Мета Катехизму УГКЦ

С.

Ноябрь

Октябрь

Валериана лекарственная – корневища с корнями

Горец змеиный – корневища

Дягиль лекарственный – корневища с корнями

Калина обыкновенная – плоды, кора

Клюква – плоды

Кровохлебка лекарственная – корневище и корни

Лапчатка прямостоячая – корневища

Морковь посевная – семена, корнеплоды

Можжевельник обыкновенный – шишкоягоды

Одуванчик лекарственный – корни

Окопник лекарственный – корни

Ольха серая – шишки

Папоротник мужской – корневища

Первоцвет весенний – корневища с корнями

Пырей ползучий – корневища

Стальник полевой – корни

Толокнянка обыкновенная – листья

Цикорий дикий – корни

Шиповник коричный – плоды

Щавель конский – корневища и корни

Ольха – соплодия

Стальник полевой - корни

Лист патріярха Любомира

(залишити 1 стор.).

Також залишити перед 3 частиною 1 сторінку для вступу)

1 Дорогі брати і сестри! Поручаємо Вам Катехизм Української Греко-Католицької Церкви, який є сповідуванням її віри в Триєдиного Бога Отця, і Сина, і Святого Духа. Віра ця народилася в слуханні Христового Євангелія, яке вперше пролунало на землях Руси-України ще в проповіді апостола Андрея Первозванного, продовжилося в місії святих слов’янських апостолів Кирила і Методія та утвердилося у хрещенні рівноапостольного князя Володимира. Це Слово Євангелія знайшло відгук віри в серцях слухачів, і Христова Церква поширилась серед українського та інших народів. Нова християнська традиція, згодом названа київською, стала перлиною в скарбниці віри Вселенської Церкви. На цій традиції виросли численні покоління християн як української, так і інших культур.

2 Спираючись на традицію, цей Катехизм водночас відкритий на сучасність. Одним із найвагоміших «знаків сучасності» є те, що наша Церква присутня не лише на історичній території, але й на численних поселеннях. Це потребує зміцнення духовних зв’язків між вірними нашої Церкви на підставі єдиної духовної спадщини. Глибше пізнання свого християнського коріння допоможе вірним віднайти власну ідентичність у сучасному світі з його викликами глобалізації та асиміляції, і водночас пізнати універсальну вартість нашої традиції. Сучасне становище УГКЦ в Україні і світі, запити вірних Церкви окреслюють мету цього Катехизму – допомогти глибше втілити передану Отцями нашої Церкви – святителями, мучениками, ісповідниками і преподобними – Христову віру, плекати київську християнську традицію, знайти в її світлі відповіді на виклики сьогодення.

3 Катехизм засвідчує невід’ємний зв’язок київського християнства з християнством вселенським. Тому він звертається і до вірних УГКЦ, і до вірних інших Церков, а також до всіх щирих шукачів Істини.

4 Цей Катехизм розкриває віровчення Церкви у трьох частинах: віра Церкви, молитва Церкви і життя Церкви. Їм передує Вступ, де «правило молитви» анафори Літургії святого Василія Великого подається як методологічна основа «правила віри», сповідуваного Церквою і викладеного в Катехизмі.

5 Фрагменти тексту анафори служать епіграфами до окремих розділів Катехизму, об’єднуючи їх у одне ціле. Теми Катехизму розкриваються на текстах Святого Письма, спадщині святих Отців Церкви і Отців УГКЦ зокрема, рішень Вселенських та Помісних Соборів, богослужбових творах, агіографії й іконографії. У Катехизмі поєднано традицію й сучасність, завдяки чому віруючі можуть видобувати зі скарбу віри «нове і старе» (пор. Мт. 13, 52).

6 Синод Єпископів подає цей Катехизм як авторитетне вчення Церкви, джерело катехитичного навчання для зростання вірних УГКЦ у вірі. Водночас цей Катехизм є посланням віри спільнотам інших помісних Церков, знаком католицького сопричастя в єдиній Христовій вірі.

