ІІ питання: Аутогенне тренування за методом Шульца

Аутогенне тренування — це самонавіяння в стані релаксації (нижчий ступінь) або гіпнотичного трансу (вищий ступінь). По суті аутогенне тренування направлене на перебудову свідомості людини. Її необхідно здійснювати під спостереженням лікаря.

Аутогенне тренування, запропоновану Шульцем як самостійний метод, Лобзін і Решітників називають синтетичним методом. У основі цього методу лежать староіндійська система йогів, досвід дослідження відчуттів людей, що занурюються в гіпноз, практика використання самонавіяння нансийской школою психотерапевтів (Э. Куе, Бодуен), психофізіологічні дослідження нервово-м'язового компоненту емоцій, досвід застосування м'язової релаксації (метод Джекобсона) і раціональна психотерапія (метод Дюбуа).

Метод Шульца, на відміну від численних модифікацій, називається класичним і має два ступені: першу, або початкову (АТ-1), і другу, або вищу (АТ-2). Перед початком сеансу з пацієнтом проводиться бесіда. У доступній формі йому пояснюються фізіологічні основи методу, механізми дії на організм тих або інших вправ.

Шульц вважав, що при значному розслабленні поперечносмугастих м'язів виникає особливий стан свідомості, що дозволяє шляхом самонавіювання впливати на різні, зокрема мимовільні, функції організму. У бесіді з пацієнтом психотерапевт підкреслює, що уявне повторення формул самонавіювання повинне бути спокійним, без зайвої концентрації уваги і емоційної напруги. Сеанси самонавіяння проводяться 3-4 рази на день. Перші три місяці тривалість одного сеансу не повинна перевищувати 1-3 хвилин, потім час збільшується (АТ-2), але не повинно перевищувати 30 хвилин. На ступені АТ-1 необхідно опанувати шістьма вправами: відчуття тяжкості; відчуття тепла; об'єднання тяжкості і тепла; регуляція ритму серцевої діяльності; регуляція дихання; вплив на органи черевної порожнини; викликання відчуття прохолоди в області лоба.

Згідно Шульцу, вищим ступенем аутогенного тренування є вправи з метою тренування процесів уяви (із здібністю до візуалізації уявлень) і нейтралізації афектних переживань. У основі вправ вищого ступеня аутогенного тренування лежить медитація: на кольорі; на образі певного кольору; на образі; на абстрактній ідеї; на емоційному стані; на людині; "відповідь несвідомого"

Шульц поставив перед собою завдання - поєднати в одній методиці ефективність лікувальної дії гіпнозу з можливістю індивідуального її використання пацієнтом. 2 основні функції: зняття емоційної напруги (заспокоєння) і прискорення відновлювальних процесів різних рівнів (відновлення). Протипоказання: захворювання з гострим перебігом і вагітність. При епілепсії можливе збільшення припадків на фоні м’язевого розслаблення. Суб’єктивний досвід переживання релаксації в групі необхідно засвоїти, щоб потім використовувати його самостійно.

Мета заняття: Знайомство з процедурою і правилами проведення сеансу аутогенного тренування.

Програма заняття складається з 2-х частин: теоретичної – інформаційно-ознайомчої і практичної – релаксаційної.

Вправа 3. Учасники вільно розсідаються і не обличчям одні до одних. Ведучий роздає бланки самооцінки після чого досліджуваний відображає свій стан. Після цього приміщення затемнюється.

Ведучий проговорює текст релаксаційної частини заняття. Мова – природна, поступово сповільнюється по ходу заняття. Між фразами, особливо в 2-й половині заняття робляться короткі (5-10с) паузи.

Зміст релаксаційної частини заняття

І так, глибоко вдихнули, видохнули, закрили очі. Чи зручне положення голови? Чи опущені плечі? Наскільки зручне положення рук і ніг?

