Ситуація 14

Ситуація 13

Ріс у матері син. Хороший ріс син, добрий. її радість і надія. У нього була розумна і добра вчителька. Вона вчила його читати, писати і... любити маму. І бути уважним до неї.

— Мамо, я вимию підлогу!

— Мамо, я допоможу тобі прати!

Син пропонував свою допомогу щедро і довірливо.

— Що ти! Не чоловіча це справа возитися з ганчірками. Ти краще піди погуляй, я миттю справлюсь сама!

Мати говорила і робила так з добрих намірів: хай син дов­ше побуде на свіжому повітрі. Або почитає розумну книгу.

Так бувало завжди: син приходив у чисто прибрану кімнату і до смачного обіду — рожевощокий і розумний хлопчик.

І стало нормою: все краще — синові, все гірше — матері. І як будь-яка норма, такий стан речей став непорушний.

І син уже не пропонував: "Мамо, давай разом будемо прати!" Він тільки незадоволено морщився, коли комір со­рочки здавався йому не досить білим. А руки матері зроби­лись уже слабкими: адже стільки праці вони встигли пере­робити за 50 років!

Син виріс. Він приходив з роботи, мився, чистився (до охайності мама його привчила!), з апетитом з'їдав пригото­ваний обід, вихваляючи між іншим маму: "Молодчина, ти сьогодні постаралась!" Сідав перед телевізором. Палив цигарки, читав. І засинав, траплялось, прямо у кріслі.

Багато разів у відповідь на прохання звернене до сина, допомогти по господарству мати чула:

— Не чоловіча це справа — возитися з ганчірками*.

1. Яку помилку допустила мама у вихованні сина?

2. Як мають діяти батьки у підготовці своїх дітей до відповідального сімейного життя?

3. Чи слід різні види праці в сімейному господарстві ділити на "чоловічу" і "жіночу"?

Мама учня звернулась до педагога за порадою: "Мій 13-літній син — непоганий хлопчик: він задовільно вчить­ся, скромний, не здатний до шкоди. Як й інші діти, буває пестливим, іноді й схильний до грубощів. Буває, що й сама я припускаюся помилок, виявляю роздратованість через дрібниці.

Якось у нас трапився справді серйозний випадок. Зі школи я отримала записку від класного керівника, в якій мене запитували, чому син не був на заняттях у середу і четвер. Вражена цим повідомленням, я зажадала від сина пояснень. Але він дещо зніяковіло сказав мені неправду. Я так розгнівалась, що, не стримавшись, добре таки відлуп­цювала його. Раніше я ніколи так не карала його. Розхви­льована, я поділилась із сусідкою своєю тривогою.

Але вона сказала:

— Цих хлопчаків без пояса не виховаєш. Ти з ними по доброму, а вони ладні на голову сісти. За одного битого двох небитих дають.

Чи так це? Коли я у гніві карала сина, мені здавалось, що я роблю правильно, а тепер мене мучать сумніви. І син замкнувся в собі, між нами зникла близькість. Це більш за все хвилює мене. Як мені бути далі?"

1. Оцініть дії матері щодо до сина?

2. Чи варто матері дослухатися до думки сусідки?

3. Що ви порадили б цій мамі? Чим би допомогли в її сумнівах і переживаннях?

Дата добавления: 2015-05-24