Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

VII. Загальна етіологія. Етіологія - це вчення про причини й умови виникнення хвороб. Причиною хвороби вважають той фактор, без якого вона не може виникнути ні за яких умов

Принципы гражданского процесса. Их система и содержание.

Под принципами понимаются основополагающие начала, на которых строится гражданский процесс и которые выражают задачи правосудия по гражданским делам и определяют методы их осуществления.

Профессор В.М. Семёнов понимает под принципами качественные особенности, составляющие идейно-политические начала права и выражающие классовую направленность конкурентный, социальный тип, специфические свойства права.

Все принципы гражданского процессуального права получили законодательное закрепление в его нормах. Большинство из них сформулированы законом в отдельных статьях (гласности, независимости). Другие выражены в содержании отдельных норм и институтов и выводятся на них путём теоретического анализа и обобщения.

В единой системе принципов каждый из них играет самостоятельную роль. Традиционной является классификация принципов по источникам их нормативного закрепления: в связи с чем выделяются принципы, закреплённые в конституции и в законодательстве о судопроизводстве и судоустройстве.

М.А. Гурвич взял за основу классификацию принципов такой критерий как роль этих принципов в осуществлении правосудия, а также такой критерий как роль как объект регулирования.

Наибольшую поддержку получила позиция, в соответствии с которой принципы гражданско-процессуального права подразделяются на:

- конституционные

- отраслевые.

К конституционным принципам относятся:

1. осуществления правосудия по гражданским делам только судом;

2. независимости судей и подчинения их только конституции и закону;

3. гласности судебного разбирательства;

4. равноправия перед законом и судом;

5. состязательности;

6. равноправия сторон;

К отраслевым принципам относится:

1. сочетание единоличного и коллегиального рассмотрения гражданских дел в судах;

2. национального языка судопроизводства;

3. участие общественности в судопроизводстве по гражданским делам;

4. объективной истины;

5. диспозитивности;

6. устности судебного разбирательства;

7. непосредственности в исследовании доказательств;

8. непрерывности судебного разбирательства.

Теперь раскроем содержание указанных принципов.

Правосудие в РФ осуществляется только судом, он закреплён в ст.118 конституции.

Судебную систему в России составляют:

1. Конституционный Суд;

2. Суды общей юрисдикции и арбитражные суды.

Деятельность всех судов направлена на разрешение уголовных и гражданских дел и связана с необходимостью применения государственного принуждения.

Принцип независимости судей и подчинения их только конституции и закону закреплен в ст.120 конституции. Он обеспечивает условия для беспрепятственного и эффективного осуществления прав и обязанностей возложенных на суды. Деятельность суда затрагивает интересы большого числа граждан путём разрешения споров конкретных лиц. Поэтому суд должен быть облечён полнотой независимости и самостоятельности, что обеспечивает его объективность и авторитет.

Основные правовые гарантии независимости судей предусмотрены в ст.9 Закона "О статусе судей в РФ".

Принцип гласности разбирательства закреплен в ст.123 конституции, где указано что разбирательство дел во всех судах открытое. Слушание дел в закрытом заседании суда допускается лишь в случаях, установленных законом.

Принцип гласности важен для обеспечения воспитательных функций правосудия в отношении как присутствующих в зале заседания граждан, так и самих участников дела.

Закрытое разбирательство гражданских дел допускается в соответствии со ст.10 ГПК РФ в случаях:

1. предотвращения разглашения государственной тайны;

2.рассмотрения дел об усыновлении (удочерении)

2. предотвращения разглашения сведений составляющих коммерческую, банковскую, медицинскую и иную охраняемую законом тайну, по ходатайству сторон.

Принцип равноправия перед законом и судом закреплён в ст.19 конституции. Он означает, что на равенство граждан не влияет их происхождение, социальное и имущественное положение, национальная и расовая принадлежность, пол, образование, язык, отношение к религии, характер занятий и другие обстоятельства.

Равноправие перед законом и судом обеспечивается тем, что каждое дело рассматривается в одном и том же порядке, в одних и тех же процессуальных формах, с одинаковым объемом гарантий для лиц, участвующих в деле.