Вся увага зосереджена на обличчі. Відчуваємо тільки м’язи лиця... Підняли брови до гори! Вся верхня частина голови і лоб напружені. Відчули напругу...і на довгому спокійному видиху опустили брови. Звернули увагу на м’язи обличчя, відчули розслаблення. Тепер зажмурились, вся середина обличчя зжата, повіки давлять на очі. Неприємне відчуття напруги. Потримали м’язеву напругу ще трішки. І на довгому видосі різко скинули м’язевий тонус! М’язи ніби розійшлись по обличчі.. Риси обличчя розгладились...Відчули розслаблення. Тепер – очі. При повністю розслаблених повіках очі закриваються спокійно і щільно, віки не подьоргуються. Повіки втомлюються, втрачають тонус і закривають очі спокійно і щільно. Увага переноситься на нижню частину обличчя. При дійсно розслаблених жувальних м’язах зуби видаються не зімкнутими. Порухали нижньою щелепою декілька разів вліво-вправо, вверх-вниз, щоб вибрати для неї найзручніше положення. Повторюю: зуби не зімкнуті, кінчик язику торкається внутрішньої поверхні або зубів, або губ.

Розгляньте обличчя ще раз зверху вниз. Я буду називати словесні формули. Ви повинні їх повторювати про себе, фіксуючи увагу на відповідній частині обличчя. Запам’ятайте: кожне слово формули проговорюється на видиху. Структуру дихання не змінюємо, воно залишається рівним і ритмічним. І так, кожне слово на видиху: „Мій лоб гладкий і розслаблений... Брови опущені...Очі закриті спокійно і щільно... М’язи носу розслаблені...Губи розслаблені і м’які...Щоки розслаблені і м’які”.

Розглядаємо обличчя востаннє, все обличчя вцілому. Вираз обличчя абсолютно спокійний. Риси обличчя розгладились. На обличчі ніби маска – маска спокою і урівноваженості. І лише в кутках губ...відчуваємо лише губи...відчуття легкої, ледь помітної посмішки – посмішки самому собі, своєму сьогоднішньому і завтрашньому дню. М’язи обличчя розслаблені, м’які і нерухомі.

Увага переходить на плечі. Мимовільно їх розслабляємо. Плечі опускаються. Звертаємо увагу на те, що на кожному видиху відчуття розслабленості плечей підсилюється, плечі опускаються. Відчутно опускаються вниз. Тяжко і розслаблено – вниз! Увага повільно переходить від плечей до ліктів...до кістей рук. Долоні лежать спокійно і зручно. Не напружуючи м’язи, намагаємося викликати відчуття поперемінного руху кистей: вверх-вниз, вверх-вниз... Повторюю: м’язи не напружуються, лише пригадуємо це відчуття... Не дивлячись на те, що рухи уявні, руки починають втомлюватися. М’язи розслабляються і важчають. Долоні важкі, давлять вниз. Давлять вниз все сильніше і сильніше. Повторюємо про себе кожне слово на видиху: „Мої руки важкі, важкі, важкі... Мої руки розслаблені, важкі і нерухомі...”.

Добре. Тепер впродовж 2-3 хвилин кожен самостійно розгляне себе з середини. Запам’ятайте перші відчуття розслабленості і заспокоєння. Пауза 2-3 хв.

Увага! Наше заняття поступово підходить до кінця. М’язи і нервова система відпочили. І нам пора готувати себе до активності і дії. Переключаємо увагу на зовнішній світ. Намагаємось все чути і все відчувати. Робимо дихання більш глибоким і енергійним. Вдих – довгий, глибокий, грудна клітка повністю заповнюється свіжим повітрям. Видох – різкий, короткий, енергійний! На вдиху прохолода пробігає по спині. З кожним вдихом відходять слабість і розслабленість. М’язи напружуються. Порухали пальцями рук. Не сильно зжали долоні, розслабили. З’єднали пальці рук в „замок” і потягнулись! Сильно і з задоволенням! Плечі підняті до гори. І на різкому видиху руки кинули вздовж тіла, потрясли ними, відкрили очі і посміхнулись самі собі і один одному!

Фіксується стан на бланку для відповідей.

Обробка результатів: По анкетам вичисляєтсься самооцінка стану до і після релаксації. Усно встановлюються особливості стану і можливі скарги (болить голова) і їх вираженість після релаксації. Співставляються скарги самопочуття до і після заняття.

Дата добавления: 2015-05-23