Щодо питання вдосконалення окремих норм спадкового права України на основі Базових принципів DCFR

Вдосконалення правового регулювання норм чинного цивільного законодавства України неможливе без визначення механізму реалізації прав та свобод учасників відповідних правовідносин в зазначеній площині. Сьогодні європейські інтеграційні процеси відбуваються в нашій державі на всіх рівнях, в тому числі й в законодавчій сфері, а тому уніфікація правил поведінки, встановлених і санкціонованих державою, має відбуватись, перш за все, після поглибленого вивчення, аналізу та усвідомлення принципів, понять та модельних правил європейського приватного права (далі – DCFR [1]). DCFR є Проектом загальної довідникової схеми, що включає принципи, поняття та модельні норми європейського приватного права [2, С.8].

Ознайомлення зі змістом цього документа дає можливість стверджувати, що його норми спрямовані здебільше на регулювання договірних відносин, хоча ми можемо зустріти й окремі випадки недоговірних зобов’язань, зокрема безпідставне збагачення, завдання шкоди іншій особі або вчинення дій в інтересах іншої особи без її доручення.

Отже, справедливим буде висновок, згідно з яким норми DCFR не завжди зможуть стати в нагоді щодо пошуків «спільної мови» при регулюванні, принаймі, тих відносин, які ним не передбачені. Адже, норми чинного ЦК України закріплюють значно ширший перелік недоговірних зобов’язань, що виникають внаслідок інших юридичних фактів.

Яскравим прикладом недоговірних зобов’язальних конструкцій, передбачених ЦК України, є відносини, що виникають внаслідок окремих заповідальних розпоряджень, зокрема заповідального відказу (ст. 1237-1239), права заповідача на покладення на спадкоємця інших обов'язків (ч. 2 ст. 1240) [3]. Проте згідно з пунктом (2) Статті I.-1:101 DCFRзі сфери застосування акта виключені деякі питання, зокрема, про статус і правосуб’єктність фізичних осіб, заповіти та спадкування, сімейні відносини, оборотоздатні інструменти, трудові відносини, правове регулювання нерухомого майна, положення про юридичних осіб, а також цивільний процес і виконавче провадження [2, С.15–16].

Таким чином, пряма вказівка про відсутність норм спадкового права в DCFRунеможливлює процес уніфікації норм чинного цивільного законодавства з цим актом в зазначеній сфері. Разом із тим, Книга ІІІ містить загальні правила, що регулюють всі зобов’язання, що входять в сферу дії DCFR [2, С.15], а тому доцільним є говорити про те, що фундаментальні її положення, дослідження яких відбуватиметься в подальших наукових роботах, можуть бути визначальними не тільки в договірній практиці, але й при регулюванні всіх недоговірних зобов’язань, навіть тих, що не передбачені DCFR, в тому числі зобов’язань, що виникають внаслідок наведених вище окремих заповідальних розпоряджень.

Література:

1. Principles, Definitions and Model Rules of European Private Law. Draft Common Frame of reference (DCFR). Full Edition. Prepared by the Study Group on a European Civil Code and the Research Group on EC Private Law (Acquis Group) / Ed. by Christian von Bar and Eric Clive. Vol. I - VI. Munich, 2009. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.academia.edu/1131064/Principles_Definitions_and_Model_Rules_of_European_Private_Law._Draft_Common_Frame_of_Reference_DCFR_Outline_Edition.

2. Рассказова Н.Ю. Модельные правила европейского частного права: пер. с англ.; науч. ред. Н.Ю. Рассказова. – М.: Статут. – 2013. – 989 с.

3. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.

Литвиненко Алина Григорьевна,

ассистент кафедры гражданского права

Национального университета «Одесская юридическая академия»

Научный руководитель – д.ю.н., професор Харитонов Е.О.

Дата добавления: 2015-05-23