Основні тенденції морального виховання в християнській педагогіці

Мораль – одна з форм суспільної свідомості, сукупність певних правил і норм поведінки людини в суспільстві, що склалися історично.

У християнських заповідях сконцентровані загальнолюдські цінності. Літературні пам’ятки: «Повість временних літ», «О законе и благодати», «Устав Владимира Всеволодовича», «Повчання Володимира Мономаха», «Слово о полку Ігореві» - увага предків моральному вихованню. Значущі якості: доброта, справедливість, милосердя, любов до свого народу, Батьківщини, працелюбність. Найбільша ганьба, найбільший гріх людини пов’язані з неправедним життям.

Уже в VII – VIII ст. існували «звори» усних моральних стандартів, які розповсюджувалися у вигляді приказок, афоризмів, порад, правил поведінки. В народі ці правила називали «вежеством». Вони застерігали, попереджали:

- бережись, друже, якщо тільки землю будеш обробляти, а душу пустою залишати;

- знак чоловічої доброчесності – не вміння починати справу, а вміння її завершувати;

- час не сховає твоїх поганих справ;

- бажай краще хіба – солі, ніж достатку з лихом;

- краще почути від когось про лихо, ніж говорити про це комусь іншому.

Після хрещення Русі моральна вихованість ставиться у залежність від розумового розвитку. Лише того князя любили і поважали, який був добрим, освіченим, справедливим, особисто брав участь в управлінні державою. Мораль середньовіччя вчила «не забувати убогих», не дозволяти сильному губити слабшого, завжди напоїти і нагодувати «страждущего и нищего», допомагати старим людям вважалася джерелом і початком «усякого добра». Милостиня вважалася джерелом і початком «усякого добра».

Братські школи південно–західної Русі: «Азбуковники» (перші підручники з педагогіки) включали не тільки «увещания учення», а й моральні правила, корі стосуються поведінки підлітків та юнаків, формували в них норми спілкування:

- Гнів сушить кістки, трощить серце;

- Хто гнів свій подолає, той міцним буде;

- Зла людина, як вугілля: якщо не палить, то чорнить;

- Меч ранить тіло, а зле слово – розум;

- Тільки той сміливий і хоробрий, хто сам себе подолати може.

Народні свята, обряди, традиції були постійними супутниками людського життя. Вони допомагали зберегти національну культуру, розвивати естетичні почуття та смаки народу, вирішували завдання морального виховання: розкривали вічну боротьбу між добром і злом, зрадою і вірністю, обов’язком та безвідповідальністю, славою і ганьбою.

Отже, доросле покоління дбало про те, щоб діти росли здоровими фізично і психічно.

66. Основні педагогічні пам'ятки Київської Русі та провідні ідеї їх авторів.

Київ часів Київської Русі мав славу освітнього центру, куди приїжджали на навчання навіть іноземці, у тому числі й престолонаслідники. Високим рівнем освіченості особливо відрізнявся князь Ярослав Мудрий. Він чимало зробив для розвитку культури та освіти в державі. Зокрема започаткував історичний опис Київської Русі - літописний звід "Повість минулих літ". У ньому йдеться про відкриття Ярославом Мудрим першої бібліотеки при Київському Софіївському соборі у 1037 р., у якій в середині XI ст. уже налічувалося близько 950 томів рукописних книг.

Серед цих книг були оригінальні, тобто вітчизняного походження і перекладні. Серед оригінальних творів києво-руських авторів відомі такі:

"Слово про закон і благодать" - філософсько-педагогічний трактат перша вітчизняна літературна пам'ятка, в якій піднімаються педагогічні питання. У ньому митрополит Іларіон не підтримував візантійської ідеї аскетизму, а наголошував на необхідності активної діяльності під час виховання особистості, наполягав на належному догляді за немовлятами, а також на покаранні за грубе ставлення до матері.

"Повчання дітям" Володимира Мономаха. У ньому вперше обґрунтовано необхідність переходу від релігійно-аскетичного виховання до світського, пов'язаного з практичними життєвими потребами. Однак твір просякнутий турботою про охорону і збереження високих загально християнських цінностей.

До перекладних творів, у яких порушуються питання освіти, належать такі:

"Ізборник" Святослава 1073 р. - збірник текстів античної літератури з різних галузей знань (383 статті), написаний у формі запитань і відповідей. У статтях, написаних різними авторами, розкриваються питання історії, філософії, поетики, догматики, окремі науково-природничі уявлення Середньовіччя.

"Пчела" - збірник цитат із Святого письма, афоризмів і висловлювань отців церкви, філософів Аристотеля, Демокрита, Сократа, Платона, Плутарха та ін.

"Златоуст" - збірник промов і висловлювань отців церкви. Названий за прізвищем грецького проповідника Златоуста.

Серед перекладної літератури, зібраної у бібліотеці Ярослава Мудрого, зустрічаються "Хроніка" Георгія Амартола, "Хроніка" Сінкелла, "Історія іудейської війни" Іосіфа Флавія, "Повість про Олександра Македонського", "Одкровення" Мефодія Патарського, "Християнська топографія" Козьми Індикоплова та ін.

Незважаючи на вступ у смугу феодальної роздробленості, Київ у ХІІ ст. залишався центром київської писемної школи з визначними для того часу її осередками у Печерському і Видубицькому монастирях та Софіївському соборі.

Дата добавления: 2015-05-24