Трудове виховання макаренка

А.Макаренко здійснював перевиховання шляхом залучення вихованців не тільки до побутового самообслуговування, а й до рентабельної продуктивної праці. Це забезпечувало можливість не лише фізично виживати, а й формувати у вихованців оптимістичний погляд на свою подальшу долю. Адже вони знайомилися з реальними виробничими, відносинами, отримували надійну професію, організаційні навички, досвід взаємовиручки, відчуття захищеності у колективі і суспільстві.

Серцевиною педагогічної діяльності А.С. Макаренка є його досвід щодо органічного поєднання навчання з продуктивною працею. У своїй практиці педагог послідовне керувався відомими положеннями основоположників комуністичного вчення про єдність навчання і виховання. 16 років роботи в колонії імені М. Горького та комуні імені Ф.Е. Дзержинського привели педагога до висновку, що труд без освіти, без політичного й суспільного виховання, які йдуть попереду, не приносить виховної користі, виявляється нейтральним процесом.

Педагог не уявляв трудового виховання поза залученням вихованців до активної продуктивної праці поза умовами виробництва. Він був переконаний у тому, що "праця, яка не має на увазі створення цінностей, не є позитивним елементом виховання".

А.С. Макаренко вважав, що в соціалістичному суспільстві праця є не тільки економічною, а й моральною категорією.

Обов'язковою умовою докорінного поліпшення роботи з виховання безпритульних дітей педагог передбачав "вжити всіх заходів, щоб дитячі будинки перестали бути споживацькими закладами, а стали закладами трудового радянського соціалістичного виховання, щоб на них не треба було викидати десятки мільйонів карбованців зовсім непродуктивне".

Основоположним принципом педагогічної системи А.С. Макаренка є принцип виховання в колективі.Таким чином, у процесі різноманітності діяльності колективу кожен його член розвиває в собі потребу бути уважним до інтересів інших людей, потребу високої моральності, тобто бажання збагачувати духовне життя.

А.С. Макаренка про головні напрями організації ко­лективу містять у собі різноманітні аспекти діяльності та бага­тосторонній вплив на особистість вихованця. Дослідник твор­чості А.С. Макаренка М.П. Ніжинський виділяє їх за такими напрямками:

— уповноважені колективу повинні добиватися всебічного підвищення його політичного і культурного рівня, регулювати товариські взаємини, привчати дітей розв'язувати конфлікти без сварок і бійок, рішуче боротися з найменшими спробами насиль­ства старших або більш сильних над молодшими і слабшими;

— кожен член колективу щоденно повинен виявляти себе в праці,

— дисципліна завжди виступає як форма суспільного добро­буту людей.

— громадська думка — регулятор поведінки учнів.

— розвиток перспективи закладу в цілому і кожної дитини зокрема

93. Освітнє і духовне виховання дітей в педагогічній системі макаренка

Фізичне виховання поєднувалося з естетичним. Це проявлялося перш за все в елементах воєнізації і символіки (сигнали, рапорти та ін.), у ритуальних заходах і діях. Сильним засобом естетичного виховання був хор, оркестр, театр, кіно, клубна робота, читання художньої літератури, заняття обра-зотворчим мистецтвом, велика кількість квітів як у приміщеннях, так і на всій території колонії і комуни. У комуні був гектар прекрасного квітника, краща в Харкові оранжерея. З великим естетичним смаком проводились у колонії свято першого снопа і свято праці; А. С. Макаренко добре грав на скрипці, непогано малював, був талановитим режисером і актором, для роковин комуни він писав сценарії та п'єси. У виставах «Ревізор», «Ліс» він грав роль городничого і Нещасливцева. Він піклувався про естетичну освіченість своїх вихованців.

Зацікавившись «Євгенієм Онєгіним», комунари провели теоретичну Онєгінську конференцію. Професор-літературознавець прочитав лекцію про роман, музикознавець дав характеристику однойменній опері Чайковського. Оркестр вивчив низку творів композитора. Комунари в повному складі прослухали оперу в театрі, було проведено конкурс на краще читання «Євгенія Онєгіна». Антон Семенович знав весь роман напам'ять, любив поезію, міг без кінця декламувати вірші О. Тютчева, О. Пушкіна, Т. Шевченка, І. Крилова, К. Чуковського. А Макаренко був чарівною людиною, спілкування з ним приносило людям позитивні емоції. Він був досить ерудованим і інтелігентним.

