Передмова 1 страница

План

1. Поява основних груп організмів на Землі та формування екосистем.

Завдання:

1. Прочитати матеріали самостійної роботи

2. Зробити короткий конспект у вигляді таблиці

Основні події в історії органічного світу

Ери та періоди геохронологічної шкали	Час, млн. років тому	Основні події

Питання для закріплення нового матеріалу:

1. Коли з’явились основні систематичні групи?

2. Які особливості були притаманні екосистемам палеозою?

3. Які особливості були притаманні екосистемам мезозою?

4. Які особливості були притаманні екосистемам кайнозою?

Література

9. 1. Тагліна О. В. Біологія 11 клас (рівень стандарту, академічний рівень), Підруч. для загальноосвіт. навч. закл., - Х.: Веста, Вид-во «Ранок», 2011

10. 2. Балан П.Г. Біологія, 11 кл., Підруч. для загальноосвіт. навч. закл. (рівень стандарту, академічний рівень), П.Г. Балан, Ю.Г. Верес, В.П. Поліщук – К.: Генеза, 2011.

11. 3. Межжерін С.В., Межжеріна Я.О., Біологія, 11 кл., Підруч. для загальноосвіт. навч. закл. (рівень стандарту, академічний рівень) – К.: Освіта, 2011

4.Біологія (профільний рівень) Коршевнюк Т.В., Бездольна І.С., Фруктова Я.С. – К.: Планета книжок, 2011

Поява основних груп організмів на Землі та формування екосистем

Сучасні вчені вважають, що планета Земля виникла зі скупчень газів та пилу. Ці частинки були притягнені з космосу силою тяжіння Сонця та обер­тались навколо нього по близьких орбітах. Із часом вони об'єднались в єдину масу. Цей гіпотетичний період розвитку земної кулі вчені визначили як «до-геологічний час», що тривав приблизно мільярд років. Жодних матеріаль­них доказів існування цього періоду не відомо. Після формування земної кори розпочався «геологічний, час». Вік гірських порід, утворених протягом цього часу, визначають радіометричними методами, основаними на трива­лості розпаду нестійких радіоактивних елементів до стійких нерадіоактивних. Перші прадавні породи виникли близько 4,5 млрд. років тому. Геологіч­ний час поділяють на п'ять ер - архейську, протерозойську (вони дістали загальну назву - докембрій), палеозойську, мезозойську та кайнозойську. Кожну еру поділяють на періоди, а періоди - на епохи. Кожен пе­ріод та епоха мали більш-менш стабільні клімато-географічні параметри, характеризуються сталими екосистемами із специфічним видовим складом продуцентів, консументів та редуцентів. У проміжках між стабільними пе­ріодами існування відбувались локальні чи глобальні катастрофічні зміни рельєфу та клімату, які назвали «екологічні кризи». Вони спричинюють заміни старих екосистем новими та оновлення біосфери в цілому.

Перші залишки живих організмів відносяться до архейської ери (по­чалась приблизно 4,5, а закінчилась - 2,5 млрд. років тому). їх знайдено в осадових породах віком приблизно в 3,5 млрд. років. Це були прокаріоти, у викопному стані представлені залишками оболонок колоній ціанобактерій з вуглекислого кальцію (строматолітів) та клітинних стінок бактерій.

На відміну від еукаріотів, еволюція яких відбувалась у більш-менш стабільних геохімічних умовах, первинні бактеріальні екосистеми доко­рінно змінили ці умови протягом архейської ери та самі пристосувались до них, у свою чергу, змінившись. Перші осадові породи значною мірою є наслідком життєдіяльності залізобактерій (поклади залізної руди), зеле­них і пурпурових бактерій (поклади сірки), можливо, нафти та природно­го газу тощо.

