Проблема реформування Організації Об'єднаних Націй 2 страница

У своїй роботі Рада повина керуватися засадами універсальності, неупередженості, об'єктивності й невибірковості, конструктивного міжнародного діалогу й співробітництва з метою сприяння заохо­ченню й захисту всіх прав людини — громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, включаючи право на розвиток.

Рада повина, зокрема: а) сприяти навчально-просвітницькій діяльності в галузі прав людини, а також діяльності по наданню консультаційних послуг, наданню технічної допомоги й створенню потенціалу, які будуть здійснюватися в консультаціях із зацікав­леними державами-членами й з їхньої згоди; б) слугувати форумом для обговорення тематичних питань по всіх правах людини; в) ро­бити рекомендації Генеральній Асамблеї ООН відносно подальшого розвитку міжнародного права в галузі прав людини; г) сприяти повному виконанню зобов'язань в галузі прав людини, прийнятих державами, і здійсненню контролю за досягненням цілей і виконан­ням зобов'язань, що торкаются заохочення й захисту прав людини, які сформульовані в рішеннях конференцій і зустрічей на вищому

рівні ООН; ґ) на основі об'єктивної й достовірної інформації про­водити всеосяжні періодичні огляди виконання кожною державою її зобов'язань і обов'язків в галузі прав людини таким чином, який забезпечує універсальність охоплення й однакове ставлення до всіх держав; такий огляд повинен бути механізмом співробітництва, за­снованим на інтерактивному діалозі з відповідною країною при її активній участі й урахуванні її потреб у створенні потенціалу; такий механізм повинен доповнювати, а не дублювати роботу договірних органів; протягом року після проведення своєї першої сесії Рада повина визначити форми й необхідні часові рамки універсальних періодичних оглядів; д) сприяти за допомогою діалогу й співробіт­ництва запобіганню порушень прав людини й швидко реагувати на надзвичайні ситуації в галузі прав людини; є) взяти на себе роль і обов'язки Комісії із прав людини у зв'язку з роботою Управління Верховного комісара ООН по правах людини, як вони були визначені в резолюції 48/141 Генеральної Асамблеї від 20 грудня 1993 року; є) діяти в галузі прав людини в тісному співробітництві з урядами, регіональними організаціями, національними установами по правах людини й громадянським суспільством; ж) робити рекомендації від­носно заохочення й захисту прав людини; з) представляти щорічну доповідь Генеральній Асамблеї ООН.

Рада по правах людини повина також виконувати, аналізувати й, при необхідності, удосконалювати й раціоналізувати всі мандати, процедури, функції та обов'язки Комісії із прав людини для збере­ження системи спеціальних процедур, експертних консультацій і процедури подачі скарг.

До складу Ради входять 47 держав-членів, кожна з яких буде оби­ратися більшістю голосів членів Генеральної Асамблеї ООН шляхом прямого таємного голосування. Члени Ради повинні обиратися на основі принципу справедливого географічного розподілу, а місця в Раді повинні розподілятися між регіональними групами в такий спосіб: група африканських держав — 13 місць; група азіатських держав — 13 місць; група східноєвропейських держав — 6 місць; група держав Латинської Америки й Карибського басейну — 8 місць і група західноєвропейських і інших держав — 7 місць.

Члени Ради повинні сповнювати свої повноваження протягом трьох років і не мають права на негайне переобрання після двох наступних один за одним строків повноважень.

10.7. Спеціалізовані установи Організації Об'єднаних Націй

Відповідно до ст.ст. 57 і 63 Статуту ООН, під егідою ООН і у взаємозв'язку з нею знаходяться різноманітні міжнародні устано-

ви, створені державами на основі міжурядових угод в економічній, соціальній галузях, сферах культури, освіти, охорони здоров'я й інших. Ці установи є спеціалізованими постійно діючими міжна­родними організаціями, що здійснюють свою діяльність на підставі установчих (статутних) документів і угод з ООН.