Принцип равноправия и состязательности сторон закреплен в ст.123 Конституции РФ, он означает что весь процесс судебного разбирательства по делу движется в форме состязательности между сторонами, источником которого является противоположность их материально-правовых интересов.

В соответствии с принципом состязательности лицам, участвующим в деле, предоставляется достаточно больший объём процессуальных прав, поэтому состязательность есть полноправие лиц, участвующих в деле.

Принцип равноправия сторон также закреплён в ст.123 Конституции. Сущность этого принципа в установленных законом и обеспечиваемых судом равных возможностях сторон реально использовать процессуальные средства судебной защиты своих прав и интересов.

Рассмотрим содержание отраслевых принципов.

Принцип сочетания единоличного и коллегиального рассмотрения гражданских дел в судах закреплён в ст.7 ГПК РФ. Коллегиальное рассмотрение дел осуществляется в составе трех профессиональных судей, которые равны между собой в своих правах и обязанностях. Деятельность судов, кассационной и надзорной инстанции осуществляется только коллегиально.

Принцип национального языка судопроизводства означает, что судопроизводство в России ведётся на на русском языке - государственном языке Российской Федерации или на государственном языке республики, которая входит в состав Российской Федерации и на территории которой находится соответствующий суд. В военных судах гражданское судопроизводство ведется на русском языке.

Лицам, участвующим в деле и не владеющим языком, на котором ведется гражданское судопроизводство, разъясняется и обеспечивается право давать объяснения, заключения, выступать, заявлять ходатайства, подавать жалобы на родном языке или на любом свободно избранном языке общения, а также пользоваться услугами переводчика. Этот принцип закреплён в ст.9 ГПК РФ.

В ст.68 Конституции предусмотрено, что государственным языком РФ является русский язык, республики вправе устанавливать свои государственные языки, они могут употребляться наряду с государственным языком в т.ч. при осуществлении судопроизводства.

Нарушение принципа национального языка судопроизводства является грубейшим нарушением и влечёт отмену судебного решения или определения.

Принцип объективной истины, он означает, что суд обязан не ограничиваться представленными материалами и объяснениями, принимать все меры для всестороннего, полного и объективного выяснения действительных обстоятельств дела, прав и обязанностей сторон. Всесторонность означает охват всей совокупности вопросов, касающихся прав и интересов истца и ответчика. Полнота заключается в привлечении всего круга обстоятельств и всех доказательственных материалов, имеющих отношение к делу. Объективность - это обоснованность вывод в объективные данные и вместе с тем беспристрастное и добросовестное отношение суда к обстоятельствам дела, интересам сторон.

Принцип диспозитивности означает возможность лица по своему усмотрению самостоятельно располагать субъективными правами, что заключается в возможности лиц, участвующих в деле, распоряжаться своими материальными и процессуальными правами, а также средствами их защиты. Этот принцип закреплён в ГПК РФ, где указано, что истец в праве изменить основание или предмет иска, увеличить или уменьшить размер исковых требований или отказаться от иска.

Принцип устности судебного разбирательства. Он означает, что весь процессуальный материал (факты и доказательства), используемый судом при разрешении дела, должен быть изложен в судебном заседании в устной форме. Устно должны быть высказаны объяснения сторон и показания участников процесса, все письменные материалы обязательно должны оглашаться в суде, устно задаются вопросы.

Принцип непосредственности в исследовании доказательств означает, что суд обязан непосредственно исследовать доказательства по делу. Этот принцип по содержанию имеет две стороны: субъективную и объективную.

С субъективной стороны непосредственность заключается в том, что суд обязан самолично исследовать все доказательства по делу (т.е. непосредственно). С объективной стороны состоит в том, что сами доказательства должны быть, как правило, взяты из первоисточников непосредственно отражая удостоверяемые ими факты.

Принцип непрерывности судебного разбирательства. В соответствии с этим принципом судебное заседание по каждому делу происходит непрерывно, т.е. суд, начав слушание дела, доводит его до окончания рассмотрения. Судьи не вправе рассматривать одновременно несколько дел. Это отрицательно отражается на установлении объективной истины по делу, мешает оценке доказательств. Во время судебного заседания может быть объявлен перерыв для отдыха. Принцип непрерывности требует, чтобы судебное решение выносилось судом сразу же после окончания рассмотрения дела в этом же судебном заседании. По особо сложным делам разрешается отложить составления решения по делу на срок не более пяти дней. Однако резолютивную часть решения суд должен объявить в том же заседании, в котором закончилось судебное разбирательство.