0.1.1. Написання катехизму «Христос – наша Пасха»

7 Цей Катехизм продовжує традицію писаних чи друкованих катехизмів УГКЦ, початки якої сягають ще ХVI ст. Відтоді й досі не було століття, в якому не з’явився б новий Катехизм. Якщо згадати хоча б деякі, то уваги заслуговують “Катехизм” ХVIІ століття, укладений святим священномучеником Йосафатом, Архиєпископом Полоцьким, Катехизм під назвою “Народовіщаніє іли слово к народу католическому” з ХVIІІ століття, “Великий катехизм для парафіяльних шкіл” ХІХ століття, Катехизм «Божа наука» ХХ століття.

8 Відзначення ювілею тисячоліття хрещення Руси-України 1988 року, а також вихід із підпілля УГКЦ в Україні призвели до усвідомлення потреби в новому Катехизмі, в якому б християнська віра була передана в річищі власної тисячолітньої традиції. Важливим кроком на шляху до створення такого Катехизму стало написання 1998 року «Катехитичного правильника УГКЦ», який окреслив ідентичні риси катехитичного служіння нашої Церкви.

9 2001 року Синод єпископів УГКЦ доручив владиці Петрові Стасюку, голові Синодальної катехитичної комісії розпочати працю над написанням Катехизму. Було утворено робочу групу, яка співпрацювала з багатьма богословами і катехитами нашої Церкви. Катехизм, який тримає в руках шановний Читач, є плодом їхньої інтенсивної багаторічної співпраці.

0.1.2. «Катехизм УГКЦ» і «Катехизм Католицької Церкви»

10 1992 року вийшов друком «Катехизм Католицької Церкви», український переклад якого побачив світ 2002 року. Одне із завдань «Катехизму Католицької Церкви» – служити автентичним і правильним орієнтиром для укладання місцевих катехизмів. «Цей Катехизм не призначений для того, щоб замінити різні місцеві катехизми […] Він покликаний сприяти створенню нових місцевих катехизмів, які враховуватимуть різноманітні ситуації й особливості культур і, водночас, турботливо зберігатимуть єдність віри і вірність католицькому вченню”[1]. У цьому ж дусі навчає Глава й Отець УГКЦ Любомир: «Наука Христова є одна й та сама для всіх, віра Христова також та сама для всіх католиків незалежно від того, якого обряду вони не були б і до якої помісної Церкви не належали б. Натомість богословське розуміння Богом об’явлених Правд може бути іншим у різних культурах, як бувають різними літургійні обряди»[2].

11 Особливість богословської традиції УГКЦ, східнохристиянської у своїх джерелах, визначає потребу й окремого катехизму для нашої Церкви. На цю богословську особливість вказував папа Римський Іван Павло ІІ: «На Сході і на Заході у дослідженнях одкровенної правди використовували відмінні методи… Ці різні богословські окреслення часто взаємодоповнюються, а не протиставляються»[3]. Наведені слова є фундаментальними для розуміння того, що навчання Катехизму нашої помісної Церкви перебуває «у симфонії віри» з навчанням «Катехизму Католицької Церкви». «Законна різноманітність жодним чином не суперечить єдності Церкви, навпаки – додає їй слави і суттєво сприяє виконанню її місії»[4].

0.2. Вступ. Метод і структура Катехизму

12 Джерело християнського життя – віра у Воскреслого Христа. Цю віру, сформульовану Церквою в Нікейсько-Царгородському Символі віри, виражає літургійна молитва Церкви, через яку ми стаємо причасниками Христової Пасхи, учасниками «нового життя» у Христі. Ми зростаємо в цьому новому житті через духовне ділання і моральне зусилля. Тому поєднання Символу віри і Анафори Літургії святого Василія Великого є методологічним ключем до тексту Катехизму «Христос – наша Пасха».

0.2.1. Символ віри

13 Про віру у Воскреслого Христа, як джерело християнського життя, проповідує апостол Петро: «Ісуса Назарянина […] Бог воскресив, порвавши пута смерті, бо неможливо було, щоб вона держала його в своїй владі […]. Оцього Ісуса Бог воскресив, – ми всі цьому свідки» (Ді. 2, 22-24; 32). Значущість події воскресіння для нашого спасіння стверджує апостол Павло: «А як Христос не воскрес, то марна віра ваша» (1 Кр. 15, 17). От уже майже дві тисячі років Церква Христова безперервно свідчить і проповідує воскресіння Христа, щоб люди увірували і спаслися: «Як же призиватимуть того, в кого не увірували? Як увірують у того, що його не чули? А як почують без проповідника? […] Тож віра – із слухання, а слухання через слово Христове» (Рм. 10, 14; 17).