Сьогодні існує 16 спеціалізованих установ ООН і МАГАТЕ. За сферою діяльності їх можна розділити на дві групи:

1)у галузі економіки — Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінан­сова корпорація (МФК), Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна морська організація (ІМО), Всесвітній по­штовий союз (ВПС), Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ), Всесвітня метеорологічна організація (ВМО), Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД), Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО); 2)у гуманітарній галузі — Організація Об'єднаних Націй із питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня орга­нізація інтелектуальної власності (ВОІВ), Міжнародна орга­нізація праці (МОП), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ). З огляду на важливість діяльності, що здійснюють ці організації, активну участь у їх роботі України, коротко розглянемо функціо­нальні характеристики і структуру деяких із них.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) (International Monetary Fund — IMF)

МВФ був заснований у 1944 році, але почав функціонувати тіль­ки в 1946 році. Членами МВФ є близько 180 держав, у тому числі Україна.

До завдань МВФ належить: координація валютно-кредитної політики держав-членів, надання їм кредитів для врегулювання балансів і підтримки валютних курсів; пільгове кредитування най­менш розвинених держав.

Вищим органом Фонду є Керівна рада, до якої входять по два представники від кожного члена МВФ. Поточною діяльністю МВФ керує Виконавчий директорат, що складається з 21 директора. Го­ловою директорату є Директор-розпорядник.

Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні (СІЛА).

Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР)

(International Bank for Reconstruction and Development — IBRD)

МБРР був заснований у 1944 році, почав свою роботу в 1946 році.

Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ. На сьогоднішній

день членами МБРР є більше 170 держав, у тому числі Україна.

Завданням МБРР є надання кредитів урядам, головним чином держав, що розвиваються, або приватним організаціям під контро­лем уряду. Одержувачі кредитів зобов'язані використовувати їх за цільовим призначенням, надаючи Банку інформацію про це.

Органами МБРР є:

— Керівна рада, що складається з керівників та їх заступників (по одному від кожної держави-учасниці);

— Директорат, що складається з 20 виконавчих директорів, 5 із яких призначаються державами, які мають найбільшу кількість акцій, а інші 15 обираються управителями з інших

держав;

— Президент МБРР обирається Директоратом і є головною ад­
міністративною посадовою особою Банку.

Місцезнаходження МБРР — Вашингтон (США). Міжнародна фінансова корпорація (МФК) (International

Finance Corporation — IFC)

МФК заснована в 1956 році як філія МБРР. На сьогодні у діяль­ності МФК беруть участь майже 150 держав.

Завданням МФК є допомога в управлінні економікою, а також інвестування приватного і змішаного секторів економіки, насампе­ред у країнах, що розвиваються, шляхом надання довгострокових валютних кредитів на термін до 25 років.

Органи управління МФК:

— Керівна рада, що складається з керівників МБРР та їх заступ­ників;

— Рада директорів, що складається з директорів-розпорядників

МБРР;

— Голова Ради директорів МФК, який є одночасно Президентом

МБРР. Місцезнаходження МФК — Вашингтон (США). Міжнародна асоціація розвитку (MAP) (International

Development Association — IDA)

MAP була створена в 1950 році і почала функціонувати з 1960 року. Основне завдання МАР полягає в наданні позик на більш

пільгових умовах, ніж МБРР.

Органами МАР є такі ж органи, що й у МБРР (Керівна рада і Рада виконавчих директорів). Президент МАР одночасно є президентом МБРР і МФК. Персонал МБРР виконує за сумісництвом функції

персоналу МАР.

Місцезнаходження МАР — Вашингтон (США).

Міжнародна морська організація (ІМО) (International Maritime Organization — ІМО)

ІМО було створено і функціонує з 1959 року (до 22 травня 1982 року — Міжурядова морська консультативна організація — ІМКО).

До ІМО входить більше 190 держав, у тому числі Україна (4 лютого 1994 року ратифікувала Конвенцію про Міжнародну морську орга­нізацію 1948 року в редакції 1982 року). До завдань ІМО входить коло питань, пов'язаних із забезпеченням співробітництва з питань судноплавства і безпеки мореплавання, розробкою рекомендацій і проектів конвенцій з морського права.

Вищим органом ІМО є Асамблея, що складається з усіх її членів і скликається раз у 2 роки. У період між засіданнями Асамблеї роботою ІМО керує Рада, що обирається Асамблеєю в кількості 18 членів.

Асамблея обирає Комітет безпеки на морі в кількості 16 членів, основним завданням якого є розробка рекомендацій з правил без­пеки морського судноплавства.

Секретаріат ІМО очолює Генеральний секретар.

