Художні традиції Індії

Зі стародавності й до XIX в. Індія не мала загальної назви. Чужоземні племена, такі, як перси й китайці, називали країну Синдху, як і ріку, Інд (у вимові греків — Индос і Индикос). Мусульмани, що завоювали Індію в XII — XIII вв., дали їй ім'я Гіндустан (Країна Індусів), яке в Європі звучало як Индостан. Слово "Індія" у його сучаснім значенні з'явилося тільки в XIX сторіччі. На сході Індія обмивається водами Бенгальської затоки, на заході — Аравійського моря. На захід^-заходові-заходу-північно-заході Індії розташована гірська система Гіндукуш, на півночі рубежем Індії служить найбільша у світі гірська система Гімалаї. По виставах прадавніх індійців, на сніжних вершинах Гімалаїв жили боги. Наприклад, гору Джомолунгму (Еверест) індійці зв'язували з легендарною горою Захід, на який опирається небо. На ній розташовуються міста богів і житла небесних парфумів. Гора Кайласа вважалася обителлю бога Шивы. Тому Гімалаї стали однієї з улюблених тем у монументальнім мистецтві прадавньої й середньовічної Індії. Безліч міфів пов'язане з повноводними ріками Індії — Гангой і Індом. Відповідно одному з них, священна Гангу спустилася на землю з неба, щоб напоїти все живе. Інд і його припливи оспівані у священних найдавніших текстах — ведах.

Індію населяють численні різномовні племена й народи, які мають різне походження й культуру. Тут дивно миролюбно співіснують різні релігії: індуїзм, буддизм, християнство, мусульманство. Однак більша частина населення сповідує індуїзм. Він містить у собі не тільки віру в богів, шанованих у цій релігії, але й основні культові обряди, чинені в їхню честь. Індуїзм — это прадавні традиції духовної й матеріальної культури, ця традиційна вистава індійців про Бога, про світ, про себе. Інакше кажучи, індуїзм — це спосіб життя народів Індії. Релігійні погляди індійців на мир яскраво і ємко виражаються в їхньому самобутньому образотворчім мистецтві. Найдавніші вистави про походження й будову Всесвіту, про богів, її, що створили, про зв'язки й структури, у ній існуючих, буквально пронизують індійське мистецтво протягом усієї його багатовікової історії. Невичерпним джерелом, з якого індійські художники, скульптори й архітектори черпали зразки для художніх форм, була природа. Майстри вподібнювали елементи архітектури або скульптури формам рослин і тварин. Створені їхніми руками твору мистецтва не просто вписувалися в природний ландшафт, а зливалися з ним у гармонічний єдиний ансамбль. Ці особливості індійського мистецтва проявлялися вже на самих ранніх етапах його розвитку.

Індію була заселена ще в далекій давнині — в VII тис. до н.е. Прадавні індійці культивували злаки, одомашнювали велику рогату худобу. Найдавніша індійська цивілізація виникла в басейні Інду в III тис. до н.е. Самі значні знахідки, що ставляться до цієї культури, були зроблені в Хараппе й Мохенджо Даро — прадавніх містах, розташованих на території нинішнього Пакистану. В 500х рр. XIX в. англійський генерал А. Каннингем, оглядаючи руїни біля села Хараппа, виявив печатку з невідомими письменами.

