Проект Кондорсе 6 страница

Передусім він виступав проти існуючого формалізму під час перевідних і випускних екзаменів, який знижує їх ефективність. За правильної організації екзаменів, вони потрібні при вступі молодих людей до вищих навчальних закладів, проте слід зважати не лише на бали, а й на загальний розвиток вступників, на прагнення здобути наукові знання, оволодіти методами наукових досліджень.

Великого значення у навчанні й вихованні М. Пирогов надавав належно підготовленим учителям-вихователям, які повинні дбати про підвищення свого методичного рівня, обмінюватися досвідом з іншими, в усьому бути прикладом для молоді. Однак головним вважав освіту вчителя, його ґрунтовне знання свого предмета, методики навчання та виховання учнів. Важливим аспектом морального виховання, на його погляд, є формування свідомої дисципліни, відмова від тілесних покарань, що негативно впливають на нервову систему та психіку дитини, принижують людську гідність. Проте, заперечуючи їх теоретично, він, будучи керівником Київського учбового округу, не зумів відстояти свою позицію при обговоренні цього питання і підписав циркуляр, яким дозволялося використання різок як засобу покарання школярів.

а переконаннями М. Пирогова у навчальній діяльності, освіті жінка за всіма критеріями здатна досягти таких самих результатів, що й чоловік. Однак, виступаючи за рівноправність чоловіка і жінки в освіті, він не був прихильником їх рівноправності в усіх сферах життя.

72. Загальнопедагогічні ідеї ушинського – російськомовного класика української педагогіки

К.Д.Ушинського має ґрунтуватися на таких ідеях:

• поступально-висхідному характері розгортання педагогічного процесу;

• єдності навчання і виховання;

• визнанн розумово-розвивальної і морально-виховної сили учителя;

• системності у розташуванні навчальних предметів з урахуванням внутрішніх і між предметних зв’язків;

• взаємозв’язку між попередніми і наступними етапами навчання шляхом свідомої наступності;

• формування почуттів обов’язку і відповідальності;

• ролі мовлення у психічному розвитку дитини;

• виховання з урахуванням впливу соціального і природного середовища;

• підготовки в процесі трудового навчання майбутніх робітників і керівників промисловості, ініціативних господарників;

• формування ідеалу особистої праці в житті.

Великий педагог сформулював низку закономірностей – стійких педагогічних явищ з урахуванням педагогічних умов становлення особистості, пізнавальної діяльності дитини та змісту виховання і навчання:

• розвиток інтересу й активності в навчальній діяльності;

• використання дорогоцінного часу життя дитини для її розвитку (перехід від процесу навчання до ремесел);

• визнчення співвідношення природодоцільності і культуровідповідності між спадковим і набутим людиною в процесі виховання і спілкування з середовищем;

• формування розумного простору для самостійного життя серця і волі дитини;

• розвиток активної уваги як необхідної умови формування ділового практичного характеру дитини;

• ролі довільного запам’ятовування у формуванні довготривалої пам’яті;

• збудження думки за допомогою формулювання слова (зв’язного мовлення) в поясненні образів природи.

73. ідея народності виховання в педагогічній спадщині ушинськго

Ця ідея є центральною у педагогічній системі Ушинського. Вона характерна також для поглядів таких видатних українських педагогів як О.Духнович з Закарпаття, Ю.Федькович з Буковини та ін. Але цю проблему на дійсно науковій основі вперше розробив Ушинський.

Термін "народність" Ушинський пояснює як своєрідність кожного народу, яка зумовлена його історичним розвитком, географічними, економічними, політичними та іншими умовами його життя. Народність – це національна самобутність народу і коріниться вона, на думку видатного педагога, перш за все, у характері народу.

Ушинський виступив проти намагань російського уряду провести шкільні реформи шляхом запозичення якоїсь іноземної системи виховання. Він вважав, що громадське виховання є продуктом довготривалого історичного розвитку нації, його неможливо придумати у кабінеті або запозичити в інших народів. Мета виховання, на його думку, визначається особливою ідеєю про людину, властивою для кожного народу: "Кожний народ має свій особливий ідеал людини і вимагає від свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особистостях." "Виховання бере людину всією зі всіма її народними й частковими особливостями, – її тіло, душу, розум, – і, перш за все, звертається до характеру, а характер і є саме той ґрунт, у якому коріниться народність..."