Місцезнаходження ІМО — Лондон (Великобританія).

Міжнароднаорганізаціяцивільноїавіації(ІКАО) (International Civil Aviation Organizacion — 1С АО)

ІКАО, заснована відповідно до Чиказької конвенції про цивільну авіацію 1944 року, є спеціалізованою установою ООН, що займається організацією і координацією міжнародного співробітництва держав у всіх аспектах діяльності цивільної авіації. Учасниками ІКАО є більше 190 держав, у тому числі на основі правонаступництва й Україна (СРСР вступив до ІКАО в 1970 році).

ІКАО досліджує проблеми організації міжнародної цивільної авіації, повітряних трас, створення аеропортів і аеронавігаційних засобів, розробляє міжнародні стандарти для конструювання й експлуатації повітряних суден, правила з використання устатку­вання, засобів зв'язку і контролю над польотами; сприяє уніфікації митних, імміграційних і санітарних правил і т.д. У рамках ІКАО розробляються проекти міжнародних конвенцій.

Вищим органом ІКАО, що складається з представників держав-членів, є Асамблея, яка скликається не рідше одного разу в 3 роки.

Виконавчим органом ІКАО є Рада. Вона складається з представ­ників 30 держав, що обираються Асамблеєю серед країн із найбільш розвиненим повітряним транспортом. Для керівництва Радою оби­рається президент.

Забезпечує роботу ІКАО Секретаріат, очолюваний Генеральним секретарем ІКАО.

Місцезнаходження ІКАО — Монреаль (Канада).

Міжнародна організація праці (МОП) (International Labour Organization — ILO)

МОП, що є однією з найстаріших ММУО, була створена ще в 1919 році за рішенням Паризької мирної конференції як автономна ор-

ганізація Ліги Націй. З 1946 року МОП є першою спеціалізованою організацією ООН (Україна — учасниця МОП).

У МОП поряд із більш ніж 170 державами представлені проф­спілки та підприємці.

Цілями і завданнями МОП є:

— сприяння встановленню соціальної справедливості; поліп­шення умов праці і підвищення життєвого рівня трудящих;

— розроблення міжнародних Конвенцій і рекомендацій із питань заробітної плати, робочого часу, охорони праці, визнання прав на об'єднання в профспілки та ін.

З понад 200 конвенцій МОП наша держава ратифікувала по­над 50.

Структуру МОП складають; Генеральна конференція праці, Ад­міністративна рада, Міжнародне бюро праці, Тристоронні комітети, Регіональні й спеціальні конференції.

Генеральна конференція праці, що складається з делегацій країн-учасниць (два представники від уряду, по одному — від під­приємців і трудящих), є вищим органом МОП. Діяльністю Між­народного бюро праці (Секретаріату МОП), комітетів і комісій МОП керує Адміністративна рада, що складається з 56 членів (у тому числі 28 представників урядів, 14 представників трудящих і 14 представників підприємців). 10 місць в урядовій групі Ради за­ймають представники 10 найбільш промислово розвинених країн (Бразилія, Великобританія, Німеччина, Індія, Італія, Китай, Росія,

США, Франція, Японія).

Міжнародним бюро праці управляє генеральний директор, воно має три функціональних органи: адміністративний орган, центр досліджень і документації та координаційний орган.

У наявності функціонують тристоронні комітети у найважли­віших галузях економіки (будівництво, внутрішній транспорт, хімія, чорна металургія, нафтова промисловість та ін.) і експертні ради з питань фахової освіти, підвищення кваліфікації керівних кадрів, охорони праці, із проблем працюючих жінок і молоді. Вони надають можливість агентам урядів, підприємців і трудящих ви­класти свої точки зору в рамках цієї найвпливовішої міжнародної

організації.

Регіональні і спеціальні конференції займаються питаннями, що

становлять регіональний або національний інтерес.

Головна адміністративна посадова особа МОП — Генеральний

директор.

Штаб-квартира МОП розташована в Женеві (Швейцарія). У сто­лицях більше ніж 40 держав-членів знаходяться регіональні та галузеві відділення Міжнародного бюро праці.

