Самовиховання як самоподолання. 2 страница

Наук світогляд людини формується у тісному зв’язку з природним, національним, який вбирає в себе найкращі зв’язки гуманізму, народної моралі та естетики.

Методика формування наук. світогляду школярів передбачає включення їх у різноманітні види д-ті, що сприяють ознайомленню з оточ світом та його смисл, виробленню власного ставлення до нього, поглядів, переконань, уміння висловлювати свої думки та ідеї, відстоювати їх, діяти у від-ті з переконаннями.

Фори і методи: бесіда, диспут, дискусії, конференції, творчі справи та ін.

Диспут: викор. з метою формування суджень, оцінок та переконань, що грунтуються на зіткненні думок, різних точок зору. Диспут вимагає нових і закінчених рішень. Вчить захищати свої погляди, спростувати ін. думки. Диспут готується за 1-2 тижні. Обирається тема, розробл. питання, пропон. л-ра.

Усний журнал – це серія коротких виступів на різноманітні теми оточ життя. В ході підготовки клас ділиться на групи, які готують свою сторінку.

Жива газета – серія коротких виступів, які в образній формі повідомл. про новини життя колективу.

Прес-конференція – рольова гра-бесіда членів певної делегації з представником преси.

Заходи народознавчого х-ру. Диспут “Сучасна людина. Яка вона”:

- Чи існують критерії сучасної людини? – Чи згодні ви з твердженням, що бути сучасним значить бути модним? – Без яких якостей ви не уявляєте суч людини? Які риси сучасників викликають у вас симпатії? - Які ви засуджуєте? – чи можна назвати сучасною активну і ділову людину?

52. Роль морального виховання у формуванні особистості. Етична бесіда: функції, структура. Форми і методи виховання у молодших школярів моральних звичок та культури поведінки. Українська етнопедагогіка про моральне виховання дітей Моральне виховання. Етична бесіда. Форми і методи виховання в МШ моральних звичок та культури поведінки. Українська етнопедагогіка про моральне виховання дітей.

У процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання - виховна діяльність школи і сім'ї, метою якої є формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Результати морального виховання характеризуються поняттями "мораль", "моральність", "моральна свідомість", "моральні почуття", "моральні переконання", "моральна спрямованість" та ін.

Мораль - система ідей, принципів, уявлень, норм, оцінок, правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми. Спирається вона не на норми права, а на силу особистісного переконання, громадську думку, авторитет окремих осіб.

Моральність - воля до діяння і саме діяння відповідно до норм моралі.

Іншими словами, моральність є реалізацією особистістю своїх моральних установок, принципів, тобто моральною практикою.

Моральна свідомість - вираження ідеального належного, на яке орієнтується людина.

Вона може бути суспільною (моральні погляди та оцінки груп) й індивідуальною (моральні погляди та оцінки індивідів). Її співвіднесення з дійсністю відбувається не безпосередньо, а через моральні приписи й оцінку діяльності людей.

Моральні почуття - стійкі переживання у свідомості людини, які зумовлюють її вольові реакції, ставлення до себе, інших людей, явищ суспільного буття. Разом з моральною свідомістю моральні почуття є основою моральних переконань особистості.

Моральні переконання - пережиті та узагальнені моральні принципи, норми. На основі моральних переконань реалізується моральна спрямованість особистості.

Моральна спрямованість - стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.

Методологічною засадою морального виховання є етика. Етика - наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і відповідних відносин між людьми в суспільстві.

Метод виховання — спосіб взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців певних поглядів, переконань, а також навичок і звичок поведінки.

Прийом виховання — частина, елемент методу виховання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації.

Засіб виховання — вид суспільної діяльності, який може впливати на особистість у певному напрямі.

Методи виховання поділяють на загальні (їх застосовують в усіх напрямах виховання) і часткові (використовують переважно в одному з них — правовому, економічному тощо).

Залежно від функцій, які виконують методи виховання у формуванні особистості, їх поділяють на такі групи: методи формування свідомості, методи формування суспільної поведінки, методи стимулювання діяльності й поведінки, методи контролю й аналізу ефективності виховання

Моральне виховання визначається такими основними завданнями: формування моральної свідомості, почуттів, волі і поведінки. Зокрема, формування моральної свідомості пов'язане з вихованням у дітей правильного розуміння доброго і злого, морального і аморального.

