РОЗДІЛ VI! 7 страница

Організаційними методами є способи, засоби і прийоми, за допомогою яких здійснюються відповідні форми організаційної діяльності органів державної влади і місцевого самоврядуван­ня. Організаційні методи залежно від напрямів і мети діяль­ності державних органів поділяються на загальні та конкретні. Організаційно-правові методи — це такі засоби, прийоми та способи, що одержали закріплення у відповідних нормативно-правових актах. Наприклад, методи організації та перевірки виконання, інформаційного забезпечення, підготовки, підбору та розстановки кадрів та ін.

Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Мі­ністрів України, центральні та місцеві органи державної вико­навчої влади, судові органи, Верховна Рада і Рада Міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самовряду­вання здійснюють забезпечення конституційних та інших прав, свобод і обов'язків на всій території України, використовуючи вищезгадані форми і методи своєї діяльності. Детально їх роз­глянемо в наступному розділі.

Отже, юридичні елементи механізму в процесі забезпечення реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина відіг­рають важливу роль, як юридичні чинники такого механізму.

§ 4. Процес практичного втілення

можливості та необхідності в дійсність,

умови і чинники такого процесу

Важливим елементом механізму забезпечення реалізації прав, свобод і обов'язків людини та громадянина є процес їх практичного втілення у дійсність. Саме реалізація прав і обов'язків означає певний процес, що дає реальну можливість одержати ті матеріальні й духовні блага, що закріплені в суб'­єктивному праві. Цей процес передбачає наявність у суспіль­ства, держави та інших осіб обов'язку забезпечити реалізацію права та певний рівень правосвідомості й правової культури у

-242-

самого носія суб'єктивного права. Будь-який процес — це пев­на послідовність стадій, з допомогою яких досягається матеріа­лізація права та одержання матеріального чи духовного блага. Процес практичного втілення прав та обов'язків людини пови­нен базуватися на ряді принципів: а) простота в здійсненні лю­диною своїх прав та обов'язків; б) чітко визначений законо­давством демократичний порядок їх здійснення; в) економія часу, соціальних зусиль і засобів у ході реалізації; г) ефектив­ність такого процесу здійснення прав¹.

Простота в здійсненні людиною своїх прав та обов'язків пе­редбачає наявність: а) зрозумілих і доступних для кожної лю­дини правових приписів, що закріплюють процес здійснення прав і обов'язків; б) самих прав та обов'язків у вигляді мож­ливих матеріальних і духовних благ та необхідних моделей по­ведінки людини; в) зобов'язаних суб'єктів забезпечення реалі­зації прав; г) відповідних коштів, що складають економічний бік здійснення прав; д) ефективних механізмів охорони, захис­ту та відновлення порушеного права та ін.

Демократичність порядку здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків передбачає: а) демократичний порядок формування та закріплення прав і обов'язків; б) безпосередню участь громадянина в закріпленні прав та обов'язків; в) безпо­середнє волевиявлення громадянина в процесі формування представницьких державних органів; г) можливість за влас­ним бажанням створювати чи об'єднуватися в політичні партії та громадські організації для реалізації своїх прав; д) демокра­тизм управлінських процедур реалізації прав; є) демократизм формування і функціонування судових і правоохоронних орга­нів, що мають завдання забезпечувати реалізацію прав і обов'язків; є) функціонування на демократичних засадах міс­цевого самоврядування та ін.

Важливим принципом процесу правореалізації є економія часу. Реалізація прав і обов'язків у часі повинна бути якомога швидшою. Це в багатьох випадках передбачається нормами права. Наприклад, законодавство закріплює місячний термін

Копейчиков В. В., Сущук 3. И. Реальный социализм: демократия, лич­ность, права человека. - К., 1983. - С. 108.

-243-

перевірки звернень громадян, а у випадках звернення щодо вчиненого злочину — триденний термін. Встановлюються тер­міни щодо обмеження певних прав та ін.

При реалізації свого права суб'єкт повинен затрачувати мі­німальну кількість соціальних зусиль, одержуючи при цьому максимально ефективний результат. Засоби реалізації права та обов'язку повинні бути максимально' ефективними.