Ушинський доводить, що не тільки на практиці, але і в теорії не існує загальної виховної системи для всіх народів. У кожного народу своя особлива система виховання, і як не можна жити за зразком іншого народу, так само не можна виховуватись за чужою запозиченою педагогічною системою.

У методологічному плані принцип народності виховання виступає як корінна закономірність розвитку системи освіти і виховання у будь-якій країні. Ця система повинна будуватись у повній відповідності з особливостями і потребами своєї країни. За умови дотримання даного принципу виховання здійснюється в дусі народних звичаїв, традицій, рис національного характеру і психології свого народу.

Складовою частиною ідеї народності в Ушинського стояло питання про жіночу освіту, без чого він не уявляв суспільної системи виховання.

Ушинський намагається творчо використати традиції народної педагогіки у своїй педагогічній системі. Це особливо добре проглядається у його підручниках "Дитячий світ" і "Рідне слово", де він ознайомлює дітей з народним життям, широко використовує народний фольклор: приказки, загадки, прислів’я, казки, вірші.

Видатний педагог не заперечував використання педагогічного досвіду інших народів, але вимагав, щоб його засвоєння було критичним. Вказуючи на недопустимість механічного перенесення виховних систем з однієї країни в іншу, він говорив про доцільність використання кращих елементів виховного досвіду народів, але повністю побудувати виховання у своїй країні на цих елементах також неможливо.

Найважливішою ознакою і найкращим виразником народності Ушинський називає рідну мову. У статті "Рідне слово" розкрив роль мови у житті народу. У ній сконцентровано весь історичний досвід народу, його культура: "Поки жива мова народна в устах народу, до того часу живий і народ".

Оскільки виховання повинно бути народним, то, як вказує Ушинський, рідна мова повинна займати центральне місце у вихованні людини. Він критикував політику російського царизму в українських школах і наголошував, що навчання у них повинно відбуватися рідною мовою.

74. Ушинський про моральне виховання як складову частину гармонійного розвитку людини

Найголовніші шляхи та методи морального виховання — це виховне навчання, переконання та роз'яснення, особистий приклад учителя і старших у школі та поза нею. за-охочення і покарання, розумна організація праці, відпочинку і розваг у школі та вдома, обмін думками між учнем і вихователем з питань моральних та інше. Усіма цими методами повинен володіти вчитель, виявляючи розумну вимогливість до учнів, не застосовуючи методів фізичного впливу на них.

Мораль формується також у спілкування дитини з дорослими і товаришами. Велике значення має приклад дорослих, а також праця. Без особистої праці людина не може йти вперед тіло, розум і серце вимагають праці. Дітям потрібно передати любов до праці та вміння працювати так, щоб праця приносила їм радість та щастя.

Інші фактори виховання — природа та життя. День, проведений серед гаїв і нив, вартий багатьох тижнів, проведених ' на шкільній лаві. «Природа є одним з наймогутніших агентів у вихованні людини. Бідолашна дитина, якщо вона зросла, не зірвавши польової квітки, не прим'явши на привіллі трави» (Твори. Т.2, C.50.). Пияцтво, грубість, лихослів'я в побуті — це велике соціальне зло, яке завдає шкоди моральному вихованню підростаючої молоді.

Велике значення надавав К. Д. Ушинський естетичному вихованню, зокрема співу, музиці. Знання можна передати учням за 15—20 хв. без великих труднощів. Моральні переконання виникають не відразу, їх не вичитаєш у підручниках, вони формуються поступово. Знання повинні перетворюватися в переконання, переконання — у звичку, а звички — у нахили. Хороша звичка — моральний капітал, вкладений в нервову систему. Злочинець, убивця той, хто береться за виховання, не знаючи його, про це не раз писав і говорив К.Ушинський. Від викладача і вихователя він вимагає творчості, ініціативи, енту-зіазму і великої вимогливості до себе, а це другий диплом, який потрібно захищати. К. Д. Ушинському належать слова: «Тільки особистість може діяти на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна формувати характер» (Твори. Т.1, C.41).