14 Наш Катехизм вже самою назвою «Христос – наша Пасха» вказує на пасхальні основи віри. Адже Христос своєю смертю «смерть подолав», а воскресінням «нам дарував життя вічне». Віра у воскресіння Христове веде нас до віри в Бога – Отця, Сина і Святого Духа, бо Христос – Син Божий, «один у Святій Тройці», у Святому Дусі відкрив нам Бога Отця. Цю віру апостолів Церква урочисто сповідує у Нікейсько-Царгородському Символі віри[5]:

Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, творця неба і землі, і всього видимого і невидимого.

І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, єдинородного, від Отця родженого перед усіма віками.

Світло від світла, Бога істинного від Бога істинного, родженого, несотвореного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося.

Він задля нас людей і нашого ради спасіння зійшов із небес, і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком.

І був розп’ятий за нас за Понтія Пилата, і страждав, і був похований.

І воскрес у третій день, згідно з Писанням.

І вознісся на небо, і сидить праворуч Отця.

І вдруге прийде зі славою судити живих і мертвих, а Його царству не буде кінця.

І в Духа Святого, Господа животворного, що від Отця [і Сина] ісходить, що з Отцем і Сином рівнопоклоняємий і рівнославимий, що говорив через пророків.

В єдину, святу, соборну й апостольську Церкву.

Ісповідую одне хрещення на відпущення гріхів.

Очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Амінь.

15 Назва «символ» означає, що кожне слово «Символу віри» не просто передає поняття про Бога, а означує таїнство Божественної дійсності й відкриває його для нашої віри: «Апостолів проповідування і отців догмати єдину віру утвердили Церкві, яка і, ризу істини з богословія вишнього носячи, право править і славить благочестя велике таїнство»[6].

16 Сповідування «Символу віри» є молитовним спогляданням Церкви і знаком єдності християн у вірі: «Нехай твій Символ віри стане для тебе наче дзеркалом: у ньому зможеш побачити, чи ти віриш в усе те, у що ти стверджуєш, що віриш, і кожного дня втішатися своєю вірою»[7].

0.2.2. Анафора Літургії святого Василія Великого

17 Церква проголошує людству присутність воскреслого Христа в історії та являє її в літургійній молитві. Зібрані на літургії вірні не просто згадують історичну подію воскресіння Христа, а стають її свідками і причасниками життя Воскреслого Христа: «Не є між собою суперечними [історична] правда і її святкування»[8]. Церква святкує Христове воскресіння під час кожного літургійного зібрання, коли Воскреслий Христос являє свою присутність у Слові Євангелія і Євхаристійних Дарах. У причасті Тіла і Крові Господніх, Церква являє себе єдиним Тілом Христовим (пор. Еф. 1, 23).

18 За словами патріарха Йосифа Сліпого, «літургійна молитва стає передвісником сформулювань основних правд віри в символах-ісповідях віри»[9]. Тому спільна молитва є водночас символом спільної віри Церкви. Взірцем такої літургійно вираженої віри Церкви є євхаристійна анафора (з грецької возношення).

19 Анафора є водночас осердям нашого Катехизму, об’єднуючи всі три його частини. Анафора не тільки об’єднує Катехизм в єдине ціле, але й надає йому характер богопочитання. Анафора, центром якої є Пасха Христа, описує цю спасительну подію на тлі спомину про створення і спасіння світу Отцем, Сином і Святим Духом. Наша традиція знає дві анафори: Літургії святого Йоана Золотоустого і Літургії святого Василія Великого. Ми використовуємо в нашому Катехизмі анафору Літургії святого Василія Великого[10]:

Сущий Владико, Господи, Боже Отче Вседержителю, поклоняємий, достойно воістину, і праведно, і гарно, як годиться величності святости твоєї, тебе хвалити, тебе оспівувати, тебе благословити, тобі поклонятися, Тобі дякувати, тебе славити, єдиного істинного сущого Бога, і тобі приносити з серцем сокрушенним і духом смиренним оцю духовну службу нашу, бо Ти єси той, хто дарував нам пізнання Своєї істини. І хто спроможний висловити могутність твою, голосною вчинити всю хвалу твою або повідати кожночасно чудеса твої?

