Словесна молитва

«Почуй, о Господи, мій голос, коли взиваю!»
(Пс. 27(26), 7)

700 Молитва твориться устами, умом і серцем. Спочатку вона є тільки словесною, але разом з нею має звершуватися молитва ума і серця, яку вона розігріває та підтримує. Молитва уст у поєднанні з внутрішньою увагою є духовно плідною. На ній наголошують учителі духовного життя: «Якщо твоя увага відхилилася від слів молитви, повернися на місце, від якого ти її втратив, і повторюй молитву знову, аж поки зможеш промовляти її від початку до кінця без розсіяння»[433]. Розсіяність уваги може бути спричинена відсутністю практики або зовнішньою спокусою. Якщо ми будемо наполегливі, то навіть спокуса не зашкодить нам творити глибшу молитву. Ті, що моляться словесною молитвою, уподібнюються до ангелів і разом з ними беруть участь у прославі Бога.

701 Святі Отці протягом усього свого життя поєднували словесну молитву з молитвою ума і серця. Завдяки цьому поєднанню молитва наскрізь пронизує душу й тіло молільника. Коли до молитви ума приєднується серце, то слово дійсно промовляє, а серце відчуває те, що в цей час мислить ум.

1.4.4.5. Роль мовчання в молитві

«Вважай же, Іове, та мене слухай;
мовчи, я буду говорити!»
(Іов. 33,31)

702 Передумовою молитви є тиша, яку осягаємо з Божою допомогою, відкинувши помисли, які нас непокоять. Осягнення тиші всередині нас є умовою того, щоб почути Бога й розмовляти з Ним. Що ближче Бог до нас, то глибшою стає наша молитва. Настає мить, коли наше перебування в Божій присутності вже не потребує слів. Ми знову замовкаємо, хоч це мовчання – знак спілкування понад словами й поняттями. Таке мовчання в Божій присутності називається благоговінням. Про таке благоговійне мовчання пише Діонісій Ареопагіту «Містичному богослов’ї»[434], а Максим Ісповіднику «Містагогії» говорить про молитовне богопізнання як причастя з Богом, коли бути в Ньому – це бути в мовчанні «понад словами»[435]. Отже, мовчання потрібне і як вступ до молитви[436], і як піднесене перебування в Бозі «поза межами» слів.

1.4.4.6. Ісусова молитва і молитва на вервиці

«Імені немає іншого під небом, що було дане людям,
яким ми маємо спастися»
(Ді. 4, 12)

«Радуйся, благодатна, Господь з тобою!»
(Лк. 1, 28)

703 Наша духовна традиція через століття донесла до наших днів досвід глибокої і водночас простої молитви, яка полягає в постійному повторюванні слів: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного». Через безнастанне взивання імені Ісуса Христа молитву називають Ісусовою. Практика Ісусової молитви має за мету закоренити в нашому нутрі, у нашому серці постійне й живе усвідомлення Божої присутності[437].

704 Відмовляють Ісусову молитву на зробленій зі шнура вервиці (від слов’янського слова «верв», звідки пішло українське «вірьовка»), коло якої містить «сотицю» – сто вузликів для ста повторень слів «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного». Ісусова молитва починається, як і Щоденні молитви, «Звичайним початком» (Царю Небесний, Трисвяте, Пресвята Тройце, Отче наш) аж до Символу віри включно. Після цього переходимо до «сотиці». Повторень молитви може бути як одна сотня, так і дві чи більше. Кожну сотицю закінчуємо Богородичною молитвою «Достойно є», а кожну наступну починаємо з «Прийдіте, поклонімося».