Повчальною є організована А С. Макаренком робота з культурного обслуговування населення сусідніх сіл. У комуні було багато гуртків, клубів, головним був гурток образотворчого мистецтва, у якому нараховувалося 120 чоловік. Малювали і писали в комуні дуже багато, наприклад, до свята 1 Травня одного разу було написано лозунгів загальною довжиною в три кілометри чотириста метрів, і зробили це 11 вихованців за одну ніч.

Рідним братом цього гуртка був, як писав А. С. Макаренко, ребусник, який включав до 100 комунарів. У програму естетичного виховання А С. Макаренко включав і красу одягу, мови, рухів, побуту, праці, відпочинку. Він високо цінив художню простоту, природність, почуття міри, не міг терпіти грубості, нетактовності, розхлябаності, хизування в роботі, рухах, розмові, вчинках. Він постійно намагався забезпечити єдність внутрішньої і зовнішньої краси людини, єдність етики й естетики. Шліфування емоційно-вольової сфери формувало у вихованців хороші естетичні смаки і високі людські ідеали, до яких вони прагнули не лише в період перебування в комуні чи колонії, але й усе своє життя.

94. Проблема сімя і школа, виховання дітей в літературно педагогічній спадщині макаренка

До питання сімейного виховання А.С.Макаренко прийшов уже сформованим свідомим педагогом.

Про характер особливості своєї діяльності постійно наштовхувався з неблагополучними сім’ями з тими, вина яких полягала в тому, що дитина ставала на злочинний шлях.

У 1937р. він написав “Книгу для батьків”. В цьому ж році А.С.Макаренко виступив з серією лекцій по радіо з питань сімейного виховання, які були в цьому ж 1937р. видані окремою книгою під назвою “Лекції про виховання дітей”.

Для виховання дитини, дітей взагалі не потрібно багато часу, – зазначає А.С.Макаренко, – а слід розумно використовувати цей час… У вихованні немає дрібниць. Необхідна продумана організація виховання: “Хороша організація в тому і полягає, що вона не випускає з поля зору найменших дрібниць і випадків”, – писав А.С.Макаренко. Дрібниці діють регулярно, постійно, із них і складається життя… зазначив великий педагог.

А.С.Макаренко виступає проти однодітної сім’ї: Виховання єдиної дитини сина чи дочки – більш важка справа, ніж виховання декількох дітей… Єдина дитина дуже швидко стає центром сім’ї. Дуже часто єдина дитина привикає до свого виключного становища і стає деспотом у сім’ї. Дуже часто єдина дитина виростає егоїстом і самолюбцем. Саме тому А.С.Макаренко підкреслював, що тільки в сім’ї де є декілька дітей, батьківська турбота може мати нормальний характер…У великій сім’ї дитина привикає з малих років до колективу, набуває досвіду взаємного зв’язку. Варто завжди пам’ятати, що дитина – не лише наша радість, але і майбутні громадяни, що батьки відповідають за виховання дитини перед державою.

Важливу роль у виховному впливі на дітей має БАТЬКІВСЬКИЙ авторитет. (Авторитет, гідність, сила, особа, яка користується визнаним впливом). В лекції “Про батьківський авторитет” А.С.Макаренко відмічає: Дійсний авторитет грунтується на вашому громадянському почутті, на вашому знанні життя дитини, на вашій допомозі їй і на вашій відповідальності за його виховання.

А.С.Макаренко засуджує і розвінчує авторитети батьків: авторитет погрози, авторитет віддалі, авторитет чванства, авторитет педантизму, авторитет брезливої любові, авторитет підкупу та ін. Авторитет резонерства – вічних повчань і назойливих розмов, авторитет доброти – все дозволяють… вони бояться конфліктів, добренький авторитет панібратства – діти наші друзі – зовуть батька Петькою, а матір – Маруською, потішаються над ними, насміхаються, тут нема взаємною поваги, а яка дружба може бути без поваги…

Багато приділяв А.С.Макаренко значенню гри дитини, підкреслюючи, що через гру дитина пізнає світ. “Гра приносить дитині радість. Це буде або радість естетична. Таку ж радість приносить хороша робота”, - пише А.С.Макаренко.