Отже, принципи відіграють значну роль у процесі реалізації прав і обов'язків, але не є визначальними. Важливішим є його зміст, що проявляється у певних стадіях процесу. Виділяють стадії процесу реалізації прав і обов'язків, що характерні для всіх прав та особливості стадій реалізації окремих прав і обов'язків.

Для всіх прав і обов'язків характерні такі стадії: а) підго­товка до здійснення права чи обов'язку; б) потреба в юридич­ному факті; в) реалізація прав і обов'язків у правовідносинах' чи поза ними; г) потреба у винесенні акту правореалізацїї чи відсутність такої потреби; д) послідовність та обов'язки сторін при здійсненні акту правореалізацїї; є) одержання і користу­вання певним матеріальним чи духовним благом.

Кожне окремо взяте право в процесі його реалізації має такі відмінності щодо стадій його здійснення: а) відрізняється кіль­кістю і характером правових норм, актів правореалізацїї; б) має різну кількість правовідносин, що виникають в цьому процесі; в) характеризується різною кількістю підготовчих дій, необхідних для прийняття та виконання індивідуально-право­вих актів; г) має різний зміст; д) відрізняється різними форма­ми і методами охорони,.захисту та відновлення порушеного права та ін.

Розрізняють також і стадії забезпечення органами держави і структурами громадянського суспільства реалізації прав та обов'язків людини та громадянина. До них відносять: а) ство­рення сприятливих умов щодо реалізації суб'єктивного права; б) охорону матеріальних і духовних благ, закріплених суб'єк­тивним правом; в) захист суб'єктивного права від порушення з боку будь-яких суб'єктів; г) реалізацію всіх необхідних дій щодо відтворення порушеного права та відшкодування збитків.

-244-

Умовами і чинниками процесу реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків є: а) удосконалення національної пра­вової системи з урахуванням міжнародних стандартів і тради­ційного досвіду українського народу; б) проведення реформу­вання законодавчої бази та законодавчого процесу; в) опти-мізація функціонування державної влади і місцевого самоврядування; г) реформування правосуддя в Україні; д) удосконалення комтрольно-наглядових структур та підви­щення ефективності їх діяльності; є) реформування діяльності правоохоронних органів; є) створення та організація діяльнос­ті громадських формувань та інше.

Отже, механізм забезпечення реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків має загальні риси і характерні особли­вості для кожного виду державних органів та органів місцевого самоврядування і об'єднань громадян та для кожного окремо взятого права й обов'язку.

-245-

Правосуддя - основа всіх суспільних чеснот. (П. Гольбах)

Конституційно-правові аспекти діяльності

судових І правоохоронних органів

із забезпечення прав, свобод і обов'язків

людини та громадянина¹

§ І о Поняття та структура діяльності судових

і правоохоронних органів Із забезпечення прав,

свобод і обов'язків людини та громадянина

Діяльність судових і правоохоронних органів із забезпечення прав, свобод та обов'язків людини і громадянина закріплюєть­ся на конституційному рівні та чинним законодавством. Кон­ституція України закріплює основні права, свободи та обов'яз­ки людини і громадянина. Більшість їх передбачено міжнарод­ними документами з прав людини. Вихідним принципом при цьому є те, що права і свободи людини та громадянина, що пе­редбачені Конституцією України, не є вичерпними. При прий­нятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускаєть­ся звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У Конституції України знайшла відображення і система органів, що покликані забезпечувати реалізацію прав людини. Основою цієї системи є положення, що людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права та свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за

У розділі використано матеріали А. І. Хальоти і В. О. Демиденка -викладачів кафедри конституційного права НАВСУ.

свою діяльність. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави¹. Конституційна система органів захисту прав людини відображена у ст. 6, де закріплюється принцип поділу влад, що характеризує організацію і діяльність органів державної влади. Конституція України (ст. 6) закріплює, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Законодавчий та виконавчі органи здійснюють заходи із захисту прав людини в межах і відповідно до повноважень, встановлених Конституцією, законами України та іншими нор­мативно-правовими актами. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Крім органів, що відносяться до структур загальної компе­тенції та мають серед своїх обов'язків забезпечення прав лю­дини, існують органи спеціальної компетенції. До них відно­сяться судові та правоохоронні органи. Правоохоронними ор­ганами за законом² є такі, що беруть безпосередню участь від­повідно в: а) розгляді судових справ у всіх інстанціях; б) провадженні та розслідуванні кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення; в) оперативно-розшуко-вій діяльності; г) охороні громадського порядку та громадської безпеки; д) виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і попереднього слідства та прокуро­рів; є) контролі за переміщенням людей, транспортних засо­бів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України; є) нагляді та контролі за виконанням законів.