Унаслідок фотосинтезуючої діяльності ціанобактерій у кінці архей­ської ери в атмосфері накопичилась значна кількість кисню та утворився озоновий шар. Це спричинило появу більш енергетично вигідного аеробно­го розщеплення поживних речовин живими організмами та захист по­верхні Землі за допомогою озонового екрана від космічного та сонячного ультрафіолетового опромінень.

За. першу половину протерозойської ери (почалась 2,5 млрд., закінчи­лась - близько 0,6 млрд. років тому) прокаріотні екосистеми опанували весь Світовий океан. Близько 2 млрд. років тому з'явилися первісні одно­клітинні еукаріоти, які швидко дивергували на рослини, здатні здійснювати фотосинтез (во­дорості), та тварини і гриби, що належать до гетеротрофів. Як спосіб досягнення біологічного прогресу для еукаріотів характерне ускладнення організації в процесі історичного розвитку. Навіть в одноклітинних еука­ріотів (багато видів водоростей, інфузорії, споровики) клітини побудовані дуже складно. Більшість учених вважає, що багатоклітинні організми по­ходять від колоній одноклітинних унаслідок диференціації їхніх клітин.

Є кілька гіпотез походження еукаріотів, з яких у наш час найпопулярніша симбіотична. її послідовники вважають, що двомембранні органели, що мають свій геном і здатні до розмноження поділом (пластиди та мітохондрії), - нащадки симбіотичних прокаріотів, які втратили здатність до існування поза клітиною хазяїна. Співжиття кількох видів прокаріотів сприяло зрештою появі еукаріотичних клітин. Такі органели, як ядро, апарат Гольджі та багато інших, могли виникнути шляхом вгинів плазма­тичної мембрани всередину клітини.

Цей останній період протерозойської ери тривав близько 80 млн. років. За нього на мілководдях морів сформувались біогеоценози, основними продуцентами в яких були ціанобактерії та зелені водорості. Найпоширенішими тваринами були різноманітні кишковопорожнинні: поліпи та медузи. Деякі з них досягали метра в діаметрі. У середині періо­ду з'явилися повзаючі та плаваючі двобічносиметричні тварини. Серед них були несегментовані та сегментовані організми, у деяких із них на кожно­му сегменті тіла розташовувалась пара кінцівок. Наприкінці періоду вна­слідок біосферної кризи, спричиненої зледенінням, вендські екосистеми зруйнувались і більшість їхніх видів вимерло.

Палеозойська ера (палеозой), або ера давнього життя, почалась близь­ко 540 млн і закінчилась менш ніж 250 млн. років тому. Протягом палео­зою життя опанувало суходіл і біосфера набула сучасних меж. Еру поді­ляють на 6 періодів у послідовності від найстаршого до наймолодшого: кембрійський, ордовицький, силурійський, девонський, кам'яновугільний (карбоновий) та пермський.

Кембрійський період мав загалом теплий клімат. Він тривав близько 50 млн. років і закінчився 490 млн. років тому, У цей час з'явились представники майже всіх типів сучасних тварин, у тому числі форми з твер­дим зовнішнім, інколи - внутрішнім скелетом та вкриті черепашками види.

Життя було сконцентроване переважно на мілководдях тропічних мо­рів з постійною температурою води +20...25 °С. У Південній півкулі в цей час існував велетенський материк Гондвана, до складу якого входили те­риторії сучасних Південної Америки, Африки, півострова Індостан, Ав­стралії та Антарктиди. Північніше переважно в тропічній зоні знаходи­лось декілька невеликих материків та островів (Лаврентія, Балтика, Сибір та ін.), розділених мілководними теплими морями.

З рослин у цей період з'явились червоні водорості, з одноклітинних тва­рин - форамініфери з однокамерною черепашкою. У цей час ви­никають також губки. Кембрійські губки належали до особливої групи Археоціати, один з представників якої зберігся до наших часів. У морях були поширені різноманітні кишковопорожнинні.

