Поняття політичної системи суспільства 2 страница

Культура є системою, яка має складну структуру. Якщо розглядати культуру як визначену людську діяльність, то можна виділити в ній матеріальну і духовну культуру, що взаємодіють у процесі реалізації людини як суспільної істоти і неповторної індивідуальності. Якщо ж розглядати культуру з точки зору її носія, то можна виділити світову культуру, яка складається з етнічних та національних культур. Світова і національні культури є синтезом, результатом складної взаємодії культур класів, інших соціальних груп певного суспільства, родин, окремих людей.

Як культури не існує без людини, суспільства, так і не існує людини, суспільства без культури. Культура є власне людським способом “включення” в універсум. Діяльність людини базується на обміні речовинами й енергією з природою. Яка ж специфіка "вписанності" людини у світ? Специфікою "феномену людини" є формування та відтворення особливих форм життєдіяльності, матеріальної і духовної культури, форм спілкування. Суспільство створює "другу природу", перетворюючи не лише навколишній, але й свій внутрішній світ.

Специфікою буття людини у світі є практична діяльність. Тобто людині притаманний діяльнісно – творчий характер ставлення до дійсності. Діяльність здійснюється в соціумі, в кооперації з іншими людьми. Вона передбачає спілкування, поєднання зусиль людей. Діалог забезпечує можливість вироблення більш оптимальних плідних засад спілкування між людьми.

Практика включає наступні відносини:

а) суб’єкт – об’єктні (людина ‑ природа);

б) суб’єкт – суб’єктні (взаємодія людей у цьому процесі);

в) самозміну (людина змінює себе через діяльність в світі і спілкування).

У процесі практики відбувається:

1) реальне перетворення об’єктів дійсності;

2) спілкування в процесі і з приводу цієї перетворюючої діяльності;

3) виробляються сукупності норм і цінностей, що забезпечують цілеспрямований характер діяльності.

Усі сфери суспільного життя – це сфери культури, а ккультура є символічним світом, створеним людиною. Йдеться не про одного індивіда, а про спів-буття людей, які в процесі співіснування (тобто вступають в різні суспільні відносини)вибудовують світ свого буття. Це вже не природний, а позаприродний світ, в основі якого лежить формування певних символов \ символ у перекладі з грецької мови - розпізнавальна ознака / Символи пронизують усі форми культури, зокрема:

1) у стародавніх греків символ - це умовний речовий розпізнавальний знак для членів певної соціальної групи;

2) в літературі символ - це художній образ, який втілює деяку ідею;

3) в науці символ - це умовне позначення якоїсь величини (наприклад в математиці, фізиці) буквами грецького та латинського алфавіту;

4) в мистецтві символ - це універсальна естетична категорія, яка розкривається через співставлення із суміжними категоріями такими як художній образ або алегорія (вираз абстрактного поняття при допомозі конкретного образу, наприклад, жінка з зав’язаними очима, з вагою в руці - алегорія правосуддя) І.В. Гете писав, що "в символі через окреме представляють загальне - не як сон, не як тінь, але як живе миттєве одкровення того, що є невиразимим." / цит. за: Керлот Х.С. Словарь символов.- М.:REFL-book, 1994.- С.32)

4/ в релігії символ - це знак для позначення, вираження трансцендентного, священного через чуттєве (наприклад, лотос є символом вищої досконалості в буддизмі, хрест у християнстві - це символ жертовної любові, позбавлення від гріхів.)

Символи виступають як умовні знаки для позначення загальних ідей. Символ є полісемантичним. Причому кількість значень у нього - необмежена. А отже, культура як світ символів теж є необмеженою. Матеріальна культура, теж має символічне забарвлення (символи в трудовій діяльності: покладання цілі, накреслення шляхів її досягнення, самірезультати, не кажучи вже про винагороду). Гроші - це теж символ обміну товарів. Символи заміщають реальні речі, які є недоступними, або ж якими користуватися незручно. Наприклад, паперові гроші, платіжні картки заміщують золото. Матеріальні символи, як і духовні, мають ідеальний характер, бо формуються у людській свідомості. Символи пронизують всі сфери людського буття: матеріальне життя, політику, право, мораль, мистецтво, релігію, побут.. Народні традиції, звичаї, обряди теж мають символічний характер.