Серед правоохоронних закон виділяє органи: а) прокурату­ри; б) внутрішніх справ; в) служби безпеки; г) митної служби; д) охорони державного кордону; є) державної податкової служби; є) виконання покарань; ж) державної контрольно-ре-

Конституція України. Конституція Автономної Республіки Крим: 36. нормат. актів. — К., 1999. — С 5.

² Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради. - 1994. -№11.-Ст. 50.

-246-

-247-

візійної служби; з) рибоохорони; і) державної лісової охорони; к) інші, які здійснюють правозастосовчі або правоохоронні функції.

Значну роль у захисті прав людини відіграють органи проку­ратури, адже саме на неї покладено нагляд за додержанням за­конів органами, що проводять оперативно-розшукову діяль­ність, дізнання, досудове слідство, нагляд при виконанні судо­вих рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмежен­ням особистої свободи громадян.

Конституцією України закріплено право особи на відшкоду­вання за рахунок держави чи органів місцевого самоврядуван­ня матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рі­шеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, ор­ганів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56).

Після використання всіх національних засобів правового за­хисту особа має можливість звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи між­народних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Отже, систему засобів захисту прав і свобод людини скла­дають: а) нормативно-правові акти матеріального і процесу­ального характеру; б) органи державної влади і місцевого са­моврядування в межах своїх повноважень; в) спеціалізовані державні та громадські органи, організації, що мають своїм завданням захист прав і свобод людини і громадянина (суди, прокуратура., адвокатура, но'таріат та ін.); г) підприємства, установи і організації незалежно від форм власності в межах своїх прав і обов'язків; д) засоби масової інформації; є) полі­тичні партії і громадські організації та ін.

Про порядок організації діяльності із забезпечення прав, свобод та обов'язків людини і громадянина таких органів, як парламент, Президент України, Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади, йшлося у попередньому розділі. У цьому розділі ми розглянемо організацію діяльності судових та правоохоронних органів із забезпечення прав людини.

Отже, до судових органів, що забезпечують реалізацію прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, відносяться:

- 248 -

а) Конституційний Суд України; б) суди загальної юрисдикції. Правоохоронними органами в реалізації забезпечувальної функції є органи: а) прокуратури; б) служби безпеки; в) внут­рішніх справ; г) інші, що здійснюють правозастосовчі або пра­воохоронні функції.

§ 2. Діяльність судовиж органів України

із забезпечення прав, свобод та обов'язків

людини і громадянина

Конституція України, (ст. 55) закріплює, що захист прав і свобод людини та громадянина здійснюється судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого са­моврядування, посадових, службових та інших • осіб. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі¹.

Отже, судова гілка влади є одним з найефективніших засо­бів захисту прав людини і громадянина від правопорушень, її завдання — відновлення порушених прав і свобод. За років ра­дянської влади судовий механізм захисту прав людини був дек­ларативним і недієвим, а сам суд не був гілкою влади і залежав від партійних структур. Нині держава спрямовує всі зусилля для того, щоб цей вид захисту прав людини став найдієвішою формою захисту, як це реалізується в країнах зі сталою демок­ратією. Створено конституційно-правові передумови для здійс­нення неупередженого правосуддя. Так, має місце матеріаль­на, фінансова, кадрова незалежність суду, що сприяє здійснен­ню правосуддя на підставі Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів.

Конституційний Суд України (далі - Конституційний Суд) є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, вирішує всі питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Конституційний Суд складається з

Конституція України. Конституція Автономної Республіки Крим: 36. нормат. актів. - К., 1999. - С 36.

-249-

вісімнадцяти суддів. Президент України, Верховна Рада Украї­ни та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Консти­туційного Суду. Суддею Конституційного Суду може бути гро­мадянин України, який на день призначення досяг сорока ро­ків, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою. Призначаються судді Конституційного Суду терміном на дев'ять років без пра­ва бути призначеним на повторний строк.

