Структура культури

Основні сфери прояву культури

Три рівні соціології культури

(система цінностей, переконань, зразків і норм поведінки, притаманних певній соціальній групі, спільноті та людству в цілому).

Культура розглядається в соціології як складне динамічне утворен­ня, що має соціальну природу і знаходить вияв у соціальних відносинах, скерованих на створення, засвоєння, збереження і розповсюдження матеріальних предметів і духовних феноменів. На думку харківських соціологів, нині фіксуються три головні сфери прояву людської культури:

• ставлення людей до природи (передбачає гармонію зв'язків між людиною і природою);

• ставлення до інших людей (має на меті оптимізацію міжособистісних, міжетнічних, міждержавних відносин, створення культурного клімату взаємин у колективі, сім'ї, в побуті);

• ставлення людини до самої себе (спрямоване на самопізнання, самовиховання, самовдосконалення, саморозвиток).

Однак не можна розглядати культуру лише як сукупність цінностей, вірувань, звичаїв, моральних норм; її доцільно уявляти також у вигляді організованої системи поведінки. Це зумовлює розгляд насамперед структури культури. її вивчення почалося з 1949 р., коли американський дослідник Е.Гобель запропонував визначити для вивчення найменшу одиницю культури, яка дістала назву культурного елементу. Під цим поняттям мається на увазі далі неподільна одиниця зразка поведінки, матеріального продукту чи мислення. Відтак культурними елементами можна вважати ту чи ту річ, створену людиною, жест, дію, музичну фразу тощо. Культурні елементи можуть бути одночасно частинами різних етнічних/національних культур, культур різних суспільств і різних часів. Культурні елементи комбінуються в культурні комплекси. Вищим рівнем у структурі культури є культура певного інституту, яка складається із серії культурних комплексів.

Складність і багатовимірність культури зумовлює ускладнення системи соціологічного знання, пов'язаного з культурними явищами і процесами, а відповідно і його структури. Українські дослідники цієї проблеми вважають, що доцільно вирізнити три основні рівні соціології культури:

• теоретична загальна соціологія культури (її завданням є розробка теоретичних моделей суспільного функціонування культури як цілого);

• соціологічна теорія культури та її основних напрямів, таких, як соціологія мистецтва, соціологія дозвілля, етнокультурсоціологія, соціологія освіти, виховання тощо;
• емпіричні дослідження функціонування культури в різних сферах життєдіяльності суспільства, скеровані на фіксацію специфіки куль­турних явищ, їхньої динаміки в кількісних і якісних показниках та індикаторах.

Отже, широкі потреби різного типу суспільств у культурі стимулюють розширення поля соціологічних досліджень і зростаючу диференціацію їхніх дисциплін. Так, від соціології художньої культури та соціології виховання відокремилась особлива галузь — соціологія естетичного виховання, і цей процес триває далі.

Основні категорії соціології культури

Складові культури

Система цінностей і норм

Поняття цінностей

Соціологія культури має свою розгалужену систему понять і кате­горій. Дослідниками передусім розробляються питання про складові культури, або її основні елементи. До них звичайно зараховують поняття й уявлення, зразки поведінки, цінності й норми, в окремих випадках до них додають мову, ідеологію та інші складники.

Переважна більшість соціологів вважає стрижнем і ядром культури систему цінностей і норм. У цьому контексті культура визначається як певна система важливих для людини смислових комплексів — цін­ностей, які здатні виступати регулятивними принципами індивідуальної та групової поведінки.

Поведінка людей у суспільстві, у конкретній соціальній спільноті або групі визначається насамперед їхньою орієнтацією на певні цінності, В одному й тому самому суспільстві далеко не всі люди притримуються однакових для всіх цінностей, по-різному ставляться і сприймають ^у принципи добра і зла, рівності, свободи, справедливості. Одні люди є при­бічниками колективізму, інші — індивідуалізму, для одних головне в житті — кар'єра, для других — багатство, для третіх — чесність і поряд­ність. Але це не означає, що суспільство або соціальна група не можуть мати спільних соціальних цінностей, які вони висувають, утверджують і захищають. В.Гуденау, якого цитує Н.Смелзер, зауважує, що цінності — це загальноприйняті переконання щодо цілей, до яких людина повинна прагнути. Вони становлять основу моральних принципів. Наприклад, у християнській моралі — це Декалог, Десять заповідей, що передбачають збереження людського життя («не вбивай»), подружню вірність («не чини перелюбу»), повагу до батьків («шануй свого батька і матір свою») тощо.

В.Гуденау акцентує на тому, що різні культури можуть надавати перевагу різним цінностям (героїзму на полі бою, художній творчості,

69. Поняття культури та специфіка її дослідження в соціології

Для різнобічного розуміння поведінки людини необхідно вивчити роль культури в її житті. Особливо це актуально в соціальному аспекті. Це пояснюється тим, що розвиток будь-якого суспільства, його складових елементів, в першу чергу людини, здійснюється під визначальним впливом культури, яка, в свою чергу, втілена у свідомість людей.

Поняття культури — одне з найважливіших у соціології. Культура визначає, як саме живуть члени суспільства або груп, що складають суспільство. Концептуально поняття "культура" відрізняється від поняття "суспільства", але між цими двома поняттями існують тісні зв'язки. Оскільки жодна культура не може існувати без суспільства. Точно так само і суспільства не можуть існувати без культури, яка організовує суспільне життя.

Своїм походженням слово "культура" (лат.cultura — виховання, освіта, розвиток, шанування) зобов'язане латинським словам colo, colere (вирощувати, обробляти землю, займатися землеробством). Отже, здавна під культурою розумілися всі ті зміни в оточуючому середовищі, які відбувалися під впливом людини, на відміну від змін, викликаних природними причинами.

Поняття культури є надзвичайно широким, бо культурне охоплює соціальне в усіх його формах і на протязі усієї історії існування людства.

Існує безліч визначень культури, кожне з яких має свої плюси і мінуси, пов'язані з тим, що сучасна культура — явище надзвичайно складне, багатопланове і багатофункціональне. Про це, зокрема, свідчить той факт, що лише в одному із американських довідників із соціології міститься понад 400 визначень культури. Американські соціологи А. Кребер і К. Клаксон у праці "Культура" систематизували всі зібрані ними визначення культури на шість основних типів:

• описові визначення. Згідно Е. Тейлора культура складається в цілому із знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв, деяких здібностей і звичок, засвоєних людиною як членом суспільства.

• історичні визначення. У них акцентуються процеси соціального наслідування, традиція.

• нормативні визначення. їх поділяють на дві групи. Перша містить визначення, які орієнтуються на ідею способу життя. Наприклад, К. Уіслер під культурою розуміє спосіб життя, якого дотримується община або плем'я [10, с. 26]. Друга група — визначення, які орієнтуються на уявлення про ідеали і цінності. Наприклад, У. Томас називає культурою матеріальні і соціальні цінності будь-якої групи людей [10, с. 27].

• психологічні визначення. Вчені, які їх дотримуються, роблять основний акцент або на процес адаптації до середовища, або на процес навчання, або на формування звичаїв.

• структурні визначення, в яких увага зосереджується на структурній організації суспільства. Наприклад, культура — це організовані повторювальні реакції членів суспільства.

• генетичні визначення, в яких культура визначається з позицій її виникнення.

Ці визначення поділяються на чотири групи. Перша розглядає культуру як певний продукт людської діяльності. Наприклад, П. Сорокін писав: "В найширшому розумінні слово культура означає сукупність всього, що створено або модифіковано діяльністю двох або більше індивідів, які взаємодіють один з одним"

70. Основні категорії соціології культури

До основних категорій соціології культури відносять «норми», «цінності», «ціннісні орієнтації», «зразки поведінки», «зразки діяльності», «менталітет», «інтереси», «соціально-культурне середовище», «інститути культури» тощо.
З перших років життя людина опиняється під впливом домінуючих у суспільстві норм, цінностей, зразків поведінки, соціальних інститутів, за допомогою яких діє культура. Суб’єктом культурної дії є особи, що пристосовуються до культурних зразків, цінностей і моделей, тобто є носіями способу мислення та життя. Скажімо, діти, що ростуть у різних країнах, убирають у себе різні традиції, способи поведінки, користуються різними соціальними можливостями, які, безумовно, не можуть бути однаковими. Навіть у межах одного міста діти з різних сімей, отримавши різне виховання, істотно різняться між собою, тому що перебувають на різних рівнях соціалізації.
Зміст поняття «культура» важко розкрити повно без такої суттєвої категорії, як «цінність». Культурі кожного суспільства, спільноти властиві свої цінності. Поряд з ними існують і загальнолюдські цінності, які забезпечують цілісність соціальних систем, здатність їх до виживання в перехідні періоди. Ієрархія цінностей особистості повинна збігатися із цінностями груп, у межах яких вона життєдіє. Право змінювати або відтворювати нові ціннісні системи належить невеликій кількості людей, які займають особливе становище у групі, або спеціальним соціальним інститутам.
Цінності — це матеріальні предмети, ідеї чи якості, щодо яких індивід або група займають оцінювальну позицію, приписуючи їй особливу роль у житті, відчуваючи необхідність у них, намагаючись оволодіти ними.
Розрізняють декларовані та реальні цінності. Нерідко цінності мають прихований характер. Завдання соціології — виявити, з’ясувати їх зміст за допомогою аналізу вербальної поведінки. Система цінностей обумовлює вибір засобів задоволення потреб та інтересів. Ці категорії доповнюють зміст понять «соціальна дія» та «соціальна поведінка».
Психологія трактує поняття «потреба» як такий стан особи, який виникає за відсутності чогось дуже необхідного для існування та розвитку, що і є джерелом її активності. Сутність цих необхідних речей пов’язана з ціннісними уявленнями, тому деякі вчені ототожнюють поняття «цінності», «інтереси», «потреби». Економічна теорія характеризує потреби як об’єктивно обумовлений суспільними відносинами і свідомий намір людини (або груп людей) досягнути кращих умов життя. Потреба — це більше, ніж досягнення кращих умов життя. Це — установка на дію. Разом з тим — це намір, що підтверджується мотивами й стимулами, це — напрям дії.
Деякі дослідники ототожнюють мотив, стимул, установку, вважаючи їх однотипними елементами потреби. Але це різні характеристики ставлення людини до свого середовища. Характеризуючи напрям дії як суб’єкт-об’єктний чи суб’єкт-суб’єктний процес за допомогою розглянутих вище категорій, можна з’ясувати зв’язок між свідомістю та дією. У філософському аспекті «потреба» — це відображення відносин, які вимагають змін у розподілі функцій, зв’язків. Це поняття відображає стан сторін, які перебувають у суперечливих взаємовідносинах. Структура потреби в даному разі має вигляд сукупності суперечностей між суб’єктом і об’єктом, різними елементами соціальної системи, між соціальним і
особистим.
При дослідженні потреб соціологи фіксують сплетіння суперечностей, рівень розходження інтересів різних груп, шукаючи можливості та засоби їх узгодження. Лише завдяки аналізу таких зв’язків стає можливим вивчення механізму взаємодії матеріальних відносин з політичними, духовними, моральними, відображення того, як ідеї та цінності перетворюються на реальні дії людей, що змінюють структуру суспільних відносин або зв’язків.

71. Специфіка соціокультурної ситуації в Україні

Дата добавления: 2015-05-23