік, план профорієнтаційної роботи з учнями старших класів (на 2 роки);

- Етапний (періодичний; план: це план середньої перспективи, коли планується якийсь певний етап далекої перспективи (чверть, півріччя);

- Короткостроковий: план найближчої перспективи, коли планується досить короткий відрізок часу (частина етапу, періоду), Приміром, план роботи на місяць, на тиждень, її декаду;

- Оперативний: плануються конкретні найближчі дії. Найбільш поширений план дня.

Перераховані види планів тісно взаємопов'язані: кожний наступний конкретизує, уточнює, коригує попередній.

4) За масштабом планування

- Загальношкільні плани, які передбачають участь у планованій роботи дітей різних класів, педагогів, батьків (план роботи учнівського колективу, план виховної роботи школи, план загальношкільного справи);

- Плани первинних колективів (план роботи класного колективу, клубного колективу).

Вивчення практичного досвіду показало, що в шкільному колективі складаються такі плани з виховної роботи:

- Перспективний план, розділ річного плану роботи школи «Виховна позанавчальна робота з учнівським колективом» (основний офіційний документ, яким керуються класні колективи, всі об'єднання учнів: гуртки, секції, клуби, товариства, штаби, поради і т. п.);

- Календарні плани виховної роботи з учнівським колективом на чверть або місяць, на півріччя (плани-сітки, зручні для роботи і коригування);

- План методичної роботи з вчителями з питань виховання школярів;

- План контролю за організацією та результатами виховної роботи?

- Плани клубів, штабів, рад, музеїв та інших шкільних об'єднань;

- Перспективні плани роботи за напрямками виховання на кілька років (3, 5,10), наприклад, по естетичному вихованню чи моральному освіті;

- Плани підготовки і проведення загальношкільних справ.

Структура плану виховної роботи

1. Короткий аналiз виховної роботи за минулий рiк.

2. Мета та завдання на новий навчальний рiк.

3. Характеристика класу (з урахуванням даних про рiвень вихованостi учнiв).

4. Основнi виховнi справи з органiзацiї та розвитку класного колективу.

5. Мета цих справ.

6. Форми проведення.

7. Характеристика даних справ (слiд зазначити рiвень розвитку колективу).

8. Індивiдуальна робота з дiтьми (в роздiлi передбачаються методи та прийоми залучення конкретних учнiв до пiдготовки й проведення важливих справ).

9. Iндивiдуальна робота з батьками (в роздiлi передбачається участь батькiв у конкретних справах i допомога, яку вони надають).

При плануваннi виховної роботи класному керiвниковi слiд врахувати:

1. Аналiз виховної роботи за минулий рiк. 2. Мету та завдання виховання. 3. Рiвень розвитку та вихованості учнiв. 4. Можливостi школи. 5. Досвiд i пiдготовленiсть класного керiвника.

План виховної роботи має враховувати:

1. Мету виховання. План — це не просто перелiк виховних заходiв. Кожен виховний захiд обов’язково має продовжувати наступний. 2. Реальнi потреби колективу. 3. Перспективнiсть 4. Узгодженiсть iз загальношкiльним планом. 5. Об’єктивнi i суб’єктивнi можливостi. б. Конкретнiсть. 7. Комплексний пiдхiд до планування (єднiсть морального, трудового, правового, фiзичного, естетичного виховання).

Планування має бути гнучким, щоб у разi потреби щось додати чи змiнити.

Планування виховної роботи має базуватися на положеннях Концепцiї освiти, Мiжнародної декларацiї прав дитини, Статутi школи, рекомендацiях Мiносвiти.

45. Методи організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки: педагогічні функції та особливості застосування у початковій школі

Методи формування суспільної поведінки можна поділити на 2 групи: а) методи, які сприяють організації діяльності і спілкування учнів, поліпшують їх (прогнозування, пед.вимога, громадська думка); б) методи, які сприяють формуванню способів поведінки, накопиченню і закріпленню досвіду (привчання, вправи, створення виховних ситуацій, рольові ігри).

Прогнозування – спосіб організації діяльності, який виражається в проектуванні, плануванні, постановці перед учнями яскравих цілей, які захоплюють вихованців. Щоб прогнозування було ефективним воно повинно спиратись на інтереси і можливості дітей, враховуючи їхні вікові, статеві, індивідуальні особливості.

Педагогічна вимога – метод впливу за допомогою якого вчитель стимулює або гальмує дії вихованців; - метод впливу, за допомогою якого педагог викликає і стимулює чи припиняє і гальмує дії вихованців, виявлення у них тих чи інших якостей. В основі – психологічний механізм навіювання. Є пряма (команда, наказ, осуд, погроза, настанова) і непряма (порада, натяк, прохання, схвалення) вимога.

Дата добавления: 2015-05-23