Ефективність морального виховання учнів залежить від таких чинників:

- створення в навчальному закладі психологічного клімату поваги до моральних норм, правил людського співжиття; - відповідність змісту морального виховання його меті й рівню морального розвитку школярів; - раціональне співвідношення між словесними і практичними методами виховного впливу, що забезпечує єдність моральної свідомості і поведінки; - своєчасне вжиття виховних заходів, акцентування уваги на попередженні аморальних явищ в учнівському колективі; - подолання авторитарного стилю у ставленні педагогів до вихованців, побудова його на принципі гуманізму.

Особливо важливо, щоб декларовані педагогом моральні принципи підтверджувалися його моральною практикою, яка б відповідала найвищим критеріям моральності.

Етична бесіда

Найбільш дієвою формою соціально нормативного виховання виступає етична бесіда, яка проводиться у таких видах: бесіда-гра («Ввічливо — неввічливо»); бесіда-інсценування («Культура телефонної розмови»); бесіда, заснована на активній мислиннєвій діяльності («Про чесність і слухняність», «Що таке совість», «У чому краса людини», «Як примирити «хочу» і «треба»?», «Про дружбу та товаришування»).

Мета етичної бесіди — роз'яснити та допомогти учням у засвоєнні етичних правил і норм суспільства, розвинути у них критичність і самокритичність. Бесіда може проводитись як індивідуально, так і у колективній формі.

Проведення бесіди передбачає: а) використання запитань, які сприяють розумінню послідовності подій в оповіданні, з'ясовують особистісні характеристики персонажів, сприяють визначенню моральної якості яка характеризує головну особу оповідання;

б) добір учнем карток зі словами, які характеризують вчинок персонажів; в) розповідь учня про конкретний приклад про­яву моральної якості із власного життя.

Структура колективної етичної бесіди

I. Початок бесіди.

Його метою є зацікавлення учнів темою, актуалізація їхнього досвіду із проблеми, що буде обговорюватись.

ІІ. Основна частина.

Спрямована на роз'яснення учням конкретного змісту певної моральної категорії, норми поведінки, стимулювання позитив­них емоцій. У цій частині учням пропонується для обговорення художній твір або реальний факт чи подія.

III. Підведення підсумків.

Закінчення бесіди спрямоване на узагальнення морального поняття, формулювання соціальної позиції чи правила.

На розв'язання завдань соціально нормативного виховання спрямовані й відповідні за темами сюжетно-рольові ігри. Зокрема, «Чарівні слова», «Йдемо в гості», «Культура поведінки в їдальні (на пошті, у лікарні тощо)» та ін.

Із школярами проводять ранки («Прості правила етикету»); свята («Любіть своїх мам»); зустрічі з цікавими людьми, диспути («Чому буває самотньо», «Чому потрібно бачити та виправляти свої помилки»); читацькі конференції, практичні заняття («Про смак і моду»); вечори відпочинку, шефство старших школярів над молодшими учнями чи людьми похилого віку.

Етична бесіда, на думку, Л. Болотіної, вимагає від вчителя великої духовної близькості до учнів. Учні повинні довіряти вчителю, любити його, тільки в цьому випадку в них з’являється мотивація поділитися своїми думками. Вчитель за ходом бесіди проявляє повагу до внутрішнього світу учня, остерігається прямолінійності, безтактовності.

53. Естетичне виховання та його роль у формуванні особистості. Фактори естетичного розвитку дитини. Завдання, форми і методи організації естетико-виховної роботи у початковій школі естетичне виховання. Фактори естетичного розвитку дитини. Завдання, форми і методи естетико виховної роботи.

Одним із чинників всебічного гармонійного розвитку особистості є її естетичне виховання.

Естетичне виховання - складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Методологічною засадою естетичного виховання є естетика наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.

У процесі естетичного виховання формуються естетична свідомість і естетична поведінка школяра.