Планомірні розкопки тут почалися тільки в 200е рр. XX сторіччя. Культура знову відкритої цивілізації була названа хараппской або культурою Мохенджо Даро. Хараппские поселення розташовувалися на величезній території: на сході вона простиралася до Делі, а на півдні — до берегів Аравійського моря. Починають, що Хараппская цивілізація існувала із середини III до першої половини II тис. до н.е. Про високий рівень розвитку Хараппской цивілізації говорять стругаючи планування міст, наявність писемності й творів мистецтва. Мова й писемність Хараппы поки не розшифровані, хоча на сьогоднішній день знайдена безліч печаток з написами. Міста будувалися за чітким планом: вулиці перетиналися під прямим кутом. Майже всі великі міста складалися із двох частин: "нижнього" і "верхнього" міста. "Верхнє місто" являв собою міцність на пагорбі; у ній, імовірно, жили представники міських влада й жерці. Тут перебували різні суспільні спорудження. Такі, наприклад, більші зерносховища в Мохенджо Даро й Хараппе. Знамениті купальні Мохенджо Даро — одна із загадок давньоіндійської цивілізації. чи Забезпечували вони побутовий комфорт населення або служили басейнами для ритуальних обмивань — з'ясувати поки не вдалося. В "верхньому місті", однак, не виявили палаців або храмів. Ця особливість суттєво відрізняє хараппскую культуру від цивілізацій Прадавнього Єгипту й Передньої Азії. В "нижньому місті" проживала основна частина населення. Удома зводилися з обпаленого цегли й складалися з декількох приміщень. Заможні городяни жили у дві – і триповерхових будинках, стічні канали, що були на кожній вулиці, являли собою одну із самих прадавніх у світі систем міської каналізації. Образотворче мистецтво відоме по знахідках археологів: печаткам, амулетам, статуеткам з міді, каменю й обпаленої глини. У Мохенджо Даро була виявлена бронзова статуетка оголеної дівчини танцівниці. Вона начебто вичікує момент, щоб почати танцювати. Лівою рукою в браслетах вона тримає світильник, що може вказувати на виконання нею ритуального танцю, Очевидно, саме в хараппском мистецтві вперше виник мотив танцю, настільки популярний в індійській скульптурі.

Одна з найбільших скульптур, знайдених у Мохенджо Даро, — зображення бородатого чоловіка з великими рисами особи, переданими схематично. Виділяються лише довгі напівзакриті очі, зіниці яких зведені до перенісся, це, імовірно, означає самоспоглядання. Він одягнений у перекинуту через ліве плече мантію з орнаментом, його голову прикрашає стрічка із пряжкою на чолі. Дослідники вважають, що погруддя зображує жерця або прадавнє божество. Особливу групу знахідок становлять печатки. Вони виявлені майже у всіх великих містах долини Інду, зараз їх налічується більш двох тисяч. Вони являють собою круглі, квадратні або циліндричні пластини з міді, слонячої кістки, глини з поглибленим зображенням; такі печатки дають рельєфні відбитки. На зворотному боці кожної з них є невеликий виступ з дірочкою для шнурка. Звичайно на печатках вирізалися зображення божества або священної тварину й напис. Тварини — бик, єдиноріг, гірський козел, слон, тигр, кобра, риба, крокодил — могли символізувати те або інше божество, позначати природну стихію або сезони року.

Про релігію прадавніх хараппцев відомо дуже мало. Немає точних даних і про причини заходу Хараппской цивілізації. В II тис. до н.е. у долинах Інду й Ганги почали розселятися індоєвропейські племена ариев, які вторглись в Індію з північно-заходу через проходи в гірських ланцюгах Гіндукушу й Сулеймановых гір. Відомості про культуру ариев дійшли до нас завдяки ведам — священним текстам, складеним давньоіндійською мовою — санскриті. Основний текст, Ригведа (XI – X вв. до н.е.), є зборами гімнів арійським богам. Ригведа стала безцінним джерелом відомостей про релігію й міфології арійських племен. Головними їхніми божествами були Сурья — бог сонця, Индра — володар грози й грому, Агни — бог вогню, Сома — бог оп'яняючого божественного напою. Арії жили здебільшого в селах, удома будували із цегли, глини, бамбука, очерету, дерева. На місці арійських поселень часто виявляють культове начиння, яке використовувалося у ведийских обрядах: ложки, горщики, черпаки для масла. Обряди, імовірно, відбувалися під відкритим небом, а жертвоприносини — на вівтарях, кам'яних або дерев'яних. Період від перших вед до династії правителів Індії Маурьев (X – IV вв. до н.е.) не залишив пам'ятників матеріальної культури. Про цей час розповідають епоси Прадавньої Індії — "Махабхарата" і "Рамаяна" — які згадують чимало прадавніх династій і назв держав. Образотворче мистецтво Індії століттями черпало з "Махабхараты" і "Рамаяны" сюжети й образи, які відбиті в архітектурно-скульптурних ансамблях, настінних розписах і мініатюрі.