Педагог повинен добре знати свій предмет, володіти методикою викладання, іти в ногу з життям і постійно вдосконалювати свою майстерність, добре володіти прийомами психологічного впливу на учнів, уміти викладати свій предмет, здійснювати виховні заходи переконливо, доступно, цікаво. Він вважав, що в правильно організованій школі не може бути покарань за лінощі чи пустощі. Можна застосовувати тільки найлегші покарання за неуважність, а також похвалити учня за сумлінність.

75. дидактичні погляди і вказівки ушинського

К. Д. Ушинський — один із найвидатніших дидактиків, творець теорії навчання в загальноосвітній школі. Його величезна спадщина з дидактики не втратила своєї актуальності та значення й нині. Він був переконаним прихильником класно-урочної системи і розцінював урок як головну ланку навчально-виховного процесу, що будується залежно від мети і завдань. За Ушинським, існують такі типи уроків: комбінований урок, урок повідомлення нових знань, урок усних і письмових вправ, урок контролю і перевірки знань учнів. Він вимагав, щоб урок був пізнавальним, цікавим, захоплюючим, хоча є й нудні речі на уроці для дітей, тому потрібно вчити учнів наполегливо працювати, щоб здобувати знання. Цінна вимога К.Ушинського до педагогів — учити учнів учитися. • Для цього вік давав конкретні поради: залучити зір, використовувати голосовий орган дитини, мобілізувати слух, м'язи рук, дотик, нюх і смак, таким шляхом можна перемогти найлінивішу пам'ять. Особі вчителя Ушинський у своїй педагогічній системі відводить центральне місце. Завдання забезпечення учнів знаннями він пов'язує з розвивальним навчанням.

Ушинському належить розробка передових наукових основ початкового навчання і виховання дітей. Він відкрив метод пояснювального читання, відстоював активне використання природи. Значне місце в дидактиці Ушинського посідають принципи наочності, систематичності, послідовності, свідомості і посильності навчання, зв'язку з життям, зв'язку теорії з практикою, керівної ролі вчителя-в навчанні. К. Д. Ушинський шукав систему в усьому процесі навчання, тобто не тільки у змісті, айв організаційних формах та методах. Цікаві і мудрі настанови залишив шкільній молоді великий педагог щодо праці з книгою, із підручниками, які повинні бути простими, образними, емоційними, містити цікавий та багатий матеріал, безліч корисних вправ, поєднання навчальних та виховних завдань.

К. Д. Ушинський — основоположник педагогічної психології. Його книга "Людина як предмет виховання" — значний внесок у розвиток психології. "Якщо педагогіка хоче виховати людину в усіх відношеннях, то вона повинна знати її також у всіх відношеннях", — писав він.

Найбільшого значення педагог надавав увазі — дверям до знання. Щоб учні були уважні, потрібно у старому матеріалі знаходити нове, а в новому — усе нові й нові елементи старого. Учні повинні багато працювати самостійно, а вчитель — керувати цією працею. Обов'язковим законом у процесі навчання повинно стати правильне й систематичне повторення навчального матеріалу.

Великий педагог зазначав, що вміння розповідати трапляється не часто і навіть обдарованій людині потрібно багато працювати, щоб виробити в собі майстерність педагогічної розповіді. Народну казку він ставив вище від усіх оповідань і давав поради, як читати казку в класі. Ці мудрі вказівки видатного педагога не втратили своєї цінності для нас і нині.