Естетична свідомість - форма суспільної свідомості, що реалізується як художньо-емоційне освоєння дійсності через естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в мистецькій творчості та естетичних поглядах. Формується вона на основі естетичної практики упродовж історичного розвитку суспільства. Важливими її елементами є естетичні почуття - особливі почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в дійсності й у творах мистецтва; естетичний смак - здатність людини правильно оцінювати прекрасне, відокремлювати справді прекрасне від неестетичного; естетичний ідеал - уявлення людини про прекрасне, до чого вона прагне, на що рівняється. Саме вони обумовлюють естетику поведінки особистості - ознаки прекрасного у вчинках і діях людини (ставленні до праці й до суспільства, в манерах і зовнішньому вигляді, у формах спілкування з людьми).

У процесі естетичного виховання важливо навчити учнів розуміти й сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може бути байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до спостережуваного. Тому важливо, щоб діти вміли розрізняти справді красиве і потворне.

Під час естетичного сприймання виникають певні емоції, тому виховання має створювати сприятливі для формування емоційної сфери учнів умови, адже багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне багатство. Не менш важливе формування їх здатності повноцінного сприймання творів мистецтва. Для цього учням необхідна елементарна теоретична підготовка. Це має особливе значення при використанні в естетичному вихованні музики, образотворчого мистецтва, скульптури.

Важливе значення має виховання у школярів естетики поведінки - акуратності в одязі, красивої постави і манер, уміння триматися невимушено, природно, культурно й естетично виявляти свої емоції. Ці якості тісно пов'язані з моральністю особистості учня.

В естетичному вихованні школярів використовують різні джерела: а) твори образотворчого мистецтва. Під час спостереження картини або скульптури, яка відображає життя людини, природи, в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, "домальовує" зображене, бачить за картиною події, образи, характери; б) музику, яка, відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу людини, на її поведінку; в) художню літературу. Головним виразником естетики в літературі є слово. На думку К. Ушинського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває подвійної художньої сили..

Особливим чинником естетичного виховання є природа. Як зауважував В. Сухомлинський, у процесі виховання учні повинні зрозуміти, що природа не може бути тільки об'єктом людського впливу - вона є рівноправним суб'єктом плідної взаємодії. Основою екологічного виховання він вважав розуміння взаємозумовленості всього живого на планеті. Розглядаючи квітку, пелюстку, крильце метелика, пушинку тополі, дитина не повинна забувати глобальну істину: природа - єдине ціле, якому притаманна своя гармонія взаємозв'язків і залежностей. Вона - джерело і суть нашого життя, яке не можна відокремити від людини.

Сповідуючи принцип єдності краси і добра ("Корінь, джерело доброти - в творенні, творчості, в утвердженні життя і краси. Доброта нерозривно пов'язана з красою"), В. Сухомлинський вважав красу гімнастикою душі, здатною випрямляти дух, совість, почуття і переконання. Він був проти того, щоб дитяче ставлення до природи мотивувалося страхом заборони, і намагався вивести вихованців на рівень естетичного освоєння навколишнього світу. Його педагогічна стратегія сприяла естетичному мотивуванню почуття екологічної цінності природи в структурі свідомості особистості.

Виняткову роль в естетичному вихованні школярів відіграють предмети естетичного циклу (малювання, співи, музика). На таких уроках учні не лише здобувають теоретичні знання з певних видів мистецтва, а й набувають відповідних практичних умінь та навичок, розвивають свої мистецькі здібності. Вагомим доповненням до цього циклу є уроки української мови, української та світової літератури, на яких учні засвоюють багатство і красу рідної мови, знайомляться з шедеврами рідної та світової літератури. На уроках природничо-математичних дисциплін відкриваються великі можливості використання краси природи, формування бережливого ставлення до неї

На розв'язання завдань естетичного виховання спрямована також позакласна виховна робота. Крім бесід, лекцій, диспутів, тематичних вечорів, вечорів запитань і відповідей на естетичну тематику, цінною є участь школярів у діяльності шкільних клубів любителів мистецтв, гуртках художньої самодіяльності, літературних об'єднаннях, музичних ансамблях і шкільних оркестрах, театрах. Розширювати й поглиблювати свої естетичні знання, уміння й навички учні можуть у позашкільних освітньо-виховних установах: музичних і художніх школах, будинках і палацах школярів, студіях.