З кембрійських відкладів відомі добре збережені відбитки морських сегментованих тварин: багатощетинкових червів та перших членистоногих, серед яких особливої різноманітності досягали трилобіти. Відомі пред­ставники всіх сучасних класів молюсків: двостулкові, черевоногі, головоно­гі (мали зовнішню черепашку і належали до бентосних форм), а також із викопного класу Хіоліти.

У цьому періоді жили представники восьми класів типу Голкошкірі. З'являються перші хордові з класу Головохордові, що загалом подібні до сучасного ланцетника, та безщелепні, розквіт яких припадає на наступний, ордовицький, період.

У канадських Скелястих горах є гора Бьєрджес. На її схилі на початку XX сторіччя відкрили осадову породу - сланець віком приблизно 540 млн. років. За сто років досліджень у ній знайшли залишки понад 60 тисяч: решток тогочасних переважно м'якотілих тварин, які відсутні або погано збереглись в інших кембрійських породах. Це пояснюють уні­кальними умовами виникнення сланців Бьєрджес, які встановила спеці­альна наукова експедиція в 1966 р. Тоді частина пологого мулистого схи­лу, утвореного скелетами археоціат вапнякового рифу, розташованого на місці сучасної гори Бьєрджес, зсунулась на глибину, що викликало рапто­ву загибель населення мулу. Тут за умов відсутності течії та низького вміс­ту кисню у воді мул поступово перетворився на сланець, навіки зберігши, як на фотоплівці, рештки всіх живих істот. Лише для частини з них мож­на встановити належність до відомих типів чи класів; більшість не має жодної подібності до інших викопних чи сучасних тварин.

Ордовицький період тривав понад 50 млн. років і закінчився приблизно 443 млн. років тому. У його відкладах залягають поліметалічні та залізні руди, фосфорити, горючі сланці, будівельні матеріали, нафта. Клімат був загалом теплішим і м'якшим, ніж у кембрії. Значно збільшилася площа моря, яке затопило великі площі кембрійських материків; залишились Гондвана та кілька невеликих континентів в екваторіальній частині Землі. Життя опанувало прісні водойми, у яких мешкали зелені водо­рості, були поширені різноманітні ракоподібні та найбільші за всю історію Землі хижі членистоногі -ракоскорпіони (евриптериди). Ці хи­жаки досягали майже 2 м завдовжки. Найхарактернішим для ордовицьких водойм був розквіт і широка адаптивна радіація безщелепних хребетних - щиткових. Вони мали обтічну (рибоподібну) форму тіла, хря­щовий скелет, непарні, а інколи ще й парні плавці. Довжина тіла була від кількох сантиметрів до метра. Більшість видів була вкрита ззовні захисни­ми щитками з кісткової тканини, які часто зросталися у суцільний панцир. Щиткові не мали зябрових дуг і щелеп, дихали за допомогою сполучених з довкіллям зябрових мішків, що знаходились в товщі черепа. Мешкали щиткові переважно в прісних та напівсолоних водоймах, живились, імовірно, дрібними планктонними і бентосними організмами та їхніми рештками.

Основними фотосинтетиками були ціанобактерії, зелені та червоні во­дорості. У морях було багато губок, кишковопорожнинних, багатощетинкових кільчастих червів, трилобітів, ракоподібних, молюсків тощо. Знайдені залишки мешканців приливно-відпливної зони - мечохвостів, які практично не відрізняються від сучасних. З'являється багато видів ко­ралових поліпів, які стали основними рифоутворювачами. Були поширені різноманітні молюски (двостулкові, черевоногі та ін.), серед яких хижі велетенські головоногі, укриті конусоподібними черепашками до 9 м за­вдовжки, різноманітні голкошкірі, зокрема морські лілії до 20 м завдовжки.