Культура має історичний характер, який виявляється і в зміні значень символів. Одні і ті ж символи стають носіями нових значень. Так відбувається розширення семантичного поля – окрім того, що з»являються нові символи. Особливе значення у розвитку людської | цивілізації відіграє мова, яка теж є системою символів.

Наприклад, коли у певній країні змінюється тип державної влади, то змінюються її символи – гімн, прапор, герб тощо. Це можна простежувати на символіці будь-якої країни

Поняття “культура” і “цивілізація” мають органічний зв’язок. Але переважна більшість соціальних філософів вважає, що культуру і цивілізацією необхідно розрізняти. У свій час це підкреслював ще видатний німецький філософ І. Кант. Він поставив питання: що таке людська цивілізація й чи може людина відмовитись від неї? З його точки зору, цивілізація починається зі встановленням людиною правил людського життя й людської поведінки. Цивілізована людина – ще людина, яка не зробить неприємного іншій людині, вона ввічлива, тактовна, люб’язна, привітна, поважає людину в іншій людині. Культуру ж Кант пов’язував з моральним категоричним імперативом (про нього йшла мова раніше, при розгляді філософії І. Канта), який мав практичну силу і був зорієнтованим головним чином на розум самої людини, її совість. Виходячи з сучасних розумінь, доцільно підтримати одну з поширених точок зору на співвідношення культури і цивілізації, не розглядаючи детально саме поняття цивілізації, оскільки про нього йшла мова раніше, при розгляді цивілізаційного і формаційного підходів до історії. Цивілізація відображає рівень розвитку культури і суспільства в цілому і водночас – спосіб освоєння культурних цінностей, і матеріальних, і духовних, які визначають все суспільне життя, його специфіку. Такий підхід дозволяє побачити відмінність цивілізації від культури. Розглянемо їх детальніше. Перша ознака цивілізації – рівень розвитку культури – досліджена в етнографічній, історичній, соціологічній та філософській літературі. Але саме при вивченні даної ознаки найчастіше відбувається ототожнення культури і цивілізації. Друга ознака – спосіб освоєння культури – ще недостатньо досліджена як у західній, так і вітчизняній літературі, хоча знання цієї ознаки надзвичайно важливе: світовий досвід, історія людства свідчать, що який спосіб освоєння культурі, така і цивілізація. Звернемось до такого прикладу – відмінності Західної і Східної цивілізацій. Цінності у них ті ж самі, способи ж освоєння – різні: на Заході переважав раціоналістичний підхід до цінностей, сприйняття їх функціонування через науку, на Сході освоєння цінностей здійснюється на основі релігійно-філософських традицій. Дослідження свідчать, що з самого початку специфіка цих цивілізацій була пов’язана з особливостями трудової діяльності, на яку впливали географічне середовище, густота населення та інші чинники. Зокрема система зрошування вимагала управління постачанням води з одного центру, вона багато в чому стимулювала розвиток азійського способу виробництва, характерними рисами якого були єдиноначальність і “суспільний” характер праці, ієрархія соціальних привілей, а в духовній сфері – орієнтація на підпорядкування свідомості людини світовому абсолюту – Богу (Небу, Сонцю) і його наміснику – імператору чи феодалу. На розвиток і особливості цивілізацій впливав зміст релігійних та філософських форм суспільної свідомості, їх використання як найважливіших засобів оволодіння всіма іншими цінностями суспільства в Індії – буддизм, брахманізм, філософія йоги, в Китаї – буддизм і конфуціанство зробили значний вплив на регламентацію всієї людської діяльності. Західна цивілізація розвивалась під меншим впливом монолітних культових структур і єдиноначальства, вона активніше змінювалась під впливом науки, мистецтва, політики. Далі, для Східної цивілізації характерне засвоєння матеріальних і духовних цінностей в умовах авторитаризму, всезагальної слухняності, особливого особистісного сприйняття держави, старшого в общині та сім’ї тощо. Тому формування людини як слухняної і доброчесної, відобразилося на всій життєдіяльності людини східних країн, на самій культурі і способах її засвоєння. Для Західної цивілізації характерні прискорений розвиток науки і техніки, швидкі зміни предметного світу і соціальних людських зв’язків, оскільки в її культурі домінувала й домінує наукова раціональність як особлива самодовліюча цінність. Водночас сьогодні не викликає сумніву взаємодія східних і західних типів цивілізацій, результатом чого є виникнення так званих “гібридних” суспільств, які на основі своєї культури засвоюють нову культуру. Сьогодні починає домінувати розуміння цивілізації як єдиного, спільного для всього людства явища. В основі такого обґрунтування – ідея єдності, цілісності та взаємопов’язаності сучасного світу, спільного для всього людства, наявності глобальних проблем та загальнолюдських цінностей.