Важливу роль в естетичному вихованні школярів відіграє сім'я. Належне естетичне оформлення квартири, наявність бібліотеки, мистецьких журналів, сімейних традицій з обговорення телепередач, прочитаних книжок, сімейний відпочинок на природі, спільне відвідування театру створюють сприятливі умови для прищеплення естетичних смаків дітям.

Для забезпечення ефективності естетичного виховання необхідні такі умови:

***- створення в школі та сім'ї естетично привабливої обстановки; ***- звернення у виховній роботі з учнями до народних традицій та обрядів; *** - висока естетична культура виховних заходів;***- широке залучення учнів до гуртків художньої самодіяльності, участі у конкурсах та олімпіадах естетичного спрямування; ***- висока естетична культура педагогів і вихованців в їх зовнішньому вигляді та поведінці; ***- взаємодія школи, сім'ї, позашкільних закладів, закладів культури, засобів масової інформації тощо.

54. Трудове виховання у загальній системі формування особистості. Форми і методи трудового виховання молодших школярів. Українська етнопедагогіка про трудове виховання дітей

Людина розвивається духовно й фізично тільки в праці. Без праці вона деградує. Будь-які спроби уникнути продуктивної праці зумовлюють негаразди для особистості і суспільства. З цього приводу К. Ушинський писав: "Якби люди винайшли філософський камінь, то біда була б ще невелика: золото перестало б бути монетою. Але якби вони знайшли казковий мішок, з якого вискакує все, чого душа забажає, або винайшли машину, яка цілком заміняє всяку працю людини, то самий розвиток людства припинився б: розбещеність і дикість полонили б суспільство".

Основним завданням трудового виховання є формування творчої особистості цивілізованого господаря. В процесі трудового виховання і навчання виробляються відповідні уміння і навички, професійна майстерність, готовність до життєдіяльності в умовах ринкових відносин.

Форми: трудова атака (прибирання території чи класу), свято праці (до збору урожаю), ярмарок-виставка учнівських виробів, турнір умільців, захист професії, “Місто веселих майстрів”.

Важливу частину трудового виховання становить профорієнтація учнів.

У процесі фізичної праці в учнів розвиваються мускулатура, координація і точність рухів, зграбність, сила, витривалість. Праця сприяє їхньому розумовому розвиткові. Зайняті різними видами праці діти кмітливіші, винахідливіші, у них багатший словниковий запас. Участь у трудових процесах позитивно впливає на їх поведінку, дисциплінує.

Важливим аспектом психологічної підготовки підростаючого покоління до праці є формування у нього почуття самовідповідальності, розуміння необхідності самому піклуватися про себе. Як справедливо стверджує О. Вишневський, почуття самовідповідальності сприяє розвитку в характері людини таких необхідних для життя і діяльності рис, як підприємливість, ініціативність, творчість. Коли ці риси "стають характерними для більшості людей, то суспільство має шанс досягнути господарського успіху і добробуту".

Останнім часом намітилася стійка тенденція до інтелектуалізації процесу трудової підготовки школярів, наповнення його творчою проектно-технологічною діяльністю, а не лише формуванням трудових навичок. Усі ці особливості має враховувати діяльність школи і сім'ї з трудового виховання підростаючого покоління.

Трудове виховання - процес залучення школярів до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передавання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості и свідомості людини праці.

Трудове виховання учнів здійснюється в усіх видах праці, передусім у навчальній праці. Як зауважував К. Ушинський, навчання є найскладнішим і найважчим видом праці. Для багатьох учнів значно легше попрацювати фізично, ніж розв'язати математичну задачу або написати твір. Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці: свідому постановку мети, осмислення конкретним індивідом своєї ролі в досягненні поставлених завдань, напруження розумових сил, подолання труднощів і перешкод, самоконтроль. Для цього необхідно пробудити в учнів бажання вчитися, розвинути в них пізнавальні інтереси, дати їм змогу пізнати радість успіху в навчанні. Складність розв'язання цього завдання полягає в тому, що школярі не завжди бачать результати навчальної праці.

Важливою складовою системи трудового виховання є трудове навчання, що здійснюється від першого класу до закінчення школи. Його зміст визначається програмою з трудового навчання для кожного класу.