Силурійський період розпочався 443 млн. років і закінчився близько 417 млн. років тому. Продовжувала існувати Гондвана; поблизу екватора знову розташувався материк Лаврентія. Для силуру характер­на наявність мілководних (до 10 м глибини) континентальних теплих мо­рів з незначною солоністю та багатою флорою та фауною. У них поряд із щитковими з'являються перші щелепні хребетні, представлені особливими викопними класами риб. Ці риби мали особливі скелетні утвори - зяброві дуги, передні з яких перетворились в органи захоплення їжі — щелепи, та добре розвинені грудні та черевні парні плавці для збіль­шення маневрування при плаванні. Первинні хребетні (безщелепні) риби не мали зябрових дуг та обох пар парних плавців. Обидва силурійські кла­си риб не дожили до наших днів. Вони мали хрящовий внутрішній скелет, у них не було зябрових кришок та плавального міхура. Деякі з них замість луски були ззовні захищені кістковим панциром (так звані панцирні риби) та досягали 6 м завдовжки. Серед первісних риб були придонні та плаваю­чі форми. Вважають, що всі вони були хижаками.

У прибережних частинах прісноводних водойм унаслідок мінливості рівня води утворився шар мулу. Він став основою первісних ґрунтів, на яких сформувались перші наземні біогеоценози. їх основу складали риніофіти до метра заввишки та повзучі плауноподібні рослини. З тварин у таких екосистемах мешкали різні ґрунтові види (малоще­тинкові черви, павукоподібні - павуки та скорпіони, рослиноїдні багато­ніжки, або ківсяки, тощо). Усі ці тварини мало відрізнялися від сучасних.

Девонський період (почався 417 млн., а закінчився близько 354 млн. ро­ків тому) має виняткове значення в історії біосфери. Саме тоді наземні еко­системи заселили значні площі суходолу, який опанували також хребетні тварини. Цей період характеризується великим різноманіттям клімату, частими коливаннями рівня Світового океану, процесами гороутворення тощо. Це, у свою чергу, спричиняло місцеві (локальні) біоценотичні кризи, тому темпи еволюції загалом були досить високі. За девонського часу спо­чатку було кілька північних материків - Єврамерика, Сибір, Південний та Північний Китай тощо, які згодом з'єдналися та утворили єди­ний великий материк Атлантію. Продовжує існувати Гондвана.

У водоймах на початку періоду вимерло багато груп тварин, серед яких більшість трилобітів, а наприкінці - панцирні риби та щиткові. Значну площу зволожених частин суходолу займали ліси з дерев'янистих вищих спорових - плауноподібних, хвощів, папоротей (риніофіти вимерли на­прикінці періоду). З'являються перші голонасінні, що належа­ли до класу насінних папоротей. З безхребетних тварин суходіл заселили павуки та кліщі.

Девонський період часто називають «віком риб». Дійсно, у цей період в морях з'являються хрящові (первісні акули та деякі інші), а в прісних во­доймах - кісткові риби. Вважають, що плавальний міхур у них слугував для додаткового дихання атмосферним повітрям, оскільки у воді багатих на гниючі рештки рослин прісних водойм розчиненого кисню було замало. З девону відомо багато видів кистеперих та дводишних риб, а також деякі променепері. М'язисті парні плавці кистеперих слугували їм, імовірно, для повзання по дну захаращених стовбурами впалих дерев во­дойм; план будови цих плавців виявився пригідним і для їх перетворення на кінцівки для пересування на суходолі. Нащадки деяких кистеперих у девоні пристосувались до життя на суходолі, де знайшли багату кормову базу у вигляді наземних безхребетних - багатоніжок, павукоподібних тощо. Однак для розмноження і розвитку вони потребували водного середовища. Так виникли перші земноводні. У зв'язку з диханням ат­мосферним киснем уміст гемоглобіну в крові різко зростає, тому основним органом кровотворення наземних хребетних слугує червоний кістковий мозок (у риб - лише селезінка).

Сучасні земноводні (ряди Хвостаті, Безхвості та Безногі) у викопному стані відомі починаючи із середини мезозойської ери та мають досить мало спільних рис будови з палеозойськими видами.