705 Разом з Ісусовою молитвою в нашій Церкві практикують молитву на вервиці до Богородиці. «Вервичка, або псалтир Пречистої Діви Марії, – це побожний спосіб моління до Бога, легкий і сприйнятливий для всіх. Він полягає в прославленні Пресвятої Богородиці повторюванням молитви «Богородице Діво» 150 разів – за числом псалмів Давида; при цьому кожен десяток перемежовується Господньою молитвою з відповідними призадумами, що описують ціле життя Господа нашого Ісуса Христа»[438]. Папа Іван Павло ІІдодав до традиційних 15 вервичних роздумувань ще 5 Таїнств Світла.

1.4.4.7. Іспит совісті

«Опам’ятавшись, він сказав до себе:
[…] Встану та піду до батька мого»
(Лк. 15, 17-18)

706 Цю молитву творять увечері перед сном. Полягає вона в тому, щоб поглянути на прожитий день у світлі Божих заповідей і «побачити» в ньому як ознаки Божої опіки та Провидіння, так і вияви нашої гріховності й немочі. Споглядання справ минулого дня «Божими очима» – це нагода належно й правдиво оцінити їх. Цей погляд дозволить перенести історію прожитого дня з пам’яті в сумління та «по-Божому» оцінити її.

707 Велика благодать молитовного іспиту совісті – це самопізнання. Ми стаємо чуйними до того, що робимо, говоримо та думаємо, зауважуємо в собі те, чого без цієї молитви ніколи не пізнали б. Водночас ми усвідомлюємо власні недоліки без самовиправдання, з надією на Боже милосердя. Святий Василій Великийнавчає: «Коли закінчиться день, треба скласти Богові подяку за все, що нам дав, і за все, що ми доброго зробили. А з прогрішень треба сповідатися, бо коли ми – добровільно чи недобровільно – у чомусь провинилися: у слові, чи в ділі, чи в самій тільки гадці – то за все треба перепросити Бога в молитві. Надзвичайно корисно задумуватися над минулими помилками, щоб остерігатися їх на майбутнє»[439].

708 Плодом молитви іспиту совісті є благодать пробачення «нашим винуватцям» і віднайдення внутрішнього миру. Важливим моментом іспиту совісті є побачити в подіях минулого дня Божий Промисел. Коли побачимо в обставинах і людях Божу дію, тоді зможемо прийняти все, що відбулося, з подякою і відчути в пережитому близькість Бога. Завершивши іспит сумління перед сном, можемо сказати з псалмоспівцем: «Я ліг собі, й заснув, і пробудився, – бо Господь мене зберігає» (Пс. 3, 6).

1.4.5. Місце і час молитви

1.4.5.1. Усамітнення для молитви

«Ти ж, коли молишся,
увійди у свою кімнату»
(Мт. 6, 6)

709 Цю пораду Христос дав під час Нагірної проповіді. Отці духовного життя часто тлумачили ці слова, розуміючи їх як скерування уваги вглиб себе. Про внутрішню увагу йдеться в заклику святого Василія Великого «Уважай на себе», до неї нас постійно закликають літургійним «Будьмо уважні» («Воньмім»). Наш найперший відгук на такий заклик – це очевидно посилити увагу до того, що відбувається всередині нас.

1.4.5.2. Як часто маємо молитися?

«Моліться без перерви»
(1 Сл. 5, 17)

710 Церква провадить людину на шляху її молитви та пропонує спертися на набутий молитовний досвід. Полягає він у тому, що треба відвести для розмови з Богом конкретно окреслений час, мінімально – двічі на день, уранці та ввечері. Відповідно підібрані тексти вечірніх і ранкових молитов містяться в «Молитовнику», де поміщено й інші молитви, які супроводжують життя віруючої людини упродовж цілого дня. Молитва є головним правилом життя. Молячись частіше, ми поступово зближуємо між собою молитву і свої щоденні справи, щоб у перспективі молитва стала для нас важливою щоденною справою, а всі інші справи сповнилися духом молитви. Тому молитва і праця є двома взаємопов’язаними аспектами християнського способу життя. Життя християнина, насичене спілкуванням з Богом, перетвориться у свято, стане часом власного освячення й переображення світу.

Дата добавления: 2015-05-07