Про музику

Ніхто не матиме сумніву, що й мужі, уславлені своєю мудріс­тю, цікавилися музикою. Так, Піфагор та його послідовники до­тримувалися погляду, який має свій початок, звичайно, з давніх-давен, що самий світ створений за тим способом, який пізніше почала наслідувати ліра. І не вдовольняючись погодженістю різ­норідних елементів, яку вони називають гармонією, вони також приписували особливі звуки цим рухам тіл. Платон у деяких своїх творах, особливо — в «Тімеї», може бути зрозумілий тільки тим, хто опанував також цю частину науки. Та що й казати про філософів, коли проводир їх, Сократ, не соромився навіть у ста­рості вчитися грати на лірі. Про найвидатніших полководців розповідають, що вони грали на струнних та духових інструментах, а війська лакедемонян збуджувалися в битві деякими музичними мелодіями. Для якої іншої мети існують роги та сурми в наших легіонах? Чим сильніше сукупно гримлять їхні звуки, тим голо­сніша військова слава римлян. Тому Платон небезпідставно вва­жав, що державному мужеві, якого називають політиком, теж по­трібна музика. І керівники тієї секти, яка одним здається вельми суворою, іншим — дуже жорстокою, додержувалися того погля­ду, що деяким з їхніх мудреців варто було б віддати певну увагу цим заняттям. І Лікург, автор дуже жорстоких для лакедемонян законів, схвалював музичні заняття. Та, очевидно, і сама природа дала її нам, немов подарунок, щоб легше зносити працю, оскіль­ки музика навіть полегшує роботу гребців. ї це спостерігаємо не тільки в таких видах роботи, де зусилля багатьох, що їм передує який-небудь приємний голос, спрямовуються до однієї мети, але навіть і втома того, хто працює на самоті, меншає від співу, хоч би який він був недоладний.

Тепер розгляньмо, яку користь здобуває з цього мистецтва спеціально майбутній оратор. У музиці є розміри двох родів: одні стосуються голосу, другі — рухів тіла (жестів). Щодо тих і інших потрібна певна міра. Арістоксен, спеціаліст з музики, поділяє зміст голосу на ритм і мірні звуки (або мелодію). Перший вияв­ляється в модуляції, чи правильному чергуванні звуків, другі ви­являються у співах та музичних звуках. Хіба це все не потрібне ораторові? Одне стосується рухів тіла, друге — розміщення слів, третє — змін голосу, І це все необхідне для оратора. Якби тільки у віршах та піснях потрібна була певна структура та вільне спо­лучення слів, то для ораторської дії це все було б зайвим. Але і в мові, як і в музиці, сполучення й звуки розташовуються також рі­зноманітно і відповідно до речей. Про речі величні співають — і в розумінні голосу, і в розумінні модуляції - підвищено, про ре­чі приємні— ніжно, про речі середнього типу — плавніше, і в усіх випадках спостерігається відповідність до почуттів, які ми бажаємо висловити. Подібно до цього і в оратора піднесення го­лосу, його послаблення, його переливи скеровані на збудження почуття в слухачів. Одним розташуванням слів і однією модуля­ цією голосу ми викликаємо обурення в судді, іншими особливос­тями мови та голосу ми збуджуємо жалість. Адже навіть з допомогою музичних інструментів, які не можуть зобразити людську мову, ми вміємо приводити душі в різний стан. Рухи тіла мають бути благопристойними та ритмічними, і вони теж залежать від музики.

Про геометрію

Геометрія поділяється на два основні відділи: на числа і фор­ми (фігури). Знання чисел необхідне не тільки ораторові, а й ко­жному вчителеві-початківцю.

Про початкове навчання вимови та жестів

Варто повчитися вимови і в актора в тому обсязі, наскільки це потрібно для майбутнього оратора. Та я не бажаю, щоб хлопчик, який готується до ораторської діяльності, звикав розмовляти тон­ким голосом жінки або тремтячим старечим. Не хочу також, щоб він зображував порочний стан п'яниці, або удавав із себе улесли­вого блазня, або виявляв почуття закоханої, скупої чи перейнятої страхом людини. Все це не потрібне ораторові, і, крім того, це може заразити ще ніжну й чутливу душу. Бо часте наслідування переходить у властивість вдачі. Не всякий жест і не всякий рух актора може бути зразком. Хоч оратор повинен наслідувати їх у деяких випадках, але він і повинен всіляко уникати театральних засобів; він повинен стежити, щоб ні в міміці обличчя, ні в жес­тах рук, ні в рухах ніг не було нічого, що порушує міру. Головна вправність оратора полягає в тому, щоб не показати, що тут є вправність.

Дата добавления: 2015-05-24