Сутність та основні типи грошово – кредитної політики центрального банку

Важливою є регулююча функція, яка притаманна всім без винятку центральним банкам і включає розробку та проведення грошово-кредитної політики.

Характер запровадженої центральним банком грошово-кредитної політики багато в чому залежить від ступеня його незалежності від уряду, що може бути більшим або меншим, але ніколи не є абсолютним. Наприклад, цільові орієнтири зміни агрегатів грошової маси зазвичай визначаються безпосередньо центральними банками. В той же час ні один центральний банк не може самостійно, без участі держави, встановити той або інший валютний режим. З іншого боку, відмічені за останні десятиріччя тенденції в грошово-кредитній сфері сприяли посиленню незалежності центральних банків. Так, процеси лібералізації руху капіталів призвели до підвищення значення ринкових інструментів та зменшення ролі адміністративних заходів регулювання. Це, у свою чергу, викликало згортання регламентуючих процедур і в певній мірі зміцнило незалежність центральних банків.

Розробка та проведення грошово-кредитної політики включає в себе: визначення напрямків розвитку грошово-кредитної політики; вибір основних інструментів грошово-кредитної політики; створення та впровадження статистичної бази даних за грошовою масою, кредитами й заощадженнями; проведення аналізу і досліджень з проблем економіки та грошово-кредитної сфери даної країни або інших держав, які створюють основу грошово-кредитної політики; складання грошових програм та контроль за їх виконанням.

Грошово-кредитним відносинам у ринковій економіці відведено надзвичайно важливу роль. Будь-яке їх порушення призводить до небажаних наслідків у суспільному виробництві. Саме через це в тих сучасних ринкових системах, що належать до регульованих, ці відносини перебувають під постійним контролем держави, що реалізується в його грошово-кредитній політиці. Грошово-кредитна політика — це сукупність таких заходів, що реалізуються державою і спрямовані на регулювання грошово-кредитних відносин. Держава створює загальні умови для реалізації цих відносин, формуючи законодавчу базу, визначаючи загальну організацію функціонування кредитних структур і законодавчі основи здійснення грошової емісії та цінних паперів.

Реалізація стратегічних цілей грошово-кредитної політики в сучасних умовах може базуватися на двох основних теоретичних моделях, розроблених західною економічною наукою. Це, насам­перед, кейнсіанська модель, в основу якої покладено тезу про те, що вирішальним елементом при забезпеченні грошово-кредитної політики є рівень відсотка за кредитами, зміна якого, врешті-решт, і впливає на обсяги валового продукту.

Друга модель — монетаристська. В її основу покладено тезу про наявність безпосереднього зв'язку між пропозицією грошей і змінами у валовому внутрішньому продукті. Для цієї моделі го­ловним інструментом регулювання стає сам рівень пропозиції грошей.

Крім стратегічних цілей, грошово-кредитна політика відображає й поточні. Головною серед них є забезпечення стабільності національ­ної грошової одиниці. Досягнення цієї головної мети, через яку реалі­зується зв'язок макроекономічних і поточних завдань, що стоять пе­ред грошово-кредитною політикою, пов'язано з формуванням цілої низки конкретних завдань, визначення яких залежить від певної кіль­кості різноманітних чинників.

Насамперед ця політика повинна спрямовуватись на послаблення негативних наслідків, яких завдає економіці та чи інша фаза промислового циклу. Відносно цього центральний банк, реалі­зовуючи свою грошово-кредитну політику, найчастіше вдається до таких дій на грошовому ринку, які або скорочують грошову масу, або, навпаки, збільшують її.

Так, в умовах високого рівня інфляції або за дуже високих темпів економічного зростання грошово-кредитна політика набуває рис рестрекційної. Цю політику ще називають політикою «дорогих грошей», вона спрямована на те, щоб за допомогою зменшення в обігу грошової маси, обмеження обсягу кредитних опе­рацій і підвищення норми відсотка зменшити рівень інфляції або зменшити економічне піднесення для пом'якшення гостроти ко­ливань між протилежними фазами промислового циклу.