Владико всіх, Господи неба і землі, і всього видимого й невидимого створіння, Ти, що сидиш на престолі слави і споглядаєш на безодні – безначальний, невидимий, незбагненний, неописаний, незмінний; Отче Господа нашого Ісуса Христа, великого Бога і Спасителя, надії нашої, який є образом благости твоєї, печать рівнообразна, що в Собі являє тебе – Отця, живе Слово, Бог істинний, предвічна премудрість, життя, освячення, сила, справжнє світло, що через Нього Дух Святий з’явився, Дух істини, дар усиновлення, запорука майбутнього спадкоємства, початок вічних благ, животворча сила, джерело освячення; Ним бо підкріплене все створіння, духовне і розумне, Тобі служить і тобі повсякчасно возсилає славослов’я, бо все служить тобі. тебе ж хвалять ангели, архангели, престоли, господьства, начала, влади, сили і багатоокі херувими; перед Тобою навкруги стоять серафими, шість крил в одного і шість крил у другого; і двома ото вони покривають обличчя свої, а двома ноги, двома ж літаючи, безперестанно взивають один до одного устами, в невмовкаючих славословленнях,

переможну пісню співаючи, викликуючи, взиваючи і промовляючи:

Свят, свят, свят Господь Саваот, повне небо і земля слави Твоєї, осанна на висотах. Благословенний, хто йде в ім’я Господнє, осанна на висотах.

З цими блаженними силами, Владико чоловіколюбче, і ми грішні, кличемо і мовимо: Святий єси і воістину пресвятий, і немає міри величі святости твоєї, і праведний єси в усіх ділах твоїх, бо правдою й істинною постановою ти все здійснив щодо нас.

Ти бо створив людину, взявши порох із землі, і, вдостоївши її образом Своїм, Боже, ти поставив її в достатньому раю, і за збереження заповідей твоїх Ти обітував їй безсмертне життя і насолоду вічних благ. Коли ж вона не послухала тебе, істинного Бога, що створив її, і дала себе звести зміїною приманою і вмертвила себе своїми прогрішеннями, ти, Боже, праведним твоїм судом вигнав її з раю в цей світ і повернув до землі, з якої вона була взята, улаштовуючи їй спасіння через відродження в самому Христі твоєму.

Бо не відвернувся ти докраю від створіння Твого, що його ти створив, благий, ані не забув ти діла рук твоїх, але відвідував їх на всі лади, із-за милосердя милости твоєї; ти посилав пророків, творив чудеса через святих твоїх, що в кожному роді добровгодили тобі; Ти промовляв до нас устами слуг Твоїх пророків, провіщаючи нам прийдешнє спасіння; Ти дав нам закон на поміч й ангелів поставив охоронцями.

А коли прийшла повнота часу, ти говорив до нас через самого Сина Твого, що ним Ти і віки сотворив. Він, бувши відблиском слави твоєї і образом істоти твоєї, що носить все словом сили своєї, не вважав на здобич бути рівним тобі, Богові й Отцеві, але, будучи предвічним Богом, на землі появився і з людьми співжив; і, народившись з Діви святої, сам умалив себе, вид слуги прийняв і став подібним до тіла смирення нашого, щоб нас подібними вчинити до образу слави своєї. Бо тому, що через людину гріх увійшов у світ, а через гріх – смерть, благоволив твій Син, будучи в лоні в тебе, Бога й Отця, що народився від жінки, святої Богородиці і приснодіви Марії, бувши під законом, осудити гріх своїм тілом, щоб, умираючи в Адамі, оживотворилися ми в самому Христі.

І, поживши в цьому світі, він дав спасенні повеління, відвернув нас від ідольської примани, привів до пізнання тебе, істинного Бога й Отця, придбав собі нас у вибраний люд, царське священство, народ святий і, очистивши нас водою й освятивши Духом Святим, віддав себе взамін смерті, що в собі держала нас, запроданих гріхові. І, зійшовши через хрест до аду, щоб наповнити собою все, він усунув болі смерти і воскрес у третій день, і простелив шлях усякій плоті воскресінням з мертвих, бо неможливо було, щоб зотління держало начальника життя. Він став початком померлих, первородним з мертвих, щоб самому бути всім, серед усіх першим. І, вийшовши на небо, Він сів праворуч величности твоєї на висотах, і прийде віддати кожному за вчинками його.