Тщательное соблюдение принципов является гарантией правильного разбирательства и разрешения гражданских дел.


Заключение

В завершении своей работы хотелось бы отметить существенное значение такого судебного акта как решение. Поскольку судебное решение завершает рассмотрение дела и ликвидирует существующий спор между сторонами, то значение судебного решения связано с теми задачами, которые закон ставит перед судом. Важнейшей задачей судопроизводства является юрисдикционная, т.е. правильное и своевременное рассмотрение и разрешение гражданских дел. Следовательно, значение судебного решения, прежде всего, в том, что им разрешается рассмотренное гражданское дело. Судебное решение в этом плане восстанавливает нарушенные права, конкретизирует права и обязанности сторон. В то же самое время судебное решение является юридическим фактом, с которым связывается возникновение, изменение, прекращение правоотношений. После вступления решения в законную силу оно может быть исполнено, в том числе принудительно.

Следующей задачей судопроизводства является укрепление законности и правопорядка, предупреждение правонарушений и формирование уважительного отношения к закону и суду. Судебное решение, восстанавливая нарушенные права, восстанавливает, а значит, и укрепляет законность в государстве, способствует предупреждению правонарушений, воспитывает граждан в духе уважения к закону.

Для того чтобы решение действительно способствовало выполнению задач, поставленных государством перед правосудием, оно должно отвечать всем требованиям, которые предъявляются к нему.

Поэтому суды общей юрисдикции рассматривая и разрешая гражданские дела по существу не должны забывать своего высокого предназначения в сфере защиты гражданских прав, свобод и законных интересов.


 

Список рекомендуемой литературы.

1. Конституция РФ. Принята всенародным голосованием 12 декабря 1993 г.

2. Гражданско-процессуальный кодекс РФ (далее ГПК). Введ. в действие 1 февраля 2003 г. // Российская газета от 20 октября 2002 г.

3. Арбитражный процессуальный кодекс (далее АПК) от 24 июля 2002 г. № 95 ФЗ.

4. Гражданский кодекс РФ (часть первая) //СЗ РФ. - 1994. - N. 32. - Ст.3301.

5. Гражданский кодекс РФ (часть вторая) //СЗ РФ. - 1996. - N.5. - Ст.410.

6. Гражданский кодекс РФ (часть третья) // Российская газета. - 2001.

7. Федеральный конституционный закон “О судебной системе РФ” от 31 декабря 1996 г. // Российская газета. - 1997. - 6 января.

8. Федеральный конституционный закон “О военных судах РФ” от 23 июня 1999 г. // Российская газета. - 1999. - 29 июня.

9. Федеральный закон “О мировых судьях в РФ” от 17 декабря 1998 г. - М., 1999 г.

10. Федеральный закон “Об актах гражданского состояния” от 15 ноября 1997 г. - М., 1998 г.

11. Комментарий к ГПК РФ. Под ред. М.С. Шакарян. - М.,2004 г.

12. Комментарий к ГПК РФ. Под ред. М.К. Треушникова М., 2007 г.

13. Комментарий к ГПК РФ.- М.: ООО ТК «Велби», 2004 Под ред. Г.А. Жилина

Учебная литература:

1. Гражданский процесс: Учебник. Под ред. М.К. Треушникова. - М., 2007 г.

2. Гражданский процесс: Учебник. Под ред. В.А. Мусина. - М., 2006 г.

3. Гражданский процесс: Учебник. Под ред. М.С. Шакарян - М., 2004 г.

4. Вандышев В.В., Дернова Д.В. Гражданский процесс: Конспект лекций. - СПб., 2006 г.

5. Вандышев В.В., Дернова Д.В. Гражданский процесс: Сборник схем с комментариями. - СПб., 2006 г.

 


[1] Юдельсон К.С. Советский гражданский процесс. М., 1956. – С. 25.

[2] Гражданский процесс: Учебник. Под ред. М.С. Шакарян - М., 1999 г.

