КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Роль української інтелігенції в рухові національного відродження
У цей час відбувається самовизначення української інтелігенції, яка захоплюється ідеєю національного відродження і пов'язує його перш за все із поверненням до народних витоків. Набуває поширення таке явище, як народництво, що охопило майже всіх представників інтелігенції, які бачили в народі ту реальну силу, що визначає майбутнє. Одним із способів спілкування з народом стало звернення до його культури. З цією метою інтелігенція знайомилася із життям простих людей, вивчала народні традиції й звичаї, записувала пісні, думи, легенди, казки тощо. Велику роль у розвитку ідей національного відродження відіграло відкриття 1805 р. Харківського університету, засновником якого був відомий громадський діяч В.Н. Каразін. При університеті створювалися товариства розповсюдження української мови й культури, поширювалися ідеї демократизму, велася робота з українського народознавства, формувалася національно свідома українська інтелігенція. Значний вплив на розвиток духовної культури України справила діяльність Кирило-Мефодіївського братства, організоване у Києві 1845 року. До його складу входили М. Гулак, М. Костомаров, В. Бі-лозерський, П. Куліш, Т. Шевченко та ін. Братство ставило перед собою мету створити всеслов'янську спілку вільних народів. У своєму літературному маніфесті члени цієї організації стверджували, що Україна посяде провідне місце в об'єднанні всіх слов'ян на засадах рівності, свободи та толерантності. Хоча ідеї про волю братчиків були більш романтичними та ліберальними, ніж революційно-демократичними, однак і в такому вигляді вони не сподобалися російському урядові, і 1847 року діяльність товариства було припинено, а активних учасників заарештовано.
З другої половини 50-х років демократичні ідеї знову набирають сили, зокрема через скасування кріпацтва. Національний рух стає продовженням традицій Кирило-Мефодіївського товариства і надихається спадщиною Т. Шевченка. Наявність українського національного руху і культури, орієнтованої на національну самобутність, створювала особливу атмосферу української цілісності. Громадсько-політичні рухи в Україні XIX ст. було тим періодом, коли суспільний розвиток пов'язувався з освітою народу. Функцію просвітництва взяла на себе інтелігенція. У цей час легально створюються українські громади, організовуються недільні школи, які намагаються налагодити навчання українською мовою, створюються навчальні посібники для початкового навчання, популярна література для народу, консолідуються національні свідомі сили. Перша громада була створена в Петербурзі. Крім М. Костомарова, В. Білозерського, Т. Шевченка, П. Куліша, до неї увійшли відомий правник О.Ф. Кістяківський, Д.С. Каменецький, завідувач друкарнею Куліша письменник О.Стороженко, брати Лазаревські, з-поміж яких найвизначнішу роль в історії української культури відіграв О.М. Лазаревський, історик і судовий діяч. Це була неформальна спільнота, яку цікавили насамперед культурно-просвітницькі питання. 1861 р. створена громада в Києві, засновниками якої стали В. Антонович, П. Житецький, К. Михальчук, Т. Рильський. Активну участь у громадському русі брали студенти, які працювали в недільних школах. Дещо пізніше виникли громади в Харкові, Полтаві, Чернігові та Одесі. Наприкінці 50-х років у Київському університеті існував студентський гурток з українськими уподобаннями. Студенти займалися учительською роботою в недільних школах, створених за піклуванням М.І. Пирогова. Уже на час відкриття недільних шкіл виявилися розбіжності в українському студентському гуртку: одні вважали, що орієнтуватися треба на «суто українську культуру», інші — на світовий рівень. Перші вважали себе українцями, а другі — космополітами. А втім, програми були майже однакові, і так само вчителі користувалися то українською, то російською мовами у викладацькій діяльності, залежно від наявності книжок і можливостей як учнів, так і педагогів.
Діяльність громад була легальною і культурницькою, і тільки в 1863 році ситуація суттєво змінилася після польського повстання. В урядових колах переважав погляд на український рух як на «польську інтригу», хоча загалом українці лишилися осторонь від польського повстання. 20 липня 1863 р. виходить Валуєвський циркуляр про заборону друкувати літературу українською мовою, крім художньої літератури. Українська мова розглядалася як екзотичне «наріччя». Це ж стосувалося і театру українською мовою. Коли 1873 р. був заснований «Південно-Західний відділ Імператорського Російського географічного товариства», то він одразу став центром українського руху і згуртував навколо себе всі кращі наукові сили України на чолі з проф. П. Чубинським. Розпочалася велика культурна праця з вивчення життя українського народу. У Києві проводилися археологічні конгреси, видавалися етнографічні та фольклористичні праці світового значення. Імператорська Академія наук присудила В. Антоновичу і М. Драгоманову премію за працю «Історичні пісні малоросійського народу». Таким чином, в Україні утворюється зародок Національної академії наук. Але російський уряд на зусилля української інтелігенції відповів новою забороною українського слова, яка отримала назву «Емський акт» (підписаний 18 (ЗО) травня 1876 p.). Цей акт різко посилив репресії щодо української культури: заборонив увіз книжок українською мовою, українські переклади п'єс для театральних вистав, закрив громади, встановив суворий контроль за виданнями художніх творів. Урядова політика зводилася до того, щоб загнати українську культуру в глухий кут провінційної відсталості, розгромити її організаційні центри, незалежно від мови, якою вони б не користувалися. Це спричинило внутрішню кризу серед української інтелігенції: старше покоління втратило сили для боротьби за національне відродження, середнє — орієнтувалося на аполітичний зміст своєї діяльності. Молодь, прагнучи активних перетворень, вступала до революційних організацій, які поширилися наприкінці XIX ст. і ставили за мету повне повалення існуючої влади («Народна воля», со-ціал-демократичні гуртки, Революційна Українська партія та ін.).
Громади існували у цей час підпільно і залишалися осередками, що підтримували національне культурне життя. Велику роль у загальноімперському визвольному й українському культурно-національному русі відіграли українські ліберали — демократичні діячі земського руху (Ю. Гордієнко, І. Петрункевич, Ф. Лизогуб, М. Стороженко, М. Вороний, М. Самійленко, Б. Грін-ченко, М. Коцюбинський та ін.). Земський рух був загальноросійським, оскільки ліберали, як і революціонери, виходили з тієї засади, що тільки через кардинальні зміни в центрі імперії можливі зміни в Україні. Хоча демократичний земський рух ставив перед собою і такі національні завдання, як створення на селі шкіл українською мовою. З шістдесятих років в імперії посилюється соціалістичний рух. Незважаючи на політико-ідеологічну різноманітність його впливів, залишається незмінною тенденція до розв'язання всіх проблем через досягнення соціальної справедливості. Так, в Україні з'явилися со-ціал-демократичні гуртки, сформувалися Революційна Українська партія, Народна Українська партія, а Загальна Українська організація перетворилася в Українську демократичну партію.
Дата добавления: 2015-05-09; Просмотров: 1133; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |