Міжнародного права

Правосуб'єктність міжнародних організацій

Питання про міжнародну правосуб'єктність міжнародних організацій актуалізується у зв'язку з постійним зростанням їх кількості і посиленням їх ролі у вирішенні міжнародних проблем. Міжнародні організації стають практично універсальними структу­рами, у рамках яких держави в колективному порядку вирішують найбільш важливі питання міжнародного життя.

Проте міжнародна організація не може розглядатися як проста сума держав-членів або як їх колективний уповноважений, що ви­ступає від імені всіх. Для того щоб виконати свою статутну роль, організація повинна мати особливу правосуб'єктність, що відріз­няється від простого підсумовування правосуб'єктності її членів. Тільки за такої передумови, як відзначав В. Моравецький, проблема впливу міжнародної організації на її сферу має певний сенс.

На думку багатьох учених-міжнародників, правосуб'єктність міжнародної організації містить такі чотири елементи:

а) правоздатність, тобто здатність мати права та обов'язки;

б) дієздатність, тобто здатність організації своїми діями здій­
снювати права та обов'язки;

в) здатність брати участь у процесі міжнародної правотворчос-
ті;

г) здатність нести юридичну відповідальність за свої дії.

Слід мати на увазі, що кожна міжнародна організація має тільки властивий їй обсяг правосуб'єктності, межі якої визначені насам­перед в установчому акті. Отже, організація не може чинити інші дії, ніж передбачені в її статуті й інших документах (наприклад, у правилах процедури і резолюціях вищого органу).

До найважливіших критеріїв правосуб'єктності міжнарод­них організацій можна віднести такі:

1. Визнання якості міжнародної особистості з боку суб'єктів

Держави-члени і відповідні міжнародні організації визнають і зобов'язуються шанувати права і обов'язки відповідної міжурядової організації, її компетенцію, коло повноважень, наділяти організа­цію та її співробітників привілеями, імунітетами і т.д. Крім того, відповідно до установчого акта всі міжурядові організації є юридич­ними особами: держави-члени наділяють їх правами й обов'язками в такому обсязі, у якому це необхідно для виконання їх функцій.

Про визнання за ММУО якості міжнародної особистості з боку інших ММУО свідчить ряд фактів:

— участь ряду ММУО більш високого рангу в роботі інших ММУО (наприклад, Європейський Союз є членом багатьох ММУО);

— укладання ММУО між собою угод загального (наприклад, про співробітництво) або конкретного (про виконання окремих заходів) характеру. Право на укладання таких міжнародних договорів передбачено ст. 6 Віденської конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями від 21 березня 1986 року.

Дата добавления: 2015-05-10