 

[3] Гражданский процесс: Учебник. Под ред. В.А. Мусина, Н.А. Чечиной, Д.М. Чечота. – М., 2001. – С.3.

[4] Семёнов В.М. Конституционные принципы гражданского судопроизводства. М., 1982. - С.59-60.

[5] Гагаринов А.В. Понятие гражданского процесса. // Правоведение, 1998. - № 4 - С.96-99.

 

[6] Осипов Ю.К. Элементы и стадии применения норм советского гражданского процессуального права. //Проблемы применения норм права Свердловск, 1976, вып.48, С.42-44.

 

• Етіологічні фактори класифікуються на: 1) екзогенні (зовнішні) і 2) ендогенні (внутрішні).

До екзогенних факторів відносяться: а) фізичні - механічний вплив, радіація, висока і низька температури, електричний струм, перевантаження, невагомість і ін.; б) хімічні - неорганічні й органічні сполуки природного і штучного походження; в) біологічні - віруси, рикетсії, бактерії, найпростіші, гельмінти, членистоногі; г) психічні - широко відома здатність слова викликати різноманітні розлади в організмі - так звані «ятрогенні хвороби» (від грецьк. iatros - лікар + генний); д) соціальні - рівень розвитку суспільства, традиції й ін.

Ендогенними факторами є: а) спадковість, б) конституція, в) вік, г) стать, д) реактивність організму.

Якщо мова йде про хворобу як типовий патологічний процес чи як нозологічну одиницю, то зрозуміло, що вона може викликатися багатьма причинами (принцип поліетіологічності). Так, причинами запалення легень як нозологічної одиниці можуть бути віруси, стафілокок, пневмокок, гриби, радіація, отруйні речовини, аспірація й ін.

Коли мова йде про хворобу як захворювання конкретної людини, то принцип поліетіологічності втрачає своє значення. У цих умовах єдино правильним є твердження: одна хвороба - одна причина.

Часто хвороба виникає за певних умов, які являють собою сукупність різних факторів, серед яких жоден не є абсолютно необхідним для її розвитку. За характером впливу на виникнення хвороби всі умови поділяють на 2-і групи:

I) Умови, які підсилюють дію причини і цим самим сприяють розвитку хвороби. Наприклад, причиною гострих респіраторних захворювань є віруси, а сприятливими умовами - охолодження, втома, відсутність імунітету. Іноді умови відіграють вирішальне значення, коли без певних умов хвороба не виникає, навіть при наявності причини, (наприклад, алергія на харчові продукти).

2) Умови, які послабляють дію причини й у такий спосіб перешкоджають розвитку хвороби. До них відносяться: а) раціональне харчування, б) правильна організація режиму дня, в) фізична культура, г) відмова від шкідливих звичок (паління, надмірне вживання алкоголю, вживання наркотиків), д) гарний догляд за хворим. Іноді умови можуть цілком нейтралізувати дію причини (наприклад, наявність природного чи набутого імунітету до тих чи інших збудників інфекційних хвороб).

Для виникнення захворювання мають значення фактори ризику - сукупність факторів, які збільшують вірогідність захворювання визначеною хворобою.

Приналежність тих чи інших умов до факторів ризику визначають за допомогою епідеміологічних методів, які охоплюють великі контингенти людей. Так, відомо, що факторами ризику атеросклерозу є: а) порушення ліпідного складу плазми крові, б) артеріальна гіпертензія, в) вік, г) приналежність до чоловічої статі, д) ожиріння, е) гіподинамія, є) спадкові фактори, ж) стрес.

На виникнення хвороб впливають соціальні фактори - це фактори, які зв’язані з діяльністю суспільства, рівнем розвитку економіки. Розрізняють "хвороби цивілізації" і "хвороби слаборозвинених країн".

□ У розвитку "хвороб цивілізації" мають значення: а) забруднення навколишнього середовища; б) урбанізація - переміщення великих груп населення із сільської місцевості в міста (неможливість швидкої адаптації викликає стреси і розвиток хвороб); в) гіподинамія; г) зміна характеру харчування - споживання високоенергетичних рафінованих продуктів. Такими хворобами є: а) атеросклероз, б) інфаркт міокарда, в) гіпертонічна хвороба, г) алергія, д) неврози.