У початковій школі на уроках праці, які нерідко об'єднуються з уроками образотворчого мистецтва і стають уроками художньої праці, учні набувають елементарних навичок роботи з папером, картоном, пластиліном, природними матеріалами. Вони беруть участь у вирощуванні сільськогосподарських рослин на пришкільній ділянці, доглядають домашніх тварин, квіти, ремонтують наочні посібники, виготовляють корисні речі, подарунки й іграшки для підшефного дитячого садка. Усе це закладає основи любові до праці, вміння й бажання працювати, сприяє розвитку інтересів і захоплень, організації корисних занять у вільний час.

Праця у шкільних майстернях, на навчально-дослідних ділянках сприяє усвідомленню школярами її суспільної користі й виробничої значущості. Різноманітність видів праці, в яких беруть участь учні, дає змогу розвивати їх задатки, нахили, інтереси, створює умови для вибору майбутньої професії.

В організації трудового навчання вагома роль належить особистому прикладу вчителя праці, його майстерності та культурі.

Уся народна педагогіка грунтується на праці, як першооснові життя суспільства. Про це свідчать прислів.я, пісні, крилаті слова, казки, приказки, ігри. Народ опоетизував працю, надав їй природньої ваги в житті.

Українська народна педагогіка зберегла величезне число традицій, що стосується трудового виховання. В часи Київської Русі стали поширюватись збірники повчань, в яких були статті і вислови педагогічного характеру. Визначним літературним пам.ятником, який свідчить про високий рівень культури і розвитку педагогічної думки на Русі в час Київської держави є |Поученіє Володимира Мономаха дітям|, де мудрий державний діяч турбується про те, щоб діти росли хоробрими, сміливими, відданими рідній землі, закликає їх не лінитися, а трудитися для цього

57. нові напрямки виховання: екологічне, статеве, правове.

Екологічне виховання Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей, що робить украй актуальною проблему зміни ставлення людства до природи. Цій меті служить екологічне виховання.

Екологічне виховання - систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

Завдання екологічного виховання полягає у формуванні екологічних знань, вихованні любові до природи, прагненні берегти, примножувати її, формуванні вміння і навичок діяльності в природі.

Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи - середовища перебування людини, яка повинна бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. У молодших школярів воно покликане формувати перші уявлення про навколишній світ, живу і неживу природу, ставлення до природи, що виявляється в конкретній поведінці на емоційному рівні.

Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. "Дітей, що не вміють ще ходити, - писав Г. Ващенко, - треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи".

Важливу роль у формуванні екологічної свідомості відіграє залучення учнів до природоохоронної діяльності (шкільні лісництва, садівництво, робота в мисливських господарствах та ін.), робота санітарних загонів захисту довкілля (виявляють ступінь забруднення повітря, води, зон відпочинку), загонів для боротьби з браконьєрами (діють при лісництвах і рибгоспах), груп швидкої допомоги звірам і птахам у зимовий період; куточки природи.

Ефективне екологічне виховання школярів передбачає:***- оптимізацію змісту неперервної екологічної освіти всіх вікових груп школярів, висвітлення екологічних питань у процесі вивчення окремих предметів, використання внутрі- та міжпредметних зв'язків;***- створення в школах належної навчально-матеріальної бази (куточків охорони природи, живих куточків та ін.);***- удосконалення форм і методів екологічного виховання, активне залучення школярів до природоохоронної роботи;***- формування мотивів відповідального ставлення до природи, прагнення глибше пізнати її, примножувати її багатства.

Результатом екологічного виховання має бути сформована екологічна культура людини, що характеризується різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище (природне та соціальне), наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій щодо природи, екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи та свого здоров'я, набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому та локальному рівнях), безпосередньою участю у природоохоронній роботі, передбаченням можливих негативних наслідків природо перетворювальної діяльності людини.

Статеве виховання і підготовка до сімейного життя Актуальність статевого виховання учнівської молоді в сучасній школі зумовлена прискореним статевим розвитком школярів (акселерація), недостатнім рівнем обізнаності неповнолітніх у статевій сфері, статевою розпустою певної частини неповнолітніх, проституцією та злочинністю на статевій основі, поширенням порнографії, що руйнує психіку неповнолітніх. Усе це виявляється в недостатній підготовленості багатьох молодих людей до створення сім'ї, виконання родинних обов'язків, що нерідко спричинює розлучення.

