Психологічна діагностика і корекція раннього дитячого аутизму

М. Раттером (1978) було сформульовано діагностичні критерії РДА. Ними є:

- особливо глибокі порушення у соціальному розвиткові, що проявляються, незважаючи на рівень інтелекту;

- затримка і порушення у розвитку мовлення, що проявляються, незважаючи на рівень інтелекту;

- прагнення до постійності, що проявляється як стереотипні заняття з предметами або як опір змінам середовища;

- прояв патології до настання 48 місяців.

Діти цієї категорії дуже вибіркові у спілкуванні, тому можливості використання експериментальних психологічних методик є обмеженими. Основний акцент роблять на аналізі анамнестичних даних щодо особливостей розвитку дитини, отриманих за допомогою опитування батьків та інших близьких людей, а також на спостереженні за дитиною у різних ситуаціях спілкування і діяльності.

Спостереження за дитиною із використанням певних параметрів можуть надати інформацію про її можливості як у спонтанній поведінці, так і у створюваних ситуаціях взаємодії. Такими параметрами є:

- більш прийнятна для дитини дистанція спілкування;

- улюблені дитиною заняття в умовах, коли вона думає, що її ніхто не бачить;

- способи обстеження навколишніх предметів;

- наявність стереотипів побутових навичок;

- використання мовлення, з якою метою;

- поведінка у ситуаціях дискомфорту, страху;

- ставлення дитини до включення дорослого у її заняття.

Без визначення доступного для дитини із РДА рівня взаємодії з оточуючими неможливо правильно побудувати методику і зміст комплексної корекційно-розвивальної дії.

Методичні підходи до корекції РДА у США, Японії, країнах Західної Європи є надзвичайно різноманітними (В. Тарасун). У цих державах створено ряд закладів, де можуть перебувати діти з аутизмом: дошкільні денні центри із догляду за дітьми, спеціальні дошкільні заклади, психіатричні денні стаціонари. Вибір дошкільного закладу залежить від інтелектуального рівня розвитку дитини, від особливостей її поведінки та можливостей закладу конкретного району забезпечити їй необхідне утримання і допомогу. Ці заклади не є спеціально організованими для дітей з аутизмом, однак тут працюють переважно спеціалісти з його корекції. У невеликих за чисельністю групах аутичні діти одержують постійну підтримку і контроль спеціаліста і працюють у жорсткому структурованому режимі.

Оперативне навчання (поведінкова терапія) розповсюджене у США, Норвегії, Німеччині, Південній Кореї та у деяких арабських країнах. Методика передбачає створення зовнішніх умов, які сприяють індивідуальному формуванню бажаної (заданої) поведінки у різноманітних аспектах (соціально-побутовий розвиток, опанування навчальних предметів, виробничих навичок, мовленнєвий розвиток). Будь-який позитивний прояв винагороджується (підсилюється), а негативний - ігнорується або карається.

Групова терапія передбачає спільне навчання аутичних дітей із нормально розвинутими дітьми; забезпечення відповідності аутичної дитини груповій нормі і досягнення імітації відпрацьованої моделі поведінки. Головним принципом групової терапії є формування у дитини так званого ритму життя (методом злиття з груповими процесами). Його основна частина має відчуватися дитиною фізично (на зразок східної філософії, пов’язаної із прихованими стосунками між інтелектом, тілом і душею та принципами японської педагогіки, що ґрунтується більшою мірою на груповому навчанні, ніж на індивідуальному). Метою групової терапії є стабілізація дитячої емоційної сфери, що перебуває в ослабленому стані. Процес стабілізації передбачає підтримку дитини ритмом групи, яка приймає її як рівну. Особливе значення надається спільним фізичним вправам, що через високоструктуровані та імітаційні повтори різноманітних шаблонів певною мірою забезпечують інтелектуальний розвиток.

Так, наприклад, коли дитина кидає шматок хліба на підлогу і йде з кімнати, педагог відразу дає їй інший шматок хліба і повертає за стіл до дітей. Коли дитина починає бити себе по обличчю, то дорослий миттєво силоміць повертає її руки у те положення, в якому знаходяться руки у всіх дітей групи. Будь-які прояви деструктивної поведінки аутичної дитини розчиняються в груповому процесі.

Застосування групової терапії передбачає проведення ретельного обстеження дітей, результати якого не трансформуються в індивідуальні програми для кожної дитини. Якщо мовлення у дитини відсутнє, то його розвиток і навчання жестового мовлення не планується. Дитину інтегрують у групу ровесників, які декламують або співають, і пропонують видавати хоча б схожі звуки. Дитина має сидіти тихо і слухати словесні пояснення, навіть коли вона їх не осмислює і не розуміє. Шкільний процес навчання ґрунтується на механічному запам’ятовуванні та на імітаційній діяльності (наприклад, кожного місяця заучується нова пісня, яка повторюється щодня кілька разів). Промовляється (декламується) значна кількість фактів. Прогнозування групової поведінки чітко розписане, тому аутичні діти дуже швидко інтегруються в динаміку групової активності.

Метод вибору передбачає роботу з аутичною дитиною наодинці протягом всього дня і витікає з довготривалого досвіду батьків щодо навчання і соціальної реабілітації власних дітей із синдромом РДА, які мають високий рівень інтелекту. Метод вибору складається з двох частин: 1) зміна точки зору батьків і педагогів на дитину, 2) вплив цього нового ставлення до дитини на поведінку батьків і педагогів таким чином, що сама дитина також починає змінюватися.

