Поняття популяції. Види популяцій

При всіх видах використання природних ресурсів об’єктом діяльності людини виявляються, в першу чергу, популяції рослин та тварин – лікарських, сировинних, рибних, мисливських.

Популяція – це сукупність особин певного виду (рослин або тварин), які здатні до вільного схрещування, населяють певний простір і відокремлені від інших подібних угруповань.

Ознаки популяції: чисельність, густота, біомаса, народжуваність, смертність, приріст.

Чисельність популяції – кількість особин, які входять до її складу.

Густота популяції визначається середнім числом особин, що припадає на одиницю площі або об’єму, який вона займає.

Біомаса – маса особин популяції, що припадає на одиницю площі або об’єму.

Народжуваність – число особин популяції, які народжуються за одиницю часу, смертність – кількість особин, яка гине за цей самий час. Різниця між народжуваністю і смертністю становить приріст популяції.

Чисельність і густота популяцій, навіть зі сталими умовами існування, непостійні в часі, вони можуть періодично чи неперіодично змінюватись під впливом різноманітних чинників. Чисельність популяції залежить від інтенсивності народжуваності та смертності особин, які в свою чергу залежать від ресурсів, необхідних для нормального функціонування. Якщо густота популяції падає нижче певного рівня, здатного забезпечити зустріч особин різної статі для розмноження, то така популяція приречена на загибель. Надмірне зростання густоти призводить до виснаження ресурсів існування, зростання тиску природних ворогів. Тому визначення оптимальної густоти популяції певного виду є необхідним для визначення її стану, а при загрозі зникнення – для впровадження засобів її охорони. Для кожного комплексу умов середовища існування є певна оптимальна густота популяції того чи іншого виду, за якої народжуваність і смертність врівноважуватимуть одна одну і не спостерігатиметься ані зростання, ані скорочення чисельності особин. Такий врівноважений стан популяцій відповідає поняттю ємності середовища. Ємність середовища існування – це його спроможність забезпечити нормальну життєдіяльність певному числу особин популяцій без помітних порушень умов довкілля. При цьому рівень споживання ресурсів має врівноважуватись їхнім відновленням. Як тільки густота популяції стає вищою або нижчою від певного рівня, в ній виникають процеси саморегуляції, що приводять цей показник у відповідність до ємності середовища та проявляються у коливанні чисельності особин. На зміни у чисельності популяцій впливають також і взаємозв’язки з популяціями інших видів. При зростанні чисельності особин скорочуються запаси їжі, що тягне за собою зменшення чисельності з причини збільшення смертності, а популяція, що скоротилася, дозволяє накопичити запаси їжі, що призводить до збільшення народжуваності, тобто зростання чисельності і т. д.

Отже, в результаті тривалого пристосування до умов існування у видів виробилися різні механізми, які дають змогу уникнути необмеженого росту чисельності і, таким чином, перенаселення і виснаження ресурсів середовища. Підтримання чисельності популяції на певному, оптимальному для даного середовища існування рівні дістало назву гомеостазу популяції.

Кожна популяція характеризується певною структурою: статевою, віковою, просторовою, етологічною. Структура популяції має пристосувальний характер, бо є наслідком взаємодії особин виду та екологічних факторів. Вона динамічна, тобто змінюється при зміні умов довкілля. Статева структура залежить від співвідношення особин різних статей, а вікова – від розподілу особин за віковими групами. Це дуже важливий показник, який характеризує стан популяції. Так, різке скорочення частки нестатевозрілих особин свідчить про зниження чисельності популяції в майбутньому, коли ці особини стануть статевозрілими і дадуть малочисельне потомство. В останні десятиліття відбуваються зміни вікового складу популяцій людей у бік збільшення групи похилого віку.

Розподіл особин популяції по території, яку вона займає, визначає її просторову структуру. Лише інколи особини однієї популяції, розподілені рівномірно (деякі рослини, вусоногі раки, багатощетинкові черви тощо). Найчастіше їхній розподіл нерівномірний унаслідок різних умов існування в різних частинах території, яку займає популяція або через особливості виду (здатність утворювати скупчення: зграї, табуни, переміщення до місць розмноження).

Етологічна структура популяцій тварин – це система взаємозв’язків між особинами, що проявляється у поведінці. Особинам різних видів властивий поодинокий або груповий спосіб життя. В першому випадку особини популяції більш-менш відокремлені просторово і збираються групами лише на період розмноження (скорпіони, павуки). Груповий спосіб життя пов’язаний з утворенням постійних родин, колоній, табунів, зграй. Тваринам сумісний спосіб життя в стадах і зграях забезпечує добування їжі і захист від ворогів. Встановлено, що сумісне існування тварин скорочує витрати ними енергії, зменшується кількість пошукових рухів і знижується споживання кисню, покращуються умови охорони особин, а в цілому підвищується виживаність. Навіть ті види, які регулярно здійснюють тривалі міграції, зберігають свою популяційну структуру і для розмноження і виведення потомства збираються на свої постійні місцеперебування.

Дата добавления: 2015-05-24