Статеве виховання - складова загального процесу виховної роботи школи і сім'ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді.

У статевому вихованні насамперед необхідно враховувати вікові особливості школярів. Так, у молодшому шкільному віці відбувається самоусвідомлення дітьми своєї статевої належності, закладаються психологічна та емоційна основи сексуальності - сором'язливість чи розв'язність, різкість чи м'якість, ласкавість чи грубість, доброта чи злість, щедрість чи скупість тощо. Еротична чутливість виявляється через внутрішню рецепцію (зона геніталій). У цьому віці діти активно засвоюють принципи спілкування людей різної статі. Більшість молодших школярів ще шукають розгадку секрету дітонародження, таємниці материнства.

Знання вихователями проблем, що можуть виникати на різних етапах статевого розвитку, дає змогу краще зрозуміти стан особистості школяра і педагогічно доцільно вибудовувати стосунки з ним, організовувати виховний вплив.

Статеве виховання дітей, за словами Г. Ващенка, має ґрунтуватися на їх моральному вихованні: "...українську молодь треба виховувати в дусі статевої чистоти і стриманості... кожний українець мусить бути моральним у дусі української традиційної моралі, заснованій на засадах християнства.

Виходячи з потреби врахування особливостей статі в підготовці молоді до сімейного життя, В. Сухомлинський стверджував, що хлопці повинні отримати "чоловіче виховання" (загартовування, важчі роботи, допомога старшим і дівчатам тощо). Нагадування: "Ти чоловік" сприяє вихованню лицарського ставлення до дівчини. У свою чергу, дівчата мають отримати "жіноче виховання". При цьому строгість дівчини, її вимогливість і нетерпиме ставлення до зла і несправедливості, прагнення бути самобутньою, яскравою, незалежною особистістю є своєрідним засобом виховання в юнаків якостей чоловіка.

Особливе місце у статевому вихованні належить родині, де дитина щодня знайомиться з різноманітними взірцями і формами поведінки батьків у різних ситуаціях..

Правове виховання Одним із аспектів усебічного розвитку особистості є висока правова культура. Адже не можна вважати фізично здорову людину гармонійно розвиненою, якщо вона, маючи широкі знання, добре працюючи або навчаючись, порушує закони, права. Здатність людини розуміти правила співжиття і вимоги законів та відповідно поводитися не є вродженою, вона формується під впливом спеціальних виховних заходів, є наслідком спілкування з іншими людьми, участі в різних видах діяльності.

Правове виховання - виховна діяльність школи, сім'ї, правоохоронних органів, спрямована на формування правової свідомості та навичок і звичок правомірної поведінки школярів.

Метою правового виховання учнів є формування в них правової культури громадянина України, що складається зі свідомого ставлення до своїх прав і обов'язків перед суспільством і державою, закріплених у Конституції України, з глибокої поваги до законів і правил людського співжиття, готовності дотримуватися й виконувати їх вимоги, що виражають волю та інтереси народу, активної участі в управлінні державними справами, боротьби з порушниками законів.

Прилучення учнів до правової культури збагачує їх духовне життя, а знання ними своїх прав і обов'язків розширює можливості їх самореалізації. Правове виховання зміцнює життєву позицію, підвищує громадянську активність, загострює почуття непримиренності до негативних явищ. Його специфіка зумовлена соціально-правовим статусом учнівської молоді в суспільстві.

Недоліками правовиховної роботи школи на сучасному етапі є превалювання в її змісті питань кримінального права, надання переваги вивченню прав особистості, недостатня увага до вивчення обов'язків, особистої відповідальності людини за свою поведінку. Відсутнє обґрунтування справедливості правових норм, розкриття змісту моральних засад, відповідно до яких формулюються правові заборони, обмеження. Відчутним є розрив між змістом правових норм і конкретною поведінкою учнів.

56. Розумове виховання учнів. Особливості розумового виховання молодших школярів. Розумове виховання. Особливості розумового виховання молодших школярів.

Важливим складником всебічного розвитку особистості є розумове виховання.

Розумове виховання - цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці. У психолого-педагогічній літературі вживають також термін "розумовий розвиток" - розвиток, удосконалення інтелектуальної сфери і здібностей людини.

Дата добавления: 2015-05-23