Боротьба католицтва та православ’я в Україні на ниві освіти

Існують діаметрально протилежні погляди на процес співіснування в Україні у Х1У – першій половині ХУ111ст. католицьких та православних освітніх інститутів: від думки про благотворність впливу більш високої у той час європейської культури на українську через католицьку (латинську) освіту до трактування цього явища як культурного геноциду з боку польсько-католицьких колонізаторів. Безперечно одне – результатом цього співіснування був період розквіту освіти, науки, культури. За висловом Івана Огієнка, XVII століття є золотий вік української культури.

Особливістю історико-педагогічного процесу в Україні у цей період було те, що вона була тим вододілом, по якому пролягав кордон між слов’яно-грецькою культурою і латинською Європою. Ставши ареною боротьби ідей національного самоствердження і насаджуваних чужих культурно-педагогічних традицій, українська педагогічна реальність мала змогу відчути ренесансний вплив гуманістичних тенденцій європейської педагогічної думки. Процес співіснування католицької та православної освіти був бурхливим та сповненим протиріч, але неможливо заперечувати його кінцевий результат: високий ступінь розвитку української педагогіки, розмаїття типів шкіл у ХУ1-ХУ111 століттях, які називають періодом українського Відродження.

На території України з 1501 р. “хлопським” синам дозволялося вчитися різного ремесла. Якщо ж сім’я, наприклад, мала трьох синів, то пан міг дозволити піти в науку одному, не старшому 12 років (йдеться про дітей залежних селян, для вільних людей освіта була більш доступною).

Значна кількість молодих людей здобувала вищу освіту в університетах Європи. У Кракові, тогочасній польській столиці, в університеті у XV – 1-й половині XVI ст. навчалося не менше 1200 вихідців з України. Починаючи з XV ст., у списках Болонського, Падуанського, Празького університетів та ряду інших трапляються імена студентів і магістрів з прикладкою “Рутенус”, “Роксоланус”, “Ля Руссія”, як тоді називали українські землі. З Х1У ст., не говорячи вже про студентів, відомі імена викладачів Сорбонни: магістра з Рутенії Петра Кордована, ліценціата мов і бакалавра рутенської нації Бенедикта Сервінуса та Івана Тишкевича. Відомим на весь Краків було ім’я поета-гуманіста, викладача античної літератури університету Павла Русина. Усьому світу відоме ім’я Юрія Котермарка (Дрогобича) – доктора медицини й філософії, ректора Болонського університету в 1482-1483 навчальному році. Він викладав астрономію і медицину в Болонському, а потім у Краківському університетах. Серед його учнів був Микола Копернік.

Діти – вихідці з українських земель – не обмежувались елементарною освітою, вони могли вільно виїздити для навчання за кордон (це право було узаконено Литовським статутом 1529р.). Більшість із тих, хто навчався за кордоном, згодом поверталась на Батьківщину, збільшуючи кількість освічених людей в українському суспільстві.

У 60-70рр. XV ст. на українських землях з’явилась значна кількість науково-перекладної літератури. Переклади давньоукраїнською мовою філософської та науково-природничої літератури арабо-єврейського та західноєвропейського походження були першою спробою в європейській науковій практиці перекласти логічні твори широкодоступною національною мовою. Отже, для розквіту української освіти, педагогічної думки, культури був підготовлений добрий ґрунт.

Характер політичної, національної, релігійної ситуації в Україні у XVI – XVII ст. зумовив існування двох напрямків освіти:

- православного (братські школи; школи, які організовувались сільськими общинами, де вчителями працювали дяки; школи, що організовувались при православних церквах і монастирях; січові й козацькі школи);

- католицького (школи різних католицьких орденів (єзуїти, василіани, домініканці, піари).

Існували й уніатські школи, створені на базі православних після Брестської церковної унії 1596 р.; школи протестантських общин; національні школи різних народів, що проживали в Україні.

Утиски польської шляхти, що призвели до збройного повстання, та козацькі війни від часів Б.Хмельницького, у період Гетьманщини (1647-1663) та Руїни (1663-1687), не сприяли розвитку українського шкільництва й педагогічної думки. Боротьба притягала в лави козацтва шкільну молодь, що вчилася в Київській колегії чи братських школах. Це був час занепаду діяльності братств і період пожвавленої діяльності католицьких монашеських орденів на полі виховання. Але і в ці бурхливі часи освітню справу вважали важливою річчю і не раз була вона предметом переговорів України з Польщею (1658 р. в договорі в Гадячі зазна­чено, що Київська Академія мала бути зрівняна в правах із краківською; крім того, в одному з міст України мала бути заснована ще одна академія).

На Правобережній Україні в цей час активну діяльність розвинув уніатський орден василіан, створивши василіанські школи. Наприкінці XVIII ст. вони діяли в Барі, Любарі, Умані, Острозі, Овручі, Шаргороді та Володимирі. Школи були залежні від польської шляхти, що не сприяло вихованню молоді в українському національному дусі.

З середини ХУ1ст. існували й єзуїтські школи, створені орденом єзуїтів для посилення впливу католицької церкви. Поділялися на нижчі – колегії (7 років навчання) та вищі – семінарії (6 років навчання), де навчання було схоластичним. Діяли у Львові (1608), Кам’янець-Подільському (1608), Луцьку (1609), Острозі (1624), Києві (1690) та ін. У них навчалися діти польської та української шляхти, а також заможних селян.

Відкрили школи й ченці католицького чину піарів (у Польщі появилися піари 1641 р.). В Україні піарські школи діяли в Холмі, Львові, Межиріччі поблизу Острога та в інших містах. Вони успішно конкурували з єзуїтськими, особливо після реформи 1754р.

У другій половині XVIII ст. єзуїти так негативно настроїли проти себе майже всю Європу, що папа Климент XIV скасував єзуїтський орден (1773). Усе майно єзуїтів у Польщі віддано на потреби народної освіти, а для завідування цим майном і для керування народною освітою засновано Навчальну Комісію. Вона провела реформу в Краківському і Віденському університетах та в середніх шко­лах, а потім (1783) установила нову систему шкільництва; за новим статутом, крім двох університетів, мали бути в кожній окрузі (усіх округ 10, у тім числі Волинська з окружним містом Кременцем, Українська з окружним містом Вінницею) окружні шестикласні школи з 7-річним курсом; кожна округа поділялася на декілька підокруг, де мали бути підокружні школи з трьома класами - з дворічним курсом у кожному класі. Нарешті, у кожній парафії намічалися парафіяльні школи - вищі в містечках і нижчі в селах. Парафіяльні школи мали давати освіту народові відповідно до звання, занять та ремесел. У цих школах учні мали вчитися релігії, науки звичаїв, пристосованої до умов часу й становища учнів, читання, писання, арифметики, почасти геометрії, городництва та хліборобства, початків медицини й ветеринарії, відомостей про внутрішню торгівлю й набування різних корисних речей у селянському вжитку.

Щодо середніх шкіл, то значну частину єзуїтських шкіл на українських землях Навчальна Комісія передала василіанам, католицьким орденам. У школах панувала та сама єзуїтська система.

У 1789 р. Навчальна (Едукаційна) Комісія видала розпорядження про закриття "руських" церковних шкіл та усунення з усіх шкіл "руської" мови. Українців позбавили можливості навчатися рідною мовою. Їм забороняли святкувати релігійні свята за григоріанським календарем. Учнів православної віри змусили ходити до костелів.

Дата добавления: 2015-05-24