25)За гносеологічним критерієм у суспільній свідомості виділяють буденний і теоретичний рівні. В буденній свідомості відображається буття людей, соціальних груп, уся сукупність суспільних відносин і процесів в їх переломленні через повсякденний досвід. Сюди відносять емпіричні знання та індивідуальний досвід людей, набутий протягом життя, а також коло уявлень, прагнень, переживань, сподівань, надій, переконань тощо, у яких відображаються умови життя, побуту та трудової діяльності людей. Тут ще немає проникнення в глибоку сутність наукового розуміння закономірностей соціальних процесів.

На теоретичному рівні здійснюється пізнання сутності, закономірностей, тенденцій розвитку соціальних явищ, створюються узагальнені понятійні моделі, концепції. Це рівень діяльності спеціалістів -учених, дослідників. Сюди слід віднести наукові знання (у вигляді понять, категорій, законів, принципів, аксіом, гіпотез, теорій), які відображають буття природу, суспільне життя, діяльність, а також суспільну ідеологію, у якій відображається суспільне буття через призму соціально-класових інтересів, потреб тощо.

Поділ на вказані рівні визначається вже названими термінами. Перший, хоча й дещо несистематизований, все ж застосовується для цілісного життєрозуміння; другий становить сукупність ідей, які піддані теоретичній розробці та раціональній систематизації.

Подібний поділ існує в усіх, за винятком філософії, науки формах суспільної свідомості. Проте відношення між їх рівнями неоднозначні. Притому слово "буденний" ("побутовий") не означає "неповноцінний". В цьому понятті відображений (наповнений життєвим змістом) рівень свідомості, якому притаманні повнота й цільність життєвідчуття та життєдайності. Якщо цей рівень знання внутрішньо безконфліктний і навіть гармонійний, то можна обійтись і без глибоких знань науки й філософії, не відчуваючи психологічних незручностей. З іншого боку, будучи висококваліфікованим спеціалістом у певній галузі, не можна обійтись без синтетично-цільного погляду інакше відчуватиметься дискомфорт. На теоретичному рівні (в йог сучасному розумінні) ця синтетична цільність може бути забезпечення лише філософським світоглядом, хоча й не в повній мірі, оскільки ньому поки-що не все систематизовано й пронизано раціональним зв´язками, як це має місце в ідеалах, переконаннях та цінностях.

Буденна свідомість ближча до безпосереднього, практичного життя. В ній повніше відображена специфіка ситуації, конкретні деталі смислові відтінки тощо. Досвід побутової свідомості є основою, з яке черпають свій зміст науки, філософія та мистецтво. Вона є первинної формою розуміння соціального й природного світу. Вона має свої об´єктивну обумовленість в природі людини, постійно змінюється поповнюючись знаннями, в тому числі й науковими.

Суспільна психологія - це відносно самостійна, що сформувалася в ході історичного розвитку суспільства система відображення об'єктивної реальності людьми, пов'язаними діловими та особистісними відносинами.

Суспільна психологія - це сукупність почуттів, емоцій, несистематизованих поглядів, настроїв, звичаїв, традицій, звичок, що складалися під впливом безпосереднього суспільного буття.

