Схарактеризуйте дидактику як галузь педагогіки, її виникнення і розвиток

Дидактика (від грецької didaktikus – „навчаю”) – це галузь педагогіки, що розробляє теорію навчання та освіти. Вважається, що першим цей термін почав використовувати німецький педагог Вольфганг Ратке (1571-1635 рр.), який тлумачив дидактику як наукову дисципліну, що досліджує теоретичні та методичні засади навчання. Статус науки дидактика отримала завдяки працям чеського педагога Я.А.Коменського, який у роботі „Велика дидактика” (1632 р.) обґрунтував основні принципи навчання і форми його організації. Він є автором існуючої класно-урочної системи, поділу учнів на класи, навчального року – на чверті, канікули між ними та щоденні заняття у вигляді 45-хвилинних уроків і 10-20-хвилинних перерв між ними. Також ним започаткована предметна система навчання за певними програмами і підручниками, екзаменами наприкінці навчального року.

У розвиток дидактики вагомий внесок зробили французькі педагоги ХУІІІ ст. Клод-Андріан Гельвецій, Дені Дідро, Жан-Антуан Кондорсе, Жан-Жак Руссо. Вони закликали враховувати вікові особливості учнів у навчальному процесі, виступали за активізацію методів навчання, спиралися на досвід і спостереження за учнями, перебудову школи, демократизацію освіти в інтересах народу.

Швейцарський педагог Йоганн Генріх Песталоцці (1746-1827 рр.) спробував поєднати дитячу працю з навчанням, розробив теорію елементарної освіти, згідно з якою процес виховання має бути спрямований від простого до складного, а навчальний процес – побудований на основі чуттєвих сприймань. На його думку, глибокі знання можна отримати лише за умови послідовного та систематичного навчання. Ще одним нововведенням педагога стало використання геометричного матеріалу для розвитку логічного мислення учнів.

Німецький педагог Йоганн Фрідріх Гербарт (1776-1841 рр.) розробив теорію ступеневої освіти. Також він намагався вирішити проблему виховуючого навчання, у ході якого мають виникати в дітей різнобічні інтереси, залишив багато цінних дидактичних рекомендацій щодо розвитку в учнів уваги, спостережливості, пам’яті, мовлення.

Значний внесок у дидактику ХІХ ст. здійснив німецький педагог Фрідріх Адольф Дістервег (1790-1866 рр.), якого по праву називають учителем німецьких учителів. Він очолив рух прогресивних учителів проти так званих регулятивів – реакційних освітніх законів пруського уряду, проголошуючи прогресивні дидактичні принципи – природовідповідності, культуровідповідності, самостійності та активності. Він розробив дидактичні засади розвиваючого навчання, вважаючи, що засвоєння учнями знань можливе лише за умови виявлення ними активності у процесі навчання.

Вітчизняний педагог К.Д.Ушинський (1823-1881 рр.) в основу власного бачення завдань педагогіки поклав ідею природовідповідності і народності навчання. Він наполягав, щоб навчання будувалося з урахуванням психологічних особливостей учнів, від учителів вимагав глибоких знань, які б виходили за межі окремого предмета, дотримання таких дидактичних принципів, як міцності, систематичності, послідовності, наочності засвоєння знань. Його прогресивні дидактичні принципи і метоли викладання сповідували В.Водовозов, М.Корф, М. Остроградський.

В Україні у ХІХ ст. помітною була постать Олеся Духновича (1803-1865рр.), який у Закарпатті, що тоді входило до Австро-Угорської імперії, створював підручники для народних шкіл, брав активну участь у культурно-освітній діяльності. Його твори „Книжица читальная для начинающих”, „Краткий землепис для молодых русинов”, „Сокращенная грамматика письменного русского языка”, „Народная педагогия в пользу училищ и учителей сельских”, сприяли налагодженню навчального процесу в 70 закарпатських школах, відкритих з його власної ініціативи.

Автором шкільних підручників був і Борис Грінченко (1863-1910 рр.). Незважаючи на заборону царського уряду, він викладав у школах українською мовою, видав „Словник української мови” у 4-х томах, буквар „Українська граматика до науки читання й писання”.

До теорії навчання значний внесок зробили російські педагоги і психологи початку ХХ ст.: П.П.Блонський, Л.С.Виготський, завдяки праць яких дидактика стала більш обґрунтованою, завершеною.

Видатним дидактом-практиком ХХ ст. став вітчизняний педагог В.О.Сухомлинський (1918-1970 рр.), який розвинув ідею розумового виховання дітей.

Дидактика як складова педагогічної науки постійно поповнюється новими оригінальними ідеями завдяки знахідкам творчо працюючих учителів, педагогів-новаторів. Нині педагогічній громадськості широко відомі імена таких майстрів педагогічної праці, як В.Ф. Шаталов, Ш.О. Амонашвілі, С.М. Лисенкова, М.П. Щетинін, Є.М. Ільїн, С.П. Логачевська.