Наступний період - кам'яновугільний, або карбоновий, - розпочався 354 млн. і закінчився 290 млн. років тому. Він загалом був одним з найтепліших в історії Землі, коли поверхня моря значно переважала площу суходолу. Посилена вулканічна діяльність зумовила потрапляння в атмосферу великої кількості СО₂, а вулканічний попіл підвищив родючість ґрунтів. Теплий і вологий клімат панував на материках тривалий час. Це створило сприятливі умови для розвитку наземної флори. Зокрема, існувало багато болотистих низовин, де буяли ліси з вищих спорових та різноманіт­них голонасінних. Потрапляючи в заболочений ґрунт, стовбури відмерлих дерев за умов відсутності кисню не перегнивали, а замулювались і за багато мільйонів років перетворились на кам'яне вугілля (що склада­ється з Карбону), від якого і дістав назву сам період. У цей час виникли хвойні рослини, розмноження яких не зв'язане з наявністю води в довкіллі, та мешканці перезволожених місцевостей - мохоподібні. Хвойні стали осно­вою біогеоценозів середньозволожених і посушливих місцевостей, а мохопо­дібні створили наземний ярус у рослинних угрупованнях. На кінець періоду життя опанувало весь суходіл, тобто біосфера досягла сучасних меж.

Тварини швидкими темпами заселили суходіл. На початку періоду від гіпотетичних прісноводних ракоподібних виникли спочатку безкрилі, а по­тім - крилаті комахи. Деякі з них мали значні розміри, досягаючи метра в розмаху крил. З'явились черевоногі молюски, що дихали легенями. Були поширені багатоніжки, земноводні. Серед них відомі як неве­ликі тварини, так і хижаки до кількох метрів завдовжки. У середині періо­ду частина амфібій набула здатності до розмноження на суходолі завдяки виникненню в них внутрішнього запліднення, відкладання багатих на жовток яєць з товстими оболонками та прямого розвитку. В одних з них зникли шкірні залози, а сама шкіра стала дуже товстою (пристосування до збереження води в тілі), і вони дали початок першим плазунам. В інших збереглись шкірні залози внаслідок пристосування до терморегуляції за рахунок випаровування води через шкіру; вони були предками послідовно­го ряду форм, які врешті-решт набули рис ссавців.

Наприкінці кам'яновугільного періоду рівень Світового океану зни­зився, унаслідок чого утворились велетенський материк Пангея та кілька менших континентів. Частина Пангеї вкрилася льодом. Усе це зумовило біосферну кризу, яка дала початок наступному, пермському, періоду.

Останній період палеозойської ери - пермський (почався 290, а закінчив­ся 248 млн. років тому) - характеризувався переважанням суходолу над морем: існував єдиний величезний материк Пангея з різкою природною зональністю, у тому числі значними площами із сухим кліматом. Протягом цього періоду відбулося кілька зледенінь. Унаслідок різких змін умов довкілля на початку та в кінці періоду відбулися глобальні біосферні кризи і пов'язані з ними масові вимирання та виникнення нових груп. Основу наземних біогеоценозів із сухим кліматом становили хвойні та де­які інші голонасінні. Відбувалася подальша адаптивна радіація комах; на кінець періоду їх відомо вже 30 рядів, серед яких прямокрилі, твердо­крилі, лускокрилі та перетинчастокрилі. Значно зростає різноманіття плазунів, зокрема з'являються черепахи, лускаті, представлені ящірка­ми, та деякі інші, які в мезозойську еру дали початок наземним динозав­рам, вторинноводним і літаючим плазунам.