Міжнародний союз електрозв'язку (MCE) (International Telecommunication Union — ITU)

MCE заснований у 1865 році як Міжнародний телеграфний союз. Після підписання в 1934 році Міжнародної конвенції електрозв'язку він одержав сучасну назву. Спеціалізованою установою ООН Союз є з 1947 року. У своєму нинішньому вигляді МСЕ діє з 1954 року. Україна ратифікувала Статут і Конвенцію МСЕ 15 липня 1994 року. Розвиток МСЕ останніми десятиліттями привів до прийняття нового Статуту організації, який набрав чинності з 1 липня 1994 року.

Завданнями МСЕ є:

— підтримання і розширення міжнародного співробітництва для поліпшення і раціонального використання електрозв'язку;

— надання технічної допомоги країнам, що розвиваються, в галузі електрозв'язку;

— регулювання і координація співробітництва в галузі електро­зв'язку, включаючи космічний радіозв'язок;

— удосконалення технічних засобів радіозв'язку;

— вживання заходів із гарантування безпеки зв'язку.

З цією метою МСЕ розподіляє радіочастоти і реєструє їх при­своєння, приймає рекомендації з уніфікації відповідних правил і тарифів, надає фінансову і технологічну допомогу.

Органи МСЕ:

— Повноважна конференція (періодичність скликання — один раз у 5 років для прийняття і перегляду конвенцій з електрозв'язку);

— Адміністративна рада, що складається з 36 членів, які обира­ються конференцією. Рада координує діяльність МСЕ в період між конференціями.

Практичну діяльність із керівництва МСЕ здійснює Генераль­ний секретаріат. У цьому йому надають допомогу посадові особи Міжнародного комітету реєстрації радіочастот, Міжнародного кон­сультативного комітету по радіо, Міжнародного консультативного комітету по телеграфії і телефонії.

Місцезнаходження МСЕ — Женева (Швейцарія).

Всесвітній поштовий союя (ВПС) (Universal Postal Union — UPU)

ВПС — міжурядова організація (у минулому — міжнародний адміністративний союз) — була створена в 1874 році. Є спеціалі­зованою установою ООН із 1947 року. Членами ВПС є 189 держав, включаючи Україну (Статут ВПС для неї набрав чинності 10 лютого 1978 року).

ВПС функціонує на основі Статуту, Загального регламенту ВПС і Всесвітньої поштової конвенції, що були оновлені на XVI Всесвіт-

ньому поштовому конгресі в 1969 році і набрали чинності в 1971

році.

До завдань ВПС належить утворення поштової території у всіх країнах світу та вдосконалення національних поштових систем.

Структуру ВПС складають Конгрес, Виконавча рада, Консульта­тивна рада з поштових досліджень, Міжнародне бюро.

Вищим органом ВПС є Всесвітній поштовий конгрес, на який зби­раються усі члени ВПС. Періодичність скликання Конгресу — один раз у 5 років для перегляду і укладання поштових конвенцій.

Конгрес обирає виконавчу раду в кількості 40 членів, виходячи з принципу географічного представництва. Рада забезпечує безпе­рервність роботи ВПС в період між конгресами.

Консультативна рада з поштових досліджень також обирається Конгресом на п'ятирічний термін і складається з 35 членів. В її компетенції — вивчення технічних, виробничих і економічних проблем, питань технічного співробітництва, фахової підготовки і перепідготовки, підготовка звітів і доповідей, що публікуються у

виданнях ВПС.

Міжнародне бюро (секретаріат Союзу) — постійно діючий орган, діяльність якого координується Виконавчою радою.

Штаб-квартира ВПС розташована в Берні (Швейцарія).

Організація Об'єднаних Націй із питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) (United Nations Educations Scientific and Cultural Organization — UNESCO)

ЮНЕСКО створена в 1946 p. і на сьогоднішній день у ній бере участь 185 держав, у тому числі й Україна. У 1985 році Сінгапур і Великобританія вийшли з ЮНЕСКО, проте вони беруть участь в окремих заходах, що проводяться у рамках цієї організації.

Статут ЮНЕСКО був розроблений конференцією, скликаною в Лондоні в 1945 році. ЮНЕСКО почала функціонувати 4 листопада 1946 року, після того як 20 держав, що підписали її Статут, передали на збереження Великобританії свої ратифікаційні грамоти. Цілі ЮНЕСКО:

— забезпечення миру і безпеки шляхом заохочення міжнарод­ного співробітництва в галузі освіти, науки і культури;

— забезпечення поваги до законності і справедливості, до прав людини й основних свобод без розрізнення раси, статі, мови або релігії відповідно до Статуту ООН.