76.. Проблема вчителя та йго підготовки в працях ушинського

К. Д. Ушинський, як і інші видатні діячі вітчизняної культури, високо цінував роль учителя. "Немає нічого легшого, — писав Л. М.Толстой, — як бути професором університету, і немає нічого важчого, ніж бути народним учителем". К. Ушинський порівнював вихователя, який не знає мети своєї діяльності, з архітектором, котрий не знає, що він хоче будувати. К.Ушинський вважав, що підготовка кадрів для школи є вирішальним фактором у поліпшенні справи навчання і виховання, він вимагав від педагога любові до своєї справи і дітей, творчих пошуків нових методів і прийомів у навчанні та вихованні, головною заслугою викладача він вважав уміння виховувати своїм предметом. Він радив учителям урізноманітнювати діяльність своїх вихованців на уроці, щоб вони менше стомлювалися. Якщо дитина відчуває труднощі в навчанні, то слід шукати причину в недостатній кількості та якості опрацьованого матеріалу. Перевірку засвоєння дитиною вивченого матеріалу він вважав як головне завдання дидактики. Немало мудрих порад і рекомендацій дав К. Ушинський у своїх працях щодо педагогічного такту. Без педагогічного такту вчитель ніколи не буде добрим вихователем-практиком. Він учив не докоряти учням за почуття, що відбилися на обличчі.

У статті "Про користь педагогічної літератури» (1857) К. Д. Ушинський дав глибоку і об'єктивну оцінку жіночій праці на освітянській ниві, вважаючи, що жінки здатні до цієї справи так само, як і чоловіки. Дуже важливою умовою піднесення всієї навчально-виховної роботи школи видатний педагог вважав вдалий добір директорів та завідувачів навчальних закладів — головних вихователів, у чиїх руках зосереджена вся влада — і виховна, і навчальна, і адміністративна. Директор повинен бути справжнім педагогом. К. Ушинський сам був зразком головного вихователя. Поруч із ним у Смольному інституті працювали такі видатні діячі народної освіти, як В. Водовозов, Д. Семенов, Л. Модзалевський, М. Семевський, А. Павловський та інші. Когорта видатних педагогів під керівництвом К. Ушинського докорінно змінила обличчя колись занедбаного навчального закладу.

У цій же статті К. Д. Ушинський дає яскраву характеристику суспільного значення народного вчителя: «Вихователь, що стоїть в рівень із сучасним ходом виховання, почуває себе... посередником між усім, що було шляхетного й високого у минулій історії людей, і новим поколінням, зберігачем святих заповітів людей, які боролися за істину і за благо. Він відчуває себе живою ланкою між минулим і майбутнім, могутнім лицарство істини і добра, і усвідомлює, що його справа, скромне за обличчям, - одне з найбільших справ історії, що на цій справі грунтуються царства і їм живуть цілі поповнення».

77. Педагогічна діяльність і погляди толстого

У 1859 р. на свої кошти він відкрив у Ясній Поляні школу для селянських дітей. Вона була педагогічною лабораторією, у якій перевірялися різні методи виховання в процесі навчання. Пізніше в багатьох селах були відкриті початкові школи. У 1862 р. Л. Толстой видавав журнал «Ясная Поляна», у якому надрукував педагогічні статті, критикував відірвану від практики абстрактну педагогіку. Він стверджував, що педагогіка лише тоді стане наукою, коли буде спиратися на досвід учителів і будувати свої висновки на основі узагальнення педагогічної практики. У 60-х роках Л. Толстой відстоював думку, що школа повинна давати дітям широке коло знань, усебічно розвивати їхні творчі сили. Але він відкидав навчальні програми, стійкий розклад уроків і вимагав, щоб зміст навчання визначався інтересами і потребами дітей. Л. Толстой розробив методику шкільної розповіді й бесіди, дав зразки використання живого слова в роботі вчителя. Толстой, виходячи з ідеї вільного виховання, говорив, що школа повинна займатися лише освітою, а не вихованням. Пізніше він визнав помилковість цього судження. Вивчивши стан народної освіти в Німеччині, Франції, Бельгії, Англії та Італії, він різко критикував систему навчання і виховання в зарубіжних країнах, засуджував муштру, зубріння, формалізм, відсутність свободи учнів. Він був проти копіювання Росією освіти Західної Європи. Справа освіти, на його думку, «повинна знаходитися в руках народу».

У 70-х рр. Л. Толстой знову повернувся до педагогічної І діяльності. Він написав «Азбуку», «Нову азбуку», «Книгу для І читання». У 1874 р. написав статтю «Про народну освіту» І (про шляхи розвитку народної освіти, методи навчання дітей). Він високо цінував роль наочності в навчанні, закликав вивчати предмети і явища в природному оточенні, проводити екскурсії в поле, ліс, де діти можуть спостерігати життя рослин і тварин. Особливий внесок зробив Л. Толстой у методику написання дітьми робіт, які творчо розвивають дітей.

