Педагог як суб’єкт морально-правової відповідальності. Соціальне призначення професії вчителя

Народний вчитель - це скульптор духовного світу юної особистості, довірене лице суспільства, якому воно довіряє саме найдорожче і найцінніше - дітей, свою надію, своє майбутнє. Це найблагородніша і найважча професія вимагає від людини, що посвятила їй життя, постійної творчості, невтомної роботи думки, великої душевної щедрості, любові до дітей, безмежної вірності своїй справі. Як суб'єкт педагогічної діяльності, вчитель виступає в якості "практичного психолога". Готовність вчителя до виконання своїх професіональних функцій передбачає психологічну гостроту зору, спостережливість, ініціативність, відкритість у спілкуванні, емоційно вольову стійкість. Слід відмітити спеціальні професійні якості: педагогічний такт, витримка, самоконтроль, професійно-педагогічне мислення, вміння аналізувати свою діяльність. Вчителя часто називають сівачем, інженером душ людських, митцем. Проте майстерність педагога повинна стояти вище, бо через його руки проходять усі майбутні творці. Педагог покликаний бути духовним наставником.

Вчитель повинен вміти організовувати, ходити, жартувати, бути веселим, сердитим, вихователь повинен поводитись так, щоб кожен рух його виховував, і завжди повинен знати, чого він хоче в даний момент, і чого він не хоче. Вчитель не має права ухилятись ні від роботи, ні від відповідільності. Наша справа – це одна з найтонших людських справ. Вчитель – це не тільки людина, що дає учням знання, а громадсько-політичний діяч, інтереси і діяльність якого виходять далеко за стіни школи. Бути народним вчителем – по крихітках збирати, зберігати, розвивати, множити все, що створив, утвердив, завоював народ. Моральна чистота, моральна цілісність виховання – це передусім його любов до людей, органічна непримиренність до зла. Стати учителем може, насамперед, справжній вихователь, людина, яка перед вихованцями яскравий світогляд знання, допомагає їм долати труднощі; висока моральність вчителя стає нині найважливішою умовою його педмайстерності. Якщо учитель хоч на один день спиниться у своєму інтелектуальному зростанні, він перестане бути світочем знання і для своїх вихованців, і для дорослих працівників. Учитель в слові виявляє себе, свою моральність, своє ставлення до вихованця.

101. Види, типи, методи і форми контролю та самоконтролю успішності навчання студентів.

Методи контролю і самоконтролю в навчанні – сукупність методів які дають можливість перевірити рівень засвоєння і сформованості ЗУН:

1) Методи усного контролю (опитування, усний залік та екзамен);

Здійсн. під час індивідуального і фронтального опитування. При Інд. опит. вчит. ставить перед учнем к-ка запитань, відп-чи той показує рівень засвоєння ЗУН. При фрон. опит. вч. підбирає серію логічно-повязаних між собою питань і ставить перед класом та викликає до від-ді учнів. Під час вик-ня цих методів уч. вч-ся лог. мислити, висл. грам. свої думки, набувають досвіду відст-ня своєї точ. зору.

2) методи письмового контролю (письмові контрольні роботи, перекази, твори, диктанти, сам. роботи, письм. екзамен та залік, тести). Передбачає відповіді учнів письмово на конкретні завд., що дає змогу за короткий час перевірити знання певного навч. матер. учнями класу.

3) методи лабораторного та програмового контролю (лабораторні роботи з фізики, хімії, біології, комп'ютерны роботи. Метод. лаб. конт. поляг. в перевірці вмінь корис. приладами, розвязувати експ-ні задачі, проводити досліди. Машинного – вик-ня програмованих вправ на компі.програмні тести.

4) методи самоконтролю - вміння самостійно знаходити допущені помилки, неточності, намічати методи самостійної ліквідації програми.

Система принципових вимог спирається на дидактичний принцип міцності знань, умінь і навичок. Виходячи з цього, виділяють такі принципові вимоги: 1) систематичність обліку і контролю (кожен урок має відбитися в прямому і зворотному зв'язках); 2) всеохопленість обліку і контролю (ретельна перевірка тем, які вважаються найбільш складними та підсилення контролю за рахунок спеціальних уроків перевірки знань, насамперед наприкінці чверті, півріччя, року); 3) диференційованість та індивідуальність (за стилем і формами контролю); 4) об'єктивність оцінювання - виставлення справедливої оцінки; 5) урізноманітнення видів і форм контролю в діяльності вчителя, 6) єдність вимог до контролю з боку всього педагогічного колективу (не повинно бути надто сурових і надто ліберальних вчителів).

Види контролю: поточний, періодичний, підсумковий. Поточний: забезпечується перевіркою щоденників, домашніх завдань, класних письмових робіт, учнівських зошитів, усним опитуванням. Періодичний. носить плановий характер (контрольна робота за чверть, рік, тему), дата оголошується заздалегідь, добір матеріалу середньої складності. Підсумковий: здійснюється наприкінці навчального року у вигляді перевідних екзаменів з основних предметів і річних контрольних робіт.

Форми контролю і самоконтролю за якістю знань містять елементи демократизації. Важливою ознакою довір'я учнів є взаємоконтроль учнів, тобто метод допомоги сильніших учнів слабкішим. Самоконтроль - метод, який зміцнює усвідомлення мотивації престижу спонукає формувати підвищену відповідальність.

Дата добавления: 2015-05-24