Лінія розвитку наземних хребетних, яка зрештою привела до ви­никнення ссавців, у пермський період була представлена різноманітними плазунами – пелікозаврамп та звірозубими ящерами. У їхній шкірі було багато залозистих клітин для виділення подібної до поту воло­ги. Пересувалися ці тварини на спрямованих донизу чотирьох кінцівках. Серед звірозубих відомі дрібні комахоїдні, а також великі (до 6-7 м за­вдовжки) хижі та рослиноїдні види. Крім різців та іклів, у цих рептилій були більш-менш розвинені й кутні зуби - пристосування до жування їжі; багато цих тварин були покриті шерстю та, можливо, здатні до підтри­мання певної температури тіла як пристосування до надто холодного або сухого жаркого клімату. Отже, у пермський період відбулися зміни, які підготували панування на суходолі голонасінних та плазунів протягом наступної, мезозойської, ери.

У морях на кінець періоду вимирають трилобіти, деякі групи корало­вих поліпів і риб, а в прісних водоймах - значна частина дводишних і кис­теперих риб і первісних земноводних. Хрящові риби, передусім акули, до­сягають найвищої видової різноманітності та значних розмірів (до 10 м завдовжки). Деякі з них мали досить незвичну форму нижньої щелепи, що пов'язано з особливостями живлення.

Протягом мезозойської ери (248-65 млн. років тому) у наземних біотах панували голонасінні та вищі спорові рослини, плазуни та комахи, у во­доймах - різноманітні водорості, ракоподібні, молюски, хрящові та кіст­кові риби, водні плазуни. За цей час виникли покритонасінні, птахи та ссавці.

Перший період мезозою - тріасовий - закінчився 206 млн. років тому. Його кліматичні умови нагадували пермський; продовжувала існувати

Пангея, яка простягалась від північного до південного полюсів. У морях з'являються коралові поліпи, за будовою близькі до сучасних, та морські їжаки; відомі різноманітні двостулкові молюски-фільтратори, се­ред яких устриці; мешкає багато амонітів та інших головоногих молюсків; зростає різноманіття видів хрящових і кісткових риб, які заселяють, крім прісних, і солоні водойми.

Існували різноманітні лісові та відкриті степові, пустельні тощо еко­системи. Основу рослинних угруповань складали голонасінні - різноманітні види гінкгових, саговників, бенетитів, хвойних (зокрема, з родин араукарієвих і тисових) тощо та вищі спорові - папороті, хвощі, плауни. Із цього періоду відомі представники всіх сучасних та кількох ви­мерлих рядів комах. Виникають два ряди наземних плазунів - динозав­ри. Вони мешкали на суходолі, пересуваючись на чотирьох або на двох задніх кінцівках, які були спрямовані вниз, на відміну від сучасних пла­зунів. Серед них були рослиноїдні, комахоїдні та хижі тварини. Деякі були навіть здатні до ширяючого польоту. Звірозубі плазуни також були досить різноманітні. Вважають, що від невеликих комахоїдних звірозу­бих у другій половині періоду виникли перші ссавці. Це були маленькі (5—15 см завдовжки) покриті шерстю звірки, що ззовні нагадували зем­лерийок та живились комахами. Невідомо, чи вони народжували живих малят, чи були яйцекладними, подібно до сучасних першозвірів.

Починаючи із середини тріасу відомі перші черепахи та крокодили. На відміну від сучасних, тріасові крокодили були дуже рухливими назем­ними хижаками з видовженими пристосованими до бігу кінцівками і лише в кінці періоду опанували водне середовище.

Тріасовий період закінчився біоценотичною кризою, спричиненою роз­падом Пангеї на кілька менших континентів та пов'язаним із цим загаль­ним потеплінням клімату, що супроводжувалось вимиранням багатьох груп (древні земноводні, звірозубі та ін.).

Юрський період (206-144 млн. років тому) характеризувався переважно помірним кліматом; у цей час існувало багато мілководних морів. Це був період високої вулканічної активності. У морях існували коралові рифи та острови. Великі площі суходолу були зайняті вологими лісами, у яких з'явились нові родини хвойних - кипарисові та соснові.