Великої уваги Л. Толстой надавав проблемам сімейного і виховання, він вимагав, щоб батьки виховували в дітей любов Щ до праці, піклувалися про всебічний розвиток дітей. Толстой стверджував, що від природи в дітей немає негативних якостей і недоліків, що вони виникають під впливом зовнішнього середовища, неправильного виховання. Особистість дитини потрібно поважати і розвивати задатки і творчі сили. Розвиток дітей він розглядав як процес самовільного розкриття їхніх якостей при обережній допомозі вчителя.

Педагогічні погляди Л. М. Толстого були в основному демократичні й мали великий вплив на передових російських і зарубіжних педагогів. Толстой брав участь у методичному керівництві вчителями, у відкритті народних шкіл у Тульській області, у підготовці вчителів з народу. У 80-х роках Л. М. Толстой намагався відновити педагогічну діяльність у Москві, у Ясній Поляні. У золотий фонд класичної педагогіки ввійшла розробка Л. Толстим таких проблем: вивчення масового вчительського досвіду, постановка шкільного експерименту, розробка питань педагогіки, експериментальна перевірка підручників у школах. Його заслуга в тому, що він кожне педагогічне питання ставив різко, у всій широті, у тісному зв'язку з довкіллям.

78. педагогічна система методиста і діяча нородної освіти Корфа

Микола Олександрович Корф (1834-1883) - видатний земський діяч народної освіти, педагог і методист. Уродженець м. Харкова. У 1848-1854 рр. навчався в Олександрійському ліцеї (м. Петербург). Згодом служив у міністерстві юстиції. Після цього працював головою училищної ради у м. Олександрівську (нині м. Запоріжжя). Завдяки його енергії та керівництву в Олександрійському повіті відкрили свої двері понад 40 земських шкіл. Створив особливий тип земської трирічної школи, уроки в якій проводилися одним учителем одночасно з учнями трьох класів. Розробив детальні плани таких занять.

На організацію навчальної діяльності земських шкіл в інших губерніях мали вплив його методичні книги, статті, "Відчити Олександрійського повіту училищної ради", написана ним книга для класного читання "Наш друг".

Серед основних дидактичних правил, які М.О.Корф поклав в основу підручника "Наш друг", були такі: 1) не вимагати від учнів заучування того, що їм не зрозуміло, але добиватися міцного запам'ятовування того, що добре засвоєно; 2) привчати дітей до самостійної роботи; 3) дотримуватися доступності навчального матеріалу у процесі навчання; 4) у навчанні просуватися вперед, спираючись на досягнуте; 5) дотримуватися принципу наочності в навчанні.

Особливу увагу педагог приділяв методам розвивального навчання. Він сформулював мету застосування методу навчання як правильний розподіл навчального матеріалу, системне його розташування, що полегшує як передачу, так і засвоєння. Справедливо вважаючи, що вчитель повинен бути не тільки педагогом, а й дослідником, він рекомендував сміливіше запроваджувати самостійні письмові роботи, забезпечувати тісний зв’язок школи з громадським життям рідного села, краю, залучати учнів до краєзнавчої діяльності. Самостійні роботи були надзвичайно важливими в роботі земських шкіл, оскільки активізували розумовий розвиток дітей, формували спостережливість, учити послідовно викладати свої думки, допомагати закріпленню тих знань, якими наділило їх життя й бесіди з учителем.

79. культурно педагогічна діяльність і педагогічні погляди алчевської

В 1862 році заснувала Харківську жіночу недільну школу. Офіційно її засновано в 1870 році, утримувала цю школу до 1919 року. В школі викладала з колективом педагогів-сподвижників — безкоштовно працювало понад 100 учителів. В 1896 році збудувала для школи будинок вартістю 50 тисяч рублів — єдине власне, тобто таке, що належало школі, приміщення серед усіх недільних шкіл Російської імперії.

Популяризувала українську мову, народну пісню, творчість Тараса Шевченка. На своїй садибі у Харкові (тепер будинок Центру громадських зв'язків) у 1899 році встановила перший у світі пам'ятник Тарасу Шевченку[1], погруддя роботи скульптора В. Беклемішева.