А на спомин спасаючого свого страждання Він зоставив нам це, що ми принесли за його заповідями. він бо, маючи вийти на добровільну, і приснопам’ятну, і животворящу свою смерть, в ночі, в яку віддав себе за життя світу, взяв хліб у святі свої і пречисті руки, показав тобі, Богові й Отцеві, благодарив, благословив (і благословляє), освятив, переломив,

дав святим своїм ученикам і апостолам, кажучи: Прийміть, їжте, це є тіло моє, що за вас ламається на відпущення гріхів.

Амінь.

так само взяв і чашу з виноградним плодом, розвів, благодарив, благословив (і знову благословляє), освятив,

дав святим своїм учням і апостолам, кажучи: Пийте з неї всі, це є кров моя нового завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів.

Амінь.

Це чиніть на Мій спомин, бо кожного разу, як їсте хліб цей і п’єте чашу цю, мою смерть звіщаєте, моє воскресіння ісповідуєте. Отож і ми, Владико, споминаючи спасительні його страждання, животворчий хрест, триденне погребення, з мертвих воскресіння, на небеса вознесіння, праворуч тебе, Бога й Отця, сидіння, і славний і страшний його другий прихід,

твоє від твоїх тобі приносимо, за всіх і за все.

Тебе оспівуємо, Tебе благословимо, Тобі дякуємо, Господи, і молимось Tобі, Боже наш.

Ради цього, Владико пресвятий, і ми, грішні і недостойні слуги твої, сподобившися служити святому твоєму жертовникові, не за праведні вчинки наші, бо нічого доброго ми не вчинили на землі, але ради милости твоєї і щедрот твоїх, що ти їх щедро зілляв на нас, зі сміливістю приближаємося до Твого святого жертовника і, поклавши містообразне святого тіла і крови Христа Твого, тобі молимось і тебе призиваємо, Святий над святими, щоб доброзичливістю твоєї благости прийшов Дух твій Святий на нас і на дари оці, що перед нами, і благословив їх, і освятив, і показав:

Хліб ото цей самим чесним тілом Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.

А чашу оцю самою чесною кров’ю Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.

Пролитою за життя світу.

А нас усіх, що від одного хліба і чаші причащаємося, з’єднай одного з одним на причастя єдиного Духа Святого, і вчини, щоб ні один з нас не причастився святого тіла і крови Христа Твого на суд або на осудження, але щоб ми знайшли милість і благодать з усіма святими, що від віку тобі благовгодили, праотцями, отцями, патріярхами, пророками, апостолами, проповідниками, благовісниками, мучениками, ісповідниками, вчителями, і з усяким духом праведним, померлим у вірі,

особливо з пресвятою, пречистою, преблагословенною, славною Владичицею нашою Богородицею і приснодівою Марією.

Тобою радується, Благодатная, все створіння, ангельський собор і людський рід, освячений храме і раю духовний, дівственна похвало, з Тебе ж бо Бог воплотився і хлоп’ятком став, сущий перед віками Бог наш; утробу бо Tвою престолом сотворив, а лоно Tвоє просторіше від небес учинив. Тобою радується, Благодатная, всяка твар, слава Тобі.

зі святим Йоаном пророком, предтечею і христителем, зі святими і всехвальними апостолами, зі святим (ім’я), що його пам’ять творимо, і з усіма святими твоїми, і за їхніми молитвами відвідай нас, Боже.

І пом’яни всіх раніше померлих в надії воскресіння життя вічного.

За упокій і відпущення прогрішень душі слуги Твого (або померлої слугині твоєї, або померлих слуг твоїх) ім’я, на місці світлому, звідки відійшла печаль і зітхання, упокой його, Боже наш.

І упокой їх там, де сяє світло лиця Твого.

Ще молимося тобі, Господи, пом’яни святу твою соборну й апостольську Церкву, що від кінців і аж до кінців вселенної, і умиротвори її, яку ти набув чесною кров’ю Христа Твого, і храм цей святий утверди аж до кінця віку.

Пом’яни, Господи, тих, що принесли тобі ці дари, і тих, за кого, через кого і ради кого їх принесли. Пом’яни, Господи, тих, що приносять плоди і добро творять у святих твоїх церквах і пам’ятають про вбогих, воздай їм багатими і небесними Твоїми дарами; даруй їм замість земного – небесне, замість дочасного – вічне, замість тлінного – нетлінне.