Розквіт мистецтва Індії, виникнення нових культових образів (насамперед — образа Будди), розвиток основних тенденцій архітектури й скульптури, закладених при Маурьях, ставляться до епохи правління Кушанской династії (I в. до н.е. – III в. н.е.). Кушанские правителі створили величезну державу, що включала в себе Північну Індію, області сучасних Пакистану, Афганістану й Середньої Азії. В I в. до н.е. у культовій архітектурі Індії з'явилися печерні храми — чайтьи. Прикладом може служити чайтья в Карли. Перед печерою піднімалися дві колони, їх увінчували капітелі, подібні маурийским. Найважливішою деталлю фасаду печери є величезне подковообразное вікно, яке служить головним джерелом світла в храмі. У печеру ведуть три входи, що дають початок коридорам, що символізують шлях Будди. Центральний коридор відділений від бічних рядами колон зі скульптурними капітелями. У цьому архітектурному просторі, жвавому скульптурою, створюється незвичайний ефект гри світла й тіні, що перетворює інтер'єр, символікою якого є ступа, поміщена в храмі. Скульптурні рельєфи із чоловічими й жіночими фігурами, розташованими парами, прикрашають зовнішній фасад чайтьи в Карли. Можливо, тут зображені дарувальники, на засоби яких був побудований храм. У трактуванні чоловічих фігур сполучаються мужність і м'якість. У них могутній розворот плечей і тонка талія, але пропорції тіла, м'якість і плавність форм близькі до жіночих. Скульптури жінок уподібнені традиційному для Індії зображенню богині родючості. Не виключене, що така традиція вплинула на формування ідеалу не тільки жіночої, але й чоловічої краси, яка стала втіленням внутрішньої енергії й життєвої сили людину. Пари, зображені на фасаді чайтьи, персоніфікують і два ідеали краси, і два початки в природі — чоловіче й жіноче. Їхнє з'єднання народжує все живе на землі. У буддійській архітектурі зведення огорож навколо храмів і ступ стало традицією. Огорожі й ворота як і раніше рясно прикрашали скульптурою, рельєфними композиціями. На рельєфах з'являються люди й тварини, архітектурні мотиви, побутові предмети, рослинні орнаменти. Особливо виразний образ богині зі східної сторони. Оголений стан деревної богині добірно звивається, руки тягнуться до стовбура мангового дерева і його пишній кроні. Рухи її легкі й граціозні, поза вільна й природня. Еталоном краси жінки й богині родючості як і раніше залишаються підкреслено округлі стегна й погруддя. У релігії буддизму й індуїзму величезне значення надається царству тварин. У виставі індійця, люди, тварини, рослини й навіть вищі божества завжди зв'язані між собою нерозривними узами. У багатофігурних сценах вражає відчуття всепроникаючого життя, енергії, що одушевляє всі форми. Любов до природи, преклоніння перед її міццю й достатком, життя, що тріумфує у всіх проявах, — от основна тема індійського мистецтва, і зокрема архітектурно-пластичного ансамблю в Санчи.

В I – V в. н.е. у художній культурі Індії відбулися значні зміни. В образотворчім мистецтві Будду стали представляти у вигляді людини, а не у вигляді символів — священного дерева Бо, Колеса Закону і т.д. У цей період серед інших виділяються три основні школи буддійської скульптури: Гандхара (північний захід), Матхура (північ) і Амаравати (південь). Гандхара (нині в Пакистані) — прадавня історична область у Північно-західній Індії. Гандхарское мистецтво досяглося розквіту на рубежі I – II вв. Під впливом культури країн, розташованих на захід Індії, у Гандхаре образ Будди придбав елліністичні риси. Раннім типом гандхарского Будди може вважатися його зображення із ПрагнирМардана (II в.). Ця статуя вартого Вчителя відрізняється прекрасним виконанням. Численні складки одягів вкутують усю фігуру Будди. Правильні пропорції гнучкого стрункого тіла видають грецьку традицію в скульптурі, однак в образі простежуються й індійські риси. Насамперед у статуї підкреслена внутрішня зосередженість, а не фізична краса. На грані між індійської й елліністичної традиціями створена статуя сидячого Будди з иахтииБахи (близько 300 г.). Вигляд Учителя ясний, повний умиротворення й зосередженості, гранично спокійний. Поза Будди зі схрещеними й підгорнутими ногами, з вивернутими догори підошвами — поза "лотоса" — відтоді стала канонічною для всіх шкіл буддійської скульптури. Пальці рук Учителі стикаються в положенні "повчання". В індійській пластиці почала формуватися система мудрий, коли певні етапи священного шляху Будди виражали через специфічне положення рук, долонь і пальців. Накинуте на плечі Будди одіяння, зібране в складки, повністю закриває тіло Будди, не приховуючи, втім, його великих форм. Іншим центром розвитку скульптури була Матхура. Тут був створений образ Будди, що одержав чисто індійське трактування, а також образи інших буддійських персонажів. Будду в матхурской пластиці часто супроводжують Бодхисаттвы (помічники Вчителя) або якши. Округлі особи зображень осяяні легкою посмішкою, а пози дуже динамічні. На стелі з Катры (початок II в.) з'являється Будда, що сидить на троні, який підтримують три леви. Його поза енергійна, тіло має плавні, жіночні обриси. Жест Будди — зігнута в лікті й піднята права рука — означає схвалення. Накинутий на ліве плече плащ не приховує напівголе тіло й служить скоріше прикрасою. Особа Будди, кругле, з пухкими губами, складеними в легку заступницьку посмішку, спокійно й безпристрасно. Він дивиться прямо перед собою, як це й передбачає його жест схвалення. За головою божества перебуває німб, за спиною розташовуються дві чоловічі фігури з опахалами. Можливо, це Бодхисаттвы або якши.