До повноважень Конституційного Суду відносяться прийнят­тя рішень та дача висновків у справах щодо:

— конституційності законів та інших правових актів Верхов­
ної Ради України, актів Президента України, Кабінету Мініст­
рів України, правових актів Верховної Ради Автономної Рес­
публіки Крим, в тому числі що стосуються прав людини і гро­
мадянина;

— відповідності Конституції України чинних міжнародних
договорів України або тих міжнародних договорів, що вносять­
ся до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'яз­
ковість, в тому числі щодо прав, свобод та обов'язків людини
і громадянина;

— додержання конституційної процедури розслідування і
розгляду справи про усунення Президента України з поста в
порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 і 151
Конституції України;

— офіційного тлумачення Конституції та законів України, в
тому числі питання забезпечення прав і свобод людини та гро­
мадянина.

Повноваження Конституційного Суду мають певні межі. До його компетенції не належать питання щодо законності актів органів державної виконавчої влади (крім актів Кабінету Мі­ністрів України), органів влади Автономної Республіки Крим (крім Верховної Ради Автономної Республіки Крим) та органів місцевого самоврядування, деякі інші питання, що віднесені законодавством до компетенції судів загальної юрисдикції.

Забезпечення прав, свобод та обов'язків людини і громадя­нина багато в чому залежить від правильної організації роботи Конституційного Суду. Конституція України, закони та акти

-250-

Конституційного Суду встановлюють порядок організації і функціонування його внутрішньої діяльності. Ці документи вміщують правові норми, що визначають порядок: а) утворен­ня і діяльності посадових осіб і органів; б) провадження у справах; в) фінансування Конституційного Суду і Секретаріату Конституційного Суду (далі — Секретаріату); в) діловодства; г) внутрішнього розпорядку.

Серед посадових осіб Конституційного Суду, що обираються (призначаються), можна виділити: а) голову Конституційного Суду; б) його заступників; в) голів постійних комісій; г) сек­ретарів колегій; д) керівника Секретаріату. Голова Конститу­ційного Суду (далі — Голова) обирається на спеціальному пле­нарному засіданні Конституційного Суду (спецзасіданні) зі складу його суддів шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк не пізніше двомісячного строку з дня, коли по­сада Голови стала вакантною.

Голова має повноваження, що передбачені Законом та до­повнюються Регламентом. Він очолює Конституційний Суд та організовує його діяльність. До його повноважень, передбаче­них законом, належать:

—організація роботи колегій суддів Конституційного Суду,
комісій та Секретаріату;

—скликання і проведення засідань, пленарних засідань Кон­
ституційного Суду;

—розпорядження бюджетними коштами на утримання і за­
безпечення діяльності Конституційного Суду відповідно до
кошторису, ним же затвердженого;

—здійснення інших повноважень, передбачених чинним за­
конодавством і актами Конституційного Суду, що регламен­
тують організацію його внутрішньої роботи.

Разом з тим слід зазначити, що Регламент Конституційного Суду передбачає додаткові повноваження Голови.

Голова має двох заступників (далі — заступники Голови). Вони виконують за дорученням Голови окремі його повнова­ження. У разі відсутності Голови або неможливості здійснення ним своїх повноважень його обов'язки виконує заступник, який є старшим за віком, а за відсутності обох заступників

-251-

обов'язки Голови виконує найстарший за віком суддя Консти­туційного Суду.

Заступники Голови обираються за пропозицією Голови на один трирічний строк таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів у такому порядку:

—на спецзасіданні з числа суддів Конституційного Суду не
пізніше двомісячного строку з дня, коли посада стала вакант­
ною;

—повноважним є спецзасідання, якщо на ньому присутні не
менш як дванадцять суддів Конституційного Суду;

—відкритим голосуванням на спецзасіданні затверджується
форма бюлетеня для голосування по виборах заступника Голо­
ви та форма протоколу голосування;

—до списку кандидатур вносяться судді Конституційного Су­
ду, яких запропонував Голова і які дали згоду балотуватися на
цю посаду. Кандидатури заслуховуються на спецзасіданні;

—їх список затверджується відкритим голосуванням і офор­
мляється протоколом, який підписується головуючим;

—на спецзасіданні з числа суддів Конституційного Суду оби­
рається комісія для організації та проведення виборів у складі
трьох суддів (з числа суддів, що не балотуються на посаду за­
ступника Голови), яка організує проведення виборів. Заступ­
ники Голови наділяються окремими повноваженнями Голови
за його розпорядженням.

