РОЗДІЛ V 4 страница

• проходити медичне обстеження на вимогу органів міграцій­
ної служби;

• з'являтися до відповідного органу міграційної служби у ви­
значений ним строк;

• повідомляти органу міграційної служби, до якого було пода­
но заяву, про свій виїзд за межі території адміністративно-
територіальної одиниці України, на яку поширюються пов­
новаження цього органу.

Особи, яким надано статус біженця в Україні, є іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають в Україні на за­конних підставах, користуються тими самими правами і свобо­дами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни Ук-

-160-

раїни, за винятками, встановленими Конституцією та закона­ми України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Особа, якій надано статус біженця, має рівні з громадянами України права на:

• пересування, вільний вибір місця проживання, вільне зали­
шення території України, за винятком обмежень, що вста­
новлюються законом;

• працю;

• підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

• охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування;

• відпочинок;

• освіту;

• свободу світогляду і віросповідання;

• подання індивідуальних чи колективних письмових звернень
або особисте звернення до органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих

органів;

• володіння, користування і розпорядження своєю власністю,
результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;

• оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів дер­
жавної влади, органів місцевого самоврядування, посадових

і службових осіб;

• звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Вер­
ховної Ради України з прав людини;

• правову допомогу.

Особа, якій надано статус біженця в Україні, має рівні з громадянами України права у шлюбних та сімейних відно­синах.

Така особа має право на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, та користування жит­лом, наданим у місці проживання; користується іншими пра­вами і свободами, які передбачені Конституцією та законами

України.

Особа, якій надано статус біженця в Україні, зобов'язана: • повідомляти протягом десяти робочих днів органу міграцій­ної служби за місцем проживання про зміни прізвища, скла­ду сім'ї, сімейного стану, місця проживання, набуття грома-

-50

-161-

дянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі;

• у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністратив­
но-територіальної одиниці України, на яку поширюється
компетенція іншого органу міграційної служби, знятися з
обліку і стати на облік у відповідному органі міграційної
служби за новим місцем проживання. Взяття на облік у ор­
гані міграційної служби за новим місцем проживання є під­
ставою для реєстрації у відповідному органі спеціально упов­
новаженого центрального органу виконавчої влади з питань
громадянства та реєстрації фізичних осіб;

• проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені
органом міграційної служби за ^місцем проживання.
Особа, якій відмовлено в оформленні документів для вирі­
шення питання щодо надання статусу біженця за відсутності
умов, зазначених у законі, у разі виникнення зазначених умов
може повторно звернутися із заявою про надання статусу бі­
женця.

Особа, щодо якої прийнято рішення про відмову в оформ­ленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, про відмову в наданні, втрату або позбавлення стату­су біженця і яка оскаржує відповідне рішення до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у спра­вах міграції або до суду, до прийняття рішення за скаргою має права та обов'язки, передбачені законом.

Особа, яка отримала повідомлення суду про підтвердження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця чи у наданні статусу біженця, або втрату чи позбавлення статусу біженця, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні.

Отже, правовий статус громадян України та іноземців і осіб без громадянства, що на законних підставах постійно прожи­вають чи тимчасово перебувають в Україні, закріплено норма­ми Конституції та законів України. Зазначимо, що окремі по­ложення законодавства і практики їх застосування потребують удосконалення.

-162-

Обов'язок і право - брати; в них одна мати - свобода. Вони народжуються в один день, вони ростуть, розвиваються і гинуть разом.

(В. Кузен)

Закріплення прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Конституції України¹

§ 1. Поняття, критерії диференціації, види та принципи нрав і свобод

людини та громадянина

Конституція України приділяє особливу увагу питанню закріплення прав і свобод людини та громадянина. Це законо­мірно, адже права і свободи людини й громадянина в наш час стали загальновизнаною найвищою суспільною цінністю. Нині визнання та практичне здійснення прав і свобод людини і гро­мадянина стало основним критерієм міри демократичності тієї чи іншої держави².

При цьому Конституція України розрізняє права та свободи людини і громадянина. А тому доречно зазначити, що свобода людини, власне, є первинним поняттям у системі прав людини й громадянина. Через це розрізняють природні права людини, тобто ті, що пов'язані з самим її існуванням та розвитком, і набуті права, що характеризують в основному соціально-полі-тичний статус людини й громадянина (право на підприємницт-

У розділі використано матеріали В. Г. Князева, пошукача кафедри конституційного права НАВСУ.

Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради Ук­раїни 28 червня 1886 р. - К., 1997. - Ст. 3.