Навпаки, коли країна виходить з кризового стану, тоді політика Центрального банку спрямована на протилежне, а саме: на збі­льшення маси грошей в обігу, зменшення рівня позичкового відсотка, збільшення обсягів кредитування. Така політика має назву експансіоністської або політики «дешевих грошей».

Визначальною метою грошово-кредитної політики Національного банку України (а саме він є головним суб'єктом її розроб­ки та реалізації) є забезпечення стабільності національної грошо­вої одиниці. Досягнення цієї мети — абсолютно необхідна передумова вирішення таких доленосних для України питань, як структурна перебудова економіки, доведення до логічного заве­ршення ринкових перетворень і формування потужної динаміч­ної, автономно діючої системи суспільного відтворення.

Грошово-кредитна політика як на етапі її формування, так і в процесі її реалізації включає такі складові моменти:

— визначення загального напряму (спрямованості) кредитно-грошової політики на певний (як правило на рік) період;

— визначення сукупності основних інструментів здійснення кредитно-грошової політики;

— організацію й удосконалення бази статистичних даних, які фіксують стан та зміни грошової маси, кредитів та заощаджень;

— розробку й реалізацію конкретних програм у сфері грошо­вого обігу та кредиту.

Перший етап у формуванні та реалізації грошово-кредитної політики НБУ починається з 1991 року. У цьому році вже в неза­лежній Україні було продовжено реалізацію започаткованої в останні роки існування СРСР ідеї швидкого (шокового) переходу До ринкових відносин. Це неминуче призвело до дестабілізації в усіх сферах економіки, яка наклалась на проблеми, пов'язані зі становленням незалежної держави та формуванням її економіч­ної бази, і викликало багатократне посилення тієї глибокої еко­номічної кризи, в якій уже перебувала економіка колишньої імперії.

Узагальнюючим наслідком такої політики стала величезна ін­фляція, що досягла свого піку саме в 1993 p., існування маси зби­ткових підприємств, значний перерозподіл коштів на користь ті­ньового сектору.

Другий етап у формуванні й розробці грошово-кредитної по­літики НБУ почався вже у кінці 1993 р. З приходом до керівниц­тва центрального банку В.А. Ющенка ця політика почала форму­ватись на засадах антиінфляційної монетарної політики, в якій акцент було зроблено на рестрекційний метод.

Вже в кінці 1993 р. облікова ставка НБУ стала змінюватись більш активно і коливалась у 1994 р. зі 140 % до 300 %. Антиін-фляційні заходи НБУ дали свої перші наслідки і вже в 1994 р. бу­ло досягнуто позитивного значення спочатку позичкового, а зго­дом і депозитного відсотка. Це призвело до зміни орієнтирів суб'єктів господарювання і появи у них зацікавленості в накопи­ченні грошей.

Принципово новий етап у розробці й реалізації грошово-кредитної політики НБУ починається з 2000 р. Саме цей рік став пе­реломним у розвитку нашої економіки. Уперше за всі попередні роки на 5,9 % зріс реальний ВВП. У подальшому ця тенденція збереглась і приріст ВВП становив у 2001 р. 9,2 %, у 2002 р. — 5,2 %. Він зали­шився досить високим і в наступні роки: у 2003 р. — 9,3 %, у 2004 р. - 12,1 % у 2005 р. - 2,4 % у 2006 р. - 7,1 % у 2007 р. - 7,3 %.

У цих умовах грошово-кредитна політика НБУ за своїми основ­ними ознаками стала суттєво відрізнятися від тієї, що мала місце в період кризи. На кожен рік Рада Національного банку України згіднозі статтею 100 Конституції України та статті 9 Закону України «Про Національний банк України» розробляє й реалізує комплекс заходів, які, власне, і складають грошово-кредитну політику центрального банку країни.

На сучасному етапі грошово-кредитна політика НБУ концент­рується на вирішенні таких завдань:забезпечення стабільності національної валюти;створення монетарних умов для ефективного функціонування економіки;сприяння структурній перебудові економіки;посилення надійності й ефективності функціонування бан­ківської системи;підвищення рівня зайнятості населення.

Дата добавления: 2015-05-24