Зміст суспільної психології різноманітне. Зазвичай воно підрозділяється на три групи соціально-психологічних явищ:

· Психічний склад певної соціальної групи (соціальний характер, звички, традиції);

· Емоційні явища (настрої, соціальні почуття і т. д.);

· Соціально-психологічні явища безпосередньо взаємодіє групи (мода, чутки і т. д.).

Проте названі групи духовних явищ не вичерпують змісту психології.

Суспільна психологія, як масова свідомість, неодмінно містить у собі політичні, правові, моральні й інші ідеї і уявлення, але не в формі теорій, систем поглядів, як це має місце в ідеології, а головним чином у формі переконань, вірувань, соціальних установок на сприйняття дійсності і ставлення до неї. Якщо в ідеології ми розрізняємо ідеї і погляди, перш за все, по їх змісту, то в суспільній психології маємо справу з переконаннями людей (цілих груп класів), тобто з тим, наскільки ідеї і погляди, поширювані в процесі ідеологічної роботи серед мас, оволоділи свідомістю останніх, є стимулами їх поведінки. При цьому неодмінно враховуються і змістовна сторона ідей і поглядів, але ніби в знятому вигляді; головне ж увага переноситься на їх засвоєння, на те, чи стали вони глибокими переконаннями чи ні, як вони проявляються у вчинках, переживаються, закріплюються у звичках, традиціях і т. д. Переконання соціальних груп, класів та інших спільностей складають основний зміст суспільної психології.

Найважливіша особливість суспільної психології у тому, що вона виражає стан свідомості соціальних груп і їх відношення до дійсності. Під терміном «стан» маються на увазі не тільки власне психічні стани (наприклад, впевненість, установки), а й емоційно-вольові процеси, властивості особистості, стійкі риси психічного складу груп, спільнот (наприклад, колективізм, традиції, погляди і т. д.).

Як вважає А. К. Уледов, процес переконання включає в себе не тільки логіку, аргументацію, але й сумніви, почуття, відносини довіри чи недовіри [1]. Пропаганда можлива тільки шляхом встановлення соціально-психологічних контактів, за допомогою механізмів, що дозволяють долати бар'єри і впроваджувати ідеологію у свідомість людей, перетворювати знання в переконання. Соціально-психологічні механізми впливу суспільної психології на людину общи, хоча вплив суспільної психології на ідеологію, на погляди людей здійснюється переважно за допомогою механізмів навіювання, а ідеології на суспільну психологію - механізмів переконання. У пропаганді необхідно враховувати діалектику психології суспільства, колективу і особистості.

Всі видатні марксисти, будь то Антоніо Лабріоли або Август Бебель, Роза Люксембург або Г. В. Плеханов, пропагуючи і розвиваючи історичний матеріалізм, намагалися якомога конкретніше уявити механізм, яким здійснюється закон: «суспільне буття визначає свідомість». І тому всі вони з найбільшою увагою вдивлялися в щось на перший погляд невловиме, але займає необхідне місце в цьому механізмі - в суспільну психологію.

Недооцінка психології призводить до вульгаризації вчення про базис і надбудову. Неможливо скільки-небудь переконливо вивести з даного економічного стану, що панують у даний час в головах людей філософські, релігійні, естетичні течії і системи.

Г. В. Плеханов розвинув теорію, згідно з якою допомогою ланкою між економічним розвитком та історією культури в широкому сенсі є зумовлені соціально-економічним розвитком зміни в психології людей. На думку прихильників такого погляду, ідеї, культура - це згусток суспільної психології. Г. В. Плеханов розчленовує всю соціальну структуру суспільства на п'ять незалежних один від одного елементів: «Дана ступінь розвитку продуктивних сил; взаємовідносини людей у ​​процесі суспільного виробництва, що визначаються цим ступенем розвитку; форма суспільства, яка виражає ці відносини людей; певний стан духу і моралі, відповідне цієї формі товариства; релігія, філософія, література, мистецтво, відповідні здібностям, напрямами смаку і уподобань, породжуваним цим станом»[2].