□ У слаборозвинутих країнах поширені хвороби, у виникненні яких важливе значення мають: а) погані умови життя, б) недотримання гігієнічних вимог, в) відсутність специфічної профілактики, г) недоїдання. Це інфекційні хвороби, білково-енергетична недостатність і ін. Найбільш уразливим контингентом є діти.

Основні напрямки загальної етіології:

1) Монокаузалізм - течія у патології, яка виникла в другій половині XIX ст. і пов’язана з успіхами в мікробіології, визнає абсолютне верховенство причини у виникненні хвороби, не приймає до уваги умови виникнення хвороби.

2) Кондиціоналізм - течія, яка з’явилася на початку XX ст., не визнає визначальної ролі причини у виникненні хвороби, а вважає, що хвороба виникає як наслідок поєднання багатьох рівнозначних факторів, тобто умов.

3) Конституціоналізм. Прихильники цієї течії вважають, що вирішальне значення у виникненні хвороби належить не патогенним факторам навколишнього середовища, а самому організму, зокрема його спадковості і конституції.

4) Психосоматичний напрямок. Прихильники вважають, що в основі розвитку хвороб лежать порушення психічної сфери людини, зокрема підсвідомих психічних процесів. Часто соматична хвороба виникає як результат конфлікту між потребами організму і можливостями їх задоволення. Ця концепція є розвитком вчення Фрейда в медицині.

VIII. Загальний патогенез. Патогенез - це вчення про механізми розвитку, перебігу і завершення хвороби.

Патогенез хвороби поділяють на 4-ри періоди: 1) латентний (інкубаційний), коли відсутні будь-які клінічні ознаки хвороби (триває від декількох секунд до десятків років); 2) продромальний – характеризується деякими неспецифічними ознаками хвороби; 3) період виражених клінічних ознак; 4) завершення хвороби.

• У патогенезі кожного захворювання обов‘язково визначається головна ланка, яка являє собою процес, який необхідний для розгортання всіх інших. Він розвивається під дією етіологічного фактора і визначає специфіку хвороби. Своєчасна ліквідація головної ланки приводить до усунення патологічного процесу в цілому.

Таким чином, етіологія і патогенез хвороби є взаємозалежними. Існує 3-и варіанти зв’язків між причиною і патогенезом:

1) Етіологічний фактор відіграє роль поштовху і запускає патогенез. Для перебігу патогенезу подальше існування причини не є обов’язковим (опіки, променева хвороба).

2) Співіснування причини і патогенезу. Патогенез продовжується до тих пір, поки діє етіологічний фактор (більшість інфекційних хвороб).

3) Персистенція етіологічного фактора. Агенти, які викликають хворобу, затримуються в організмі довше, ніж продовжується патогенез. При цьому властивості етіологічного фактора можуть мінятися під впливом організму (бактеріоносійство після інфекційної хвороби).

• У патогенезі завжди поєднуються специфічні і неспецифічні процеси і механізми.

Специфічні цілком залежать від властивостей і особливостей причини і визначають основні характеристики хвороби. Пошук специфічних ознак лежить в основі розпізнавання (діагностики) хвороб.

Неспецифічні визначаються генетично детермінованими властивостями самого організму, закріпленими в еволюції. Це механізми стандартної відповіді на будь-який патогенний фактор. Вони спрямовані на збільшення резистентності організму до ушкодження і здійснюються за участю нервової й ендокринний регуляторних систем. У зв’язку з цим виділяють: а) нервові (парабіоз, патологічна домінанта, порушення корково-вісцеральних зв‘язків, нейродистрофічний процес) і б) ендокринні (стрес) неспецифічні механізми патогенезу.

Патогенез проявляється місцевими і загальними розладами, між якими існують наступні 2-а типи зв’язків:

1) Первинно розвиваються місцеві порушення, які за відповідних умов призводять до загальних змін в організмі.

Так, запалення, пухлини, опіки є місцевими порушеннями, які при досягненні визначеного рівня викликають розвиток загальних порушень: гарячки, кахексії, опікової хвороби.

2) Первинно розвиваються загальні порушення, які можуть проявлятися місцевими змінами.