Педагог вимагає, щоб діти брали посильну участь у домашньому господарстві. Потрібно давати дітям сімей ні доручення.

Потрібно знайомити дитину з умовами життя сім’ї, з працею батьків, виховувати у дітей повагу до праці і до дитини, повагу до батьків, бережливість і чесність…

95. проблема морального виховання молоді в літературно педагогічній спадщині і практичній діяльності макаренка

Виходячи з потреби належної постановки морального виховання підростаючого покоління, вважав за потрібне запровадження у школах теорії моралі. Стриманість, по­вага до жінки, до дитини, до літньої людини, пошана до себе, теорія вчинків, які стосуються суспільства або колек­тиву, — всі ці якості можна запропонувати учням у пере­конливій формі. Однак теоретичні положення будуть непотрібні, якщо вони не підтримуватимуться досвідом са­мого колективу і постійними вправами.

Серед моральних якостей, які необхідно сформувати в школярів, А. Макаренко чільне місце відводить вихован­ню свідомої дисципліни, розглядаючи її в тісному зв'язку з вихованням волі, мужності й характеру. Він розробив та­кож методику дисциплінування: пояснення, переконання, громадська думка, авторитет старших, особистий приклад педагогів і батьків, добрі традиції школи, чіткий режим і розпорядок у школі, різні форми заохочення і покаран­ня (але в жодному разі не фізичні).

96. Суперечності в педагогічних поглядах макаренка. сучасні наукові погляди на його творчу спадщину

1

Уважне вивчення життєвого шляху та педагогічної спадщини Макаренка дозволяє виявити ряд суперечностей як між практикою і теорією, так і всередині самої теорії, у висновках, сформульованих Макаренко в різних його роботах. Так, його дивовижні практичні успіхи дозволяють стверджувати, що для вирішення виховних завдань необхідні особливі харизматичні особистості (іншими словами - таланти) і що прикладом такої особистості був Макаренко. Але, виявляється, сам він це заперечує і стосовно до себе (що могло б вважатися скромністю або кокетством), і в загальній формі - стосовно до педагогам взагалі.

Уважне вивчення життєвого шляху та педагогічної спадщини Макаренка дозволяє виявити ряд суперечностей як між практикою і теорією, так і всередині самої теорії, у висновках, сформульованих Макаренко в різних його роботах. Так, його дивовижні практичні успіхи дозволяють стверджувати, що для вирішення виховних завдань необхідні особливі харизматичні особистості (іншими словами - таланти) і що прикладом такої особистості був Макаренко. Але, виявляється, сам він це заперечує і стосовно до себе (що могло б вважатися скромністю або кокетством), і в загальній формі - стосовно до педагогам взагалі.

На ці протиріччя (між висловлюваннями Макаренко і нашим розумінням його досвіду) нашаровується ще одне протиріччя, вже цілком належить Макаренко. З одного боку, основний обсяг «Педагогічної поеми» і великі розділи його статей і виступів присвячені величезним труднощам виховної роботи. З іншого боку, він пише про виховання: «Запевняю вас, виховання людини надзвичайно легке, дуже гарне, прекрасне справа»

2

собливу увагу вітчизняних і зарубіжних науковців викликає особа Антона Семеновича Макаренка (1888–1939), чия теоретична і практична спадщина зазнавала в різні часи і канонізації, і беззаперечного сприйняття, і активних намагань вилучити із загальнопедагогічної свідомості. Новаторський підхід А. Макаренка до розв’язання проблем соціалізації молоді, до окреслення ідеального образу людини майбутнього та практичних шляхів її формування протягом десятиліть залишається предметом інтересу міжнародної педагогічної спільноти, а його виховна спадщина стала не лише національним культурним надбанням, а й загальнолюдським. Про це свідчать численні праці зарубіжних дослідників, у яких діяльність А. Макаренка розглядається часто з діаметрально протилежних позицій. Сукупність джерел, присвячених опису, рефлексії та поширенню ідей педагога, склалася у світову макаренкіану. Свідченням постійного інтересу до цієї постаті є поява спеціального наукового напряму в світовій педагогіці – міжнародного макаренкознавства, що історично формувалося, починаючи з 20-х років і впродовж ХХ ст., але досі не було об’єктом вивчення українських дослідників. Ось чому всебічний аналіз діалектики педагогічних підходів до інтерпретації спадщини А. Макаренка, її впливу на культурно-педагогічний контекст, на глобальні тенденції розвитку загальнопедагогічних ідей набуває нині актуальності.

97. Просвітницька і педагогічна діяльність огієнка

--Талант Огієнка як ученого й організатора проявився у справі відкрит-

тя Кам’янець-Подільського Державного Українського Університету. У Кам’янець-

Подільський Іван Огієнко прибув у березні 1918 р. як член комісії із заснування

університету

--гімназії для дорослих (директором якої був І. Огієнко) і курсів українознав-

ства. 4 липня 1920 р. відбувся її перший випуск.

--І. Огієнко викладав курс української мови на п’яти факультетах новоствореного університету, виступав перед робітниками

і вояками, волосними інструкторами.

--Як ректор він дозволяв усім зацікавленим кам’янчанам відвідувати вступні

лекції професорів і доцентів, які проводилися на початку кожного семестру в уні-

верситеті. Н

--Будучи міністром освіти, він дбав про обов’язкову початкову освіту, домігся

того, що кожні роковини народження Т. Шевченка ставали справжнім святом укра-

їнської культури в усіх школах

--І. Огієнко не залишав поза увагою сферу освіти й культури. Так, він сприяв фінансуванню студентського журналу “Нова думка”, державного театру, учителів, шкіл, комісій з підготовки словників і перекладу Святого Письма українською мовою, дбав про укомплектування універ- ситетської бібліотеки, збагачення музею мистецтва.

--І. Огієнко домігся організації університетської друкарні. Тут друкувалися

лекції викладачів, я

--Сам був взірцем наукової продуктивності. У 1919 р., крім кур-

су лекцій, він опублікував чимало важливих праць, які були відразу підхоплені

молодими кадрами інтеліґенції, – “Вчімося рідної мови. Нариси про мову укра-

їнську” (2-ге вид.), “Український правопис, його історія і закони”, “Рідна мова в

українській школі” (2-ге вид.), “Історична хрестоматія української мови. Зразки

нашої мови з найдавніших часів”, “Відродження української Церкви”.

Педагогіка І. Огієнка ґрунтується на розумінні природи дитини, сутності пізнавальних інтересів, історичного розвитку науки, а також особистій зацікавленості в позитивному розв’язанні питань національно- виховного процесу в українській школі. Своїми поглядами щодо засобів виховного впливу І. Огієнко засвідчує талант вченого-педагога високого рівня.

Огієнко відстоював дотримання в педагогічній діяльності дидактичних принципів наочності, науковості, систематичності, доступності, міцності знань, індивідуального підходу. Він продовжував справу, розпочату Я. Коменським, Г. Песталоцці, А. Дістевергом, К. Ушинським, С. Русовою в плані пошуку шляхів найефективнішого застосування згаданих принципів.

Навчання він розглядав як цілеспрямовану і організовану пізнавальну діяльність, пов′язану із засвоєнням необхідних знань.

Виходячи з оцінок І.Огієнком навчального процесу, можна виявити окремі педагогічні правила, які він обґрунтував під час роботи в системі освіти: йти від простого до складного, від відомого до невідомого; висновки учителя та учнів мають бути грунтом для дальшого повторення; вчити, опираючись на попередній досвід дітей, складні завдання розв′язувати у школі; впливати в процесі навчання на різні органи відчуття учнів.

Огієнко віддавав перевагу таким методам навчання, як бесіда, розповідь, пояснення, вправа, робота з книгою, використання посібників, дискусія, проблемний виклад матеріалу.

98. Педагогічна діяльність і погляди Блонського та шацького та їх вплив на розвиток укр. педагогіки

Дата добавления: 2015-05-24