Вона згуртувала й очолила авторський колектив з укладання 3-томного критико-бібліографічного покажчика «Что читать народу?» (1884—1906). У ньому понад 4 тисячі рецензій, відгуків, анотацій близько 80 авторів, учителів, викладачів, професорів і просто читачів, на твори зарубіжної, російської та української літератури. Сама Алчевська написала 1150 анотацій. Авторський колектив на чолі з нею підготував також 3-томний посібник «Книга взрослых», що протягом 1899—1917 років витримав 40 видань. Вона — авторка мемуарів «Передуманное и пережитое» (1912), методичних статей з навчання дорослих та оповідань, укладач «Каталога книг» для недільних шкіл, учасниця педагогічної експозицій на всеросійських та міжнародних виставках (у Москві та Нижньому Новгороді — 1895, 1896, Парижі — 1889, 1900, Чикаго — 1893). Христина Данилівна удостоєна багатьох найвищих нагород — золотих та срібних медалей, почесних дипломів тощо, обрана віце-президентом Міжнародної ліги освіти.

80. практична педагогічна діяльність і педагогічні погляди лубенця

У центрі його практичної та науково-педагогічної діяльності є проблеми організації, теорії та методики початкового навчання. Праці Т.Г. Лубенця "Педагогічні бесіди" (1908–1913 рр.), "Про наочне викладання" (1911 р.). "Граматика", "Читанка" (1883 р.), "Зернинка" (в 4 частинах для читання, письма та практичних вправ у початкових класах), "Керівництво до "Зернинки" – методичний посібник для вчителів, "Рідна нива", "Буквар" і "Читанка" (20-ті роки XX ст.), "Завдання для самостійних письмових вправ", "Збірник арифметичних задач та методичне керівництво до нього", "Письмові самостійні роботи у початковій школі" є золотим фондом вітчизняної теорії та методики початкової освіти.

На превеликий жаль, багато навчальних книг Т.Г. Лубенця не використовувались у школі. Така доля спіткала "Граматику (український буквар)" та "Читанку", створені педагогом у 1883 р. їх заборонило Міністерство освіти з тієї причини, що навчання грамоти українською мовою не допускалося в школі. Засуджуючи таку освітню політику царизму, Т.Г. Лубенець все своє життя боровся проти насильницької русифікації української молоді, боронив право свого народу навчати дітей рідною мовою. Це дало підставу попечителю Київського навчального округу в поданні міністрові освіти назвати Т.Г. Лубенця "шкідливим для державної служби службовцем". Наслідки не примусили себе чекати – 26 червня 1913 р. Т. Лубенця звільнено з посади директора народних училищ.

Написані ним інші навчальні книги та методичні посібники багаторазово перевидавалися і довготривало використовувались у школі. Так, "Зернинка" та "Керівництво до Зернинки" перевидавалися більше 10 разів, а "Збірник арифметичних задач та методичне керівництво до нього" мали 17 перевидань.

З властивою йому принциповістю Т.Г. Лубенець виступав проти тілесних покарань учнів. У 1913 р. він виступив на І Всеросійському з'їзді з питань народної освіти з доповіддю "Витяг про покарання", в якій засудив деспотизм російської школи, обстоював гуманістичну педагогіку.

81. Освітня і виховна роль творів грабовського і їх роль у розвитку педагогічної думки на україні

П. Грабовський — поет переважно малих форм, майстер короткого, стислого, але повного глибокого почуття і думки ліричного вірша. Лірика його щира, натхненна. Все, про що пише поет, він сам пережив, переболів. У поезії Грабовського нема вишуканих, прикрашених образів, розрахованих на ефект.

Грабовський бачив у житті, у суспільстві класові суперечності, класову боротьбу, відображав її у своїй поезії, боровся своїм поетичним словом за реалістичне зображення дійсності.

Грабовський оспівав революційну героїку боротьби з російськім самодержавством у другій половині XIX століття У його поезії відбились думи і настрої революціонерів 80-90-х pp., які, приречені гинути в тюрмах та в засланні, не зрікались боротьби, крізь темряву реакції бачили світле майбутнє, кликали боротись за нього.