Так, при цукровому діабеті (загальному захворюванні) вторинно розвиваються місцеві процеси: фурункули, ушкодження судин, нервів, нирок, сітківки ока.

• В патогенезі розрізняють структурні і функціональні порушення, які є взаємозалежними.

В основі будь-яких функціональних порушень лежать структурні зміни на різних рівнях біологічної організації: а) молекулярному, б) субклітинному, в) клітинному і т.д. Звідси випливає, що чисто функціональних хвороб немає.

З іншого боку, функціональні порушення, які виникають у патогенезі, можуть бути причиною розвитку вторинних структурних змін. Так, гіперфункція клітин і органів (функціональні зміни) закономірно приводить до їх гіпертрофії (структурні зміни).

Різноманітні зміни, які відбуваються в організмі в процесі розвитку хвороби, перебувають між собою у визначених причинно-наслідкових зв‘язках. Розрізняють наступні види таких зв‘язків:

1) "Пряма лінія". Події в патогенезі розвиваються по прямій лінії, коли одне явище є наслідком попереднього і причиною наступного.

2) Розгалужені види: а) дивергенція і б) конвергенція.

При дивергенції визначені події патогенезу мають багато наслідків. Наприклад, при цукровому діабеті відсутність інсуліну як центральної ланки патогенезу проявляється порушенням вуглеводного, жирового, білкового, водно-сольового обмінів і кислотно-лужної рівноваги.

При конвергенції різні події патогенезу ведуть до одного і того ж наслідку. Наприклад, при запаленні в різних клітках і в плазмі крові утворюються різні біологічно активні речовини (гістамін, серотонін, простагландини, киніни), які викликають розширення артеріол (артеріальну гіперемію), підвищують проникність судин.

3) "Порочне коло" (circulus vitiosus) - такий тип причинно-наслідкових зв‘язків, коли певні явища патогенезу через визначену послідовність подій приводять до посилення самих себе. Зазначений варіант є самим небезпечним, оскільки він самопідтримує патогенез хвороби. Так, у патогенезі будь-якого шоку велике значення має зменшення артеріального тиску. Виникаюча артеріальна гіпотензія є причиною кисневого голодування (гіпоксії). Гіпоксія головного мозку приводить до пригнічення судинно-рухового центру і до ще більшого зниження артеріального тиску (коло замкнулося).

Патогенез хвороби завжди включає 2-а види процесів і явищ: а) ушкодження і руйнування, тобто власне патологічні зміни і процеси, які ведуть до порушень гомеостазу; б) захисні, пристосувальні реакції і процеси, які включають адаптацію і компенсацію, і спрямовуються на усунення порушень гомеостазу.

Адаптація - це пристосування організму і його структур до змінених умов зовнішнього середовища, направлене на збереження гомеостазу і попередження ушкоджуючого впливу факторів навколишнього середовища.

Компенсація - це реалізація компенсаторних реакцій і процесів, спрямованих на відновлення порушеного гомеостазу внаслідок дії патогенних факторів. За рахунок компенсації ліквідовуються наслідки ушкодження.

Розрізняють 2-а етапи розвитку адаптації і компенсації:

1) Етап негайної адаптації і компенсації. Відбувається мобілізація існуючих механізмів і резервів, у результаті чого збільшується навантаження на одиницю функціонуючої системи, розвивається її гіперфункція.

2)На етапі довгострокової адаптації і компенсації відбувається збільшення кількості структур, які забезпечують гіперфункцію, тобто розвивається гіпертрофія. При цьому навантаження на одиницю функціонуючої системи зменшується до норми.

Таким чином, патогенез у його широкому розумінні є діалектичною єдністю: а) процесів порушення життєдіяльності (власне патологічних) і б) процесів, які перешкоджають цим порушенням і спрямовуються на відновлення гомеостазу організму (реакцій саногенетичних). Правильна оцінка кожного компоненту патогенезу на всіх етапах розвитку хвороби має першочергове значення для оптимальної пато- і саногенетичної профілактики і терапії, спрямованих на блокаду реакцій патологічних і стимуляцію захисно-пристосувальних.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Вопросы гражданского процессуального права в деятельности органов внутренних дел | Тема 1: Предмет, завдання та методи психології
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 1128; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.01 сек.