Діяльність ЮНЕСКО здійснюється за допомогою міжнародного інтелектуального співробітництва, взаємодопомоги, сприяння спра­ві миру. Вона концентрується в так х шести пріоритетних галузях: виховання, наука, культура, комунікації, соціальні науки і розви­ток, мир і права людини.

У своїй роботі ЮНЕСКО спирається на комітети, міжнародні комісії й інші органи, що діють під її егідою. Серед них: Міжна­родна комісія з історії наукового і культурного розвитку людства, Міжнародна океанографічна комісія, Комісія з культури і розвит­ку, Міжнародна комісія з питань шкільної освіти у XXI сторіччі, Міжнародне бюро з питань шкільної освіти в Женеві, Міжнародний інститут планування освіти в Парижі, Інститут ЮНЕСКО з питань виховання в Гамбурзі.

Головним органом ЮНЕСКО є Генеральна конференція, у якій беруть участь усі члени Організації.

Виконавча Рада складається з 51 члена і обирається Генеральною конференцією на 4 роки.

Секретаріат очолюється Генеральним директором.

Місцезнаходження Секретаріату ЮНЕСКО — Париж (Фран­ція).

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) (World Health Organisation — WHO)

ВООЗ — міжурядова організація, створена в 1946 році. Статут ВООЗ, прийнятий у 1946 році, набрав чинності 7 квітня 1948 року, коли його ратифікували 26 держав. Ця дата щорічно відзначається як Всесвітній день здоров'я. Україна є державою — членом ВООЗ.

Цілями ВООЗ є:

— зміцнення національних служб охорони здоров'я; сприяння підготовці фахівців у галузі охорони здоров'я;

— боротьба з небезпечними хворобами; охорона здоров'я матері і дитини;

— поліпшення стану навколишнього середовища.

Вищим органом ВООЗ є Всесвітня асамблея охорони здоров'я. Періодичність її скликання є щорічною. В ній представлені всі члени організації.

Виконавчий комітет складається з ЗО членів, скликається не менше двох разів на рік.

Секретаріат є адміністративним органом і складається з Гене­рального директора і персоналу.

У ВООЗ існує 6 регіональних організацій (Європейська — у Ко­пенгагені (Данія), Американська — у Вашингтоні (США), Південно-Східної Азії — у Делі (Індія), Східносередземноморська — в Олек­сандрії (Єгипет), Західнотихоокеанська — у Манілі (Філіппіни), Африканська — у Браззавілі (Конго)).

ВООЗ видає «Хроніку ВООЗ», «Бюлетень ВООЗ», «Здоров'я світу», публікує серії технічних доповідей, статистичні збірники й ін.

Місцезнаходження Секретаріату ВООЗ — Женева (Швейца­рія).

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) (World Intellectual Property Organization — WIPO)

ВОІВ була заснована на основі Паризької конвенції з охорони промислової власності 1883 року і Вернської конвенції з охорони творів літератури і мистецтва 1886 року.

Конвенція про створення ВОІВ була підписана в 1967 році в Сток­гольмі (Швеція) і набрала чинності в 1970 році. Спеціалізованою установою ООН ВОІВ стала 17 грудня 1974 року (рекомендація 3346 (XXIX) Генеральної Асамблеї). Україна бере участь у діяльності ВОІВ поряд із більш ніж 150 державами світу. До завдань ВОІВ входять: сприяння охороні інтелектуальної власності у всьому світі, забезпечення адміністративного співробітництва 18 ММУО (спілок), що займаються різними аспектами надання допомоги в охороні інтелектуальної власності й авторського права.

Інтелектуальна власність охоплює дві основні галузі:

— промислову власність (патенти й інші права в галузі техніч­них винаходів, права в галузі товарних знаків, промислових зразків, найменувань місця походження товарів та ін.);

— авторське або видавниче право і суміжні права (на літератур­ні, музичні і художні твори, фільми, виконавчу діяльність артистів, фонограми і т.ін.).

Органи ВОІВ:

— Конференція, до складу якої входять усі держави — члени ВОІВ;

— Генеральна асамблея, що складається з тих держав-членів, що є також членами Паризького (100 держав) або Бернського (83 держави) союзів.