У поезії Грабовського звучать не тільки скарги і плач над нещасною долею народу, але й палкий заклик до боротьби за краще майбутнє. Його вірш «Уперед» став бойовою революційною піснею, що поруч із бойовим гімном «Вічний революціонер» наслідує великий заповіт «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте...».

Павло Грабовський — вірний продовжувач революційних традицій Шевченка в українській літературі. Поруч з Іваном Франком, Лесею Українкою він своєю соціальною лірикою представляє в українській поезії ту кращу революційну демократію, яка своїм поетичним словом боролась проти царського деспотизму, сваволі, соціального і національного гноблення.

Грабовський зумів викохати таку велику любов до рідного краю й народу, до якої навіть у нашому письменстві не одразу добереш аналогію. Його як поета, публіциста, критика і як людину завжди вирізняла характерна риса борця, відданого ідеалам вільного життя людини і нації.

82. Неординарна постать Пантлеймона Куліша на ниві освіти України

Ще до вступу до університету він вчителює, деякий час навчає панських дітей грамоти. Працює вчителем у Луцькій дворянській школі.

Проживаючи в Києві Куліш вчителює в Печерському та Подільському дворянських училищах. Згодом Куліш їде до Рівного, де працює вчителем у дворянській школі.

Через деякий час Пантелеймон Олександрович був запрошений до Петербурзького університету на посаду викладача слов’янської мови. Академія наук має намір командирувати Куліша на навчання за кордон для здобуття вченого звання вченого славістики..

Після заслання Куліш повертається в Україну в займається освітньою діяльністю.

1854 р. Куліш П. О. написав буквар під назвою “Граматика”. В цей час Пантелеймон Олександрович відає друкарнею, друкує свої твори,

Зокрема в творах “Викохуйте дітей”, “Рідне слово”, “Граматика”, “Слово до письменних” та в романі “Чорна Рада” та інших він настирливо вимагає освіти для народу. Школа повинна бути доступною дітям селян, сімейне виховання повинно бути поєднане з шкільним навчанням.

Талановитий педагог вимагав поширення серед народу України, прилучення її – України – до передової світової культури. Він твердив, що школа повинна бути доступна для усіх дітей. Цю ідею педагог розглядає у вступі до букваря – “Граматики”.

Куліш школу розглядає як таку, де б здійснювалось прилучення дітей до хліборобської культури. Це поєднує людину з природою, з рідною землею і виховує особистість так, “щоб вона твердо на своїй землі стояла”.

Освітній ідеал П. Куліша – люди світлої душі, міцні здоров’ям, здатні зіпсоване по всій землі життя “исправить”, люди здатні змінити світ.

В багатьох своїх творах (“Чорна Рада”, “Рідне слово”, “Заспів”) П. Куліш розглядає проблеми поширення освіти серед свого народу. Публіцистичні твори були спрямовані на те, щоб піднести освітній рівень українців. Він надіявся на те, що допомогти людям саме освітою об’єднати народ, допомогти йому з допомогою освіти усвідомити свій підневільний стан і виробити собі кращу до

83. Просвітницька і педагогічна діяльність драгоманова

У студентські роки він працював у першій в Києві (і в Російській імперії) чоловічій недільній школі, відкритій 1859 року з ініціативи студентів університету та з дозволу Миколи Пирогова. Михайло Драгоманов підтримував ідею створення недільних шкіл як засобу поширення освіти серед народу та політичного просвітництва. Після закриття недільних шкіл безкоштовно працював у Тимчасовій педагогічній школі, яка готувала учителів — українців для роботи у сільських школах. У цей час Михайло Драгоманов взяв також участь у впорядкуванні «Читальника» для слухачів. Та невдовзі адміністрацію школи звинуватили в поширенні ідей «нігілізму» й «українського сепаратизму». Навчальний заклад закрили, як і раніше недільні школи, а Драгоманова, як одного з найактивніших викладачів, узяли під нагляд поліції. Деякий час Михайло Драгоманов викладав географію у Другій київській гімназії.

Дата добавления: 2015-05-24