Організація корекційної роботи із дітьми, що мають порушення мовлення

Мовлення – це вища психічна функція, яка інтелектуалізує всі психічні процеси, забезпечує їх довільність, відіграє істотну роль у саморегуляції поведінки. Його недосконалість може стати причиною обмежень у спілкуванні, недостатньому рівні сформованості пізнавальних процесів, виникненні загальної затримки психічного розвитку як вторинного відхилення, стійкої неуспішності в учбовій діяльності та порушень поведінки. Потребу подолання того або іншого порушення мовлення зумовлено соціальним значенням мовлення, а можливість подолання залежить як від складності порушення, так і від правильного розуміння його сутності, що дає можливість використання найбільш ефективних засобів його подолання.

Вивченню, попередженню і корекції мовних порушень приділяє увагу логопедія.

Галуззю спеціальної психології, що вивчає закономірності психічного розвитку людей із патологіями мовлення, є логопсихологія.

Предметом логопедії є порушення мовлення, а також навчання й виховання осіб із розладами функції мовлення. Логопедія вивчає особливості людей, які мають порушення мовлення, - логопатів. Вона розглядає розлади мовлення з позиції їх попередження і подолання засобами спеціально організованого навчання і виховання.

Предметом логопсихології є вивчення своєрідності психічного розвитку (пізнавальних процесів, емоційно-вольової сфери, особистісних якостей) людей з різними формами патологій мовлення.

За віком логопатів виділяють дошкільну, шкільну логопедію та логопедію підлітків і дорослих.

Принципи логопедичної науки обґрунтовано Р. Лєвіною:

1. Принцип розвитку обґрунтовує необхідність з’ясувати, у результаті яких патологічних фактів виникли порушення мовлення, простежити динаміку їх розвитку.

2. Принцип системного підходу відображає складну структуру функції мовлення, яка включає звукову (фонетичну) вимову, фонематичні процеси, лексику, граматичну будову. Мовні порушення можуть торкатися різних компонентів мовлення.

3. Зв’язок порушення мовлення з іншими сторонами психіки. Мовленнєва діяльність формується і функціонує у тісному зв’язку із усією психікою дитини у цілому, з різноманітними її процесами, які відбуваються у сенсорній, інтелектуальній, афективно-вольовій сферах.

Завданнями логопедії є:

1) вивчення онтогенезу функції мовлення під час різних порушень;

2) визначення поширеності, симптоматики і ступеня прояву порушень мовлення;

3) виявлення динаміки спонтанного розвитку дітей з порушеннями мовної функції, а також характеру впливу мовних розладів на формування їх особистості, психічний розвиток, на відчуття різних видів функцій, поведінку;

4) з’ясування особливостей формування мовлення і порушень мовлення у дітей з різними відхиленнями у розвитку;

5) виявлення етіології, механізмів, структури, симптоматики недоліків мовлення;

6) розроблення методів первинної діагностики порушень мовлення;

7) систематизація порушень мовлення;

8) розроблення принципів, диференційованих методів і засобів усунення порушень мовлення;

9) розроблення питань організації логопедичної допомоги.

Теоретичний аспект логопедії передбачає вивчення розладів мовлення і розроблення науково обґрунтованих методів їх профілактики, виявлення і подолання. Практичний аспект включає профілактику, виявлення й усунення порушень мовлення. Теоретичні і практичні завдання логопедії тісно взаємопов’язано.

Виділяють такі зв’язки логопедії з іншими науками: міжсистемні (з медико-біологічними й лінгвістичними науками) і внутрішньосистемні (з педагогікою, різними галузями корекційної педагогіки, методами навчання рідної мови й математики, з логопедичною ритмікою, із загальною і спеціальною психологією).

До методів логопедичного дослідження відносять:

- організаційні: порівняльний, лонгітюдний, комплексний;

- емпіричні: обсервації (спостереження), експериментальні (лабораторний, природний, психолого-педагогічний експеримент), психодіагностичні (тести, анкети, бесіда, інтерв’ю), праксиметричні прийоми аналізу функцій, біографічні;

- кількісний і якісний аналіз отриманих даних;

- інтерпретаційні: способи теоретичного дослідження зв’язків між явищами, що вивчаються;

- логопедична дія - це педагогічний процес, в якому реалізуються завдання корекційного навчання і виховання.

Основними формами логопедичної роботи є навчання, виховання, перевиховання. Під час логопедичної роботи здійснюється корекція і компенсація. Відновлювальне навчання здійснюється при локальних порушеннях кори головного мозку й спрямоване на відновлення порушених мовних і немовних функцій. Відновлення мовлення здійснюється під час логопедичної роботи із людьми з афазією.

У логопедичній роботі використовуються словесний, наочний і практичний методи навчання. Їх вибір і використання визначаються характером порушень мовлення, змістом, цілями і завданнями корекційно-педагогічної дії та індивідуально-психологічними особливостями логопатів.

Подолання і попередження порушень мовлення ґрунтуються на компенсаторних можливостях людини, зокрема, її головного мозку. За словами І. Павлова: «Багато нервових задач, які спочатку можуть здаватися такими, які вирішити неможливо, пізніше, поступово і обережно, виявляються задовільно розв’язаними... ніщо не залишається нерухомим, таким, що не піддається. Всього, всього можна досягти, змінити на краще, аби було створено відповідні умови».

Діти з легкими порушеннями мовлення отримують освіту в загальноосвітніх навчальних закладах. До спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей з тяжкими порушеннями мовлення зараховують осіб віком 6 (7) років з нормальним слухом та первинно збереженим інтелектом, які мають тяжкі системні мовленнєві порушення (алалія, дизартрія, ринолалія, афазія, заїкуватість, загальне недорозвинення мовлення), що перешкоджають навчанню у загальноосвітньому навчальному закладі, оскільки тяжкі органічні порушення мовлення центрального походження, як правило, зумовлюють специфічну затримку психічного розвитку дитини.

За наявності достатнього контингенту учнів (вихованців) з однорідними порушеннями мовлення (алалія, афазія, заїкуватість та ін.) створюються окремі класи з обов’язковим обліком мовленнєвого рівня кожного учня.

Не зараховують до спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей із тяжкими порушеннями мовлення осіб, які:

- мають знижений слух;

- розумову відсталість;

- хворі на епілепсію, з частими денними або нічними судомними нападами;

- хворі на шизофренію з психопатоподібними розладами;

- страждають стійким денним і нічним енурезом;

- не обслуговують себе у зв’язку з тяжкими фізичними вадами і потребують особливого догляду;

- мають мовленнєві порушення, що можуть бути виправлені у процесі індивідуальних занять з учителем-логопедом.

Кабінети для корекційної роботи з розвитку мовлення дітей повинно бути обладнано сучасними звукопідсилювальними приладами (слухомовні тренажери, політренажери, FM-радіосистеми).

Дата добавления: 2015-05-24