Зміна ставлення батьків насамперед полягає у виборі, який вони для себе роблять: або це стан щастя, або стан горя і розчарування від того, що у них така дитина. Батьки однозначно мають вирішити: прийняти свою дитину такою, якою вона є, і любити її незалежно від будь-яких змін, що можуть з нею відбутися, чи ні. Дитину розглядають як суб’єкт, що намагається через муки, стереотипну поведінку і соціальну нездатність засвоїти (наскільки це можливо) світ, котрий її не розуміє. Тому необхідним для дитини стає досвід повного прийняття її такою, яка вона є. Успіху досягають завдяки індивідуальній роботі з дитиною, а саме: граючись із нею, приймаючи все, що вона робить, виявляючи ентузіазм у будь-якій обраній нею діяльності, приєднуючись до неї, імітуючи її стереотипні дії. Абсолютний ентузіазм дорослих з приводу того, що робить дитина, має бути яскраво вираженим аж до крайнього перебільшення, щоб у дитини не виникло й тіні сумніву, що батьки і вчителі її дуже люблять, а всі люди, які її оточують, щасливі від того, що вона саме така. На практиці, звичайно, спостерігаються суттєві відмінності між тим, що батьки імітують, щиро підтримуючи будь-яку діяльність дитини, і тим, що вони відчувають і думають.

Найважливішим у цій методиці є те, що дитина має бути повністю ізольованою від усіх, і протягом кількох років має перебувати у кімнаті з одностороннім дзеркалом (для спостереження за нею) і з вікном, яке пропускає світло, але крізь яке не можна бачити довкілля.

Експертиза результатів застосування методу вибору виявила позитивні зміни стану батьків, які повністю змінюють своє ставлення до такої складної ситуації. При цьому аутична дитина об’єктивно стає для них менш нестерпною, ніж раніше.

Метод комунікативної терапії, підкріпленої музикою, передбачає формування емпатії у дитини із аутизмом. Основна мета цього методу полягає у створенні відносин між дитиною і значущими для неї людьми (батьками, педагогами), з якою вона проводить весь свій час, створення патерну діалогічного спілкування для подальшого мовленнєвого розвитку. Із часом дорослий починає позначати співом всі дії дитини, надаючи словам схвальний відтінок, значущість і силу. За допомогою музичної комунікативної терапії до дитини намагаються донести практичне розуміння того, що діалог і взаємодія можливі, та ввести її (дитину) у стан підтримки цього типу спілкування.

Холдинг-терапія передбачає значну роботу з привчання дитини до контакту (з підсиленим використанням тактильних відчуттів), доки вона не відчує приємність такого спілкування. Фахівці рекомендують матерям під час тактильного контакту з дитиною говорити їй про свої почуття, навіть виявляючи гнів на її опір. Вони запевняють, що аутична дитина здатна розуміти почуття і мовлення матері, незважаючи на те, що її емоційні особливості перешкоджають сприйманню материнської ласки. У перші місяці роботи ці вправи є дуже неприємними для дитини, тому важливо усунути дитячий опір, що вважається критичним періодом подальшої ефективності цієї терапії. Автори методу переконані, що з метою відчуття комфортного стану дитина має спочатку пережити дискомфорт (вплив на дитину такими стимулами, які для неї є надчутливими: довгий поцілунок, шепіт у вухо і т.п.). Заняття з дитиною закінчують лише після того, як дитина пройшла через етап виснаження і підкорення, що дало змогу матері створити дитині комфортні умови спокою або спокійної нетривалої гри (В. Тарасун).

Цей метод є свого роду поштовхом до початку взаємодії із навколишнім світом, зниження тривоги, зміцнення емоційного зв’язку дитини з матір’ю, тому психолог (психотерапевт) не повинен здійснювати процедуру холдингу.

Коло спілкування дитини із РДА часто є обмеженим сім’єю, вплив якої може бути як позитивним, так і негативним. Тому важливим є надання допомоги сім’ї у прийнятті і розумінні проблем дитини, виробленні підходів до «домашньої корекції» як невід’ємної складової загального плану реалізації виховної програми. У той же час батьки аутичних дітей самі часто потребують психотерапевтичної допомоги.

Відсутність у дитини вираженого прагнення до спілкування, уникнення зорового, тактильного і мовного контактів можуть сформувати у матері відчуття провини, невпевненість у можливості виконати свою материнську роль. У той же час матір часто виступає єдиною людиною, яка організовує взаємодію аутичної дитини з навколишнім світом. Це веде до формування підвищеної залежності від матері, ускладнює включення дитини в макро- та мікросоціум. Тому актуальною є спеціальна робота з батьками щодо вироблення у них адекватної, орієнтованої на майбутнє стратегії взаємодії із власною дитиною, ураховуючи наявні у неї на даний момент проблеми.

Аутичну дитину необхідно вчити практично всьому. Змістом занять може бути навчання комунікації і побутовій адаптації, шкільним навичкам, розширення знань про навколишній світ, інших людей. У початковій школі це – читання, природознавство, історія, потім - предмети гуманітарного і природничого циклів. Особливо важливими для такої дитини є заняття літературою, спочатку - дитячою, а потім – класичною.

Чим більше така дитина засвоює різних навичок, тим більш адекватною, структурно розробленою стає її соціальна роль, у тому числі й поведінка у школі. Програми навчання мають бути індивідуальними, обумовленими незвичайними інтересами, інколи - вибірковою обдарованістю таких дітей.

Підняти активність дитини й зняти патологічну напругуможуть спеціальні, індивідуально підібрані фізичні вправи. Уроки праці, малювання, співів теж сприятимуть адаптації такої дитини до школи, адже саме на цих уроках вона може отримати перші враження від того, що працює разом з усіма, зрозуміти, що її дії дають реальний результат.

Дата добавления: 2015-05-24