Керівні органи ВОІВ і союзи, керовані ВОІВ (9 із яких мають власні міжурядові органи), зазвичай проводять спільну сесію для прийняття своїх програм і бюджетів.

Асамблея обирає Міжнародне бюро (виконавчий орган). Голов­ною адміністративною посадовою особою є генеральний директор ВОІВ. Місцезнаходження ВОІВ — Женева (Швейцарія).

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) (In­ternational Atomic Energy Agency — IAEA)

МАГАТЕ посідає особливе місце в системі органів ООН. Ця організація була заснована в 1955 році, а її Статут був прийнятий на міжнародній конференції в 1956 році. МАГАТЕ формально не є спеціалізованою організацією ООН, але за угодою з ООН, укла­деною в 1956 році, агентство виконує функції організації такого роду. Членами організації є більше 150 держав, які здійснюють мирну атомну діяльність, у тому числі й Україна. Між Україною і МАГАТЕ укладена угода про застосування гарантій у зв'язку з До-

говором про нерозповсюдження ядерної зброї, що набрав чинності 22 січня 1998 року.

У рамках МАГАТЕ розробляється більшість міжнародних доку­ментів у галузі мирного використання атомної енергії, здійснюється міждержавне співробітництво із забезпечення невоєнного застосу­вання ядерних матеріалів.

Відповідно до Статуту, завданнями МАГАТЕ є:

— забезпечення використання атомної енергії в мирних цілях;

— сприяння науково-дослідним роботам у галузі мирного вико­ристання атомної енергії і обміну науковими відомостями;

— допомога державам у постачанні матеріалів, устаткування і технічних засобів, необхідних для здійснення мирної атомної діяльності;

— здійснення так званих «гарантій МАГАТЕ» (системи заходів, що перешкоджають використанню у військових цілях ядер­них матеріалів, устаткування і документації);

— визначення норм безпеки ядерної діяльності і контроль за їх дотриманням;

— придбання, створення установок і устаткування, необхідних для ведення мирної атомної діяльності;

— сприяння державам-учасницям у виробництві електроенер­гії.

Штаб-квартира МАГАТЕ розташована у Відні (Австрія).

10.8. Регіональні міжнародні організації

Важливою особливістю сучасного міжнародного права є регіо-налізація міжнародних відносин, яка дозволяє більш ефективно вирішувати проблеми держав, розташованих у певних географічних регіонах планети. Тому необхідно розглянути основні аспекти ді­яльності і структурної організації найбільш великих і авторитетних міжнародних регіональних організацій. Об'єктом діяльності таких організацій можуть бути питання в рамках міжрегіонального спів­робітництва: спільна (колективна) безпека, економічна, соціальна, культурна та інші сфери.

Умови правомірності створення та діяльності регіональних ор­ганізацій безпеки передбачені в розділі VIII Статуту ООН.

Статут ООН (розділ IX «Міжнародне економічне і соціальне співробітництво») висуває відповідні вимоги до міжнародних орга­нізацій в економічній, соціальній, культурній та інших спеціальних галузях, незалежно від того, є вони універсальними чи регіональни­ми. Зокрема, їх створення та діяльність повинні відповідати цілям

та принципам Статуту ООН, вони повинні сприяти ООН у вирішенні економічних, соціальних, культурних та інших проблем.

Тому вважаємо за необхідно розглянути основні аспекти діяль­ності та структурну організацію найбільш великих та авторитетних регіональних міжнародних організацій.

Ліга арабських держав (ЛАД)

Початок створенню ЛАД поклало прийняття 7 жовтня 1944 року Александрійського протоколу, який підписали представники Сирії, Лівану, Трансйорданії (згодом Йорданія), Іраку, Єгипту, Саудівської Аравії, Ємену й арабського народу Палестини. У цьому документі були сформульовані основні цілі та принципи, на яких мала бути побудованою майбутня Ліга.

Створення ЛАД з'явилося найпомітнішим результатом діяльнос­ті руху за арабську єдність, який виник після Першої світової війни в колишніх арабських провінціях Османської імперії. Арабські на­ціоналісти виступили із протестами проти поділу цієї території на п'ять окремих країн, мандати на керування якими були передані Великій Британії й Франції. Особливе обурення в них викликало рі­шення про створення в Палестині національної єврейської держави. Метою руху було об'єднання всіх арабських земель у єдину державу. Створення ЛАГ відбивало ці прагнення, передбачаючи економічне, культурне й політичне співробітництво її членів і висуваючи вимогу державної незалежності для Палестини.