6* - 163 -

во, виборче право тощо)¹. Отже, можна стверджувати, що, відповідно до Конституції України, свободу людини як юридич­ну категорію характеризують такі основні риси:

— люди вільні від свого народження, ніхто не має права по­
рушувати їхні природні права, до того ж саме держава у де­
мократичному суспільстві є головним гарантом свободи лю­
дини;

— людина вільна робити все, за винятком того, що прямо за­
боронено чинним законодавством²;

— люди мають рівні можливості, що закріплені правом.. Ра­
зом з тим свобода людини як об'єктивна реальність далеко ви­
ходить за межі, врегульовані правом, і має свої витоки в сис­
темі інших соціальних норм, що панують у демократичному
суспільстві.. У широкому розумінні свобода характеризує за­
гальний стан людини, її соціальний статус. У вужчому, право­
вому тлумаченні свобода є можливістю людини вчиняти.ті чи
інші конкретні дії в межах, встановлених правом. Можливості
такого роду, що надаються нормами чинного права,.мають
назву суб'єктивних прав людини.

Конституція України розрізняє також поняття «права люди­ни» і «права громадянина»³. У першому випадку йдеться про права, пов'язані з самою людською істотою, її існуванням та розвитком. Людина (як суб'єкт прав і свобод) у цьому розу­мінні виступає переважно як фізична особа. До цього виду прав належать: право на життя (ст..27); право на повагу до гідності людини (ст. 28); право на свободу та особисту недо­торканність (ст. 29); право на недоторканність житла (от. ЗО); право на невтручання в особисте та сімейне життя. (ст. 32) тощо.

Щодо орав громадянина, то вони пов'язані зі сферою відно­син людини з суспільством, державою, їх інституціями'¹. Осно­ву цього виду прав становить н&чежність людини до держави,

Основи конституційного права України: Підручник. - 2-е вид., до-пов. / За ред. В. В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - С. 65.

Монтескье Ш. О духе законов // Изб. соч. - М., 1995. - С. 289. Сравнительное конституционное право. - М., 1996. - С. 242. ⁴ Гроций Г. О праве войны и мира. - М: Госюриздат, 1956. - С. 5.

- 164-

громадянином якої вона є. Прикладом прав громадянина, встановлених у Конституції України, є право громадян, нашої держави на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право брати участь в управлінні держав­ними справами (ст. 38), право на участь у проведенні мітин­гів, походів, демонстрацій (ст, 39), право на соціальний за­хист (ст. 46) тощо.

• ••'• Права людини порівняно з правами громадянина мають до­
мінантне значення. Адже права людини поширюються на всіх
людей, які проживають у тій або іншій державі, а права'грома­
дянина — лише на тих осіб, які є громадянами «евної країни,

• Разом з тим, розмірковуючи про права людини і громадяни­
на¹, слід враховувати, що їх поділ на права людини і права гро­
мадянина не має абсолютного значення, оскільки на підставі
досягнення згоди між державами деякі громадянські права мо­
жуть' поширюватися на громадян іншої держави — суб'єктів
укладених між державами договорів.

¹ Отже, відповідно до Конституції України основне право гро­мадян — це їх можливість здійснювати певні дії для задоволен­ня своїх життєво важливих матеріальних і духовних інтересів, що встановлені державою і закріплені в Конституції та інших нормативно-правових актах.

Закріплення прав, свобод і обов'язків громадян на консти­туційному рівні є найголовнішим у нормативному' регулюванні правового статусу особи будь-якої держави. Адже у випадку, коли правам, свободам і обов'язкам людини і громадянина не відведено належної уваги в Основному законі, вони можуть перетворитися на декларації і не мати практичного викорис­тання. Водночас сучасна юридична теорія і практика визнає людину найвищою соціальною цінністю, а її права і свободи повинні визначати зміст і спрямованість діяльності законодав­чих, виконавчих, судових та інших державних органів.

Конституція України закріпила права й свободи людини і громадянина системно. Тобто на рівні 'їх теоретичного моделю­вання і сприйняття вони поділяються на особисті, політичні, економічні, соціальні та культурні права й свободи. Щоправда, в літературі та в законодавчій практиці є й інші класифікації, наприклад, говорять про соціально-політичні, соціально-еконо-

-165-

мічні та інші права. Це дає змогу охопити зазначену систему як єдине ціле, єдиний правовий організм, усі складові якого мають бути узгодженими та взаємодіяти між собою. Основне завдання цієї взаємодії полягає в тому, щоб забезпечити ком­плексність конституційної регламентації статусу людини та громадянина, тобто пов'язати, по-перше, права і свободи лю­дини та громадянина, по-друге, права і свободи людини та права і свободи громадянина, по-третє, права і свободи люди­ни і громадянина та їхні обов'язки, і, по-четверте, права, сво­боди і обов'язки людини та громадянина з гарантіями іх реалі­зації. До того ж необхідно норми конституційного матеріально­го права повною мірою пов'язати з нормами процесуальними, тобто тими, що врегульовують процес практичного здійснення конкретних прав і свобод людини й громадянина. Прикладом конституційної норми процесуального характеру можна вва­жати, наприклад, положення ст. 62 Конституції України, де йдеться про те, що ніхто не зобов'язаний доводити свою неви­нуватість у вчиненні ачочину, оскільки одним з демократичних принципів процесуального права є керівне положення про те, що тягар доказування лежить на тому, хто звинувачує у вчи­ненні злочину.