Із цього часу відомі одноклітинні діатомові водорості, вкриті панциром із SiO₂. Вони утворили особливі осадові породи - діатоміти. У морях дуже поширились головоногі молюски, що загалом нагадували кальмарів, - белемніти. Також існували справжні кальмари і каракатиці.

Для юрського періоду характерне опанування плазунами повітряного і морського середовищ. Відомі рибоїдні морські черепахи. Крокодили, крім прісних водойм, заселяють і солоні, причому деякі морські види досягали 15 м завдовжки. Досягають розквіту кілька рядів морських плазунів, з яких найбільш відомі плезіозаври та іхтіозаври, що з'явились в кінці по­переднього періоду.

Птерозаври, або літаючі ящери, мали, подібно до сучасних птахів, по­рожнисті кістки, кіль грудини, полегшений череп; на щелепах були дрібні зуби або рогові чохли (подібно до дзьоба птахів). Як у сучасних кажанів, крила птерозаврів становили собою шкірясту перетинку, що тяглася від передніх кінцівок до задніх ніг. Ця перетинка трималась на дуже подо­вженому п'ятому пальці (мізинці) передніх кінцівок; інші пальці передніх кінцівок були добре розвинені та слугували для чіпляння до твердих по­верхонь, утримання здобичі тощо.

Динозаври юрського періоду були дуже різноманітні. На чотирьох кін­цівках пересувались переважно рослиноїдні види, з яких деякі 20-30-метрові гіганти мали масивний тулуб, видовжені шию та хвіст; важили вони по кілька десятків тонн. Це були найбільші наземні тварини за всю істо­рію Землі. На території сучасної Північної Америки мешкав химерний стегозавр. Багато видів динозаврів пересувались на задніх кінцівках, а передні були вкорочені. Серед них були і невеликі тварини масою не біль­ше ніж 1-2 кг і хижаки до 12 м завдовжки.

Деякі види мешкали в помірних широтах і, ймовірно, були теплокров­ними, про що свідчить покрив із пір'я, наприклад археоптерикс. Протя­гом періоду продовжувалась еволюція ссавців, які належали до чотирьох нині вимерлих рядів. Усі вони були дрібними тваринами.

У другій половині юри з'явились близькі до сучасних безхвості та хвос­таті земноводні. Наприкінці періоду відбулось різке підвищення рівня Світового океану, що спричинило потепління клімату і біосферну кризу, унаслідок якої сформувались екосистеми наступного, крейдяного пе­ріоду.

Крейдяний період (137—65 млн. років тому) названий так тому, що завдя­ки діяльності морських одноклітинних водоростей — гаптофітів виникли поклади крейди. На початок періоду суперматерик Гондвана розпався на частини. На південь від екватора утворилися окремі континенти Південна Америка, Африка, Індія, Австралія та Антарктида. На кінець періоду площа моря ще збільшилась, а всі континенти розійшлися один від одного на значні відстані; в загальних рисах сформувались акваторії Тихого, Атлантичного, Індійського та Північного Льодовитого океанів.

У першій половині періоду в складі наземної флори домінували голо­насінні - саговншш, гінкгові, бенетити, хвойні, а також папороті. Значної видової різноманітності досягли безхвості птеродактилі, розміри яких коливались від 10 см до 12 м у розмаху крил. На суходолі продовжували панувати динозаври, деякі з них мали дуже химерний ви­гляд. Досить різноманітні ссавці переважно належали до тих самих рядів, що й в юрський період. Із цього часу відомі рештки перших яйцекладних ссавців.

У середині періоду відбулася біосферна криза, зумовлена не змінами клімату, а біогенним фактором - появою покритонасінних рослин. Це були дерев'янисті комахозапильні рослини (магнолії, лаври та ін.). Основними ароморфозами, що дозволили їм потіснити голонасінні, були подвійне за­пліднення, запилення комахами та формування плодів.