Сучасна дидактика запроваджує нові підходи до організації навчального процесу – його кібернетизацію, гнучкі технології, модернізовані методи і форми навчання. Зберігаючи цінні ідеї традиційного навчання, вона сприяє вдосконаленню освіти і навчання відповідно до вимог суспільства.

8. ДАЙТЕ ЗАГАЛЬНУ ХАРАКТЕРИСТИКУ ЗМІСТУ ОСВІТИ. РОЗКРИЙТЕ ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ЗМІСТУ ОСВІТИ

З м і с т о с в і т и – це система знань, практичних умінь і навичок, засвоєння і набуття яких закладає основи для розвитку і формування особистості. Це своєрідна модель вимог, які суспільство висуває до підготовки своїх громадян.

На кожному етапі суспільного буття зміст освіти залежить від рівня розвитку науки та економіки, специфіки системи народної освіти певної країни, відведеного на освіту часу, теоретичного і практичного значення окремих галузей науки в загальній системі людських знань, завдань суспільства і держави у галузі політики, економіки і виховання.

На зміст освіти впливають о б ‘ є к т и в н і (потреби суспільства в розвитку людини, науки і техніки, що супроводжується появою нових ідей, теорій і докорінними змінами технологій) та с у б ‘ є к т и в н і чинники (політика панівних сил суспільства, методологічні позиції вчених).

В історії дидактики відомі різні підходи до визначення змісту освіти, що зумовлювали специфіку функціонування різних типів навчальних закладів.

Т е о р і я ф о р м а л ь н о ї о с в і т и висунута в працях Дж. Локка, Ж.-Ж.Руссо, Й.Г.Песталоцці, Й.Ф.Гербарта. Згідно з нею основним завданням освіти є розвиток розумових сил, логічного мислення, уяви, пам’яті, інтелекту учнів. Відповідно зміст освіти базується на предметах гуманітарного циклу (так звана класична освіта). За цією теорією працювали класичні гімназії та ліцеї в Росії та Англії. У наш час на цій основі організовано навчальний процес у гімназіях, окремих ліцеях гуманітарного напряму, деяких школах.

Т е о р і я м а т е р і а л ь н о ї о с в і т и має своїм засновником англійського філософа Герберта Спенсера. Вона зумовлена швидким розвитком техніки, промисловості, транспорту, зв’язку. Її прихильники основним завданням вважали здобуття прикладних знань, зосередження на вивченні предметів природничо-математичного циклу, у процесі засвоєння яких має відбуватися розвиток мислення, розумових здібностей. Раніше такі підходи сповідували реальні училища, у наш час – коледжі, деякі ліцеї.

П е д о ц е н т р и ч н а т е о р і я сформульована американським педагогом Джоном Дьюї (1859-1952 рр.), згідно якої зміст освіти має визначатися інтересами і здібностями дітей, а не соціально-економічними умовами і потребами суспільства. На практиці це виражається в організації занять за інтересами, бесід, ігор.

Основними напрямами реорганізації змісту освіти у руслі сучасних освітніх реформ є такі:

- українознавча спрямованість, що передбачає використання українознавчого аспекту при вивченні мови, літератури, історії, географії та інших навчальних дисциплін;

- осучасненість змісту освіти сприятиме адаптації молоді в самостійному житті, цілеспрямованому використанню її потенціалу як для самореалізації у професійному та особистому плані, так і в інтересах суспільства, держави;

- спрямованість на самостійне отримання, аналіз та застосування інформації знизить питому вагу готової інформації, змінить співвідношення між структурними елементами змісту освіти на користь засвоєння учнями способів пізнання, набуття особистого досвіду творчої діяльності;

- підвищення уваги до вивчення математики, що забезпечується як екстенсивним, так і інтенсивним шляхом;

- поглиблене вивчення іноземних мов вважається засобом підвищення конкурентоспроможності особистості на ринку праці, засобом активізації міжнаціонального спілкування та співробітництва;

- підвищення уваги до екологічної освіти передбачає формування в учнів навичок осмислення фактів та наукових ідей, предметом яких є навколишнє середовище;

- включення у зміст освіти міждисциплінарних предметів і тем сприяє формуванню наукового світогляду, мислення, розкриттю ролі людини в пізнанні природи;

- поглиблене вивчення економічних та технічних дисциплін, інформаційних технологій передбачає залучення до освітнього процесу знань із галузі інформатики, використання комп’ютерно орієнтованих засобів і методів навчання.

Зміст освіти для всіх типів навчальних закладів відображений у навчальних планах, навчальних програмах, підручниках і посібниках.