Г. В. Плеханов наполягав, що без тієї ланки, яка тут названо «стан духу і моралі», яке в інших випадках він називає «переважна настрій почуттів і умів», яке ширше визначається як суспільна психологія, можна зробити жодного кроку в науковому вивченні історії літератури, мистецтва, філософії і т. п. Він писав: «Щоб зрозуміти історію наукової думки або історію мистецтва в даній країні, недостатньо знати її економію. Треба від економії вміти перейти до суспільної психології, без уважного вивчення і розуміння якої неможливо матеріалістичне пояснення історії ідеологій».

В іншому місці Плеханов сформулював цю думку ще коротше: «Всі ідеології мають один спільний корінь - психологію даної епохи».

Психологія завжди пов'язана зі сферою людських дій (у тому числі з гальмуванням і придушенням дій).

В. І. Ленін неодноразово підкреслює народження почуттів, настроїв, інстинктів, одним словом, психічних станів різних класів і мас, з їх економічного стану і корінних економічних інтересів. Це - перший і найглибший джерело соціально-психічних явищ. Без економічних вимог нічого йти з пропагандою в масу трудящих [3].

Поняттям «стихійність» Ленін передавав ті риси в суспільній психології, які більшою чи меншою мірою тяжіють у бік несвідомості, хоч і не збігаються з нею. Сюди, в «стихійність», потрапляють переважно дві групи явищ:

1) пригніченість людей, покірність їх злиднях і безправ'я, звичка до пригнобленого стану;

2) протест, обурення, бунт, але звернені лише проти безпосереднього джерела лих, що носять негативний характер, не освітлені громадської теорією.

Ставлення Леніна до першої групи особливо негативно.

Друга група явищ стихійності привертала величезну увагу Леніна як теоретика і практика революції. Йому було абсолютно чуже доктринерские ставлення до стихійності. Навпаки, він писав, «що стихійність руху є ознака його глибини в масах, міцності його коренів, його непереборності, це безсумнівно», «стихійний елемент» являє собою, по суті, не що інше, як зародкову форму свідомості. І примітивні бунти виражали вже собою деяке пробудження свідомості: робітники втрачали споконвічну віру в непорушність давили їх порядків, починали... не скажу розуміти, а відчувати необхідність колективної відсічі, і рішуче поривали з рабською покірністю перед начальством. Але це було все-таки набагато більше проявом відчаю і помсти, ніж боротьбою».

Кожна людина в результаті суб'єктивного відображення об'єктивної реальності формується особистістю зі специфічними особливостями своєї індивідуальної психології. Навіть у відносно однакових умовах люди однієї соціальної групи, однією мікросередовища різняться за своєю психологією. Причиною тому - своєрідність відображень зовнішнього і внутрішнього середовища, специфічні, індивідуальні умови існування.

Але разом з тим, люди різні, але належать одній мікро-і макросередовищі, однієї соціальної групи (аж до самої великий) мають чимало подібних, загальних психічних властивостей і рис, що відрізняють їх від осіб інших соціальних груп, від осіб, що живуть в іншій мікро - і макросередовищі. Загальні, більш-менш, стабільні економічні, політичні, культурні та інші соціальні умови визначають класові, національні особливості людей, у сукупності своїй складові громадську типологію.

Суспільна психологія, що розглядається як складне соціальне явище, охоплює області, «здавалося б, незалежні один від одного: емоційний шар суспільної свідомості, неконцептуальний рівень останнього взагалі, елементи концептуального відображення буття, звички, психологічний аспект розвитку та функціонування форм свідомості, особливості психіки різних соціальних спільнот, характерну для певних умов духовну архітектоніку особистості..., психічні явища, що виникають при безпосередній взаємодії сукупності людей у ​​деяких ситуаціях», - так писали в своїй книзі радянські соціальні вчені, які працювали в Прибалтиці [4]. І пропонували для її дослідження системно-структурний підхід як найбільш плідний для такого складного утворення.

Щось подібне стверджував і І. Т. Левикін, який писав, що «вивчення соціальної психології як системи вимагає застосування структурно-функціонального аналізу» [5].