Пом’яни, Господи, тих, що в пустинях, і горах, і вертепах, і пропастях земних.

Пом’яни, Господи, тих, що в дівстві, і побожності, і подвижництві, і чистому житті перебувають.

Пом’яни, Господи, Богобережений народ наш, правління і все військо. Даруй їм глибокий і невід’ємний мир; натхни їхні серця прихильністю до Церкви твоєї і до всього люду Твого, щоб за їхнього спокою ми провадили тихе й мирне життя в усякому благочесті й чистоті. Пом’яни, Господи, всяке начальство і владу, братів наших у палаті і все воїнство; добрих у благості збережи, лукавих добрими вчини ласкою твоєю.

Пом’яни, Господи, тут присутніх людей і з оправданих причин відсутніх, і помилуй їх та нас багатством милости твоєї; скарбниці їх наповни всяким добром; подружжя їх у мирі й однодумності збережи, дітей вигодуй, молодь виховай, старців підтримай, малодушних утіш, розсіяних ізбери, заблуканих поверни і приєднай до святої твоєї католицької й апостольської Церкви; навіжених нечистими духами звільни, з плаваючими плавай, з подорожніми подорожуй, вдовицям стань на поміч, сиріт захисти, полонених визволи, недужих вилікуй; і всіх тих, що на судах, і в рудниках, і на засланнях, і на гірких роботах, і в усякій журбі, і нужді, і утисках, – пом’яни, Боже.

І всіх тих, що потребують великого Твого милосердя, тих, що люблять нас, і тих, що ненавидять, і тих, що доручили нам, недостойним, молитися за них, і всіх людей твоїх пом’яни, Господи Боже наш, і на всіх вилий багату твою милість, даючи всім те, чого вони просять, на спасіння. А кого ми не пом’янули, через невідання чи забуття, чи через безлічі імен, ти сам пом’яни, Боже, бо Ти знаєш вік і ім’я кожного, Ти ж знаєш кожного від лона матері його.

Ти бо, Господи, поміч безпомічним, надія безнадійним, бурями гнаним спаситель, плаваючим пристановище, недужим лікар; тож для всіх будь усім, відаючи кожного і прохання його, дім, і потреби його. Ізбав, Господи, місто це (або село це, обитель цю), і всяке місто, і країну від голоду, пошести, землетрусу, потопу, вогню, меча, навалу чужих народів та міжусобної брані.

Найперше пом’яни, Господи, святішого вселенського архиєрея нашого ім’я Папу Римського, блаженнішого верховного Архиєпископа і Митрополита нашого Кир ім’я, боголюбивого єпископа нашого кир ім’я, (якого тут влада), і даруй їх святим твоїм церквам, щоб у мирі, цілі, чесні, здорові, довголітньо право правили слово твоєї істини.

І всіх, і все.

Пом’яни, Господи, слугу божого ім’я, за спасіння, виявлення милости і відпущення гріхів його.

Пом’яни, Господи, всяке єпископство православних, що право править слово твоєї істини.

Пом’яни, Господи, з великої Своєї милости і моє недостоїнство, прости мені всяке добровільне і недобровільне прогрішення, щоб через гріхи мої ти не заборонив благодаті Святого Твого Духа від оцих дарів, що перед нами.

Пом’яни, Господи, пресвітерство, у Христі дияконство і ввесь священичий чин, і не посороми ні одного з нас, що стоїмо навколо святого Твого жертовника. Посіти нас благістю твоєю, Господи, вияви нам багаті твої щедроти, дай нам добру й
корисну погоду, даруй землі дощі мирні на врожай (на новий рік: благослови вінець літа благости Твоєї), угамуй розбрат Церков, угаси гордовитість народів, виникнення єресей негайно знищ силою Святого Твого Духа; усіх нас прийми в царство твоє, показавши нас синами світла і синами дня, твій мир і твою любов даруй нам, Господи Боже наш, бо Ти все воздав нам.

І дай нам єдиними устами і єдиним серцем славити й оспівувати пречесне й величне ім’я твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки вічні.

Амінь.

Дата добавления: 2015-05-07