У другій половині крейдяного періоду формуються нові біогеоценози, основу яких складали дерев'янисті комахозапильні (магнолії, лаври), а пізніше - і вітрозапильні (дуби, буки, берези та ін.) покритонасінні рослини. Відбувається бурхлива спряжена еволюція квіткових рослин та комах-запилювачів: з'являються бджоли, денні метелики, мухи.

У цей час з'являються птахи, які співіснували з іншими літаючими хребетними - птерозаврами та рукокрилими. Представники підкласу зу­батих птахів відрізнялись наявністю дрібних зубів на щелепах. Кілегруді птахи з роговим дзьобом (предки сучасних буревісників, куликів та мар­тинів) другої половини періоду також були пов'язані з водоймами.

З другої половин крейдяного періоду з'явилися як сумчасті, так і плацентарні ссавці переважно невеликих розмірів.

Частина динозаврів пристосувалась до нових умов і досягла значного видового різноманіття. Більшість хижих суходільних динозаврів пересу­валась на задніх кінцівках, а передні були помітно зменшені та слугували для утримання здобичі. Страусоподібні динозаври та авімім пропорціями та розмірами тіла нагадували страусів. Вони мали порожнисті кістки та дзьоб, однак хвіст у них був довгий, складався з багатьох хребців. Це були мешканці пустельних рівнин, пристосовані до швидкого бігу. Рослиноїдні динозаври були також дуже різноманітні; серед них були двоногі, що жи­вились кронами дерев, та чотириногі, які надавали перевагу трав'янистій рослинності. У цей час в морях мешкали велетенські черепахи, у деяких з яких панцир досягав 4 м завдовжки. Особлива група лускатих плазунів (мозазаври), близьких за будовою до сучасних варанів, була по­ширена в морях кінця періоду. Завдовжки ці хижаки були від 3 до 21 м, плавали за допомогою двох пар ластоподібних кінцівок і видовженого хвостового плавця. На щелепах мали багато гострих зубів.

У кінці крейдяного періоду відбулася ще одна біосферна криза, спричи­нена зрушеннями та подальшим опусканням материків. Клімат став дуже вологим, що призвело до зникнення біоценозів посушливих та середньо-зволожених ландшафтів. На суходолі це призвело до вимирання багатьох груп комах, зубастих птахів, динозаврів, птерозаврів, кількох рядів ссав­ців. Ці зрушення підготували умови для утворення кайнозойських біот.

Кайнозойська ера розпочалась близько 65 млн. років тому і триває до­тепер. За цей час завершилось формування рельєфу, суходіл і водойми по­ступово набули сучасних обрисів, встановились кліматичні зони. Це ера бурхливої адаптивної радіації покритонасінних, птахів і ссавців; у біо­сфері в цілому також домінують членистоногі, у водних екосистемах — водорості та молюски. Близько 300 тис. років тому з'являється людина. Наслідки її господарської діяльності стають одним з основних факторів еволюції. Кайнозойську еру поділяють на три періоди: палеогеновий, нео­геновий та антропогеновий.

Клімат палеогенового періоду, або палеогену (65-23 млн. років тому), загалом був теплим, хоча на рубежах епох значно змінювався; зокрема, відомі часткові зледеніння материків. Неодноразово відбувалися значні зрушення земної кори, що визначало формування гірських систем, вивер­ження вулканів, землетруси, зміни рівня Світового океану тощо. З орга­нічних решток цього періоду утворились поклади бурого вугілля. За цей час з'являються майже всі сучасні ряди птахів і ссавців, порядки покрито­насінних, а також бурі водорості. Скам'яніла смола хвойних рослин цього періоду відома під назвою «бурштин». Палеогеновий період по­діляють на три послідовні епохи (відділи), кожна з яких досить різко від­різняється від інших; палеоцен, еоцен та олігоцен. Наприкінці олігоцену відбулось зниження рівня Світового океану та помітне похолодання, що викликало біосферну кризу, після чого розпочався неогеновий період.

Дата добавления: 2015-05-23