Для попереднього розгляду конституційних подань ї звер­нень у складі Конституційного Суду утворюються дві колегії суддів, що вирішують питання щодо відкриття провадження у справах за: а) конституційними поданнями; б) конституційни­ми зверненнями. Рішення про утворення колегій суддів Кон­ституційного Суду, затвердження їх складу та призначення секретарів колегій приймається на засіданні Конституційного Суду протягом першого місяця кожного календарного року Секретар Колегії суддів призначається з числа суддів, які вхо­дять до складу Колегії, та очолює її. Він призначається на строк повноважень Колегій відкритим голосуванням з числа кандидатур, запропонованих суддями відповідної Колегії.

На секретаря Колегії суддів покладаються певні повнова­ження, а саме: а) він очолює Колегію та організовує її роботу

-252-

з питань розгляду конституційних подань та конституційних звернень; б) головує на засіданні Колегії; в) вносить пропози­цію на засіданні Конституційного Суду про заміну судді-допові-дача у справі в разі його неможливості брати участь у підготов­ці та розгляді матеріалів справи за конституційним поданням, Конституційним зверненням; г) вносить на розгляд Конститу­ційного Суду пропозицію щодо тимчасового введення до складу Колегії судді Конституційного Суду з іншої Колегії у разі' не-йожливості проводити протягом тривалого часу засідання Ко­легії через відсутність кворуму; д) звітує щоквартально про ро­боту Колегії на засіданні Конституційного Суду; ж) вирішує інші питання організації роботи Колегії.

Для здійснення допоміжної роботи з питань організації внут­рішньої діяльності, Конституційний Суд на своєму засіданні ут­ворює з числа суддів постійні комісії, що є його допоміжними робочими органами. Положення про постійні комісії Конститу­ційного Суду затверджується ним на пленарному засіданні. Ро­ботою постійної комісії керує її голова, якого призначає Голова Конституційного Суду на трирічний строк.

Конституційний Суд може утворювати на своїх пленарних засіданнях тимчасові комісії для додаткового дослідження пи­тань, пов'язаних з конституційним провадженням у справі, за участю фахівців у відповідних галузях права. Пропозицію по­дає суддя-доповідач Конституційного Суду. Тимчасова комісія створюється з числа фахівців відповідних галузей права для додаткового дослідження матеріалів справи. Ухвалу про утво­рення тимчасової комісії приймають судді Конституційного Су­ду на пленарному засіданні. В ній встановлюється строк для підготовки висновку. Конституційний Суд передає тимчасовій комісії матеріали справи для ознайомлення та надає на її запит додаткові матеріали, необхідні для формулювання нею виснов­ку. Такий висновок повинен містити відомості про її членів, їх фах, місце роботи, вчений ступінь та наукове звання, а також про справу, з якої дається висновок, зміст висновку, дату по­дання висновку, підписи членів комісії. Якщо член тимчасової комісії не погоджується з висновком у цілому або з окремими його положеннями, він подає окремий висновок або ж викла­дає свою думку з окремих питань. Якщо Конституційний Суд

-253-

вважає положення, викладені у висновку тимчасової комісії, недостатніми для повного з'ясування обставин справи або за наявності суперечностей у висновку, він може постановити ух­валу про проведення додаткових досліджень тим самим скла­дом тимчасової комісії або утворити тимчасову комісію в іншо­му складі. Висновки тимчасових комісій за будь-яких обставин додаються до матеріалів справи та оцінюються на пленарному засіданні Конституційного Суду.

Важливим для організації роботи є порядок провадження по справі. Процесуальний порядок провадження по справах має певні стадії: а) звернення до Конституційного Суду; б) попе­редній розгляд звернень; в) розгляд звернень на пленарних за­сіданнях; г) прийняття і введення в дію актів Конституційного

Дата добавления: 2015-05-10