Спід наголосити також на тому, що система конституційних прав і свобод людини й громадянина становить основу всіх інших прав і свобод, що закріплюються нормами галузевого за­конодавства.

§ 2 о Конституційна класифікація прав і свобод людини та громадянина

Конституція України закріплює основні права і свободи лю­дини та громадянина, що становлять основу будь-яких інших прав і свобод. Існують різні класифікації прав людини і грома­дянина, їх поділяють на основні та похідні. Основні права по­діляють на: а) фізичні; б) політичні; в) економічні; г) соціаль­ні; д) екологічні; є) культурні; є) особисті та ін. Наприклад, П. М. Рабінович поділяє основні права людини і громадянина за сферою суспільних відносин та характером потреб на: а) фі­зичні; б) особистісні; в) культурні; г) економічні; д) політичні. Наприклад, в Конституції Української РСР від 20 квітня

-166-

1978 р. права і свободи громадян поділялись на: а) соціально-економічні:, б) політичні; в) особисті.

В одній з класифікацій виділяють класичні та соціальні пра­ва. Перші включають в себе громадянські та політичні права й спрямовані передусім на обмеження влади держави над люди­ною. Другі включають економічні, соціальні та культурні права.

Класичні права пов'язані з зобов'язаннями влади утримува­тися від певних дій, а економічні, соціальні та культурні права зобов'язують державу надавати певні гарантії для їх реалізації. Правники часто розглядають класичні права як обов'язок до­сягти певного результату, а соціальні права — як обов'язок на­дати для цього засоби.

(_У розділі другому Конституції України від 28 червня 1996 р. закріплюються такі групи основних прав: фізичні, політичні, економічні, соціальні, екологічні, сімейні, культурні, особисті права.

Фізичні права — це можливості людей, що характеризують їх фізичне і біологічне існування, задоволення матеріальних, духовних та деяких інших потреб.⁴;

Політичні права — це можливості людини і громадянина брати участь у громадському і державному житті, вносити про­позиції щодо поліпшення роботи державних органів, 'їх служ­бових осіб і об'єднань громадян, критикувати недоліки в робо­ті, безпосередньо брати участь у різних об'єднаннях громадян.

Економічні права — це такі можливості людини і громадя­нина, що характеризують їх- участь у виробництві матеріаль­них і духовних благ.

Соціальні права — це можливість людини і громадянина із забезпечення належних соціальних умов життя.

Екологічні права — це можливість людини і громадянина мати безпечне екологічне середовище.

Сімейні права — це можливості людини і громадянина віль­но розпоряджатися собою в сімейних правовідносинах.

Культурні права — це можливості доступу людини до ду­ховних цінностей свого народу (нації) та всього людства.

Особисті права — це можливості людини і громадянина щодо захисту своїх прав, свобод | законних інтересів.

Уже йшлося про те, що Конституція України закріпила пра­ва людини і громадянина системно, однак найважливішими се-

-167-

ред них є, безперечно, фізичні права та свободи. їх особливе значення пояснюється тим, що вони безпосередньо пов'язані з самою сутністю людини. Вони надзвичайно важливі, оскільки.їх кількість і якість є основою, на якій грунтуються всі інші права людини. Водночас слід враховувати, що фізичні права поширюються абсолютною більшістю сучасних конституцій не тільки на громадян певної держави, а й на іноземців, осіб без громадянства, біженців тощо. До того ж серед них виділяється група невід'ємних прав і свобод. Невід'ємними вони нази­ваються тому, що держава та інші соціальні суб'єкти за будь-яких обставин не можуть 'їх порушувати, а це забезпечить кожній особі можливість бути самостійним суб'єктом суспіль­ного життя. При цьому держава не тільки не повинна втруча­тися у використання людиною цих прав і свобод, а й зобов'я­зана забезпечити їх реалізацію і захист. Більш того, Конститу­ція визнає право кожного захищати свої права і свободи, права і свободи інших людей від посягань, у тому числі від посягань представників влади або посадових осіб.

Система фізичних прав людини і громадянина, за Конститу­цією України, складається з: невід'ємного права на життя (ст. 27), права на повагу до гідності людини (ст. 28), права на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), права на не­доторканність житла (ст. ЗО), право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), права на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32), права на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, права вільно залишити територію України (ст. 33), права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34), права на свободу світо­гляду і віросповідання (ст. 35).

Право кожної людини на життя (ст. 27) є невід'ємним і за­гальновизнаним міжнародним співтовариством. Крім Консти­туції України, воно проголошене в ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, де зазначено, що це право охороняється законом і ніхто не може бути свавільно позбав­лений життя¹.;

¹ Права людини: Міжнародні договори України, декларації, докумен­ти / Упоряд. Ю. К. Качуренко. - 2-е вид. - К, 1992. - С 39-40.

Дата добавления: 2015-05-10