Розглядаючи психологію класу, званого селянством, І. Т. Левикін викладав якусь систему, котра має свою структуру. Він пропонував багатопрофільну модель психології селянства, що складається з психології реальних колективів, психології умовних соціально-психологічних груп, психології підгруп і психології особистості. У ті роки такий підхід, безсумнівно, був цікавим і багатообіцяючим. Але абсолютно очевидні були і його слабкості. Занадто невизначеними виявлялися підстави для структуризації феномена.

При визначенні структури суспільної психології як соціального явища або, навпаки, соціальної психології як суспільного феномену, на мій погляд, необхідно враховувати наступне.

Будь-яка структура як єдність цілого і складових його елементів припускає, що між цілісністю і кожним елементом може бути (а в даному випадку, обов'язково мається) ряд досить складних підструктур, тобто проміжних структур різних рівнів. При переході від структури більш високого рівня до більш низького або (що те ж саме) при виділенні підструктур різного рівня слід керуватися принципом «необхідності і достатності». Це означає, що кожного разу число підструктур цілого повинна, по-перше, включати в себе всі елементи цього цілого і, разом з тим, не повинно бути більше того. Ступінь залежності сутності цілого від кожної з його підструктур не рівнозначна. Є більш-менш істотні для цілого підструктури, але не може бути зовсім не суттєвою підструктури цілого.

Структура - це не просто єдність елементів, їх зв'язків з цілим. На нашу думку, структура - це, образно кажучи, багатоповерхова піраміда, кожен поверх якої є одночасно підставою для наступного і немислимий без нього.

Можна припустити, що структура суспільної психології складається з наступних підструктур.

1. Психологічні особливості формалізованих спільнот, груп колективів і т. п.

2. Психологічні особливості неформальних груп (друзі, любителі пива, спорту, нічних клубів, казино і т. п.

3. Психологічні особливості демографічних і територіальних спільнот (молодь, жінка, москвичі, ярославці, пошехонці і т. п.).

4. Психологічні особливості професійних спільнот (механізатори, фермери, докери, шахтарі, моторобудівники, нафтовики і т. п.).

5. Психологічні особливості окремих особистостей в спільнотах (лідери, ведені, агресивні, законослухняні, віруючі, атеїсти і т. п.).

Психологія людей будь-якої з названих груп (великий або малої) включає незмінно певну систему наступних елементів:

1. Суспільно-психологічні властивості або якості (потреби, інтереси, ідеали, смаки, а також риси психологічного складу, менталітету) конкретної соціальної групи, наприклад, колективізм та індивідуалізм, працьовитість і лінощі, агресивність і конформізм та інші.

2. Суспільно-психологічні відносини в даній спільності (звичаї, традиції, соціальні звички, сімейно-шлюбні, ділові, релігійні установки, а також атракції, симпатії, антипатії, елементи психологічної сумісності, спрацьованості і т. п.).

3. Суспільно-психологічні стани (емоції, почуття, суспільні настрої, умонастрої, войовничість, толерантність і т. п.).

4. Суспільно-психологічні процеси (наслідування, навіювання, зараження, конформність, звані агресивність, терпимість, ініціативність і т. п.), ще не стали характерними рисами групи.

26)Одним зі структурних елементів суспільної свідомості є розмаїтість її форм. Це – політична свідомість, правова, моральна, релігійна, естетична, наукова свідомість тощо. Ця розмаїтість залежить від двох основних факторів:

– по-перше, від об'єкта, тобто від складності суспільного буття. Кожна сторона суспільного буття відбивається якою-небудь формою суспільної свідомості;

– по-друге, від способу відображення. Як це розуміти? Люди мають потребу глибше і всебічно пізнати світ. Один і той самий об'єкт люди намагаються пізнати з різних сторін, з різних поглядів, тобто по-різному підходять до його розгляду. Наприклад, відносини між людьми можна розглядати і в моральному, і в юридичному, і в політичному аспектах.

Треба мати на увазі, що складність об'єкта та численність способів відображення не викликають автоматично різноманітності форм суспільної свідомості. Вони лише породжують можливості появи різних форм свідомості. Кожна форма виникає як наслідок суспільної потреби розвитку матеріального виробництва. Так, мораль, мистецтво як форми суспільної свідомості з'являються набагато пізніше виникнення суспільства. Політична ідеологія виникає лише тоді, коли розвиток матеріального виробництва спричиняє приватну власність, суспільні класи, державу. Наука теж виникає внаслідок появи в суспільстві потреби в теоретичних знаннях, в яких відображалися б закономірності об'єктивної реальності. Тобто, коли матеріальне виробництво вже не в змозі задовольнитися власне емпіричними знаннями.