В VI сторіччі, після заходу династії Гуптов, країна знову розпалася на невеликі держави, правителі яких у політику опиралися не тільки на військову силу, але й на релігію індуїзму. Пантеон цієї релігії надзвичайно великий.. В VII в. на півдні Індії в портовім місті Махабалипураме був зведений величезний храмовий ансамбль. Цей священний комплекс спорудили на природному майданчику, розташованої між горами й океаном. Таким чином, комплекс як би з'єднував дві природні стихії: воду й землю. В ансамбль увійшли індуїстські печерні храми, вісім невеликих святилищ, вирубаних із цільної скелі, знаменитий Прибережний храм Шивы, а також широко відомий наскальний рельєф "Сходження Ганги на землю". В архітектурі комплексу виділяються монолітні храми-ратхи, присвячені епічним героям "Махабхараты". Такі ратха Арджуны, ратха Бхимы й ін. Ці маленькі храми Махабалипурама чергуються з висіченими зі скель більшими фігурами священних тварин — слонів, левів і биків. ", Що Розгулюють" і "відпочиваючі" серед ратх тварини як би зв'язують архітектурні форми із прибережним ландшафтом. У храмовому комплексі Махабалипурама скульптура не тільки прикрашає архітектуру, але й служить центром усієї композиції. Такий величезний (близько тридцяти метрів у довжину) наскальний рельєф "Сходження ріки Ганги на землю". Головна тема рельєфу — легенда про те, як священна Гангу, що протікала раніше в піднебесся, була низвержена на землю богами у відповідь на благання, а також подвиги людей. Перед скельним рельєфом улаштований майданчик, на якому в стародавності розігрувалися релігійні театральні вистави. У таких випадках рельєф був своєрідним тлом і заміняв театральні декорації. Таким чином, тема торжества всього живого, що харчується єдиним джерелом — священної Гангой, стала основною темою храмового комплексу в Махабалипураме. Найбільшими храмовими центрами раннього й зрілого Середньовіччя, розташованими в Центральній і Південно-Східній Індії, є Бхубанешвар і Кхаджурахо. Характерним прикладом храмової архітектури цього періоду може служити комплекс Кандарья Махадева в Кхаджурахо (X – XI вв.). Окремі частини будівлі — святилище, зал для, що моляться, вестибюль, вхід — перебувають на одній осі й щільно примикають друг до друга. Кожна із цих частин завершена відособленою баштовою надбудовою. Вежа святилища — найвища, інші вежі східчасто знижуються по напрямкові до входу. Храми Кхаджурахо прикрашені рельєфами, що є чудовими зразками храмової скульптури. Зображення фігур чоловіків і жінок — одні із кращих у середньовічнім мистецтві. Легкі нахили й виразна пластика фігур створюють примхливий складний ритм усього скульптурного оформлення цього спорудження. Ансамбль у Кхаджурахо являє собою ще один чудовий зразок художньої культури, у якім втілений принцип єдності. Цю особливість індійського мистецтва так охарактеризував знаменитий філософ XIX в. Рабиндранат Тагор: "Індія завжди мала один незмінний ідеал — злиття із Всесвіту". Таким чином, у добутках середньовічної культури втілюються такі ж вистави про єдність Всесвіту, як і в монументальнім мистецтві Індії.

Дата добавления: 2015-05-24