22 березня 1945 року в Каїрі відбулася загальноарабська кон­ференція, у якій взяли участь сім арабських держав (Сирія, Ліван, Йорданія, Ірак, Саудівська Аравія, Ємен і Єгипет), і в той самий день відбулося підписання Пакту ЛАД представниками шести арабських держав (представник Ємену підписав Пакт пізніше, 5 травня 1945 року). Пакт ЛАД набрав чинності 10 травня 1945 року. Сьогодні учасниками Пакту є більше двадцяти країн.

Членом Ліги відповідно до Пакту (ст. 1) може стати будь-яка незалежна арабська держава (хоча до ЛАД входять, наприклад, Джибуті і Сомалі, що не є арабськими державами). Цілями Ліги є:

— забезпечення більш тісних відносин між державами — чле­нами Ліги;

— координація політичних дій;

— забезпечення незалежності і суверенітету.
Співробітництво членами ЛАД здійснюється в таких сферах:

економічні і фінансові проблеми; транспорт і зв'язок; питання культури, охорони здоров'я; гуманітарні проблеми.

Вищим органом ЛАД є Рада ЛАД, у якій представлені всі учасни­ки Пакту. Рішення, прийняті Радою одноголосно, обов'язкові для

всіх членів ЛАД; рішення, прийняті більшістю голосів, обов'язкові тільки для тих держав, які із ними погоджуються.

У разі агресії або загрози агресії проти держави — члена ЛАД ця держава може вимагати негайного скликання Ради ЛАД, що намічає заходи для усунення агресії, у тому числі примусовими заходами. Об'єднана рада оборони і Постійна військова комісія надають кон­сультативну допомогу Раді. Рада також може розглядати спори між державами ЛАД.

Рада обирає на п'ять років Генерального секретаря ЛАД.

У 1950 році Лізі був наданий статус спостерігача при ООН, за­вдяки чому вона відіграла важливу роль в об'єднанні азіатських і африканських країн в арабо-азіатський (а потім і афро-азіатський) блок. Вплив арабських країн в ООН пішов на спад після 1960 року, коли число членів ООН з Азії й Африки значно перевищило число членів з арабських країн.

З 1964 року у рамках ЛАД діє Конференція глав держав і урядів, на якій обговорюються найбільш важливі питання.

У Лізі арабських держав не існує єдності думок. Ряд членів за­ймає прозахідні позиції, інші — прокомуністичні, а треті зберіга­ють нейтралітет. Після поразки арабів в арабо-ізраїльській війні 1967 року, члени Ліги розділилися по питанню про доцільність вирішення конфлікту з Ізраїлем за столом переговорів. Підписання Єгиптом і Йорданією підготовленого за підтримкою США угоди про припинення вогню напередодні початку мирних переговорів у серпні 1970 року викликало різку критику з боку Алжиру, Іраку й Органі­зації визволення Палестини. Нові розбіжності виникли у зв'язку із втручанням Сирії в громадянську війну в Йорданії (1970) і в Лівані (1975). В 1972 році пропозицію Йорданії про створення федерації з окупованим Ізраїлем Західним берегом ріки Йордан було сприйня­то іншими арабськими державами як змову з Ізраїлем. В 1977 році вони засудили визнання Єгиптом де факто Держави Ізраїль. В 1979 році, після підписання єгипетсько-ізраїльського мирного договору, більшість членів Ліги проголосували за введення санкцій проти Єгипту, включаючи призупинення його членства в ЛАД і перенос її штаб-квартири з Каїра в Туніс. В1989 році членство Єгипту в ЛАГ було відновлено, а в 1991 році її штаб-квартира була повернута в Каїр. У черговий раз протиріччя спалахнули під час війни в Пер­ській затоці (1990-1991), коли зіткнулися інтереси антиіракської коаліції (Саудівської Аравії, Єгипту, Сирії й Марокко) і нейтральних арабських держав, таких, як Йорданія, Ємен і Лівія.

Дата добавления: 2015-05-10