Суттєве значення для розвитку форм суспільної свідомості має їх взаємодія. Всі форми переплітаються між собою, доповнюючи за певних умов одна одну. Основою взаємодії виступає цілісність суспільного життя, тісний зв'язок між собою різноманітних суспільних відносин. Взаємодія форм суспільної свідомості – це об'єктивний закон її розвитку.

Характер взаємодії різних форм суспільної свідомості залежить від конкретних історичних умов. У кожну історичну епоху одні форми можуть посилювати свою активність, а отже, і вплив на інші форми, або, навпаки, послаблювати. Нерідко в конкретних умовах історичного розвитку суспільства певна форма може відігравати провідну роль у суспільній свідомості. Так, в Середньовіччі наука, філософія, мистецтво, мораль зазнавали значного впливу з боку релігії, яка посідала панівне становище серед інших форм суспільної свідомості. Неможливо зрозуміти духовне життя Середньовіччя, не знаючи ролі та місця релігії в ту епоху.

Згодом форми суспільної свідомості звільняються від впливу релігії. Але не всі однаково. Наприклад, мораль ще довгий час перебуває в залежності від релігії. Наука, навпаки, більш рішуче звільняється від релігійного впливу і досягає значних успіхів у пізнанні природи. Потреби матеріального виробництва диктують необхідність суворо наукового розуміння об'єктивних закономірностей без будь-яких релігійних напластувань.

Особливе місце серед форм суспільної свідомості займає політична свідомість та правосвідомість. Це пояснюється тим, що вони найбільше наближені до економічних умов життєдіяльності суспільства.

Політична свідомість відображає суспільне буття найбільш безпосереднім і глибоким способом. Вона тісніше за інші форми свідомості пов'язана з економічним базисом суспільства. Це пояснюється тим, що між ними відсутні будь-які опосередковані ланки. Однак сам характер цього зв'язку залежить від інтересів соціальних груп – верств, класів, страт тощо.

Політична свідомість включає в себе ідеологічну і психологічну сторони. Політична ідеологія – це система поглядів, ідей, які відображають інтереси соціальних угруповань, націй, держав.

Політична психологія поєднує в собі несистематизовані погляди, а також почуття і настрої конкретних соціальних груп стосовно інших груп, націй чи держав.

Певне соціальне угруповання реалізує свої інтереси, цілі і завдання шляхом діяльності політичних установ і організацій, тобто через діяльність держави та партій. Політична ідеологія обґрунтовує цілі й засоби реалізації групових інтересів і виступає як сукупність поглядів на державу, її побудову та політику. Слід розрізняти політичну ідеологію як систему поглядів на політику і політичні відносини.

Важливу роль у регулюванні відносин між людьми відіграє правосвідомість. Адже політичні та інші відносини в суспільстві немислимі без фіксації їх у законах.

Правосвідомість – це сукупність поглядів, що відображають ставлення людей до існуючого права.

Відомо, що право є системою загальнообов'язкових норм і правил поведінки людей у суспільстві. Ці норми і правила, зазвичай, відображають політичні відносини, які залежать від інтересів різних груп суспільства. Оскільки інтереси, як правило, в сучасному суспільстві протилежні, то і правова свідомість має суперечливий характер. Важливе у зв'язку з цим стремління до побудови демократичного, по-справжньому справедливого суспільства. В такому суспільстві панівною правосвідомістю буде відповідність уявлень людей про законність, порядок, справедливість існуючим державним правовим нормам та законам.

Важливе місце серед форм суспільної свідомості належить моральній свідомості.

Мораль – це система норм і правил, що склалася історично і регулює поведінку людини, її ставлення до інших людей, до суспільства в цілому і яка підтримується силою суспільної думки, традицій і виховання.

Дата добавления: 2015-05-07