Н а в ч а л ь н и й п л а н – документ, що визначає набір навчальних предметів, що вивчаються у закладах освіти, їх розподіл, тижневу і річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет, структуру навчального року. У його структурі виділяють дві складові:

1) інваріантну частину (забезпечує єдність навчального процесу, визначаючи зміст загальнокультурної, загальнонаукової і технологічної підготовки учнів, прилучення їх до загальнолюдських і національних цінностей. У 12-річній школі ця підготовка здійснюється через обов’язкові освітні дисципліни: мову і літературу, суспільствознавство, мистецтво, природознавство, математику, інформатику, фізичну культуру та основи здоров’я. Їх набір відповідає структурі діяльності людини, містить знання про людину, природу, суспільство, науку, культуру, виробництво і є змістовою основою для формування в учнів цілісного уявлення про світ на рівні загальноосвітньої підготовки, достатньої для вибору професії та продовження освіти);

2) варіативна частина (формується загальноосвітнім навчальним закладом з урахуванням особливостей регіону та індивідуальних освітніх запитів учнів. Це створює передумови для відображення у змісті освіти природних, соціокультурних особливостей регіону, а головне – профільності навчання, задоволення освітніх потреб груп і окремих учнів з урахуванням умов роботи конкретної школи. У початковій школі на нього відводиться 8-10% навчального часу, в освітній – 15-20%, у старшій – до 35%.

Ці дві складові – інваріантна і варіативна – змісту освіти відображені у Базовому навчальному плані відповідно до Закону „Про загальну середню освіту”. У цьому ж законі визначено норму навчальних годин за класами: 1-2-й класи – 700 год.; 3-4-й класи – 790 год.; 5-й клас – 860 год.; 6-7-й класи – 890 год.; 8-9-й класи – 950 год.; 10-12-й класи – 1030 год.;

За дидактичними вимогами ефективне вивчення одного предмета доцільне в інтервалі 2-4 год. щотижня. Відповідно до цього в початковій школі в інваріантній частині має вивчатися загалом до 7 предметів, в основній – до 14, у старшій школі, що працює як загальноосвітня, – до 16. У профільній школі в інваріантній частині кількість предметів обмежується до 8-9 назв. Протягом навчального року в одному класі основної та старшої школи кількість предметів не може перевищувати 10 назв.

Оновлення Базового навчального плану, навчального закладу можливе за умови перезатвердження державного стандарту освіти.

Практично зміст освіти реалізовується в навчальних планах, програмах, підручниках. Н а в ч а л ь н а п р о г р а м а – документ, що визначає зміст і обсяг знань, умінь і навичок із кожного навчального предмета, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання. Основні розділи навчальної програми такі: пояснювальна записка, що містить виклад мети навчання з певного предмета, особливості організації навчання кожного класу; зміст навчального матеріалу, поділений на розділи і теми із зазначенням кількості годин на кожну з них; обсяг знань, умінь і навичок з певного предмета для учнів кожного класу; перелік унаочнень, літератури для учнів та методичної літератури для вчителів; критерії оцінювання знань, умінь і навичок щодо кожного з видів роботи.

Побудовані навчальні програми за лінійно-концентричним принципом: концентричний принцип передбачає поступове ускладнення програми на наступних ступенях навчання, а лінійний – логічний зв’язок у викладенні програмного матеріалу.

Відповідно до навчальних програм розробляють підручники і навчальні посібники. П і д р у ч н и к – це книга, що містить мету навчання, визначеної програмою і вимогами дидактики. Вимоги до сучасних шкільних підручників можна умовно поділити на загальні (науковість змісту навчального матеріалу, якість, точність, простота і доступність викладу, чіткість у формуванні визначень, правил, законів, ідей), та специфічні (поліграфічні, гігієнічні). Структура підручника включає: 1) тексти; 2) позатекстові компоненти (апарат організації процесу засвоєння знань, запитання і завдання, інструктивні матеріали, таблиці, вправи, ілюстративний матеріал, апарат орієнтування). У свою чергу тексти можуть поділятися на:

- емпіричні (відображають факти, явища, події, містить вправи, правила) і теоретичні (закономірності, теорії) за характером відображення дійсності;

- репродуктивні, проблемні, програмовані, комплексні за основним методом викладу матеріалу;

- дедуктивні та індуктивні, аналітичні і синтетичні за логікою викладання матеріалу.

Усі питання і завдання підручників за ступенем пізнавальної самостійності учнів можуть поділятися на репродуктивні (питання і завдання, що вимагають від учня відтворення знань без істотних змін) і продуктивні (передбачають трансформацію знань, істотні зміни у структурі їх засвоєння або пошук нових знань).

Зміст навчального матеріалу в підручнику може формуватися за генетичним, логічним або психологічним принципом. Цей матеріал необхідно доповнювати

додатковою інформацією, бо його зміст надто конспективний і знання, отримані учнями тільки з нього, будуть обмеженими.

Н а в ч а л ь н и й п о с і б н и к – це книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості. До цієї категорії належать атласи, довідники, збірники задач і вправ, словники, хрестоматії.

Підручники і навчальні посібники сприяють формуванню в учнів навичок самостійної пізнавальної діяльності, самоконтролю, є засобом керівництва їх пізнавальною діяльністю.

Дата добавления: 2015-05-24